Значення обвинувального висновку

Наведені обставини зумовлюють особливе значення обвинувального висновку як одного з найважливіших актів кримінального судочинства. Виділяють кримінально-процесуальне, морально-виховне та техніко-процесуальне значення обвинувального висновку.

Кримінально-процесуальне значення обвинувального висновкуполягає, зокрема, у тому, що:

1. він є документом, який завершує досудове слідство, та складається уповноваженою на те особою;

2. у ньому на основі аналізу зібраних у справі доказів із дотриманням процесуальної форми встановлюється висновок про протиправність (злочинність) діяння, що було предметом досудового слідства та винність певної особи, котра вчинила це діяння;

3. обвинувальний висновок є одним із процесуальних засобів контролю за якістю проведеного досудового слідства, його всебічністю, повнотою та об'єктивністю;

4. обвинувальний висновок дає змогу прокурору після перевірки всебічності, повноти й об'єктивності проведеного досудового слідства, як і правильності складання власне обвинувального висновку, при позитивному вирішенні комплексу питань, передбачених ст. 228 КПК України, прийняти рішення про його затвердження та направлення справи до суду;

5. публічне оголошення обвинувального висновку у судовому засіданні є оприлюдненням оцінки, котру дають органи досудового слідства та прокуратури злочинові й особі, що його вчинила;

6. обвинувальний висновок визначає обсяг (межі) обвинувачення в суді (розгляд справи провадиться тільки стосовно осіб, вказаних в обвинувальному висновку й тільки в межах пред'явленого обвинувачення);

7. обвинувальний висновок встановлює те коло фактів, які підлягають обов'язковому дослідженню під час судового розгляду, і осіб, дії яких можуть бути предметом судового розгляду;

8. беручи до уваги вимоги закону про своєчасність вручення копії обвинувального висновку обвинуваченому (не пізніше як за три доби до дня розгляду справи в суді, ст. 254 КПК України), а також про мотивованість висновків, які формулюються в обвинувальному висновку, наведення в ньому як обвинувальних, так і виправдувальних доказів, доводів, наведених обвинуваченим на свій захист, і результатів їхньої перевірки (ст. 223 КПК України), він є важливою процесуальною гарантією права обвинуваченого на захист;

9. викладення в обвинувальному висновку відомостей про потерпілого, цивільний позов і заходи, вжиті до його забезпечення (статті 223,224 КПК України), зумовлює значення обвинувального висновку як однієї з гарантій захисту прав та законних інтересів потерпілого, цивільного позивача й цивільного відповідача.

Окрім кримінально-процесуального значення обвинувального висновку, виділяють його морально-виховне та техніко-процесуальне значення.

Морально-виховне значення обвинувального висновку полягає в тому, що під час його складання слідчий несе відповідальність за правильність викладених у ньому обставин, а також за об'єктивність їх викладу. Обвинувачений, ознайомившись із ним, пересвідчується в обгрунтованості пред'явленого йому обвинувачення. Оголошення обвинувального висновку на початку судового слідства дає можливість усвідомити судові та всім присутнім сутність кримінальної справи, що розглядається. Саме з обвинувального висновку присутні в судовому засіданні громадяни дізнаються про обставини вчинення складу злочину й особу, що його вчинила, а також про причини та умови, що до цього призвели. Все це сприяє виховному впливові судового розгляду на присутніх у залі судового засідання осіб.

Судовий розгляд справи загалом і оголошення обвинувального висновку, зокрема, виховує в громадян почуття осуду злочинів та осіб, які їх вчинили, сприяє формуванню впевненості в невідворотності відповідальності за вчинений злочин, підвищує авторитет судових і правоохоронних органів. Виховне значення обвинувального висновку посилюється та зростає під час дослідження всіх викладених у ньому фактів, якщо вони, звісно, відповідають дійсності.

Техніко-процесуальне значення обвинувального висновку полягає у тому, що:

1. весь доказовий матеріал, як той, що обґрунтовує обвинувачення, так і той, що виправдовує обвинуваченого, зводиться до певної системи;

2. від чіткості системи розміщення у ньому доказів залежать швидкість і оперативність проведення дослідження матеріалів справи в суді;

3. наявність в обвинувальному висновку вказівок на аркуші справи дає можливість усім учасникам процесу предметно посилатися на певні докази, а суду - оперативно знаходити та піддавати їх відповідному дослідженню.

Багатоаспектне значення обвинувального висновку в повному обсязі може проявитися лише тоді, коли він буде відповідати певним вимогам.

3. Зміст та структура обвинувального висновку. Вимоги до обвинувального висновку.

