Особливості психічного розвитку людини

Хоча темпи і результати онтогенетичного становлення особистості є дещо різними, варіативними, та сам процес психічного розвитку індивіда характеризується рядом типових особливостей. Розкриємо зміст найголовніших з цих особливостей:

1) суперечності як основа психічного розвитку. В основі психічного розвитку, як і будь-якого іншого, лежать суперечності, які бувають внутрішніми (між складовими психіки самого індивіда) та зовнішніми (між індивідом та соціумом). Між цими видами суперечностей існує стійкий взаємозв'язок, зовнішні є первинними, виникаючими внаслідок контактів індивіда з соціумом, однак саме ці суперечності трансформуються у внутрішні, активізуючи людину до дій та зумовлюючи прогрес психіки;

2) неперервність психічного розвитку. Розпочавшись ще до народження дитини і бурхливо розгортаючись після її народження, психічний розвиток триває кожного дня без перерв, "відпусток" чи відпочинку. Навіть уночі мозок продовжує переробляти інформацію, що надійшла вдень. Виняток становить лише явище затримки психічного розвитку, спричинене тяжкими фізичними або психічними травмами мозку, але воно досить рідкісне і відноситься до відхилень;

3) дискретність - розподіл онтогенезу людини на окремі вікові періоди зі специфікою психічного розвитку у кожному. Розподіл цей умовний, так як, хоча межі вікових періодів і визначені науковцями чітко, але психіка переходить від одного періоду до іншого поступово;

4) незворотність. Ті прогресивні зміни, які сформувались внаслідок психічного розвитку, вже не зникають, а залишаються надбанням особистості і впливають на подальше психічне функціонування. Регресивні тенденції можна помітити лише як окремі форми захисної поведінки людини, що досліджувались З.Фрейдом;

5) взаємозв'язок психічного з іншими напрямками розвитку - фізичним, соціальним, фізіологічним. Так, у немовлячому віці психіка дитини розвивається на основі фізичних надбань - наприклад, коли немовля навчається самостійно сидіти, то значно розширюється коло його сприймання дійсності, і також руки дитини використовуються для дослідження предметів. У підлітків процес статевого дозрівання зумовлює зміни образу "Я", починається усвідомлення себе як дорослого - це є підтвердженням зв'язку фізіологічного та психічного розвитку. Взаємозумовленість психічного та соціального розвитку легко простежити на прикладі вступу 6-річної дитини до школи - новий соціальний статус школяра спричинює суттєві зміни психіки. Отже, коли науковці хочуть підкреслити взаємозв'язок даних напрямків розвитку індивіда, то згадують про його зростання, дозрівання та соціалізацію;

6) нерівномірність. В певному віковому періоді одні компоненти психіки розви

Дана якість потрібна, щоб уникнути перевантаження психіки

ваються прискорено, а інші - уповільнено, а в наступному віковому періоді вони чергуються (ті функції, що розвивались повільно, прискорюються, а ті, що прискорено - уповільнюються). Так, щодо розвитку пізнавальної сфери дитини можна простежити наступну динаміку: впродовж немовлячого періоду інтенсивно розвиваються відчуття та сприймання, активізується пам'ять, а мислення та уява лише зароджуються, в наступному - ранньому віці найпотужніше розвивається пам'ять і мислення, в дошкільному на перше місце за темпами розвитку виходить уява;

7) перехід від нижчих психічних структур до вищих. Нові структури психічної діяльності виникають шляхом диференціації наявних структур, тобто цілісних форм, виділення окремих функцій і нової їх інтеграції, тобто об'єднання у нове ціле. Інакше кажучи, процес цей іде не від елементів до цілого, а від структурно нижчого до вищого цілого. Кожна нова психічна структура виникає на основі попередньої, а не на чистому місці (перша структура своєю основою має безумовно рефлекторну системну роботу мозку). Вона не просто виявляється, а утворюється з того, що є вже в індивіда, і що він засвоює із суспільного середовища. Доказом того, що генетично раніші структури не зникають з виникненням пізніших, є можливість повернення до них;

8) "спіралеподібний" характер розвитку психіки. Визнання прогресивної спрямованості онтогенезу людської психіки як переходів від менш до більш

Володіючи системою узагальнених, абстрактних операцій при розв'язуванні задачі людина може при потребі вдаватися до конкретних дій і навіть до наочно-дійових способів мислення

Загострене прагнення до самостійності, що виявляється наприкінці раннього віку в неслухняності, упертості, норовливості, конфліктах з дорослими, повторюється у дітей-семиліток і у підлітковому віці, але з новими змістом і формами.

