Работа режиссера над озвучением театрализованного представления

7)ФЕНІМОР КУПЕР (1789—1851) — класик американського романтизму, історик природи. На відміну від В.Ірвінга, який започаткував американську новелу, Ф.Купер став автором історичного американського роману, засновником «морського роману» у світовій літературі.

За жига Ф.Купер написав 33 романи (за рік — 1, 2 або й 3 романи), декілька томів публіцистичних і путівник нарисів, памфлетів, історичних пошуків. В історію СВІТОВОЇ літератури він увійшов як творець американського соціального роману котрий представлений кількома різновидами:

• історичний («Шпигун»);

• морський («Пірат»);

• про боротьбу індійських племен («Шкіряна Панчоха»).

3 усього написаного Ф. Купером найвідомішою стала пенталогія про Шкіряну Панчоху («індіанські романи»). Усі твори об'єднано сильною темою (боротьба індіанських племен проти колонізаторів) і образом мисливця Натаніеля Бампо, у якого були багаточисельні прізвиська: Звіробій, Слідопит, Соколине Око, Шкіряна Панчоха, Довгий Карабін.

 

Серед романів Купера найвідомішою є пенталогія (п'ять романів з одним головним героєм) про Натті Бумпо, прозваного індіанцями Довгим Карабіном, Соколиним Оком, Звіробоєм, Шкіряною Панчохою, Слітоглядом. Вона складається з романів «Піонери», «Останній із могікан», «Слітогляд...», «Звіробій...», «Прерія», в яких розповідається романтична історія освоєння білими поселенцями американського континенту. Сюжети книжок складають пригоди, конфлікти і зіткнення між різними підкорювачами континенту, між білими і аборигенами-індіанцями, між громадою і окремою людиною, між поселенцями і дикою природою, між суспільним законом і натуральним правом. У романах Купера чудово змальовано американську природу, велич і багатство землі, яку освоювали поселенці. З болем і співчуттям розповідає Купер про долю індіанського народу, що його безжально зігнала цивілізація з власної землі. Письменник першим в американській літературі створив овіяні симпатією образи індіанців, змалював їх благородними героями, передав їхні звичаї та закони. Улюблений персонаж Купера Натті Бумпо — постать, котра могла з'явитися тільки на фронтирі (тобто на території, обжитій білими поселенцями, що межувала з володіннями індіанців). Він був і мисливцем, і скаутом — розвідником, найкраще почувався в лісі, поважаючи закони природи і природні права. Саме тому Натті Бумпо чудово розумів індіанців. Отож ватажок благородного племені делаварів Чингачгук став його найкращим другом на все життя.

 

«Останній із могікан» з підзаголовком «Розповідь про 1757 рік» є другою книжкою про Натті Бумпо за часом появи (1826) і третьою за романною хронологією.

 

«Звіробій...» Купера побачив світ українською мовою у 1900 р. З цієї нагоди Іван Франко відзначав, що «твори Купера, а особливо його цикл оповідань про «Шкіряну Панчоху», тішаться й досі великою популярністю в цілому цивілізованому світі... особливо в скороченій формі, як лектура для молодіжі».

Особливості творчості Ф.Купера — романіста:

• напружено-драматичний, стрімкий характер оповіді;

• авантюрна інтрига;

• наявність елементів сентименталізму та мелодраматизму;

• схильність до надто докладних і чутгєво забарвлених описів архітектури, побуту, одягу, звичаїв;

• контрастні за своїми людськими якостями, переконаннями, вчинками, почуттями герої; уславлення відваги і розуму вільної і дієвої природної людини;

• новизна тематики, образів, мотивів;

• наявність своєрідних американських рис, введення місцевого колориту;

• розгорнуті поетичні картини природи.

о,2

 

8) Ідейно-художній аналіз новел Е.По «Чорний кіт», «Провалля і маятник», «Лігеия», «Маска червоної смерті», «Окуляри»

У різноманітній літературній спадщині Е.По найважливіше місце займав новелістичний жанр, неперевершеним майстром якого він був. Письменник першим в історії американської літератури намагався теоретично осмислити «коротке оповідання» як самостійний жанр. Він висловив власну теорію новелістичної композиції та ствердив, що новеліста повинен відрізняти бездоганний літературний смак, оригінальність літературної манери, правдивість ситуацій.

Новела, вважав Е.По, мала бути прочитана на одному диханні. У цій стислій розповідній формі, у концентрації кульмінації, приховувалося могутнє романтичне зачарування, емоційна сила. Новели Е.По поділено на декілька тематичних груп: психологічні або логічні, науково-фантастичні, детективні. Особливості творів письменника полягали в тому, що у них розповідалося про якісь незвичайні життєві події, овіяні романтичними пригодам головних героїв, сюжет розгортався стрімко, захоплююче, а фінал виявлявся цікавим і несподіваним. Герої його творів — люди, обдаровані сильною волею, аналітичним розумом, які завжди знаходили вихід із скрутного становища і досягали поставленої мети.

