Соціал-Націоналістичний Рух та його основні завдання

 

Не ризикуючи впасти в перебільшення ми можемо з усією очевидністю констатувати, що сучасний український націоналізм знаходиться в глибокій системній кризі. Остання заторкнула всі сфери цього колись потужного та революційного за своєю суттю політичного руху. І в першу чергу – ідейно-світоглядну та організаційну. Причини подібного стану речей є багатогранними, але серед них можна виділити кілька основних.

Почнемо з того, що сама логіка історичного розвитку в глобальному масштабі штовхає націоналістичні рухи на мутацію та пристосування. Тотальне домінування ліберальної ідеології, політичного устрою на засадах демократії та економічної системи фінансового капіталізму змушують націоналізм практично всіх європейських країн улягати тискові цієї всеневілюючої тріади. І сучасний український націоналізм не становить в цьому винятку.

Він не шукає шляхів спротиву і не будує власної системи координат, а лише намагається зайняти певну зручну нішу, не виголошує революційних гасел – лише переймається перспективою надання демо-ліберальній системі певного національного забарвлення (така собі демократія з людським обличчям), не переймається власною політичною окремішністю – натомість плентається в ар’єргарді ліберальної націонал-демократії. Цьому є об’єктивне пояснення в історичному минулому, але немає виправдання в теперішній ситуації.

Традиційний націоналізм, яким ми його знаємо сьогодні, виробився в процесі адаптації ідеології ОУН та її організаційних форм до умов діаспорного життя, яке розчавило і зневілювало всі його сутнісні ознаки, змусивши примиритись з повоєнними реаліями демо-ліберального тоталітаризму в країнах Заходу. На цей вихолощений націоналізм наклалася спільність завдань та гасел українського демократичного та націоналістичного рухів в період боротьби за незалежність, що в свою чергу зумовило ідейну, організаційну та моральну залежність останнього від першого.

Сам український нацоналізм вже давно не існує як окремий самодостатній світогляд. Це радше еклектична суміш різнорідних намагань примирити націоналістичні постулати з реаліями пануючої Системи, спроб експлуатації окремих другорядних стереотипів певних регіональних та соціальних груп населення, і, нарешті, гібридних витворів власної самоцензури. Традиційному націоналізму не до снаги більше називати речі своїми іменами і брати на себе відповідальність за судьби цілої Нації. На повістці дня більш “важливі” завдання – здобути і закріпити за собою, в запеклій боротьбі зі стагнуючою націонал-демократією, хоч і мізерну, але власну електоральну базу, що має забезпечити певну присутність на політичному полі.

З останнього випливає організаційна неспроможність націоналістичних партій та груп. Кожна з них є лише віртуальним проектом без відданих бійців і природжених командирів. Їхніми кров’ю і кістками є не ідейні альтруїсти та маршові колони, а більш чи менш успішні PR-технологи та партійні функціонери – політичні аватари офісних працівників великих капіталістичних корпорацій. Відповідно і завдання подібних груп – не повести за собою маси до революційного зриву, а лише шляхом маніпуляцій та спекулювання на стереотипах натовпу урвати свій шматок електорального пирога. Надзавдання, ідейність, жертовність та відвертість здатні хіба що налякати цих діячів.

За своєю суттю націоналістична партія чи група нічим не відрізняється від аналогічних утворень демо-лібералів чи лівих. Відмінність лише в тому, що кожний пасеться на своєму електоральному полі. Методи роботи з “пасовищем” у всіх однакові, цілі – також, і всім разом – до вподоби парламентаризм, демократія та капіталізм. Коротко кажучи, діячі всих цих “ідеологічних” партій зовсім не вірять у свої ідеї, натомість вони вірять, що за допомогою експлуатації певного, і доволі обмеженого, набору примітивних стереотипів, відповідного ідеологічного забарвлення, можна здобути місце під політичним сонцем нинішньої Системи. Політика в умовах демо-ліберальної Системи доведена таким чином до абсурдних форм цинізму. І якщо відсутність реакції з боку лівих чи лібералів зрозуміла (нинішні порядки цілком відповідають їхньому класовому та матеріалістичному світоглядові), то для націоналізму жодних виправдань бути не може: Система і реальний (а не віртуальний) Націоналізм не здатні до співіснування. Щоб належним чином зрозуміти це необхідно адекватно оцінити суть Системи та її кінцеві цілі.