Г.С. Костюк досконалих її форм не означає, що він іде прямолінійно. Як зазначають деякі дослідники, у ньому спостерігаються ніби повернення до пройдених етапів, повторення на новій основі раніше пережитих взаємовідносин індивіда із суспільним середовищем, тобто, образно кажучи, психічний розвиток іде не по прямій, а "по спіралі";

9) взаємозв'язок кількісних та якісних змін психіки. Психічний розвиток людини є процесом, в якому кількісні накопичення психічних функцій спричинюють якісні перетворення, забезпечуючи формування якісних психічних новоутворень. При цьому психічні процеси та властивості дитини мають здебільшого якісні відмінності щодо психіки дорослих;

10) планомірність та наступність психічного розвитку. Планомірність становлення особистості виявляється через систематичний, впорядкований характер психічних змін, що є стійкими в часі і незалежними від варіативних факторів (на кшталт настрою, зовнішності людини тощо). Наступність психічного розвитку має місце як взаємозв'язок попередніх та перспективних, майбутніх психічних змін в загальній динаміці становлення особистості, нашарування новоутворень психіки на її попередні прогресивні вияви.

Таким чином, психічний розвиток являє собою не послідовність окремих, неузгоджених між собою змін, а носить цілісний, системний характер, внаслідок чого зміни в одній області психіки викликають зміни інших психічних проявів.

Дитинство говорить про людину, як ранок про прийдешній день.

Дж. Мільтон

58) Фактори розвитку – система факторів, які визначають психічний і поведінковий розвиток дитини, це сукупність методів і засобів навчання, організація і зміст навчання, рівень педагогічної підготовленості вчителів. Фактори розвитку можуть сприяти або перешкоджати йому, прискоряти або навпаки, сповільнювати процесс розвитку дитини.

Ви окремлюються такі фактории психічного розвитку, як біологічний, соціальний та активність самої особистості.

Біологічна основа як фактор розвитку психіки, її складові компоненти

На основі взаємо зв'язку психічного розвитку людини зізрос­танням і дозріванням її організму розгортається дія першого фактору становлення особистості – біологічної основи.

Біологічний фактор психічного розвитку людини формується і вступає в діюще до народження дитини, тому вважається осно­вою, підґрунтям для розгортання психічного розвитку. Даний фактор включає в себе:

• спадковість (якості, переданііндивіду від батьків через ге­но тип),

• природжені ознаки (особливості внутрішньоутробного роз­витку дитини та процессу її народження),

• результати дозрівання нервової системи (зростання та формування зв'язків аксонів та дендритів, мієлінізація не­йронів).

Соціальне середовище як умова та джерело психічного розвитку особистості

Суспільне оточення, в якому народжується індивід, і специфіку якого поступово засвоює,впливає на його розвиток своєрідними, історично закріпленими шляхами. Вироблені духовні надбання попередніх поколінь передаються нащадкам не через хромосомний апарат, а через спілкування дітей із старшим поколінням. Вони втілюються в знаряддях праці, у мові, витворах науки, техніки й мистецтва, у звичаях, нормах суспільної поведінки. Молодше покоління оволодіває цими матеріальними й духовни мицінностями, залучаючись до пізнавальної та практичної діяльності.

Соціальне середовище, що впливає на дитину, - це передусім люди, їх взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні за соби, духовні цінності.

З розвитком дитини зміню­ються конкретні умови її життя, стає доступним те, що раніше не було таким. Соціальне середовище дитини не тільки розширюється територіально, а й збагачується своїм змістом. Спочатку колом взаємин для дитини є сім'я, близькі люди, які доглядають за нею. Пізніше в життя дитини входять вихователі й діти з дитячого садочка. З годом основним середовищем стає школа, коллектив педагогів і товаришів, шкільні й позашкільні малі групи, широке суспільне оточення. Впливи суспільного оточення здійснюються за собами радіомовлення, телебачення, кіно, газет, Інтернету та інших джерел інформації. Відповідно, залежно відступеню контакту з індивідом соціальне середовище поділяється на мікросоціум (сім'я, друзі, педагоги – близьке оточення дитини) та макросоціум (країна з її суспільними та економічними особливостями, менталітетом, цінностями та регіон, місто чи село, де проживає дитина тощо).

