Ларри Хьелл, Дэниел Зиглер
Основні ознаки унітарної держави (Україна, Болгарія, Поль-ща, Франція, Велика Британія, Італія, Швеція, Норвегія, Фін-ляндія, Греція, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Камбоджа, Лаос, Таїланд, Японія, Китай та ін.): · єдина конституція (конституції прийняті в більшості кра-їн світу); · єдина система вищих органів державної влади -- глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни; · єдине громадянство і єдина державна символіка; · єдина система законодавства і єдина судова система; · адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність; · в міжнародних відносинах виступає одноособово. Частини унітарної держави мають різні назви: в Україні -- області, у Польщі -- воєводства, в Англії -- графства, в Італії -- провінції. Деякі унітарні держави (Велика Британія, Грузія, Данія, Із-раїль, Іспанія, Італія, Португалія, Україна, Фінляндія, Шрі-Ланка) включають автономні утворення (адміністративні автономії). В Україні -- це Автономна Республіка Крим. Такі держави нази-вають децентралізованими унітарними державами або унітарними державами з елементами федералізму. Вони відрізняються від централізованих унітарних держав, у яких на чолі місцевих орга-нів влади перебувають призначені з центру посадові особи, кот-рі підкоряють собі місцеві органи самоврядування. У децентра-лізованих унітарних державах місцеві органи влади обираються населенням і мають право самостійно вирішувати більшість пи-тань місцевого життя. У их автономії мають внутрішнє само-врядування, як правило, у сфері адміністративної діяльності. Вони можуть користуватися певною самостійністю й у сфері законо-давства. У такому разі закони приймаються парламентом авто-номії в межах своєї компетенції (головним чином у порядку де-легування йому законодавчих повноважень центральним зако-нодавчим органом у випадках, передбачених конституцією). Щодо Верховної Ради Автономної Республіки Крим, то її участь у сфері законодавчій діяльності обмежена підготовкою і прийняттям Конституції (набрала чинності 12 січня 1999 p.). Основні ознаки федерації (США, Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Індія, Малайзія, Австралія та ін. -- разом у світі існують 24 федератив-ні держави. На шляху до федерації, здійснюваної з 1988 р. у три етапи, перебуває Бельгія): · наявність єдиної території, яка у політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається із територій -- суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-терито-ріальний поділ; · наявність загальної конституції федерації і конституцій "і суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації установчою владою; · наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації в межах установленої для их компетенції правом видання зако-нодавчих актів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідати союзному законодавству; · наявність федерального двопалатного парламенту і парла-ментів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації; · наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єк-тів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія); · можливість суб'єктів федерації мати власну правову і су-дову системи (США); · наявність загальнофедеральної податкової і грошової сис-теми; · суб'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відноси-нах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її суб'єктів. У типовій федерації оборонна і зовнішня політика належить федеральному уряду, освіта -- регіонам, а право оподатковуван-ня поділене між обома. Тому і федерація, і її суб'єкти можуть мати право видавати закони з аналогічних питань. Розглянемо такі союзи держав, як конфедерація і співдруж-ність. Вони відрізняються від федерації як форми територіаль-ного устрою тим, що є формою міждержавного союзу, тобто об'єднанням незалежних держав. Конфедерація -- тимчасовий альянс суверенних держав, які об'-єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня тор-гівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збе-реженні в інших питаннях повної самостійності. Основні ознаки конфедерації (через етап конфедерації пройш-ли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація -- Сенегамбія, 1981-1989 pp.): 1) відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної терито-рії і державного кордону; 2) відсутність загальних законодавчих органів і системи управ-ління; 3) відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової си-стем; 4) відсутність суверенітету конфедерації, збереження сувере-нітету і міжнародно-правового статусу учасників конфедерації; 5) наявність загального конфедеративного органу, що скла-дається з делегатів суверенних держав; 6) рішення загальних конфедеративних органів, прийняте за принципом консенсусу; у разі незгоди з ним членів конфедера-ції не є обов'язковим і не спричиняє ніяких санкцій (право ну-ліфікації, тобто відхилення); 7) наявність права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів. Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонують у федерацію. Заслуговує на увагу особлива форма об'єднання держав, іме-нована співдружністю (СНД, Британська Співдружність націй, Європейська Співдружність у Західній Європі). Це є дуже рідкі-сне, ще аморфніше за конфедерацію, але, однак, організаційно оформлене об'єднання держав, які виступають як асоційовані учасники при збереженні ними повного суверенітету і незалеж-ності. В базу співдружності, як і при конфедерації, покладені міждержавний договір, статут, декларація, угоди, інші юридичні акти. Цілі, висунуті при створенні співдружності, можуть бути найрізноманітні -- економічні, культурні та ін. Співдружність може мати перехідний характер: розвитися в конфедерацію і навіть у федерацію за наявності необхідних пе-редумов, або, навпаки, призвести до дезінтеграції, роз'єднання. Види форм державного (політичного) режиму Основою для кваліфікації державних (політичних) режимів слугує: -- ступінь розвиненості політичної демократії; -- реальний політико-правовий статус людини. З урахуванням цих критеріїв сучасні державні (політичні) режими поділяються на види: демократичні і антидемократичні. Існують також перехідні режими. Представимо на схемі основні режими.