Суть існуючої Системи полягає в повному контролі над людиною, як в фізичному, так і духовному плані. Система прагне тотально винищити своєрідність та самодостатність як на індивідуальному (особистому) так і на колективному (сімейному, соціальному, конфесійному, етнічному, расовому) рівнях. Своїх цілей Система намагається досягти за допомогою маніпулятивних технологій, що створюють у людини ілюзію свободи вибору, яка насправді відсутня в політичній, соціальній, культурній сферах. Інститут парламентаризму і політичних партій насправді є поставлений в повну залежність від фінансового чинника (через нерівномірне фінансування виборчих кампаній і підпорядкованість ЗМІ спекулятивному капіталу), який перебуває під повним контролем Системи.

Соціальний стан людини сучасного світу в повній мірі залежить від здобутої вузько-спеціалізованої освіти, що нівелює положення людини до рівня гвинтика в глобальному механізмі накопичення капіталу плутократичною верхівкою Системи. Ідеологія споживання нав’язувана Системою має на меті закріплення подібного стану речей, що залишає людині лише дві речі – виконання своїх вузькофункціональних обов’язків та споживацький егоїзм.

В культурній сфері Система нав’язує вигідний їй комплекс ідей, поглядів, смаків, надаючи фінансову підтримку занепадницьким течіям в літературі, кінематографі, художньому мистецтві, що пропагують зневіру, розклад, егоїзм, збочення як найвищі чесноти. Водночас, від широких мас за допомогою економічних важелів відсікаються всі реальні культурні досягнення минулого та сучасності.

В умовах Системи історія стає віртуальною і тотально редагується. Вилученню підлягають всі ідеалістичні, героїчні та альтруїстичні мотиви. Деконструкція застосовується щодо всіх подій, явищ та осіб, що нагадують про можливість альтернативи існуючій Системі. Остання в повній мірі користується методикою суб’єктивізму, фальсифікації та прямого підлогу. Сучасна людина споживає велику кількість інформації, але не одержує реальних знань в жодній життєвоважливій сфері.

Система працює над руйнацією будь-яких видів солідарності та природніх соціальних і національних спільнот. Під удар Системи потраплють національне, расове, релігійне почуття, а також інститут сім’ї. Повна егоїзація та соціальна атомізація окремих людських індивідумів є для Системи необхідною передумовою для встановлення свого повного панування. Лише знищивши Білу расу, її нації та релігії, а також інститут сім’ї, Система зможе почувати себе в безпеці. Тому компроміси з цією всеневілюючою силою є неможливими. Націоналізм і Система є абсолютними антиподами. І остаточний результат цього новітнього витка боротьби Добра зі Злом буде залежати лише від того чи виявиться здатним Націоналізм стати самим собою і протиставити себе Новому світовому порядку.

З огляду на вище сказане нам необхідно відверто визнати: традиційний націоналізм, яким його знаємо сьогодні у виконанні більшості європейських партій є абсолютно безпорадним перед цією новою всесвітньою загрозою, йому нічого протиставити викликам сучасності, він не здатен ні теоретично, ні, тим паче, практично, вирішити жодну нагальну проблему. Єдине чим живиться цей віртуальний проект це інсценування бурхливої діяльності навколо питань, які сьогодні або не мають жодного значення, або – є явно другорядними. Культурно-лінгвістичної приорітети та антиліва риторика традиційних націоналістів є нічим іншим як звичайним окозамилюванням.

Шлях традиційного націоналізму це шлях в нікуди, як для нього самого, так і для Білої Раси та Української Нації. Лише сліпий може не бачити, що в неоголошеній війні Системи проти Білої Людини, остання опинилася на межі, по той бік якої – повна деградація та біологічна смерть. Зламати цей апокаліптичний сценарій, який, до речі, вже відкрито проголошено нашими ворогами (на ювілейній сесії генеральної асамблеї ООН, присвяченій її 60-річчю, тодішній генеральний секретар Кофі Анан сказав, що Біла Раса вже виконала свою історичну місію і її єдине завдання тихо і мирно зійти з арени світової історії), може лише новий Соціал-Націоналістичний рух, який не побоїться назвати речі своїми іменами і вступити в пряме протиборство з Системою.