Активність особистості як детермінанта розвитку психіки

Особистість, що формується, не є пасивним продуктом взаємо дії біологічного та соціального факторів. Взаємодія цих факторів реалізується через активність дитини.

Засобом активності дитини, що виявляється в діяльності, відбувається двостороння взаємодія підростаючої особистості з соціумом. Впродовж дорослішання індивіда й ускладнення його психічної організації активність теж збагачується, як змістом, так і засобами її вираження. На різних стадіях розвитку дитини її активність виявляється на таких рівнях (за Г.О. Люблінською):

а) репродуктивний (копіювання дій дорослого в словах, іграх, манері поведінки),

б) виконавчий (виконання дитиною поставлених дорослим завдань і на цій основі вироблення нових вмінь),

в) самостійний (самостійна постановка завдань, пошуки та апробація способів їх вирішення).

Спочатку свою активність діти спрямовують на дорослого, зумовлюючи зворотній вплив з його боку. Згодом, починаючи з періоду дошкільного віку, дитина спрямовує свою активність на самопізнання і самовдосконалення.

59. Л. С. Виготський (1896—1934) відомий як творець культурно-історичної теорії розвитку психіки людини. Заслуга Виготського втому, що він першим запровадив історичний принцип у психологію.Історичне вивчення зовсім не означає вивчення того чи іншого фак-тору у минулому, це використання категорії розвитку у дослідженніявищ. Отже, вивчати будь-що історично - означає вивчати це в розви-тку. У своїй теорії вчений здійснює перехід до трактування соціаль-ного середовища не як фактора, а як джерела розвитку особистості.У розвитку дитини, стверджує Виготський, переплітаються дві лінії.

Перша - шлях природного дозрівання, друга - оволодіння культур-ними способами поведінки і мислення. Допоміжними засобами орга-нізації поведінки і мислення, які людство створило в процесі свогоісторичного розвитку, є системи знаків-символів (наприклад, мова,письмо, система числення тощо).

З позиції культурно-історичної концепції психічний розвиток осо-бистості невіддільний від розвитку особистості й проходить декількастадій. Початкова пов'язана з тим, що дорослий управляє поведінкоюдитини, спрямовуючи реалізацію його «натуральних», мимовільнихфункцій. На другій стадії дитина сама стає суб'єктом і спрямовує по-ведінку інших (приймаючи їх об'єктом). На наступній стадії дитинапочинає застосовувати до самої себе (як до об'єкта) ті способи управ-ління поведінкою, які інші застосовували до неї, а вона до них. Вигот-ський вважає, що кожна психічна функція з'являється на сцені двічі- спершу як колективна, соціальна діяльність, а потім як внутрішнійспосіб мислення дитини. Отже, головна закономірність онтогенезупсихіки полягає в інтеріоризації дитиною структури її зовнішньої,соціальної діяльності, внаслідок чого психічні функції стають усві-домленими і довільними.

Інтеріоризуючись, «натуральні» психічні функції трансформу-ються і «згортаються», набувають усвідомленості і довільності. По-тім, завдяки напрацьованим алгоритмам внутрішніх перетворень,стає можливим процес екстеріоризації — винесення назовні резуль-татів розумової діяльності, що спочатку здійснювались як задум увнутрішньому плані. Висунення принципу «зовнішнє через внутріш-нє» у культурно-історичній концепції розширює розуміння провід-ної ролі суб'єкта у різних видах активності — перш за все, в ході на-вчання і самонавчання. Процес навчання трактується як колективнадіяльність, а розвиток внутрішніх індивідуальних властивостей осо-бистості дитини здійснюється завдяки її співпраці з іншими людьми.Запровадження Виготським поняття зони найближчого розвиткудозволило завершити суперечку про пріоритети навчання або розви-тку: лише те навчання є успішним, яке випереджує розвиток.

Психологічний вік за Виготським не зводиться до суми окремихпсихічних процесів, це не календарна дата, а відносно завершенийцикл розвитку особистості, що має свою структуру і динаміку. Длявстановлення етапів псиічного розвитку Виготський запропону-вав три критерії: соціальна ситуація розвитку, особистісне новоут-ворення, провідна діяльність. Соціальна ситуація розвитку - цеособливі поєднання внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов.

