Княжіння нащадків Данила. Лев Данилович на фоні Львова.

Лев Данилович на фоні Львова.

Казимир III — завойовник Галицько-Волинської держави.

У другій половині 13 століття, по смерті Данила і Василька, галицько-волинські землі формально залишились однією державою, але всередині її відбувалося суперництво між Волинню, яку очолював Володимир Василькович, та Галичиною, якою правив Лев Данилович. Окремі незначні уділи мали інші сини Данила Галицького. Мстислав утримував Луцьк, а Шварно — Холм з Дорогочином. Почався поступовий занепад Галицько-Волинської держави. У 1270-х роках від неї відійшли турово-пінська і ятвязькі землі. Деякою компенсацією було повторне взяття Любліна у 1289 році та приєднання частини Закарпаття у 1299 році. Втім, за князювання Володимира і Лева, Галицько-Волинське князівство залишалося васалом Золотої Орди, виконуючи роль її авангарду на Заході.

На початку 14 століття єдність Галицько-Волинського князівства була відновлена сином Лева, королем Юрієм I. У 1303 році він домігся від Константинопольського патріарха визнання окремої Малоруської митрополії. У зовнішній політиці Юрій І підтримував союзи з Тевтонським орденом для стримування Литви і Орди, та союз з Мазовією, спрямований проти Кракова. Після його смерті у 1308 році Галицько-Волинське князівство перейшло до його синів Андрія Юрійовича і Лева Юрійовича, які розпочали боротьбу проти Золотої Орди, традиційно покладаючись на тевтонських лицарів і мазовецьких князів. Припускають, що обидва сини Юрія загинули у бою проти ординців або були отруєні ними у 1323 році.

Останнім галицько-волинським монархом був Юрій II, син дочки Юрія I Марії та мазовецького князя Тройдена. Він врегулював відносини з Золотою Ордою, визнавши свою залежність від неї і здійснивши у 1337 році спільний з ординськими військами похід на Польщу. Підтримуючи мир з Литвою і Тевтонським орденом, Юрій ІІ був у неладах з Польщею та Угорщиною, які готували спільний наступ на Галицько-Волинське князівство. У внутрішній політиці він сприяв розвитку міст, надаючи їм магдебурзьке право, активізував міжнародну торгівлю та прагнув обмежити владу боярської верхівки. Для реалізації своєї політики Юрій ІІ залучав чимало іноземних фахівців і допомагав унійним процесам між православ'ям та Римською Церквою Ці заходи викликали незадоволення бояр, які врешті-решт отруїли князя у 1340 році.

Смерть Юрія II поклала кінець незалежності Галицько-Волинського князівства. Почався період боротьби за Галичину і Волинь, який закінчився поневоленням цих земель сусідніми державами. На Волині був визнаний князем Любарт-Дмитро, син литовського князя Гедиміна, а у Галичині реальну владу захопили місцеві бояри на чолі з Дмитром Дядьком. У 1349 польський король Казимир III організував проти Галицько-Волинського князівства великий похід, захопив галицькі землі і розпочав війну з литовцями за волинські. Довготривалий конфлікт між Польщею і Литвою закінчився у 1392 році тим, що Галичина з Белзькою землею і Холмщиною увійшла до Польського королівства, Волинь — до Великого князівства Литовського. Галицько-Волинське князівство остаточно перестало існувати.