Зміст обвинувального висновку, а також його структурні елементи визначаються кримінально-процесуальним законом, криміналістичною характеристикою злочину, що розслідувався, а також особливостями слідчої ситуації, в умовах якої відбувався процес доказування.

Наприклад, у справах про злочини проти життя та здоров'я особи, її волі, честі й гідності, а також проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, в описовій частині обвинувального висновку особливу увагу варто приділити докладному викладу даних, які характеризують потерпілого та його поведінку в момент вчинення злочину, тому що ці відомості можуть сприяти встановленню мотивів злочину й мати значення для вирішення справи по суті. Обов'язковим є опис засобів і механізму розкрадання у справах про злочини проти власності, що є необхідним не тільки для розкриття сутності злочинних дій обвинуваченого, але й для усунення причин і умов, які надалі можуть сприяти вчиненню аналогічних злочинів. При описанні злочинів цієї категорії має суттєве значення і описання корисливів мотивів у діях обвіинувачених.

Під структурою обвинувального висновку потрібно розуміти систему взаємозалежних обов'язкових і факультативних елементів, кожний з яких має конкретний зміст та призначення. Зважаючи на особливості доказового матеріалу, деякі елементи цієї системи, в свою чергу, також складаються з декількох ланок.

Згідно з ч. 2 ст. 223 КПК України, обвинувальний висновок складається з описової та резолютивної частин. У вказаних двох основних частинах викладаються питання, що утворюють його зміст. Кримінально-процесуальні кодекси деяких інших країн, наприклад, Казахстану, Азейбарджану, Білорусії, передбачають у структурі обвинувального акта і вступну частину, що на наш погляд, є правильним.

Окрім того, зважаючи на призначення обвинувального висновку, до нього в обов'язковому порядку додають матеріали, що зазначені в ст. 224 КПК України (список осіб, які підлягають, на думку слідчого, виклику в судове засідання, із зазначенням їхньої адреси й аркушів справи, де викладені їхні показання чи висновки; довідки про рух справи та про застосування запобіжного заходу із зазначенням часу та місця тримання під вартою кожного з обвинувачених, якщо вони заарештовані; довідки про речові докази, про цивільний позов, про заходи, вжиті до забезпечення цивільного позову й можливої конфіскації майна; довідка про судові витрати в справі за час досудового слідства з посиланням на відповідні аркуші справи).

Додатки, як систематизаційний розділ обвинувального висновку, слугують не тільки допоміжним документом для аналізу матеріалів кримінальної справи, але й засобом процесуального контролю за строками досудового слідства й тримання під вартою обвинувачених, порядком залучення до справи речових доказів, заходами для забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна.

Кожна з зазначених частин обвинувального висновку має свої досить чітко окреслені елементи.

Основними вимогами до обвинувального висновку є:

1). Законність обвинувального висновку.

Обвинувальний висновок, насамперед, повинен бути законним. Вимога законності обвинувального висновку означає дотримання слідчим під час досудового слідства норм кримінально-процесуального закону, зокрема й вимог ст. 223 КПК України, що регулює питання форми та змісту обвинувального висновку, а також правових приписів кримінального закону й інших галузей права (цивільного, трудового, адміністративного) при визначенні питань цивільного позову, відшкодування шкоди та інших питань, які виникли у справі.

Законність обвинувального висновку полягає і в тому, що він повинен бути складений належною компетентною посадовою особою (тобто слідчим), котрий прийняв кримінальну справу до свого провадження, та його складанню передувало провадження всіх можливих та необхідних слідчих й інших процесуальних дій згідно з вимогами кримінально-процесуального закону. У передбачених законом випадках обвинувальний висновок може бути складений і прокурором, який відповідно до пункту 5 статті 227 КПК України прийняв справу до свого провадження та провів розслідування у повному обсязі, або коли прокурор, у разі незгоди з обвинувальним висновком, сам складає обвинувальний висновок в порядку статті 230 КПК України.

З огляду на вищезазначене, неправильною є практика, коли слідчий розпочинає складання обвинувального висновку, не розглянувши та не вирішивши клопотання, що були заявлені обвинуваченим і його захисником під час ознайомлення з матеріалами кримінальної справи.

Відповідно до вимог ст. 221 КПК України, слідчий зобов'язаний задовольнити клопотання обвинуваченого та його захисника, якщо обставини, для з'ясування яких заявлено клопотання, мають значення для справи, а про відмову задовольнити клопотання слідчий зобов'язаний винести мотивовану постанову, й оголосити її обвинуваченому та його захисникові.