Включає вимоги дорослих, їх очікування щодо дитини; забезпеченняматеріальних умов, особливості взаємин оточуючих. Провідна діяль-ність - діяльність, що обумовлює головні зміни психічних особли-востей дитини в даний період її розвитку. У межах провідної діяль-ності виникають нові види діяльностей, та інші новоутворення. Но-воутворення - центральні психічні зміни, які виникли в провіднійдіяльності і характеризують перебудову особистості на новій основі.Новоутворення якісно змінюють психологічне функціонування осо-бистості.

У своєму розвитку особистість переживає ряд змін, що маютьстадіальну природу. Більш-менш стабільні процеси розвитку зміню-ються критичними періодами у житті особистості, під час яких від-бувається бурхливе формування психологічних новоутворень. Віковікризи характеризуються єдністю негативної (деструктивної) і пози-тивної (конструктивної) сторін. Вони знаменують собою перехід доякісно нових рівнів на шляху подальшого розвитку дитини. Неблаго-получчя дитини під час кризи не закономірність, а швидше показникнегнучкої педагогічної системи, яка не встигає за швидкою зміноюособистості дитини.

60. Психологія дитини раннього віку.
Межі віку - від року до трьох років.

Провідна діяльність в ранньому дитячому віці - предметно-маніпулятивна діяльність.

Психологічні новоутворення віку - первинне самосвідомість, активна мова, наочно-дієве мислення.

Особливості розвитку рухової сфери: оволодіння предметними діями (соотносящееся і гарматними); бурхливо розвивається дрібна моторика (шнурівка, кидання предметів в ціль, дії з пірамідкою, кубиками, матрьошками та ін); йде диференціація функцій ніг і оволодіння навичкою їзди на велосипеді, вміннями підніматися сходами, бігати і ін

Особливості розвитку пізнавальної сфери: пізнання світу оточуючих речей, початок процесу активного експериментування в зовнішній дійсності з метою її глибшого пізнання; початок розвитку логічних операцій і наочно-дієвого мислення; засвоєння фонетики та граматики, вдосконалення лексики і семантики мови; початковий етап з'єднання мови з мисленням; формування перцептивних дій і сенсорних еталонів (форми, кольору і величини); пам'ять відрізняється непроизвольностью і короткочасністю, спостерігається феномен «амнезія дитинства»; увага нестійка, швидко переключення і мимоволі.

Особливості розвитку особистісної сфери: усвідомлення себе як особистості і відділення себе від інших, виникнення «Я» і «первинного егоїзму»; поява потреби в самостійності; становлення самооцінки і деяких соціальних почуттів (гордості, сорому, емпатії); емоції характеризуються жвавістю і відкритістю; діти відхідливі, так як пам'ять ще короткочасна; створюються перші образи про настрій людей; розвивається мотиваційна сфера, де в основі лежать потреби в спілкуванні, в активній діяльності, в самостійності та ін.

Особливості розвитку соціальної сфери: спільна діяльність дітей і дорослих ставати предметної; розвиток контактів з однолітками та розширення кола спілкування; спілкування характеризується емоційністю і відкритістю; освоєння правил користування предметами домашнього вжитку; початок продуктивної і символічної діяльності; формування навичок самообслуговування (при прийомі їжі, в ході ранкового та вечірнього туалету, навички одягання і роздягання та ін); йде первинне засвоєння моральних норм спілкування і взаємодії з предметами, в результаті можуть формуватися такі якості, як доброзичливість, ощадливість, поважність, терплячість, акуратність і ін.

Криза раннього дитячого віку. Знаменитий криза трьох років - один з найбільш важких моментів у житті дитини. В основі даної кризи лежить ломка тісних взаємин, які існували досі між дитиною і дорослим. До кінця раннього віку виникає тенденція до самостійної діяльності, і вона знаменує собою те, що дорослі більше не закриті для дитини предметом і способом дії з ним, а як би вперше розкриваються перед ним, виступають як носії зразків дій і відносин у навколишньому світі. Феномен «Я сам» означає не тільки виникнення зовні помітної самостійності, але й одночасно відділення дитини від дорослої людини. Зміна позиції дитини вимагає від близьких своєчасної перебудови, якщо ж нові стосунки не складаються, то виникають власне кризові явища.

Дитина, що пережила кризу 3-х років, отримує досвід оцінок себе з боку дорослих, спільної діяльності з ними, а також задоволення свого «Я», що дає позитивний початок для становлення позитивних якостей особистості на наступних етапах розвитку.

