Великий артист

Місце народження: Верхнє Синьовидне, Сколівський район, Львівська область

Після закінчення семирічної школи Петро Яцик вчився на сільськогосподарських курсах, залізничних курсах, працював помічником машиніста. Під час війни співробітничав з партизанами. У 1944 році виїхав на Захід, мешкав у Німеччині. У 1947 році закінчив Український техніко-господарський інститут у Регенсбурзі, де вивчав економіку. З 1949 року жив у Канаді. Заснував Міжнародний благодійний фонд "Ліга українських меценатів" і був його почесним президентом. Петро Яцик був одним із спонсорів Інституту українських студій Гарвардського університету в США, Енциклопедії українознавства, Центру досліджень історії України при університеті провінції Альберта в Канаді, центру документації в бібліотеці ім. Джона П. Робертса при університеті Торонто. Завдяки внесенню П. Яциком 750 тисяч доларів було відкрито спеціальний український відділ в Інституті ім. Гаррімана при Колумбійському університеті. Коштом мецената видано чимало наукових монографій з історії України, економіки, політології, медицини, етнографії. Сума його пожертв на українські інституції в західному світі складає понад 16 мільйонів доларів. За багатолітню меценатську діяльність Петро Яцик був нагороджений "Почесною відзнакою Президента України" у 1996 р.

Великий артист

Удивительно мягкий, органичный артист, самобытный художник, проживший чуть более сорока лет. В жизни — большой и рыхлый, с огромными неуклюжими руками (приятели называли его руки верхними ногами), добрый, трепетный, казалось бы, мухи не обидит. Когда по сценарию фильма «Свой среди чужих, чужой среди своих» требовалось ударить по лицу Александра Кайдановского, игравшего ротмистра Лемке, для Богатырева это была огромная проблема, проблема мучительная. Но надо — и ударил, и на лошади скакал, и в реку прыгал с риском для жизни. Выглядел законченным суперменом, хотя и странная мягкость — она тоже никуда не делась, тоже работала на роль.

«Свой среди чужих» (Шилов), «Неоконченная пьеса для механического пианино» (Войницев), «Несколько дней из жизни И.И.Обломова» (Штольц), «Родня» (Стасик), «Очи черные» (губернатор). Даже в «Рабе любви», где роли для Богатырева вроде бы не было, он сыграл человека, о котором все говорят, приезда которого ждут, — легендарного актера, звезду немого кино Максакова.

Юрий Богатырев был подлинным соавтором режиссера Никиты Сергеевича Михалкова начиная со студенческой его работы. Он придумал плоскостопие для чеховского Войницева, придумал многое другое, всегда точно выстраивал внешний рисунок роли. С какой потрясающей пустотой разглагольствует он в роли этого же Войницева с фарфоровой коровой под мышкой. А как он танцевал в «Родне» с Ноной Мордюковой!

Именно Богатыреву предназначал Никита Михалков и роль генерала Радлова в «Сибирском цирюльнике», но эту роль артист просто не успел сыграть. Можно сказать, в фильмах Михалкова Богатырев брал реванш за не очень удачную театральную судьбу, и звездой его сделало именно кино.