Демократичний режим характерний для правової держави. Його способи і методи здійснення державної влади реально забезпе-чують вільний розвиток людини; участь у здійсненні державної влади; свободу в економічній діяльності; захищеність прав і за-конних інтересів; врахування інтересів більшості і меншостей (меншин); легальна дія опозиційних партій; формування уряду тими партіями, що перемогли на відповідних виборах; доміну-вання переконання, узгодження, компромісу; виборність і змі-нюваність центральних і місцевих органів державної влади тощо. При антидемократичному режимі відбувається потоптання прав і свобод людини, придушення опозиції, не виключається скасу-вання представницького вищого органу (парламенту) або пере-творення його на маріонеткову установу, формування уряду ар-мією, що захопила владу, і т. ін. Тоталітарний режим -- крайня форма антидемократичного режиму. Характеризується повним пануванням держави над людиною і суспільством; одержавленням усіх легальних громад-ських організацій; не обмеженими законом і закону не підвлад-ними повноваженнями влад; забороною демократичних органі-зацій; фактичною ліквідацією формально проголошених кон-ституційних прав і свобод; усепроникаючим контролем за діяльністю громадян і громадських організацій; політичною цен-зурою; відсутністю гласності; войовничою тотальною нетер-пимістю до усіх, хто мислить інакше, ніж диктують правляча партія та її ідеологія; репресіями відносно опозиції та інако-мислячих; мілітаризацією суспільного життя; прагненням до зов-нішньої експансії. Ідеологія тоталітарних режимів завжди є революційною (або псевдореволюційною). Авторитарний режим не є настільки різким у крайніх, реакцій-них проявах, як тоталітарний режим. Він поєднує в собі риси то-талітарного і демократичного режимів. Як і демократичний ре-жим, він зберігає автономію особи і суспільства в сферах, що не належать до політики; не намагається радикально перебудувати суспільство на ідеологічних засадах; допускає економічний, со-ціальний, культурний, а частково й ідеологічний плюралізм; не прагне ввести планове управління економікою і встановити за-гальний контроль за населенням, обмежується жорстким політич-ним контролем; може ґрунтуватися на праві, моральних засадах. На відміну від демократичного режиму, при якому джерелом влади є люд, авторитарний режим характеризується: (1) необмеженою владою однієї особи або групи осіб, непідконтрольної народу, яка формується головним чином не шля-хом конкурентної виборної боротьби, а за допомогою нав'язу-вання чиєї-небудь волі зверху; (2) наявністю центру, що має владні повноваження управ-ління і діє за своїм розсудом, у тому числі й з порушенням норм закону; (3) здійсненням управління, як правило, централізовано; кон-центрацією влади в руках 1-го або кількох тісно взаємозалеж-них органів, рішення яких повинні виконуватися беззаперечно; (4) використанням насильства і позасудових методів приму-су людей; (5) спиранням на поліцейський і військовий апарат; (6) субординацією суб'єктів громадських відносин, дією прин-ципу пріоритету держави над особою, відсутністю гарантій здій-снення конституційне проголошених прав і свобод особи, особ-ливо у взаємовідносинах особи з владою. Авторитарний режим може бути двох видів: * революційний -- спрямований на зміну типу суспільно-по-літичного розвитку; * стабілізаційний -- орієнтований на збереження існуючого суспільно-політичного ладу. Авторитарний стабілізаційний режим може мати на меті про-ведення мобілізаційних заходів на подолання труднощів, що виникли внаслідок надзвичайних обставин, а також у зв'язку з: · революційними рухами (прогресивними, консервативни-ми або реакційними); · рухами, що прагнуть відновити старі, віджиті порядки; · загальносоціальною кримінальною злочинністю; · іноземним утручанням. Авторитарний режим встановлюється в державах, які: · відкидають демократичні принципи організації і здійснення державної влади; · намагаються створити передумови для демократизації сус-пільства, але не встигли відпрацювати механізм демократичної влади; · є демократичними, проте змушені, з огляду на обставини, вводити модель надзвичайного функціонування державної влади. Влада при авторитарному режимі займається у першу чергу питаннями забезпечення власної безпеки, громадського поряд-ку, оборони і зовнішньої політики, хоча вона може впливати на стратегію економічного розвитку, здійснювати структурні пе-ретворення, не руйнуючи при цьому механізм ринкового само-регулювання, проводити достатньо активну соціальну політи-ку. Авторитарні режими мають, як правило, консервативний ха-рактер. Ларри Хьелл, Дэниел Зиглер
|