Вихідною точкою нашої Боротьби є створення націоналістичної Організації нового зразка без огляду на традиційний культурно-лінгвістичний націоналізм та його демо-ліберальні орієнтири. Наш Націоналізм є расовим, соціальним, великодержавно-імперським, антисистемним (антидемократичним та антикапіталістичним), самодостатнім, войовничим та безкомпромісним. Свою ідеологію Український Соціал-Націоналізм будує на максималізмі, національно-расовому егоїзмі, любові до свого, нетерпимості до ворожого та активізмі, здатному бути залізним тараном для розторощення чужої сили, що схоче стати на перешкоді Української Нації та Білої Раси.

Витворення і пропаганда наших поглядів, а також обрання засобів нашої діяльності відбувається без огляду на „загальнолюдські цінності”, принципи демократії, пацифізму, толерантності та політкоректності. Єдиним критерієм доцільності наших поглядів і вчинків є їх спроможність забезпечити невпинний та безмежний розвиток Української Нації. Все те добре, що добре для блага, сили й розвитку Нашої Нації; все те зле, що цю силу й розвиток послаблює – основна заповідь ідеології Українського Націоналізму, яку ми знову піднімаємо на щит. Організація відмовляє будь-кому в праві ставати на перешкоді нашому прагненню захищати життєві інтереси Української Нації та Білої Раси.

Наша організаційна структура спирається на принцип сродності. Місце кожного визначається відповідно до індивідуальних здібностей та вподобань, а також до обсягу відповідальності, яку здатен взяти на себе той чи інший член Організації. Разом з тим кожен член Організації має бути морально, інтелектуально та фізично готовий до виконання свого Національного обов’язку в будь-якій сфері. Основоположним в процесі виховання членів Організації є гартування духовно-вольових якостей. Кожному члену Організації притаманними є почуття Національно-Расової гідності, солідарності, ідеалізму та альтруїзму, здатність на самопожертву та самодисципліну.

Першочерговим завданням всіх членів і Організації в цілому є максимальне поширення наших поглядів. Лише масова підтримка наших ідей з боку широких працюючих верств Української Нації може забезпечити надійні перспективи для Соціал-Націоналістичного руху, який набуватиме реальних обрисів шляхом створення мережі соціал-націоналістичних структур (партії, профспілкових та громадських організацій, організацій прямої дії та самооборони).

З огляду на паразитарно-агресивну сутність демо-ліберального режиму інородчеської плутократії Українцям важко сподіватися на мирний характер Визвольної боротьби. Відповідно до цього Організація не вважає за доцільне узгоджувати свою діяльність з принципами парламентаризму (хоча ми і не відкидаємо можливості, за певного збігу обставин, парламентського способу приходу до влади). Ми не розглядаємо себе як опозиційну силу, лише як Антисистемну. Нас не влаштує часткова зміна Системи, лише її повна ліквідація. Ми знаходимося по-за межами Системи і ведемо боротьбу проти неї зовні до повного її знищення.

Українська Національна Революція (байдуже, мирна чи збройна) має здійснитися як відповідь Української Нації на виклик світового спекулятивного капіталу, що відмовляє Українській Нації в праві на існування. Легітимність Української Національної Революції забезпечується нашим природнім правом на життя та розвиток. Ми не приймаємо жодних заперечень, вмовлянь та „компромісних” пропозицій з боку ворога, який має понести справедливе та в повній мірі суворе покарання за століття грабунку та паразитування. Інтернаціонально-сіоніський спекулятивний капітал та його прислужники мають бути викорінені раз і назавжди з Священої Української землі – без жодних винятків і поблажок.

Після здобуття перемоги та ліквідації панування Системи на Україні певний період проявлятимуться в різних сферах духовного та суспільного життя негативні наслідки вікового поневолення, що вимагатимуть застосування відповідних оздоровлюючих засобів. Для цього Соціал-Націоналізм включає в програму Національної Революції далекосяжні державотворчі почини, що в стані будуть ліквідувати знесилення організму Нації, розхитаного окупаційним режимом Системи. Універсальна суть, активізм та ідеалістична мораль Українського Соціал-Націоналізму не лише висувають його на передові позиції в боротьбі за Волю Нації, але й надають монопольне право на здійснення конструктивного реформування та впорядкування життя Нації.

