Обчислення координат точок теодолітного ходу

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 7149

11.1.Урівнювання горизонтальних кутів.

11.2.Розрахунок дирекційних кутів ліній.

11.3.Обчислення горизонтальних закладень довжин ліній.

11.4.Обчислення приростів координат.

11.5.Урівнювання приростів і вирахування координат точок.

Прилади і обладнання: журнал вимірювання горизонтальних і вертикальних кутів, відомість обчислення координат точок теодолітного ходу, відомість обчислення довжин ліній, калькулятор.

11.1. Теодолітним ходом називається хід в якому кути вимірюють з точністю 0,5-1', а довжини сторін сталевою стрічкою з відносною похибкою 1:2000. Теодолітний хід який опирається на одну тверду лінію називається замкненим, а хід який опирається на дві тверді лінії називається розімкненим (рис. 11.1). Тверда лінія – це лінія в якої відомі координати початкової і кінцевої точок, або координати однієї з точок і дирекційний кут лінії. Тверді лінії на схемі позначаються подвійними лініями.

Для визначення координат точок ходу необхідно виміряти кути β₁, β₂, … β_n та довжини ліній d₁, d₂, … d_n-1. Якщо при русі за напрямком зростання нумерації точок ходу виміряні кути лежать з правого боку, то їх називають правими і позначають β_п, якщо з лівого боку – лівими β_л.

Обчислення координат точок теодолітного ходу охоплює ряд операцій, які виконуються в певній послідовності. Обчислення виконується у „Відомості обчислення координат точок теодолітного ходу”. Першим етапом є урівнювання виміряних горизонтальних кутів, яке виконується в наступній послідовності:

1) обчислюють суму виміряних кутів ;

2) обчислюють теоретичну суму кутів полігону за формулами:

а) у випадку замкненого ходу:

– для виміряних внутрішніх кутів полігону:

Рис. 11.1. Схема теодолітного ходу:

а) розімкненого; б) замкненого

; (11.1)

– для виміряних зовнішніх кутів полігону:

, (11.2)

де n – кількість кутів в теодолітному ході;

б) у випадку розімкненого ходу:

– для виміряних лівих кутів:

; (11.3)

– для виміряних правих кутів:

, (11.4)

де α_П – дирекційний кут початкової твердої лінії;

α_К – дирекційний кут кінцевої твердої лінії;

3) обчислюють кутову нев’язку за формулою:

; (11.5)

4) обчислюють допустиму кутову нев’язку теодолітного ходу:

; (11.6)

5) перевіряють чи виконується нерівність:

. (11.7)

Виконання умови (11.7) означає, що кутові вимірювання виконані з достатньою точністю і кути полігону можна урівнювати. В протилежному випадку необхідно виконати повторне вимірювання кутів;

6) урівнювання кутів полягає у розподіленні отриманої нев’язки з протилежним знаком порівну на кожний кут. Ця величина називається поправкою і обчислюється за формулою:

. (11.8)

Поправки обчислюються до 0,1' і записуються червоним кольором в колонці „Виміряні кути” над значеннями кутів. При цьому повинна виконуватись умова:

. (11.9)

Якщо дана умова порушується через похибки округлення, то слід більші поправки ввести в кути виміряні між найкоротшими сторонами;

7) урівняні значення кутів β' обчислюють за формулою:

(11.10)

Контроль урівнювання виконується за формулою:

. (11.11)

11.2. Дирекційні кути сторін полігону обчислюються на основі вихідного дирекційного кута та виправлених горизонтальних кутів за формулами:

– для лівих кутів:

;      (11.12)

– для правих кутів:

.       (11.13)

Тобто дирекційний кут наступної сторони ходу дорівнює дирекційному куту попередньої сторони ±180 градусів плюс виправлений горизонтальний кут, що лежить ліворуч між цими сторонами. Або дирекційному куту попередньої сторони ±180 градусів мінус виправлений горизонтальний кут, що лежить праворуч між цими сторонами.

Знак „+” або „-” перед 180° обирається з розрахунку, щоб обчислений дирекційний кут був в межах від 0° до 360°.