За загальним змістом кримінально-процесуального закону, будь-яка постанова слідчого, і постанова про відмову в задоволенні клопотання також, повинна бути оголошена зацікавленим особам. Однак слідчі не завжди оголошують таку постанову, а також письмово повідомляють відповідних осіб. Така практика не відповідає ч. 3 ст. 221 КПК України й, фактично, не дає можливості обвинуваченому та його захисникові оскаржити це процесуальне рішення прокурору згідно зі ст. 234 КПК України, оскільки на той момент кримінальна справа вже перебуває у суді.

Необхідно звернути увагу й на те, що стосовно деяких кримінальних справ слідчі, відмовляючи в задоволенні клопотання, посилаються на те, що вони не мають значення для справи або що ці клопотання можуть бути заявлені й вирішені в суді. Така мотивація рішення про відмову в задоволенні клопотання є необґрунтованою і не відповідає вимогам закону, у такому разі прокурор повинен дати вказівку слідчому щодо вирішення клопотання по суті чи скасувати рішення слідчого.

2). Повнота, всебічність і об'єктивність обвинувального висновку.

Обвинувальний висновок, окрім зазначеного, повинен бути повним, всебічним і об'єктивним. Повнота, всебічність і об'єктивність обвинувального висновку забезпечується детальним дослідженням всіх суттєвих обставин справи й об'єктивною оцінкою як обвинувальних, так і виправдувальних доказів. При цьому особливого значення набуває аналіз виправдувальних доказів - тих, які суперечать обвинуваченню та не спростовані під час досудового слідства. Замовчування наявних у матеріалах справи суперечностей, а також неаргументований, однобічний вибір з наявної доказової інформації тільки обвинувальних доказів є порушенням вимог закону про розгляд всіх обставин справи в їх сукупності. І хоча основна мета обвинувального висновку - демонстрація перед судом доказів, які обґрунтовують правильність юридичної оцінки дій обвинуваченого, принцип встановлення об'єктивної істини та презумпція невинуватості вимагають саме об'єктивної оцінки доводів, які наводяться обвинуваченим на свій захист, результатів їхньої перевірки, а також пом'якшуючих його покарання обставин.

Принцип презумпції невинуватості висуває свої вимоги й до стилю викладення даних, які спростовують доводи обвинуваченого, їх оцінка не повинна свідчити про спробу перекласти на обвинуваченого обов'язок доказувати свою невинність. З огляду на це в обвинувальному висновку неприпустимі твердження на зразок: "Доводи обвинуваченого безпідставні, оскільки він нічим не зміг обгрунтувати, що діяв у стані необхідної оборони..."; "Оспорюючи показання потерпілого, обвинувачений не надав переконливих доказів, на підставі яких слідство змогло б поставити під сумнів правдивість показань потерпілого...".

Структурно в обвинувальному висновку повинні міститися всі необхідні частини, а у кожній з них - всі елементи, що їх складають, тобто повинні бути відображені всі суттєві обставини справи, котрі підлягають доказуванню. Суттєві для справи обставини повинні відображатися так, як вони були встановлені зібраними у справі доказами.

Слід звернути увагу на ті випадки, коли при пред'явленні обвинувачення та допиті обвинуваченого, останній інколи на запитання про те, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, відповідає, що визнає повністю, проте зміст його наступних показань свідчить про часткове визнання вини. У такому разі, дотримуючись принципу об'єктивності, в обвинувальному висновку потрібно відобразити дійсну сутність визнання вини обвинуваченим, тобто - у чому він дійсно визнає себе винним, а що заперечує.

3). Обгрунтованість обвинувального висновку.

Обвинувальний висновок повинен бути обгрунтованим. Під обгрунтованістю обвинувального висновку слід розуміти відповідність викладених у ньому висновків достовірно встановленим під час досудового слідства обставинам, які належать до предмета доказування у кримінальній справі.

Крім того, обгрунтованість обвинувального висновку передбачає аналіз зібраних у справі доказів, під час якого слідчий надає доказам певних системних рис і наводить доводи, з огляду на які він визнає інформацію, що міститься в них, достовірною та необхідною для однозначного висновку щодо події злочину, винності обвинуваченого у вчиненні злочину, правової кваліфікації тощо. Ці доводи мають на меті виявити узгодженість доказів між собою, тому вони повинні бути логічно несуперечливими.

Його обгрунтованість не можна зводити лише до посилань на джерела доказів без їхнього аналізу. На жаль, у слідчій практиці досить поширені випадки, коли, обґрунтовуючи свої висновки про винність обвинуваченого, слідчі загально посилаються на те, що "вина обвинуваченого доведена матеріалами кримінальної справи" та перераховують джерела доказів.

Обгрунтованість обвинувального висновку означає ї те, що останній не може ґрунтуватися на припущеннях.

4). Логічність і внутрішня узгодженість обвинувального висновку.

Обвинувальний висновок повинен бути логічним, внутрішньо узгодженим, а всі його частини й елементи - утворювати єдине ціле. Неприпустимі будь-які суперечності, їх наявність робить його неякісним, непереконливим, бездоказовим. Суперечливість висновків і доводів в обвинувальному висновку призводить до того, що справа надалі направляється на додаткове розслідування для їх усунення.

Обсяг обвинувачення в описовій і резолютивній частинах обвинувального висновку повинен бути однаковим та не перевищувати обсягу обвинувачення, викладеного у постанові про притягнення як обвинуваченого. Як відомо, обвинувачення на стадії досудового розслідування формулюється у постанові про притягнення як обвинуваченого та в обвинувальному висновку. Між цими двома процесуальними актами існує тісний і нерозривний зв'язок. Незважаючи на те, що обвинувачення в цих актах формулюється на різних етапах, зміст обвинувачення в обвинувальному висновку повинен повністю відповідати його змісту, що міститься у постанові про притягнення як обвинуваченого. У тих випадках, коли первинне обвинувачення змінювалося чи доповнювалося (відповідно до ст. 141 КПК України), йдеться про відповідність остаточно пред'явленого обвинувачення (або обвинувачення у останній редакції) тому, яке сформульоване у резолютивній частині обвинувального висновку. Невиконання цієї вимоги тягне за собою порушення права обвинуваченого на захист, внаслідок чого й розглядається як істотне порушення норм кримінально-процесуального закону.

5). Правильність мови та стилю обвинувального висновку.

Варто зауважити, що складання об'єктивного й переконливого обвинувального висновку вимагає від слідчого не тільки високого професіоналізму, але й творчих навичок, зумовлених рівнем загальної культури. Недбало складений обвинувальний висновок знижує ефект успішно проведеного досудового слідства.

Текст обвинувального висновку має відповідати загальним правилам мови, якою ведеться кримінальне судочинство, й тим стилістичним вимогам, які висуваються до офіційно-ділових документів, зокрема, вимогам повноти, точності, стислості та переконливості.

Вимога повноти в обвинувальному висновку, передусім, стосується формулювання обвинувачення у його резолютивній частині. Зазначені в описовій частині протиправні дії обвинуваченого обов'язково повинні набути відображення у формулюванні обвинувачення в резолютивній частині висновку, а також відображати результат того, що викладено в описовій частині. Без зазначення всіх необхідних фактів висновки, наприклад, про розмір матеріальної шкоди, завданої злочином, будуть бездоказовими.

Точність, як ознака обвинувального висновку, полягає у конкретності описуваних обставин. Твердження на зразок "винність обвинуваченого підтверджується зібраними у справі доказами" не можуть замінити аналізу кожного конкретного доказу та допускаються тільки як стилістичний прийом при переході до оцінки доказової інформації.

Переконливість викладення інформації досягається, окрім посилань на докази й аркуші справи, оптимальною точністю вжитих понять і термінів, які піддаються лише тлумаченню, що відповідає суті описаних подій та обставин.

Повнота й переконливість інформації в обвинувальному висновку повинні поєднуватися зі стислістю її викладу. Однотипові рівнозначні за змістом показання, найбільш характерні, необхідно групувати для цитування. Фрагментарний, стислий виклад суті показань також сприяє переконливості обвинувального висновку. Переконливість обвинувального висновку зумовлюється також його мовою та стилем. Відповідно до закону, обвинувальний висновок складають мовою судочинства. Якщо обвинувачений не володіє цією мовою, обвинувальний висновок повинен бути перекладений на мову, якою він володіє (ч. 6 ст. 223 КПК України).

Особливостями мови обвинувального висновку є спеціальна юридична термінологія, повні, поширені речення з чітким позначенням дії, її суб'єкта та об'єкта, супровідних обставин. Обвинувальний висновок повинен бути складений зрозумілими висловлюваннями й містити вичерпні відповіді на всі питання кримінальної справи.

Обвинувальний висновок не повинен містити інформації, що не підлягає розголошенню. У ньому не повинно бути відомостей, які принижують людську гідність, не припустимі будь-які грубі, нелітературні висловлювання, які могли бути наявні в процесі розслідування в матеріалах кримінальної справи.

Таким чином, встановлена законом форма обвинувального висновку має самостійне процесуальне значення, оскільки зумовлює структуру доказового матеріалу та висновків слідчого, а також визначає послідовність і співвідношення між частинами цього документа. 1 хоча юридичною сутністю обвинувального висновку є його зміст, без передбаченої законом форми він не може бути заключним процесуальним актом досудового слідства у кримінальній справі.