Першочерговим заходом Національної Революції буде повна ліквідація всіх паразитарних верств, а саме – спекулятивного капіталу, професійного політикуму (кримінально-політичних кланів – партійних верхівок), злочинних угруповань, антисоціальних елементів. Тотальному демонтажу підлягає вся економічна система капіталізму, як така, що забезпечує грабунок працюючих верств населення групами економічних та політичних паразитів. Також ліквідовуються всі інституції та форми політичної демократії, як політичної системи, що обслуговує економічну систему капіталізму.

Обмеженню та контролю будуть піддані всі інородчеські етно-расові групи, з їх подальшою депортацією на історичні батьківщини. Виходячи з того, що ми, Українські соціал-націоналісти, розглядаємо так звані “людські раси” як окремі біологічні види, а людиною розумною (Homo Sapiens), в біологічному розумінні, вважаємо лише Білу Європейську Людину (без включення в це поняття так званих „південних європеоїдів” – середземноморська, кавказька, паміро-ферганська та ін. раси, що в біологічному відношенні також являються відмінним від нас біологічним видом), вважаємо своїм прямим обов’язком унеможливити будь-які міжрасові (міжвидові) контакти, що призводять до міжрасової (міжвидової) мішанини, і в кінцевому рахунку – до вимирання Білої Людини. Будь-яка пропаганда міжрасових контактів, рівно як і пропаганда сексуальних збочень, антитрадиційного та нездорового способу життя, тобто всі дії, що спрямовані на підрив кількісних та якісних характеристик Нації, розглядаються нами як заклики до геноциду, і відповідно каратимуться в найжорстокіший спосіб.

Суспільне оновлення передбачатиме широкомасштабну люстрацію з суворим покаранням прислужників Системи та агентів впливу ворожих Україні сил. Конфіскації на користь Держави-Народу підлягає все майно окремих осіб та фінансово-промислових груп, яке було набуте в результаті пограбування Українського Народу в період первісного накопичення капіталу кримінально-клановими угрупованнями.

Держава бере під свій повний контроль всі без винятку засоби масової інформації, проводить націоналізацію всіх великих та стратегічних підприємств та галузей народного господарства. Тотальній ліквідації підлягають всі структури транс-національних корпорацій, міжнародних організацій та фінансових установ. Одночасним буде негайне виведення всіх військових контингентів іноземних країн та військово-політичних блоків з території України.

Для захисту Незалежності Української Держави в часи Національної Революції буде проведена повна мобілізація Народу, введена загальна військова повинність для всього дорослого населення країни, в школах і університетах запроваджені обов’язкові курси військової підготовки. Мілітаризації підлягатимуть всі сфери суспільного життя та народного господарства.

В результаті оздоровчих заходів Української Національної Революції в Українській Державі встановлюється політичний, соціальний та господарський лад на принципах Націократії, що має забезпечити всебічний і максимальний розвиток Української Нації та її окремих представників, а також підготувати Україну до подальшої експансії та боротьби за звільнення всієї Білої Раси з-під панування всесвітнього спекулятивного капіталу.

Націократія – це влада Нації у власній Державі, яка спирається на організованій і солідарній співпраці всіх соціально-корисних верств, об’єднаних – відповідно до їх суспільних і професійно-виробничих функцій – в представницьких органах державного управління. Основні засади Націократії – Національна солідарність (надкласовість і антипартійність), авторитаризм (особиста відповідальність керівників всіх рівнів за свої дії), якісна суспільна ієрархія і дисципліна, суспільний контроль, самоорганізація та самоврядність.

Націократія в політичному плані являє собою систему за якої політична влада всеціло належить Українській Нації та її найбільш талановитим, ідеалістичним та національно-альтруїстичним представникам, що здатні забезпечити належний розвиток Нації та її конкурентоспроможність. Відповдно до цього здійснюється кадрова політика Національної Держави та формування її еліти – політичної, наукової, культурної, військової та господарчої. Українська Держава максимально сприяє індивідуальному розвитку кожної Української людини та її творчих здібностей, а також заохочує всі форми самоорганізації в рамках окремих професійних груп та територіальних громад. Разом з тим в Українській Державі заборонене існування політичних партій, груп, організацій та ідеологічних гуртів.