Основні мотиви новелістики Е.По:

—письменник вважав, що можливості людського розуму безмежні;

—митець славив людину та її моральну міць;

—боротьба розуму людини з «небезпечним» відбувалася з перемінним успіхом — TO тріумфував розум; то перемогу отримували «темні сили»;

 

—неправдоподібний сюжет, жахлива і таємнича атмосфера, яка оточувала героїв; і в той же час події, які підкріплені сотнею деталей з реальної дійсності, створювали враження, що це насправді;

—тема розпаду людських стосунків (частіше сімейних), божевілля і загибелі;

—в основі — принцип гармонії, принцип виключного, навіть аморального;

- стрижневий ^принцип — логічний аналіз подій.

Едгар По створив 64 оповідання та 2 повісті. Його «Страшні» новели — це майстерне розкрита своєрідності та глибини людської психіки маніяка-вбивці, божевільний перехід від несамовитої радості до страху та відчаю. Отже, письменник — новеліст, умів захопити читача незвичайним, перенести його у країну фантастики, але в кінцевому результаті — змальовував тільки те, що можливо в реальному світі. Американський письменник Джеймс Рассел Лоуел писав, що у творчості По поєднано дві особливості:

1) сила впливу на розум читача тінню таємниці;

2) уміння застосовувати подробиць, деталі, коли не залишилося ні шпильки, ні ґудзика, ні описаного.

У новелі «Чорний кіт» спочатку постали таємниці та незрозумілість, а вкінці — мука нечистої совісті за вбивство жінки, яка посміла протистояти у хвилину роздратування. Деградація головного героя — оповідача — пояснювалася його постійним пияцтвом, ненавистю до «двійника» — кота «із шибеницею на грудях».

Художня манера Е.По:

1. Привабливість розповіді.

2. Читач — завжди співучасник подій.

3. Письменник виступав проти композиційної розмитості романів своїх сучасників, проти авторських прорахунків при розвитку фабули, проти невідповідності між авторськими задумами і поведінкою героїв, проти фальшивого тону.

4. Автор вільний у змалюванні вчинків героїв, у побудові мови твору.

5. Відображення страхітливого, жахливого, потворного у житгі співвітчизників.

6. Твори насичені філософською та пародійно-сатиричною естетикою (картини природи і місцевості, гумористичні жанрові малюнки, філософські діалоги-роздуми).

 

Послідовниками Е.По у змалюванні психологічного стану людини стали Оскар Уайльд, Ф.Достоєвський, І.Бунін, Ж.Верн, Р.Стівенсон, З.Фрейд.

9) (1804— 1876)
В Аврори Дюпен (по чоловікові Дюдеван), яка писала під псевдонімом Жорж Санд, — яскрава літературна доля. За життя її слава була незвичайно невелика, її твори викликали голосний резонанс у Франції та за її межами, нерідко ставали явищами не лише літературного, а й громадського життя. її романи й повісті, в яких ставилися гострі соціальні, моральні та інші пи­тання, хвилювали сучасників, будили думку, викликали запеклі сперечання. В середині минулого століття жоден французький письменник, навіть Гюго, не мав у Європі такої слави й авторитету. Так, в Росії Бєлінський називав її "першою поетичною славою сучасного світу", Чернишевський — "вели­ким, вражаючим душу письменником", Тургенєв — "однією з наших святих", а Достоєвський запевняв, що її імені "не судилося забутися і зник­нути серед європейського людства".

В її творчості відбувається синтезування романтизму й утопічного соціалізму, вона стає характерним репрезентантом течії соціал-утопічного романтизму, яка у ЗО — 40-х роках поширюється у французькій та інших літературах,
Притаманні цій течії риси й тенденції найповніше проявилися саме в творчості Жорж Санд. На противагу романтизму попереднього етапу, зок­рема "байронізму", означеного духом заперечення, вона переносить центр ваги на пошуки й ствердження "ідеальної правди". Жорж Санд проголошує, що література має бути втіленням цієї правди. "Правда — це, абстрактно кажучи, ідеал, тоді як реальне — брехня", — заявляє вона. Це слід розуміти так: ідеал — це те, що має бути й буде, що вже існує у вигляді паростків, реальне — те, що існує в житті без морального права на існування і що має поступитися місцем новому й істинному. Ідеал спершу реалізується в ідеї, в надії, в "лоні Бога", а вже потім стверджується в житті.
Водночас цей романтизм відкидає песимізм, світову скорботу, мізантро­пію, до яких схилявся його прямий попередник у французькій літературі, романтизм байронічного типу. В другій половині 30-х років Жорж Санд проголосила: закінчується епоха презирства і заперечення, розпочинається епоха альтруїзму, любові та уваги до людей, особливо знедолених і пригні­чених. На адресу "гордіїв", попереднього покоління романтиків, вона кидає звинувачення: "Не варто піднімати себе над іншими і зневажати повсякденні умови життя. Не варто шукати самотності, тікати в пустиню й жадати осві­жаючих гроз. Що ж таке велике ми звершили, щоб вважати нікчемними людей, які нас оточують? Замість того, щоб шукати навколо нас прості душі й чесні уми, ми стали гордіями".
Ще на попередньому етапі творчості Жорж Санд вважала егоїзм голов­ною вадою і хворобою сучасності. Але тоді вона поділяла романтичний культ індивідуалізму, що найповніший прояв знайшов у романі "Лелія". Тепер вона однаково засуджує егоїзм та індивідуалізм і протиставляє їм "релігію альт­руїзму" та своєрідне народництво. Воно полягало в безоглядній ідеалізації народу як носія альтруїзму й вищих моральних чеснот. Вважалося, що наро­дові чужі егоїзм і корисливість, що він є уособленням доброти й людяності. Першим завершеним втіленням такого героя нового типу у творчості Жорж Санд є П'єр Гюгенен із роману "Мандруючий підмайстер", робітник-столяр, справжній подвижник "релігії альтруїзму".

