Підсудний — важливий учасник судового розгляду; особа, яку судять. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України). Під час судового розгляду не можна ставити знак рівності між підсудним і злочинцем. У суді може і повинна перевірятися версія невинуватості підсудного. Поведінка підсудного у суді зумовлена його індивідуально-психологічними особливостями, ставленням до пред'явленого обвинувачення, оцінкою власних дій (протиправних, аморальних, правомірних). Важливе значення у плані поведінки мають минулий соціальний досвід, перебування у слідчому ізоляторі, наявність судимостей тощо. Поведінка підсудного на суді пов'язана з позицією, що обирається ним. Обрання позиції зумовлене безліччю чинників, серед яких важливе значення мають: 1) правосвідомість підсудного; 2) вплив умов життя і виховання; 3) ступінь доведеності вини; 4) реальність покарання за вчинене діяння. Психічна діяльність підсудного залежить від його процесуальної ролі у суді, заінтересованості у результатах справи. Тому поведінка підсудного і обрання ним відповідних позицій зумовлені пануванням оборонної (захисної) домінанти (осередок збудження, що надає поведінці тієї чи іншої спрямованості). Поведінка підсудного у суді є мінливою. З бо-ку підсудного може виявлятися як активність, так і пасивність. У процесі судового слідства типовими позиціями підсудного є: 1) відмова від спілкувань (відмова від давання показань); 2) зміна позиції, якої підсудний додержувався раніше на досудово- му слідстві (заяви про те, що до нього застосовувалися методи недо- зволеного впливу, показання одержано під примусом); 3) стабільне заперечення вини; 4) визнання вини і каяття у вчиненому злочині (визнання вини може характеризуватися і самообмовою з різних мотивів). Інтереси підсудного диктують необхідність активно здійснювати своє право на захист. У разі відмови підсудного від спілкування (повідомлення будь-якої інформації) суду необхідно з'ясувати причину такої відмови (психологічний стан особи, змова зі співучасниками, усвідомлення доведеності вини). Суду слід ураховувати те, що підсудний перебуває у певному психічному стані. Найчастіше йдеться про такі стани: 1) фрустрація, коли підсудний не бачить виходу із ситуації, що склалася, у нього наявні труднощі, перешкоди, що виникли на шляху до досягнення мети (об'єктивні чи такі, що сприймаються суб'єктивно). Стан фрустрації може зовнішньо проявлятися у відмові від спілкування, розпачі, демонстрації безвихідності. Невід'ємне право підсудного — останнє слово. Суд не вправі обмежувати тривалість останнього слова підсудного певним часом (ст. 319 КПК України). 2) страх як емоція, що виникає у підсудного при загрозі його існуванню, зміні життєдіяльності, покаранню (джерело небезпеки може бути дійсним чи уявним). У підсудного можуть виявлятися різні види страху (тривога, страх, переляк, фобії, жах тощо); 3) стрес у підсудного виникає у відповідь на різні екстремальні впливи. Стрес охоплює широке коло психологічних станів людини. У психології розрізняють фізіологічний та психологічний (останній поділяється на інформаційний і емоційний) стреси. Виникненню стану стресу в підсудного можуть сприяти різні причини: повідомлення нової інформації на судовому засіданні тими або іншими учасниками; неадекватна поведінка інших учасників, реакція присутніх у залі, звернення до підсудного та ін. Виникнення у підсудного психічних станів пов'язане зі ступенем впливу на нього у суді, рівнем його толерантності (стійкістю до реагування на який-небудь несприятливий чинник). Психологічний вплив на підсудного справляють сама процедура судового засідання, реагування присутніх на його слова, відповіді, дії, поведінку.