На всіх державних та соціальних рівнях впроваджується принцип прямої взаємозалежності прав та обов’язків. Всією повнотою прав в Українській державі розпоряджаються лише ті Українці які гідно та в повному обсязі виконують свої громадянські та національні обов’язки. Громадянином Української Держави може бути лише етнічний Українець без жодної іншорасової домішки, який виконує суспільно-корисну працю відповідно до своїх професійних обов’язків. Людям приналежним до Білої Раси, але неукраїнського походження надається право підданства зі збереженням всіх прав, крім політичних. Останні можуть надаватися в особливих випадках за виключні заслуги перед Українською Нацією. Небіле населення на території України перебувати не має права.

Українська Держава розглядає працю, як етичний і суспільний обов’язок перед Нацією, а громадян, як творців духовних і матеріальних цінностей. Право власності на всі матеріальні цінності належать Нації та її працюючим верствам. Всі суспільні верстви Нації об’єднуються в професійно-станових організаціях, належність до яких забезпечує громадянські права. Всі види фізичної та інтелектуальної праці мають суспільну вартість і гідні поваги, коли служать інтересам Нації. З огляду на це Націократія впроваджує принципи справедливості та паритетності в оплаті фізичної та інтелектуальної праці. Будь-яка суспільно-корисна праця оцінюється за її якістю, а не за так званою „престижністю”. Сумлінне виконання своїх обов’язків гарантує людині та її сім’ї достойне та матеріально забезпечене життя.

Виняткове значення для Української Держави має інститут сім’ї. Держава сприяє економічній самодостатності Українських сімей, а також підтримує всіма засобами високу народжуваність серед Українців. Втім, право на народження дитини може надаватися лише здоровим людям. Расово-мішані шлюби та зв’язки заборонені. Расова гігієна, Національно-расове виховання та догляд за здоров’ям кожного Українця перебуває під повною і належною опікою Держави.

Українська Держава пройшовши період становлення та укріплення неминуче увійде в протиборство з силами світового спекулятивного капіталу, остаточна перемога над яким стане можливою лише в світовому масштабі. В цій боротьбі нашою опорою є Расова солідарність Білих Арійських народів. Нашим природнім союзником є непаразитарні працюючі верстви Білих націй. Україна виступає локомотивом у всесвітньому русі Білих народів за своє звільнення. Ми надаємо найширокомасштабнішу підтримку в підготовці та здійсненні національних революцій в Білих країнах Європи, Америки, Південної Африки та Австралії.

Паралельно з цим Україна провадить активну зовнішню політику метою якої є створення Української Імперії. Безпосередньому включенню до складу Української Наддержави підлягають всі Українські етно-расові території в Європі та Північній Азії, а також союзні Україні державні утворення близькоспоріднених з Українцями в расовому і культурному відношені народів. Далі, Україна, як стрижнева Наддержава-Імперія об’єднує навколо себе на паритетних і рівноправних засадах самостійні держави Білих народів в Арійську конфедерацію.

Після встановлення панування Білої раси на теренах свого проживання Арійська конфедерація провадить ряд заходів, щодо відновлення свого політичного та економічного домінування в країнах з небілим населенням. Подібні заходи є об’єктивно зумовлені життєвою необхідністю недопустити реваншу з боку транснаціонального спекулятивного капіталу. Українці і вся Біла Раса ні на мить не мають забути, що Ми або переможемо або зникнемо. Наші вороги не залишили нам іншого вибору, і лише в наших силах дати їм достойну відповідь.

 

Проект Програми Організації „Патріот України”

Організація „Патріот України” виступає за монорасове мононаціональне суспільство збудоване на принципах Української національної величі та соціальної справедливості.

