НТП ЯК ОСНОВНЕ ДЖЕРЕЛО ВИНИКНЕННЯ НЕВИЗНАЧЕНОСТІНевизначеність пов’язана з ризиком в плануванні, прийнятті рішень, здійсненні заходів на усіх рівнях економічної системи. Ступінь невизначеності залежить від характеру невизначених економічних, технічних та інших параметрів та від терміну прогнозування. враховуючи те, що мінливість та невизначеність не тотожні, окремі автори пропонують класифікувати фактори невизначеності наступним чином: 1. Фактори першого порядку – зміни природи, зміни виробництва – (природи, створеної людиною), зміна людської природи. 2. Фактори другого порядку – недостатні дані про зміни природи, виробництва, людини, перешкоди в процесі їх перетворення в інформацію, обмежені можливості її трансформації в знання. 3. Фактори третього порядку – асиметрія інформації та знань. Як зазначалося вище, фактори невизначеності мають різну природу та направленість. Основні групи факторів невизначеності наведено на рис. 1.1:
Науково-технічний прогрес (НТП) формує нову систему орієнтацій людини, радикально змінює предметне середовище, у якому вона живе. Якісно іншими стають значення та співвідношення продуктивної інноваційної діяльності. Створюється атмосфера гострої потреби в новаторських, сміливих рішеннях, відбувається пошук принципово нових, що раніше не використовувалися, неординарних шляхів розв'язання складних сучасних задач. За таких умов менеджери різних рівнів управління вимушені йти на ризик. НТП надає діяльності багатьох менеджерів творчого характеру. Тобто ризик пов'язаний з творчою діяльністю, що характеризується неповторністю, оригінальністю, унікальністю, зумовлений суттю творчого процесу, особливостями впровадження нового у практику, необхідністю розв'язування суперечностей між подіями та процесами, що з'являються у суспільстві і старими способами соціального регулювання.
4. ОСНОВНІ ЕТАПИ ЦИКЛУ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ Цикл стратегічного управління туристичного підприємства складається з п'яти основних етапів - визначення бізнесу та місії підприємства; - розробка коротко- і довгострокових цілей; - розробка стратегії; - реалізація стратегії; - оцінка ефективності стратегії і коригування попередніх етапів. Процес стратегічного управління організацією починається з визначення бізнесу та місії підприємства. Далі здійснюється постановка стратегічних цілей чотирьох рівнів підприємства. Етап розробки стратегії складається з кількох підетапів. Перший підетап - це аналіз конкуренції, другий – аналіз внутрішнього середовища підприємства, третій - формування портфелю стратегій. Етап реалізації стратегій включає два підетапи: І -адаптація структури підприємства до вимог стратегічного плану, II - адаптація культури до вимог стратегічного плану. Оскільки процес стратегічного управління є безперервним, то його цикл - замкнутий. На останньому етапі здійснюється порівняння досягнутих результатів із запланованими та, при необхідності, коригування попередніх етапів. Розробка стратегії на кожному етапі закінчується створенням стратегічного плану.
5. Концепція «Національного ромбу» М. Портера і галузеві кластери М. Портер створив оригінальну теорію конкурентної переваги країни. Центральне місце в його концепції займає ідея так званого національного ромбу, який розкриває основні характеристики (детермінанти) економіки, що формують конкурентне макросередовище, в якій діють фірми цієї країни (рис. 1).
Рисунок 1. Національний ромб «Національний ромб» виявляє систему детермінантів, які, перебуваючи у взаємодії, створюють сприятливу чи несприятливу середу для реалізації потенційних конкурентних переваг країни. Параметри факторів являють собою матеріальні (речові) та нематеріальні умови, необхідні для формування конкурентної переваги країни в цілому та її провідних експортоорієнтованих галузей. Розглядаючи фактори виробництва з точки зору їх впливу на конкурентні переваги країни, Портер поряд з традиційними факторами (праця, земля, капітал, підприємницькі здібності) виділяє і такі, як ресурс знань, тобто сума наукової, технічної та ринкової інформації, що впливає на конкурентоспроможність товарів і послуг, а також інфраструктуру (транспортна система, система зв'язку, поштові послуги, система охорони здоров'я, забезпеченість населення житловим фондом та ін.)