61. Гра - провіднадіяльністьдошкільнят, в якій вони виконуютьролідорослих, відтворюючи в уявнихситуаціяхїхжиття, працю та стосунки. Особливістюгри є те, щозайматися нею спонукаєдітейінтерес не до результату, а до процесудіяльності. Важливезначеннягриполягає в тому, щодіти в невимушенійформі, відтворюючисвітдорослих, засвоюютьморальнінорми, отримуютьуявлення про професійні та сімейніролі. Гразабезпечуєрозвиток у дошкільниківрухових, розумових та мовленнєвихнавичок. Діти, відображаючи в грірізністоронижиття та особливостідіяльностідорослих, поповнюють і уточнюютьсвоїзнання про навколишнійсвіт, вчатьсяспівпереживати і відрізнятивимиселвідреальності.

Перші прояви дитячихігорвиникаютьще в ранньомувіці, маючи сенсомоторний характер ("наздоганялки", гра-вовтузіннятощо). На рубежіраннього і дошкільноговікувиникає режисерська гра (використанняіграшок як предметів-замінників, символічневиконанняпевноїдії). Згодомдитинастаєспроможноюорганізовувати образно-рольову гру, в якійуявляє себе в певномуобразі (людиничи предмету) і відповіднодіє.Необхідноюумовоютакоїгри є яскраві, інтенсивніпереживання: дитинувразилапобачена нею ситуація, і пережитіемоції, враженнявідтворюються в ігровихдіях.

Наступнимздобуткомдошкільникастаєйогоспроможністьорганізовувати сюжетно-рольову гру ("доньки-матері", "школа", "магазин" тощо), яка досягаєсвоєїнайбільшрозвинутоїформи в середньомудошкільномувіці. В сюжетно-рольовійгрідітивідтворюютьбезпосередньолюдськіролі і взаємини. Дітиграються один з одним, або з лялькою, як уявним партнером, якийтежнаділяєтьсясвоєюроллю. Однією з найскладніших для дітейцьоговіку є гра з правилами ("піжмурки", "п'ятнашки"). В цихіграхголовним є чіткевиконання правил гри; зазвичай тут фігуруютьмотивикоопераціїчизмагання.

62)) Молодший шкільний вік (6 - 10 років). У шестирічному віці дитина переживає значні зміни в житті. Перехід до шкільного віку пов'язаний з помітними змінами в її діяльності, спілкуванні, взаєминах з іншими людьми. Провідною діяльністю стає навчання, змінюється уклад життя, з'являються нові обов'язки, новими стають і відносини дитини з навколишніми.

В біологічному відношенні молодші школярі переживають період другого округлення: у них, у порівнянні з попереднім віком, уповільнюється зріст і значно збільшується вага. Здійснюється інтен­сивний розвиток м'язової системи. З розвитком дрібних м'язів кисті з'являється здатність виконувати найрізноманітніші рухи, завдяки чому дитина оволодіває навичками письма. Зростає сила м'язів, усі тканини дитячого організму зростають. Удосконалюється нервова система, інтенсивно розвиваються функції великих півкуль головного мозку, зростає аналітична й синтетична функції кори. Вага мозку в молодшому шкільному віці майже досягає ваги мозку дорослої людини і збільшується в середньому до 1400 г. Розвивається психіка дитини. Зміцнюється співвідношення процесів збудження й гальму­вання: процес гальмування стає більш виразним, але все ще переважає процес збудження, і молодші школярі надто збудливі. Збільшується точність функціонування органів відчуття. У порівнянні з дошкіль­ним віком відчуття кольору збільшується на 45%, м'язово-суглобні відчуття збільшуються на 50%, зорові на 50% (О.М. Леонтьев).

Пізнавальна діяльність молодших школярів здійснюється переважно в процесі навчання. Важливе значення має й розширення сфери спілкування. Швидкоплинний розвиток, багато нових якостей, які необхідно сформувати або розвинути у школярів, змушують педагогів здійснювати сувору й цілеспрямовану діяльність.