Священий символ Нашої Nації і Організації – Тризуб – символізує собою триєдність наших надзавдань у Всепланетарній, Національно-Расовій та Індивідуальній сферах:

І. Сучасне „цивілізоване” людство варварськи грабує та знищує планету. Разом з тим, експлуатація природніх ресурсів служить зовсім не досягненню високих цілей, лише безсенсовому накопиченню матеріальних цінностей. При подібному ставленні до планети на нас чекає всепланетарна катастрофа. Припинити сучасну практику спроможна лише та Сила, якій буде до снаги нав’язати власну Волю всьому населенню планети, і яка буде керуватися в своїх діях Моральністю – використовуючи власне панування на благо всього людства і планети. Такою Силою може бути тільки спільнота Білих людей під проводом Української Нації. Лише Ми ставши у керма планети зможемо обмежити доступ до надр Землі і зупинити їх пограбування та використати ресурси планети для досягнення Гармонії та Справедливості.

ІІ. Європейська Раса є творцем людської цивілізації і культури. Все вище, цінне і найкраще на нашій планеті пов’язане з Білою Людиною. Втім, зараз Європеєць стоїть на межі біологічного знищення. Проти Білої Раси йде добре спланована війна на фізичному, духовному, культурному, цивілізаційному рівнях. Україна всю свою історію була авангардом Білої Цивілізації. Тепер настає час виконати своє головне призначення – стати не щитом а мечем Білої Європи, врятувати Білу Людину від вимирання, створити нові Ідеали, стати новим Сонцем, що засвітить Європейським Націям.

ІІІ. Гармонія світу може бути створена тільки вищою Цивілізацією. Відновити розвиток Білої Цивілізації спроможна Українська Нація. Останнє стане можливим виключно за умови всебічного і максимального розвитку Української Людини, яка стане Людиною нового зразка – досконалою фізично, інтелектуально та духовно.

Реалізація цих надзавдань стане можливою після втілення в життя наступних програмових засад нашої Організації:

 

Державний устрій:

 

1. Організований Український Націоналізм змагає за створення політичного, соціального та господарського ладу Української Держави на принципах Націократії, що має забезпечити всебічний і максимальний розвиток Української Нації та всіх її представників.

2. Націократія – це влада Нації у власній Державі, яка спирається на організованій і солідарній співпраці всіх соціально-корисних верств, об’єднаних – відповідно до їх суспільних і професійно-виробничих функцій – в представницьких органах державного управління.

3. Основні засади Націократії – Національна солідарність (надкласовість і антипартійність), авторитаризм (особиста відповідальність керівників всіх рівнів за свої дії), якісна суспільна ієрархія і дисципліна, суспільний контроль, самоорганізація та самоврядність.

4. Націократія в політичному плані являє собою систему за якої політична влада всеціло належить Українській Нації через її найбільш талановитих, ідеалістичних та національно-альтруїстичних представників, що здатні забезпечити належний розвиток Нації та її конкурентоспроможність.

5. Українська Держава максимально сприяє індивідуальному розвитку кожної Української людини та її творчих здібностей, а також заохочує всі форми самоорганізації в рамках професійних груп та територіальних громад. Разом з тим в Українській Державі заборонене існування політичних партій, груп, організацій та ідеологічних гуртів.

6. На всіх державних та соціальних рівнях впроваджується принцип прямої взаємозалежності прав та обов’язків. Невиконання обов’язків перед Нацією та Державою тягне за собою обмеження прав громадянина або позбавлення громадянства.

7. Вся повнота верховної влади (виконавчої, законодавчої та судової) Української Держави знаходиться в руках Голови Держави, який несе особисту відповідальність перед Нацією власними кров’ю та майном.

8. Свою владу Голова Держави виконує через відповідальний перед ним Державний Уряд, на чолі якого він стоїть особисто.

9. Голова Держави скликає та розпускає Державну Раду та Вищу Господарську Раду.

10. Голова Держави є Головним Воєначальником Збройних Сил України.

11. Законодавчою установою в Українській Державі є Державна Рада, що твориться на засадах паритетного представництва всіх суспільно-корисних верств Нації.

12. Депутати Державної Ради не можуть купувати чи орендувати державну власність, займатися підприємницькою діяльністю, мати в своєму розпорядженні акції та банківські рахунки, а також приватну власність за межами України.

13. Державна Рада складається з фахових комісій, які є її робочими органами і складаються з депутатів відповідного фаху. Лише професійні здібності дають право на законотворчу діяльність у відповідній галузі. Право законодавчої ініціативи також мають Голова Держави та міністри Уряду.