Жорж Санд належить до тих французьких письменників-романтиків, у творчості яких значне місце посіла тема мистецтва і митця. Але трактувала вона її по-іншому, ніж Віньї чи Мюссе, в дусі своїх соціал-утопічних ідеалів. Кращим її твором, де трактується ця тема, є роман "Консуело", написаний у середині 40-х років. Цей роман, найпопулярніший у нас, цікавий і тим, що в ньому знайшли досить повне виявлення її естетика, її погляди на мистецтво та його призначення. Жорж Санд рішуче виступала проти ідей "чистого мис­тецтва", які в той час почали ширитися у Франції, і обстоювала ідею "мистецт­ва для всіх", мистецтва для народу. Вона також вважала, що мистецтво не повинно відмовлятися від "добрих прямих повчань" та від моральних оцінок зображуваного, бо моральна оцінка — природна потреба людської душі. На її думку, мистецтво є, скоріше, не наслідування природи, а вираження хвилю­вання розуму й душі, що породжується дійсністю. Але при цьому воно не
повинно впадати в суб'єктивізм, ці хвилювання, породжувані об'єктивними причинами, мають зберігати об'єктивний зміст і характер.
Героїня роману співачка Консуело наближена до автора, вона є втілен­ням його ідеалу митця і водночас здійснювачем його естетичної програми. За своїми людськими якостями, своїм альтруїзмом вона не поступається П'єру Гюгенену, Полю Арсену та іншим позитивним героям із романів Жорж Санд 40-х років. Консуело теж походить із простолюддя, і цим походженням героїні теж мотивуються її високі моральні якості. В ній живе дух демократичного мистецтва, хоча Консуело доводиться обертатися в середовищі аристократії і професійних музикантів. Вона зберігає любов до простого народу й народ­ної музики, під час мандрів з молодим Гайдном вона співає селянам та ремісникам, і письменниця зазначає, що почувалася вона при цьому краще, ніж тоді, коли виступала перед вишуканою публікою, її мистецтво—мистецтво для всіх, і саме таке мистецтво вона хоче творити, коли з графом Альбертом фон Рудольштадтом йде в народ.
Роман "Консуело" і його продовження "Графиня Рудольштадт" цікаві для нас ще й тим, що в них відбувається прорив до слов'янського світу у твор­чості Жорж Санд. Тут з'являється тема Чехії і чеської історії, зокрема гуситства та гуситських війн, яка захопила письменницю. "Товариство невидимих", про яке йдеться в другій частині дилогії, генетичне пов'язане з гуситством, великим ідейним і революційним рухом чеського народу у XV ст. Це звер­нення до гуситства пов'язане з ідейними шуканнями Жорж Санд, з її соціал-утопізмом, зокрема з ідеєю П'єра Леру про те, що слов'яни, які зберегли дух справжнього, древнього демократизму, покликані остаточно ствердити на землі рівність і братерство.

Работа режиссера над озвучением театрализованного представления

Технический райдер – бытовые и технические условия выступления отдельных исполнителей и коллективов

1. Мощность звукоусилительной аппаратуры (кВ)
2. Количество источников мониторной линии – звукоусилительные колонки (не менее 250 Вт – монитор)
3. количество радио мониторов, количество шнуровых микрофонов.количество пятличек
4. инструментальная подзвучка

а) подзвучкак клавишных инструментов

б) бас гитар и так далее

в) ударной установки

1. количество Джеков (соединений)
2. количество стоек для микрофонов
3. спец. эффекты

Бытовой райдер

1. переезд (перелет) на площадку
2. проживание в гостинице
3. питание участников группы
4. присутствие охраны
5. обеспечение охраны на площадке

Каждые 4 часа делать 30 минут перерыва

Озвучение

1. Сценарий должен быть утвержден заказчиком
2. сколько артистов поют под (+), сколько под (-)

Если под (+1), то убирать линии микрофонов

Если под (-1) то истинный вокал