Важливе значення в теорії М. Портера приділяється діленню факторів на загальні (наприклад, мережа автомобільних доріг, персонал з вищою освітою тощо), які створюють конкурентні переваги для широкого спектра галузей, і спеціалізовані (наприклад, персонал з вузькою спеціалізацією, база даних в певній галузі знань і т.д.), які, як правило, застосовуються в обмеженому числі галузей або навіть в одній-єдиній галузі. При цьому спеціалізовані фактори, забезпечуючи більш тривалий і стійку конкурентну перевагу фірмам відповідних галузей на світовому ринку, в той же час вимагають значних і довготривалих капіталовкладень. Стратегія фірм, їх структура і суперництво. У забезпеченні національної конкурентної переваги важливу роль відіграє фірмова структура і конкурентна середа всередині країни, яка складається в результаті суперництва фірм. Якщо відсутня конкурентна середа або суперництво між фірмами, якщо стратегія фірми не орієнтована на діяльність в умовах суперництва, то на зовнішньому ринку у таких фірм конкурентної переваги зазвичай не виникає. Параметри попиту - це, в першу чергу, ємність попиту, динаміка його розвитку, диференціація на види продукції, вимогливість покупців до якості товарів і послуг. Саме на внутрішньому ринку в умовах розвинутого попиту повинні отримувати апробацію нові вироби до виходу на світовий ринок. Споріднені та підтримуючі галузі. Наявність у національній економіці високорозвинених споріднених і підтримуючих галузей, що забезпечують фірми в експортно - орієнтованих галузях необхідними матеріалами, напівфабрикатами, комплектуючими виробами, інформацією, виступає необхідною умовою створення і підтримки конкурентної переваги в світовій торгівлі для фірм відповідних галузей. У загальній картині конкурентних переваг М. Портер відводить роль також нагоді і уряду.
Випадковими є події, які мають мало спільного з умовами розвитку економіки країни і впливати на які часто не можуть ні фірми, ні уряд. До найбільш важливих подій такого роду можна віднести нові винаходи, великі технологічні зрушення (прориви), різкі зміни цін на ресурси (наприклад, «нафтовий шок»), значні зміни на світових фінансових ринках або в обмінних курсах, сплески світового чи місцевого попиту, політичні рішення урядів, війни та інші непередбачені обставини. Випадкові події можуть змінити позиції конкуруючих держав. Вони можуть звести нанівець переваги старих потужних конкурентів і посилити експортний потенціал інших держав. Роль уряду у формуванні національної конкурентної переваги полягає в наданні значного впливу на всі основні детермінанти «національного ромба», причому цей вплив може бути як позитивним, так і негативним. На параметри факторів виробництва і попиту уряд впливає грошово-кредитною, податковою, митною політикою. Сам уряд в більшості країн є покупцем товарів для армії, транспорту, зв'язку, освіти, охорони здоров'я та інших галузей. Здійснюючи антимонопольне регулювання, уряд впливає на підтримання оптимального конкурентного середовища у провідних секторах та галузях національної економіки. Нарешті, уряд у багатьох країнах сприяє розвитку споріднених та пов'язаних галузей, що взаємодіють з провідними експортними галузями. Особливу увагу М. Портер звертає на те, що в багатьох країнах компанії, успішно виступають на світових ринках, охоплюють своєю діяльністю і визначають рівень розвитку цілого спектра галузей, так званий кластер. Відображаючи динаміку конкурентних переваг країни, кластери формуються, розширюються, але вони можуть і згортатися, і розпадатися. Таким чином, теорія М. Портера найбільш повно відображає найважливіші фактори, що визначають конкурентні переваги тієї чи іншої країни.
Сучасний етап розвитку світової економіки актуалізує інноваційну складову економічного розвитку як передумову його динамічності та конкурентноздатності. Визнано, що набувають виключно значної ваги фактори, які стимулюють поширення нових технологій: взаємодія між наукою, освітою, фінансуванням, стратегією уряду, а також формування мереж взаємозв’язків між фірмами та гнучка спеціалізація. Це дозволило визначити кластер інноваційної активності як сукупність базисних нововведень, сконцентрованих на певному відрізку часу та в певному економічному просторі. Концепція кластерів є досить перспективною для застосування в умовах трансформаційної економіки України. Завдяки кластерному підходу на рівні окремого регіону стає можливою міжсекторна співпраця, оскільки ініціаторами та активними учасниками її виступають місцеві органи влади. Завдяки поширенню та постійному обміну інформацією стають можливими взаємовигідні бізнесові контакти в регіоні, поширюється кооперація між різногалузевими підприємницькими структурами. Механізм кластерної співпраці є вигідним, оскільки значно скорочуються трансакційні витрати учасників, стають можливими масштабні підприємницькі проекти за рахунок участі в них членів кластера на засадах співфінансування, посилюються інформаційні можливості підприємств регіону, що сприяє залученню внутрішніх та зовнішніх інвестицій, споживчий ринок поповнюється якісною та різноманітною продукцією. Розглядаючи кластерну модель галузево-територіальної організації виробництва, визначимо її основну стратегічну спрямованість на забезпечення міжсекторної співпраці — влади — бізнесу — громади (через різноманітні громадські організації). Сучасна економічна наука доводить високу ефективність посилення такої співпраці.