Контроль: в результаті послідовного обчислення дирекційних кутів сторін полігону, при завершенні обчислень, повинен бути отриманий дирекційний кут вихідної сторони (для замкненого ходу) або дирекційний кут кінцевої твердої сторони (для розімкненого ходу).

11.3. Як відомо, в інженерній геодезії всі геометричні побудови, а отже й розрахунки виконуються на горизонтальній площині, а виміри – на фізичній поверхні Землі. Тому в процесі урівнювання теодолітного ходу необхідно виконати приведення похилих довжин ліній до горизонту – обчислити горизонтальне прокладання сторін ходу.

Горизонтальне прокладання d – проекція похилої довжини лінії D між двома точками на горизонтальну площину (рис. 11.2).

Рис. 11.2. До визначення горизонтального прокладання

Горизонтальні прокладання d_i виміряних довжин сторін полігону обчислюють за формулою:

, (11.14)

де ν_і – кут нахилу відповідної сторони.

11.4. Прирости координат Δx та Δy обчислюють згідно прямої геодезичної задачі (рис. 11.3) за формулами:

(11.15)

де d_i – горизонтальне прокладання відповідної сторони;

α_і – дирекційний кут тієї ж сторони.

Тобто приріст координат за віссю абсцис рівний добутку горизонтального прокладання лінії на косинус її дирекційного кута. Приріст координат за віссю ординат рівний добутку горизонтального прокладання лінії на синус її дирекційного кута.

Прирости координат визначають з точністю до 0,01 м. Вони можуть набувати як додатних так і від’ємних значень, тому біля приросту обов’язково записується його знак.

Рис. 11.3. Пряма геодезична задача.

11.5. Урівнювання обчислених приростів координат і вирахування координат точок виконується в наступній послідовності:

1) підраховують суму обчислених приростів координат , ;

2) обчислюють теоретичну суму приростів координат за формулами:

(11.16)

де x_П, y_П –координати початкової точки ходу;

x_К, y_К – координати кінцевої точки ходу.

Очевидно, що у випадку замкненого ходу початкова і кінцева точки співпадають, тому для замкненого ходу:

(11.17)

3) обчислюють лінійну нев’язку за формулами:

(11.18)

4) на основі f_x та f_y обчислюють абсолютну лінійну нев’язку за формулою:

; (11.19)

5) відносну нев’язку вираховують за формулою:

, (11.20)

де Р – довжина теодолітного ходу (периметр многокутника).

Відносна нев’язка записується у вигляді натурального дробу, з чисельником рівним одиниці. Критерієм точності прокладеного теодолітного ходу є відносна лінійна нев’язка, значення якої для теодолітного ходу не повинно перевищувати 1:2000;

6) якщо відносна нев’язка не перевищує встановленої допустимої величини, то нев’язки f_x та f_y розподіляються з протилежними знаками між обчисленими приростами координат пропорційно до довжин відповідних їм сторін шляхом введення поправок:

(11.21)

де – поправки у прирости і-ої сторони довжиною d_i.

Поправки в обчислені прирости координат вираховують з точністю до 0,01 м та записують червоним кольором над відповідними їм приростами.

Контроль обчислення поправок виконують за формулами:

(11.22)

Якщо контроль не виконується за рахунок похибок округлення, необхідно змінити на 0,01 м одну чи декілька поправок, починаючи з найдовшої сторони;

7) виправлені прирости координат Δx_випр, Δy_випр знаходять за формулами:

(11.23)

Контроль: сума виправлених приростів координат в теодолітному ході повинна дорівнювати теоретичній сумі, тобто:

(11.24)

8) за урівняними приростами координат визначають координати точок теодолітного ходу за правилом: координата наступної точки дорівнює координаті попередньої точки плюс виправлений приріст між ними, тобто:

(11.25)

В результаті наведених вище дій послідовно обчислюють координати всіх точок ходу. Контролем правильності обчислень є співпадання вирахуваних і заданих значень координат кінцевої точки ходу.

Приклади типових завдань: