Терміни та поняття

Печеніги — племена тюркського походження, що кочували в степах між Уралом та Дунаєм.

«Грецький вогонь» — таємна зброя візантійців. Це була палаюча суміш, яку під тиском викидали з бронзових труб або наливали в мушлі й кидали їх із катапульт на ворожі судна. Склад цієї суміші настільки ретельно приховувався, що всі її складники дотепер невідомі. Імовірно, вона містила смолу, сірку, селітру і нафту. «Грецький вогонь» не можна було загасити, він горів навіть на воді.

 

Через три роки, зібравши ще більші сили, Ігор повторив похід, але цього разу битися не довелося. Візантійці відкупилися даниною, більшою за ту, яку отримав від них раніше князь Олег, та уклали нову угоду, яка підтверджувала основні торговельні інтереси руських купців на ринках Візантії.

У 944 р. Ігор також здійснив похід на Закавказзя проти войовничих горців, які були союзниками візантійців. Унаслідок перемоги русичам удалося оволодіти багатими містами Дербент, Шарван і Бердаа та х великою здобиччю повернутися додому.

Князь ігор перед ідолом Перуна після походу на Константинополь

 

Утримання великої дружини і здійснення далеких походів потребувало значних коштів. Мабуть, саме це спонукало Ігоря спробувати, усупереч традиції, удруге додатково зібрати данину з деревлян. Унаслідок цього спалахнуло повстання. Очолювані князем Малом деревляни восени 945 р. розгромили дружину Ігоря і вбили самого князя. «Якщо внадиться вовк до овець,— пояснювали вони свій учинок,— то виносить по одній усе стадо, якщо не вб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить». Смерть Ігоря знаменувала завершення початкового етапу становлення Київської Русі.

В.Суриков Княгиня Ольга зустрічає тіло князя Ігоря (ескіз)

 

4. Походження назви «Русь». У «Повісті минулих літ» Нестор-літописець під 852 р. записав, що «стала називатися наша земля — Руська земля». Цю назву він використовував стосовно Київського князівства. Тривалий час дослідники сперечаються про походження назви «Русь». У літописах та інших давньоруських джерелах вона використовувалася в різних значеннях.

Етнічне значення — народ, плем’я тощо.

Соціальне — суспільний прошарок або стан.

Географічне — територія, земля.

Політичне — держава.

 

Основні версії походження назви

Скандинавська — від схожих назв округів у Скандинавії зі схожою назвою

Фінська — від слова ruotsi, яким фінські племена називали варягів

Східнослов’янська — від східнослов’янських назв річок із коренем «рос» у Наддніпрянщині та землях ільменських словенів

Сарматська — від назви «руси», яку араби і візантійці використовували стосовно слов’ян і слов’янізованих сарматів — роксоланів, що входили до Антського союзу

 

А. Васнецов. Варяги.

 

За останніми дослідженнями, багато істориків схиляються до думки, що слово «русь» фінського або скандинавського походження і ним спочатку називали тих варягів, які становили дружину давньоруських князів. Поступово ці дружини поповнювалися слов’янами. Термін «русь» став поширюватися на всіх князівських дружинників узагалі. Оскільки князі правили, спираючись на дружину, то ті землі, які їм підпорядковувалися, дістали назву «Руська земля». У вузькому значенні «Руською землею» були, насамперед, полянські землі в Середньому Подніпров’ї.