Сприймання молодших школярів характеризується нетриваліс­тю й неорганізованістю і разом з тим гостротою й свіжістю, а також надзвичайною цікавістю. Незначна диференційованість і слабкість аналізу сприймання частково компенсуються яскраво вираженим ' емоційним сприйманням. Зважаючи на це, досвідчені вчителі поступово привчають школярів цілеспрямовано слухати й дивитись, розвивати спостережливість. Перший ступінь школи завершується тим, що сприймання, будучи особливою цілеспрямованою діяльністю, ускладнюється й поглиблюється, стає більш аналітичним, диференційованим, набуває організаційного характеру.

Увага молодших школярів мимовільна, недостатньо стійка, об­межена за обсягом. Тому весь процес навчання й виховання учня по­чаткової школи підпорядкований вихованню культури уваги. Шкільне життя вимагає від дитини постійних вправ у вихованні довільної ува­ги, вольових зусиль для зосередження. Довільна увага розвивається разом з іншими функціями і, перш за все, з мотивацією навчання, почуттям відповідальності за успіхи в навчальній діяльності.

Мислення у молодших школярів розвивається від емоційно-об­разного до абстрактно-логічного. "Дитина мислить формами, фарба­ми, звуками, відчуттями взагалі", - писав К.Д. Ушинський, закликаю­чи педагогів, батьків враховувати ці особливості дитячого мислення.

Завдання школи першого ступеня - піднести мислення дитини на якісно новий етап, розвинути інтелект до рівня розуміння причин-но-наслідкових зв'язків. У шкільний вік, відзначав Л.С. Виготський, дитина вступає з відносно слабкою функцією інтелекту (у порівнянні з функціями сприймання і пам'яті, які розвинені значно краще). У шко­лі інтелект розвивається так, як ні в який іншій період. І тут особливо велика роль школи, вчителя. Завдяки різноманітній організації навча­льно-виховного процесу, зміни змісту й методів навчання, методики організації пізнавальної діяльності можна отримати досить різнома­нітні характеристики мислення дітей молодшого шкільного віку.

Мислення дітей розвивається нерозривно з їхньою мовою. Слов­никовий запас нинішніх чотирикласників налічує приблизно 3500-4000 слів. Вплив шкільного навчання виявляється не лише в тому, що значно збагачується словниковий запас дитини, але й у набутті надзвичайно важливого уміння усно і письмово викладати свої думки.

Велике значення в пізнавальній діяльності школяра має пам'ять. Природні можливості молодшого школяра досить великі: його мозок має таку пластичність, яка дозволяє йому легко дослівно запам'ятовувати значний за обсягом матеріал. 3 15 речень дошкільник запам'ятовує 3-5, а молодший школяр — 6-8. Його пам'ять має переважно наочно-образний характер. Безпомилково запам'ятовується матеріал цікавий, конкретний, яскравий. Однак, учні початкової школи не в змозі розпорядитися своєю пам'яттю і підпорядковувати її завданням навчання. Значних зусиль докладають учителі для того, щоб виробити в учнів початкових класів уміння самоконтролю при заучуванні, навичок самоперевірки, знання раціональної організації навчальної праці.

Становлення особистості юного школяра здійснюється під впливом нових взаємин з дорослими (вчителями) і ровесниками (однокласниками), нових видів діяльності (навчання) й спілкування, залучення в систему колективів (класного, загальношкільного). У нього розвиваються елементи соціальних відчуттів, формуються навички суспільної поведінки (колективізм, відповідальність за вчинки, товариськість, взаємодопомога тощо). Молодший шкільний вік надає великі можливості для формування моральних якостей і позитивних рис особистості. Податливість і відома навіюваність школярів, їхня довірливість, схильність до наслідування, великий авторитет учителя створюють сприятливі передумови для формування високоморальної особистості. Основи моральної поведінки закладаються саме в початковій школі, її роль в процесі соціалізації особистості надзвичайно велика.Початкова школа повинна залучати своїх вихованців до посильної, розумно організованої продуктивної праці, значення якої у формуванні соціальних якостей особистості важко з чимось порівняти. Праця, яку виконують діти, має характер самообслуговування, допомоги дорослим або старшим школярам. Позитивні результати забезпечуються внаслідок поєднання праці з грою, де максимально виявляється ініціативність, самодіяльність, змагання самих дітей. Прагнення молодшого школяра до яскравого і надзвичайного, бажання пізнати прекрасний і чудесний світ, а також бажання випробувати надзвичайну рухливість - все це має задовольнятися в розумній грі, яка приносить користь і задоволення, сприяє розвитку у дітей працелюбства, культури рухів, навичок колективної діяльності і різнобічної активності