6. Показники оцінки галузі за М. Портером Різні автори пропонують різні підходи до аналізу привабливості галузі. Найпоширенішою та відомою є модель М.Портера, який виділяє наступні фактори для аналізу галузі: споживачі, постачальники, товари-змінники, конкуренти та фірми, які потенційно можуть увійти й почати діяти у цій галузі. Розглянемо зміст цих факторів. Споживачі. В основі функціонування фірм у ринковій економіці лежить ідея задоволення потреб споживачів. Велике значення для фірми має стабільність попиту в часі. Розрізняють попит коростроковий (наприклад, сезонний) та довгостроковий. Попит формується під впливом змін у стилі життя, технічного прогресу, екологічних змін та ін. Аналіз попиту споживачів може бути представлений сукупністю таких факторів: - кількість і концентрація споживачів (сукупність соціально-демографічних показників і стиль поведінки); - характер попиту на продукцію (постійний, сезонний, розвинений та ін); - еластичність попиту за ціною; - рівень доходів цільових груп споживачів та його зміни; - готовність споживачів до використання продукції; - ціни споживання; - ступінь стандартизації продукції, що споживається; - оцінка якості обслуговування з боку споживачів; - мотивація придбання; - прихильність споживачів; - доступність товарів для споживачів, реакція на рекламу та інші заходи. Споживачі відіграють подвійну роль у впливі на стан галузі. З одного боку, вони визначають необхідність існування галузі, а з іншого задають конкурентні показники для підприємств: рівень цін та якості продукції. Необхідність задоволення цих вимог призводить до зіткнення інтересів та можливостей окремих фірм галузі в їхній боротьбі за споживача. Постачальники. Аналіз постачальників не відрізняється від аналізу споживачів, який здійснюється з погляду споживачів. Досвід процвітаючих фірм доводить, що весь цикл постачання треба розбити на три етапи: 1) виявлення потреб у тих чи інших ресурсах, оцнка їхніх обсягів і визначення способу, в яких вона може бути задоволена; 2) вибір конкретного способу задоволення потреби на конкретного постачальника; 3) процес реалізації закупки (підписання контракту та його виконання); Треба розрізняти постачальників сировини та матеріалів, капіталів, трудових ресурсів, оскільки взаємовідносини з ними мають певну специфіку. Інформацію можна отримувати, як із зовнішніх, так і з зовнішніх джерел. Внутрішня інформація складається з даних, здобутих на основі одержаних чи закуплених зразків, оцінок робітників відділів постачання. Зовнішня інформація нагромаджується та аналізується за допомогою рекламних оголошень і проспектів, під час екскурсії на підприємства-постачальники. Для характеристики постачальників використовують наступні чинники: - оцінка тенденцій “ринків сировини” (та інших ресурсів, що постачаються); - характеристика особливостей ресурсів (обсяг, дефіцитність, довгозношувальність, ліквідність, універсальність і т.д.); - розподіл “ринків сировини”; - оцінка важливості окремих ресурсів для галузі; - еластичність ресурсів за ціною; - кількість і концентрація постачальників (залежність фірми від кожного з постачальників); - можливості використання ресурсів-замінників та кількість підприємств, що можуть постачати продукти-замінники; - кількість галузей (фірм), що використовують аналогічні види ресурсів (оцінка рівня конкуренції за ресурсами); - рівень витрат на поставки та їх тенденції; - оцінка “витрат конверсії” в разі зміни постачальника. “Силу впливу” постачальників можна порівняти із силою впливу споживачів, тому що завдяки зміни ціни чи якості продуктів, що поставляються, можна змінити прибутковість галузі. Товари замінники. Товари-замінники виконують, як правило, ті ж функції, що й основні продукти галузі, але продаються на інших ринках, використовуються іншими групами споживачів. Приклад: масло і маргарин, мазут і природний газ, залізниця та автотранспорт. Вплив товарів замінників на рівень конкуренції досить значний (за рахунок цінової еластичності). Якщо ціна на продукт А зростає, підвищується попит на продукт замінник Б. Вплив товарів-замінників на ситуацію в галузі може відбуватися в таких напрямах. 1. Зниження цін на товари-замінники, що призводить до неможливості відшкодування витрат на підприємствах галузі. 2. Зменшення обсягів ринку внаслідок втрати частини споживачів, що починають купувати товари замінники. 3. Підвищення конкуренції. 4. Необхідність пошуку нових напрямків діяльності й пов¢язані з цим додаткові витрати на підприємствах галузі. Для ретельнішого вивчення проміжного впливу слід звернути увагу також і на окремі організації, які регулюють діяльність фірми але відсутні у моделі М.Портера. Партнери. До партнерів відносяться фірми, з якими підприємство вступає у договірні відносини (постачальники, банки, науково-дослідні організації, юридичні, аудиторські фірми і.т.). Партнерські відносини сприяють діяльності фірми, оскільки дають змогу використовувати знання, досвід, виробничі потужності, організацій, що є фаховими у певних галузях, і отримувати продукти та послуги високого рівня. Організації-регулятори. Державна діяльність уособлюється у певних організаціях (податкова інспекція, арбітражний суд, органи працевлаштування та ін.), які від імені держави виконують регулятивно-контрольні функції. Державне регулювання може стимулювати або ж гальмувати розвиток тієї чи іншої галузі, що у свою чергу впливає на прибутковість фірми.
|
