Стаття 30
Нiщо у цiй Декларацiї не може бути витлумачено як надання будь—якiй державi, групi осiб або окремим особам права займатися будь—якою дiяльнiстю або вчиняти дiї, спрямованi на знищення прав i свобод, викладених у цiй Декларацiї. Генеральна Асамблея ООН 10 грудня 1948 року прийняла i проголосила Загальну декларацiю прав людини. (Док.ООН/РЕS/217 А) Додаток В Додаток В. МІЖНАРОДНИЙ ПАКТ ПРО ЕКОНОМІЧНІ, СОЦІАЛЬНІ Й КУЛЬТУРНІ ПРАВА Держави, які беруть участь у цьому пакті, беручи до уваги, що відповідно до принципів, проголошених Статутом Організації Об’єднаних націй, визнання гідності, властивої всім членам людської сім’ї, та рівних і невід’ємних прав їх є основою свободи, справедливості і загального миру, визнаючи, що ці права випливають з властивої людській особі гідності, визначаючи, що згідно з Загальною декларацією прав людини ідеал вільної людської особи, вільної від страху та нужди, можна здійснити, тільки якщо будуть створені такі умови, за яких кожен може користуватися своїми економічними, соціальними і культурними та політичними правами, беручи до уваги, що за Статутом Організації Об’єднаних Націй держави зобов’язані заохочувати загальне поважання і додержання прав і свобод людини, беручи до уваги, що кожна окрема людина, маючи обов’язки щодо інших людей і того колективу, до якого вона належить, повинна добиватися заохочення і додержання прав, визнаних у цьому Пакті, погоджуються про такі статті: Частина I Стаття 1 1. Всі народи мають право на самовизначення. на підставі цього права вони вільно встановлюють свій політитичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний ррозвиток. 2. Всі народи для досягнення своїх цілей можуть вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами без шкоди для будь—яких зобов’язань, що випличвають з міжнародного економічного співробітництва, основаного на принципі взаємної вигоди, та з міжнародного права. Жоден народ ні в якому разі не може бути позбавлений належних йому засобів існування. 3. Всі держави, які беруть участь у цьому Пакті, в тому числі ті, що несуть відповідальність за управління несамоврядними і подопічними територіями, повинні, відповідно до положень статуту Організації Об’єднаних Націй, заохочувати здійснення права на самовизначення і поважати це право. Частина II Стаття 2 1. Кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов’язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги та співробітництва, зокрема в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних межах наявних ресурсів заходів для того, щоб забезпечити поступово повне здійснення у цьому Пакті прав усіма належними способами, включаючи, зокрема, вжиття законодавчих заходів. 2. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов’язуються гарантувати, що права, проголошені в цьому Пакті, здійсньватимуться без будь—якої дискримінації щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного ці соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини. 3. Країни, що розвиваються, можуть з належним урахуванням прав людини і свого народного господарства визначати, в якій мірі вони гарантуватимуть визнані в цьому Пакті економічні права особам, котрі не є їх громадянами. Стаття 3 Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов’язуються забезпечити рівне для чоловіків і жінок право користування всіма економічними, соціальними і культурними правами, передбаченими в цьому Пакті. Стаття 4 Дерєжави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають, що відносно до користування тими правами, що їх та чи інша держава забезпечує відповідно до цього Пакту, дана держава може встановлювати тільки такі обмеження цих прав, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це є сумісним з природоюзазначених прав, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.
|
