Інвестиційні операції з цінними паперами

Розмаїття інвестиційних операцій на ринку цінних паперів визначається як різними цілями, так і неоднаковими стратегіями, які використовує інвестор і які передбачаються його інвестиційною політикою. Проте незалежно від виду операцій процес інвестування в цінні папери складається з кількох етапів (напрямків):

1. визначення цілей, горизонту і форми інвестицій;

Інвестори інвестують кошти у цінні папери, маючи при цьому різні цілі:

· розширення дохідної бази за рахунок зростання вартості цінних паперів, одержання прибутку у формі процентів, дивідендів, дисконту, курсової різниці від перепродажу цінних паперів;

· підтримання ліквідності підприємства створенням вторинних резервів у формі високоліквідних цінних паперів, які у разі необхідності легко можна реалізувати або використати як заставу при позичанні коштів;

· забезпечення диверсифікації діяльності підприємства-інвестора з метою мінімізації ризиків і стабілізації доходів;

· формування контрольного пакету цінних паперів і участь в управлінні діяльністю об’єкта інвестування;

· розширення клієнтської бази, забезпечення присутності інвестора на найдинамічніших ринках.

Процес формулювання інвестиційних цілей передбачає деяку попередню роботу. Так, інвестор повинен оцінити вільні ресурси, які є в його розпорядженні і які він може використати для інвестування в цінні папери, йому необхідно зібрати достатню інформацію про доступні інвестиційні (фінансові) інструменти, оцінити економічну кон’юнктуру і прогнози на майбутнє. На цьому ж етапі інвестор визначає свій інвестиційний горизонт, тобто проміжок часу, в межах якого він має здатність розробити більш-менш чітку і розумну стратегію, а також оцінити її результати надалі. Величина часового горизонту визначається як цілями інвестора, так і його здатністю прогнозувати ціни і дохідність фінансових інструментів. Інвестиційний горизонт може бути невеликим, якщо інвестор орієнтований на одержання короткострокового прибутку, і довгостроковим — у стратегічного інвестора.

Цілі інвестиційної діяльності визначають форму інвестицій у цінні папери:

ü Стратегічні інвестиції — це вкладання коштів у цінні папери конкретних емітентів. Мета стратегічних інвестицій — це формування контрольного пакету цінних паперів компанії (фірми) й управління її діяльністю.

ü Портфельні інвестиції — це вкладення коштів у цінні папери різних видів, що належать різним емітентам, але управляються як єдине ціле. Мета портфельних інвестицій — це приріст капіталу на основі зростання курсової вартості портфеля й одержання прибутку від створення цінними паперами стабільних грошових потоків (дивідендів, процентів) при диверсифікації ризиків.

2. інвестиційний аналіз;

Найпоширенішими вважаються два напрями аналізу — фундаментальний і технічний.

Фундаментальний аналіз включає чотири рівні дослідження: макроекономічний аналіз; галузевий аналіз; аналіз фінансового стану і перспектив розвитку конкретної компанії-емітента; прогнозування (моделювання) ціни фінансового інструменту. Кінцева мета фундаментального аналізу — це прогнозування ціни фінансового інструменту. Визначивши ціну для майбутніх періодів, аналітики обчислюють теперішню вартість інструменту, користуючись схемою дисконтування. Потім теперішня («дійсна») вартість порівнюється з ринковою ціною. Якщо ринкова ціна нижча від «дійсної», то акція вважається «недооціненою» і згідно з фундаментальним аналізом її слід купувати, і навпаки. Основою фундаментального аналізу є дві передумови. Перша — це можливість оцінки «дійсної вартості» фінансового інструменту. Знання «дійсної» і ринкової ціни дає змогу виявити недооцінені і переоцінені фінансові активи. Друга — це припущення, що ринок з часом правильно оцінить фінансові активи, отже, ринкова ціна має тенденцію до зближення з «дійсною».

Технічний аналіз — це сукупність методів і прийомів прогнозування тенденцій зміни цін на ліквідних ринках цінних паперів на основі виключно технічних характеристик ринку — динаміки цін і обсягів операцій з купівлі і продажу цінних паперів. При цьому ігноруються фундаментальні фактори, що є основою формування ціни на той чи інший інвестиційний інструмент. Основні завдання технічного аналізу:

· розкриття закономірностей у реальному русі цін;

· виявлення моментів перелому тенденцій в русі цін на ринку (цінового піку), тобто моментів, коли зростання ціни змінюється на падіння, або навпаки. Ці моменти називають сигналами продажу або сигналами купівлі;

· прогнозування напряму руху ціни (межі коливань) у майбутньому.

Основний інструментарій технічного аналізу — цінові графіки, діаграми.

3. формування й управління портфелем цінних паперів;

Структура портфеля цінних паперів залежить від цілей інвестиційної діяльності банку і від обраної інвестором інвестиційної стратегії — пасивної чи активної. Головне завдання інвестора — це сформувати ефективний портфель, тобто портфель, який забезпечує найвищий рівень очікуваного доходу за даного рівня ризику або найменший ризик за даного рівня доходу.