14. Контроль над державно-фінансовим господарством здійснює Державний Контроль на чолі з Головним Державним Контролером, який подає Державній Раді щорічний звіт про всі державні прибутки й видатки, державні фонди і загальний стан фінансів Держави.

15. Економічна політика Держави здійснюється через галузеві Господарські Ради та Вищу Господарську Раду, як професійно-станові установи, що безпосередньо відображають економічні потреби та інтереси, як окремих працюючих верств населення, так і Нації в цілому.

16. Жорстка централізація державного управління водночас передбачає широку автономія місцевих громад в господарській та громадській сферах.

 

Економіка:

 

1. Організація проти підписання міжнародних угод та вступу України до будь-яких наддержавних економічних та фінансових структур, які зобов’зують Україну поступитися частиною державного суверенітету.

2. Демонтаж економічної системи капіталізму, як такої, що забезпечує грабунок працюючих верств населення групами економічних та політичних паразитів.

3. Ліквідація всіх інституцій та форм політичної демократії, як політичної системи, що обслуговує економічну систему капіталізму.

4. Позбавлення грунту для відновлення системи спекулятивного капіталу через впровадження безінфляційних грошей, заборону відсотків та торгівлі землею.

5. Націоналізація всіх стратегічних галузей економіки.

6. Створення автономних циклів виробництва в галузях, які життєво необхідні для Національної безпеки, незалежності та самодостатності Української держави.

7. Заборона недержавного монополізму.

8. Підтримка дрібного та середнього підприємництва, захист всіма можливими засобами національного товаровиробника.

9. Повернення, в тому числі й в примусовому порядку, вивезених з України капіталів.

 

Сільське господарство:

 

1. Сільське господарство має першочергове значення для Української Нації, що не обмежується лише економічною доцільністю, а є в першу чергу важливим елементом етнічного здоров’я та соціальної стабільності.

2. Право власності на землю в Українській Державі має виключно Український селянин, що працює на землі.

3. Український селянин отримує землю від Держави в довічне і спадкове користування.

4. Тільки Українська Держава має право відчужувати землю в державні фонди за дії, що не гідні Українського селянина (неналежне ведення господарства, недотримання норм екологічної безпеки, важкі кримінальні злочини).

5. Основними формами господарювання є селянська кооперація та одноосібне (фермерське) трудове селянське господарство.

6. Розуміючи значення села як фундаменту Нації Українська Держава бере на себе фінансове забезпечення кредитування села, а також впровадження фіксованих неспекулятивних цін на сільсько-господарську продукцію.

7. Українська Держава для впровадження новітніх технологій на селі бере на себе фінансування науково-технічних сільсько-господарських проектів, а також створення сільгосп академій та курсів, на яких селяни зможуть безкоштовно підвищити власний професійний рівень.

8. Держава підтримує власного виробника жорсткою протекціоніською політикою в усих галузях сільського господарства.

 

Соціальна політика:

 

1. Українська Держава розглядає працю, як етичний і суспільний обов’язок перед Нацією, а громадян, як творців духовних і матеріальних цінностей.

2. Право власності на всі матеріальні цінності належать Нації та її працюючим верствам.

3. Всі види фізичної та інтелектуальної праці мають суспільну вартість і гідні поваги, коли служать інтересам Нації. З огляду на це Націократія впроваджує принципи справедливості та паритетності в оплаті фізичної та інтелектуальної праці.

4. Будь-яка суспільно-корисна праця оцінюється за її якістю, а не за так званою „престижністю”. Сумлінне виконання своїх обов’язків гарантує людині та її сім’ї достойне та матеріально забезпечене життя.

5. Держава бере на себе відповідальність за розробку та втіленню в життя загальнодержавних програм по підвищенню матеріального добробуту населення в незалежності від соціального статусу (народний автомобіль, народний будинок та ін.).

6. Створення соціополісів – ідеальних в екологічному, соціальному та економічному плані міст, замість теперішніх забруднених промисловими викидами і непридатних для здорового життя поселень.

7. Створення здоровоохоронних комплексів, парків, спортивних споруд, місць відпочинку. Найширша державна програма активного відпочинку, здорового способу життя, що буде охоплювати кожну Українську людину.

8. Створення Українських територіальних та професійних організацій взаємодопомоги, що сприятиме витворенню нового типу міжлюдських взаємовідносин та вихованню відповідального громадянина.

