Переробка полімерів у вироби
З полімерних матеріалів роблять усілякі вироби будь-якої форми, а також нитки, плівки, аркуші, труби, зерна. Специфічні фізичні і технологічні властивості полімерів визначають своєрідні методи їхньої переробки у вироби і напівфабрикати. Основними методами переробки полімерів є екструзія, звичайне лиття, лиття під тиском, звичайне пресування, литьове пресування, вакуумне і пневматичне формування, вальцювання, спінювання, зварювання, гаряче напилювання, стругання в аркуші, а також обробка на верстатах зняттям стружки. Екструзія. При обробці методом екструзії одержують стрижні, труби, аркуші і плівки в основному з термопластичних полімерів, рідше з термореактивних. Екструзія складається у вичав- люванні полімеру через мундштук з отвором, перетин якого визначається формою виробу. Методом екструзії переробляється основна маса поліетилену та інших термопластів. Застосовується також для переробки термореактивних смол і композицій. Плівки й інші вироби з деяких термопластів (наприклад, поліетилену, полівінілхлориду, полістиролу, целулоїду) одержують, роздуваючи труби. Ємності (сулії, фляги й ін.) роблять у рознімних формах, у яких нагрітий відрізок труби роздувають повітрям. Для одержання плівки термопласт із робочого циліндра 8 екс-трузійної машини надходить у голівку і витискується через кільцеподібну щілину, що утворена мундштуком і донором 5, у результаті чого виходить труба. Ця труба роздувається повітрям, що надходить до голівки по магістралі через дорн (зазначене знизу стрілкою), потім проходить холодильник, що обдуває її зовні холодним повітрям (зона 4), напрямні ролики 2, що захоплюють 1. Ролики, що захоплюють, складають трубчасту плівку в сплюснений плоский рукав, що потім зрізується по краях і у виді подвійної стрічки намотується на рулон шириною 1400 мм. Пресування пластмас здійснюють на гідравлічних пресах у закритих прес-формах і одержить аркуші, плити. Пресування буває холодним, гарячим, ливарним засобом контактного накладання армуючий матеріал укладають у форму 1 і змочують пензлем чи пульверизатором рідким сполучником 2 (іноді в кілька шарів). Після чого композицію покривають целофановим листом 3 і накочують роликом до стінок форми для вилучення повітря, вирівнювання виробу і забезпечення тісного контакту. Далі йде процес ствердіння сполучника при кімнатній температурі чи при деякому нагріванні. У якості армуючого наповнювача застосовують найчастіше склотканину і скловолокно, у якості сполучника — фенольні, епоксидні і насичені поліефірні смоли. До цього способу прибігають також при попереднім просоченні наповнювача сполучними; у цьому випадку операція змочування смолою відпадає. За способом мішка підготовка й укладання компонентів здійснюється аналогічно способу контактного формування. Застосування мішка, найчастіше гумового, забезпечує кращий контакт між сполучниками і наповнювачем, а також краще вирівнювання виробу. При накладенні шарів мішок l знаходяться поза формою. Для формування при отвердінні притискна плита 2 міцно кріпиться до верхнього зрізу форми, і в мішок подається повітря чи пара, під тиском яких і перебігає ствердіння смоли. Спінювання. Спінювання полімерів дає коміркові конструкційні матеріали малої об'ємної маси (до 0,05 г/см ). За своєю будовою вони можуть бути коміркові (пінистими), з несполуче-ними осередками, наповненими газами і шпаруватими, що мають сполучені шпари, як у губці. Для спінювання застосовуються фенолоальдегідні і сечевино-альдегідні смоли, полістирол, поліетилен, полівінілхлорид, ацетат целюлози, а також натуральний і синтетичний каучуки. Зі спінених полімерів роблять плавучі засоби, теплоізоляцію й електроізоляцію, звукопоглинаючі деталі, губки, матеріали для подушок, пакування меблів, тощо. Існує кілька методів одержання пінопластів. Широко застосовують метод, що складається у введенні газоутворювачів (по-рофірів) у пластик; порофіри при нагріванні виділяють гази. Зварювання. Зварювання пластмас можливе для всіх термо-пластів. Для зварювання застосовують гаряче (250...300) °С повітря, що нагрівається електричним струмом чи газовим полум'ям, струмами високої частоти або ультразвуком. Поверхні при зварюванні очищають, вирівнюють і стискають (тиск до 0,2...0,3 МПа). При нагріванні в граничному шарі макромолекули переходять у пластичний стан, здобувають рухливість, що сприяє взаємній дифузії і зварюванню частин. Пластмаси, що мають високі діелектричні властивості (поліетилен, поліпропілен, поліізобутилені полістирол), не зварюються струмами високої частоти. Для зварювання твердого полівінілхлориду (вініпласту) застосовують також нагрівання тертям, а для м'якого (пластикату) — нагрівання паяльником, гарячою стрічкою, тощо. Поверхневі покриття. Полімери широко використовують для поверхневих покрить на металі, дереві, папері, пластмасам з метою захисту від корозії й ерозії і для прикрас. Покриття поділяють на ті, що висихають при випаровуванні розчинника і що поліме-ризуються і ті, що окислюються з утворенням плівки на повітрі. Покриття з термопластів наносять також способом гарячого напилювання, при якому пластик у виді чи пасти порошку під тиском повітря пропускається через повітряно-ацетиленове полум'я. Розм'якшені частки пластику попадають на захищену поверхню, і покривають її суцільним рівним шаром. Фізичні властивості пласма наведено в табл. 10.1.
|