Пасивна (консервативна, очікувальна) стратегія формування і управління портфелем полягає у диверсифікації інвестицій по різних сегментах ринку й у різні цінні папери. Вона базується на прагненні до гарантованого досягнення заданих параметрів доходу (на рівні середньоринкового) і ризику.

Активна стратегія формування й управління портфелем цінних паперів базується на прогнозуванні майбутніх процентних ставок і цінової динаміки. Використання цієї стратегії при портфельних інвестиціях у боргові зобов’язання передбачає вибір зобов’язань з максимальним значенням показників дохідності, а при портфельних інвестиціях у акції — вибір акцій недооцінених ринком на даний момент. Характерною рисою активної стратегії є постійний перегляд інвестиційних рішень з урахуванням ринкових тенденцій і на цій основі реструктуризація (поновлення) портфеля цінних паперів.

4. оцінювання ефективності інвестиційної діяльності.

Під оцінкою ефективності мається на увазі, по-перше, періодичний контроль за тим, наскільки реальні результати інвестиційної діяльності відповідають цілям політики, сформованої інвестором і, отже, наскільки ефективною виявилася стратегія інвестора з формування й управління портфелем. По-друге, ефективність, безумовно, оцінюється дохідністю вкладень, яка досягнута інвестором за відповідний проміжок часу, порівняно з показниками інших інвесторів або ринку взагалі.

Згідно з нормативними документами Національного банку України залежно від мети придбання, характеристики цінного паперу і строків зберігання в портфелі банку цінні папери підрозділяють на чотири види:

· портфель цінних паперів на продаж — враховуються цінні папери, які банк придбав на короткий строк з наміром їх подальшого перепродажу й отримання торговельного доходу від різниці між ціною продажу та ціною купівлі. Під час перебування цінних паперів у портфелі на продаж вони можуть принести дивідендний або процентний дохід. Належність цінних паперів до портфеля на продаж обмежена календарним роком, після чого їх автоматично переводять у портфель на інвестиції;

· портфель цінних паперів на інвестиції — враховуються цінні папери, які банк придбав на строк до дати погашення (для без- строкових цінних паперів — довічно) з метою отримання диві- дендного або процентного доходу, а також для використання інших прав, що випливають з володіння цінними паперами;

· портфель пайової участі (вкладень в асоційовані компанії);

· портфель вкладень у дочірні компанії.

Усі інвестори, вкладаючи свої заощадження в ті чи інші види цінних паперів, прагнуть досягти певних цілей. Основними цілями інвесторів є:

♦ безпека вкладень;

♦ дохідність вкладень;

♦ зростання вкладень;

♦ ліквідність вкладень.

Під безпекою розуміється невразливість інвестицій від потрясінь на ринку цінних паперів і стабільність у одержанні доходу. Найбезпечнішими є вкладення в облігації державних позик, що забезпечуються всією економічною вагою та величезною платоспроможністю держави. Надійні й деякі облігації великих і добре відомих фірм (так звані блу чіпс). Найризикованішими є вкладення в акції якого-небудь молодого акціонерного товариства.

Остання інвестиційна мета - ліквідність цінних паперів, під якою розуміють швидке та беззбиткове для власника перетворення їх на гроші.

Як видно, чотири цілі інвестування певною мірою суперечать одна одній, проте їх можна "примирити". Досягається це шляхом диверсифікації вкладень. Диверсифікація - це спосіб зниження ризику серйозних втрат, коли вкладення розподіляються між багатьма різними цінними паперами.

Сукупність різних цінних паперів, що служать інструментом для досягнення конкретної мети Інвестора, називається інвестиційним портфелем, або портфелем інвестора. Прийнято обмежувати інвестиції в якийсь один вид цінних паперів (прості акції, привілейовані акції, облігації, сертифікати тощо) 10% від загальної вартості портфеля. Це називається диверсифікацією за видом цінних паперів. Буває ще диверсифікація за галузями економіки, регіонами і країнами, строками погашення. Коли інвестиційний портфель досягає такого стану, він називається збалансованим.

Усі інвестори різняться за своїм характером. Залежно від схильності до ризику їх поділяють на обережних, або консервативних, та квапливих, або агресивних.

Консервативні інвестори зазвичай полюють за якісними цінними паперами, формуючи з них основну частину свого портфеля. До таких інвесторів належать люди середнього та літнього віку. Молоді люди помірного статку, як правило, більш схильні ризикувати при виборі цінних паперів для свого портфеля. Це - агресивні інвестори.

Всі інвестори, проте, зіштовхуються з загальною проблемою визначення прийнятного ризику. Вони мають оцінювати якість кожного цінного папера, що входить до портфеля, і регулярно переглядати свої інвестиційні цілі та сам портфель.