 

Зовнішня політика:

 

1. Організація виступає за великодержавний статус України, і тому проти входження Української Держави до будь-яких блоків і наддержавних структур, крім тих які ініційовані Україною і в яких вона відіграє провідну роль.

2. В зовнішній політиці Україна відстоює виключно національні інтереси, спираючись на могутню армію та флот, економічну та культурну домінацію.

3. Початковими приорітетами Великої України буде створення під егідою Києва Центрально-Європейської Конфедерації (блоку країн, що розміщені в геополітичному трикутнику Балтика – Балкани – Кавказ), що забезпечить геополітичне домінування на Євразійському континенті через встановлення контролю над всіма важливими транспортними та транспортно-енергетичними артеріями.

4. Наступним кроком буде долучення до Центрально-Європейської Конфедерації Західно-Європейських країн, попередньо визволених з-під диктату демо-лібералізму та фінансового капіталу.

5. Включення до Європейської Конфедерації Російської держави, впорядкованої на національних засадах. Що дозволить зберегти українсько-європейське домінування на просторах Євразії.

6. На Близькому Сході Велика Україна спирається на співпрацю з антисіоніською державою Іран, спорідненою з європейською цивілізацією культурно та частково расово і розпоряджається необхідними для Української промисловості ресурсами.

7. Кінцевою метою Української зовнішньої політики є світове домінування.

 

Військова доктрина:

 

1. Найнадійнішим союзником Великої України є сильні армія та флот. Українська Армія повинна стати найпотужнішою збройною силою планети.

2. Повернення ядерної зброї.

3. Створення професійної армії – Національної Гвардії, що складатиметься зі 150 – 200 тис. вояків і буде кістяком Українського Війська.

4. Створення Загальноукраїнської армії оборони на основі загальної військової підготовки та принципу територіальних військових частин.

5. Модернізація Української Армії за останнім словом техніки, що буде проходити на базі вітчизняної військової промисловості та передової науки.

6. Створення аерокосмічних сил, що матимуть у своєму складі супутникові угруповання та ескадрилії космічних бомбардувальників та винищувачів Лозино-Лозинського.

7. Створення найпотужнішого флоту Чорномор’я та Східного Середземномор’я, а також авіаносної ескадри Відкритого Океану для оперативних дій у будь-якій частині світу. Створення Українських військових баз у союзних державах.

8. Для досягнення військової автаркії (самозабезпечення) створити галузі військової промисловості, що відсутні в Україні: літакобудування (винищувачі), виробництво військових гвинтокрилів та стрілецької зброї.

9. Захисник Вітчизни – Український воїн матиме найвищий статус в Державі, що буде досягнуто через пропаганду виняткової ролі війська для Нації, найвищу заробітну плату, великі соціальні пільги (житло, навчання, автомобіль та ін.).

10. Підготовка до армійської служби починатиметься з дитинства через сітку юнацьких парамілітарних організацій, які будуть забезпечуватися таборами та спорядженням за кошти Держави і будуть охоплювати всю Українську молодь.

 

Інформаційна політика:

 

1. Заборона комерційних та приватних засобів масової інформації, як осередків поширення заангажованої, необ’єктивної та маніпулятивної інформації.

2. Інформаційне суспільство, яке дає зливу інформації (без реальної можливості її осмислити) з метою маніпулювати людиною, підлягає заміні на суспільство Знання.

3. Держава бере на себе обов’язок забезпечувати власних громадян повним спектром реальних Знань та запобігати поширенню дезінформації і використанню маніпулятивних технологій.

4. За ЗМІ та журналіським корпусом зберігається вся повнота суто професійних прав – вільно доносити до суспільства об’єктивну інформацію. Водночас ЗМІ позбуваються неприродньої привілегії формувати т.зв. „суспільну думку”, що є засобом наймасштабнішої маніпуляції суспільною свідомістю, і в умовах політичної демократії слугує паразитарним цілям олігархічних кланів фінансових спекулянтів – теперішніх власників ЗМІ.

5. Українська Держава всіма засобами відстоює незалежність власного інформаційного простору. Поширення інформації на Українській території через іноземні ЗМІ забороняється.

 

Мовна політика:

 

1. Проведення реальної, а не формальної Українізації.