Power of the Traffic Officer and Competent Officer

Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 651

„КУЛЬТУРА ТА ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ”

Мета: Ознайомитись з яскравим і багатогранним явищем – культурою Київської Русі, яке стало наслідком тривалого процесу внутрішнього розвитку східнослов’янського суспільства і увібрало все краще від своїх слов’янських предків та від світової цивілізації. Узагальнити отримані знання, визначити історичне значення Київської Русі. Виокремити уроки історії Київської держави.

План

1. Етнічні процеси. Завершення формування українського етносу.

2. Поширення топоніму. „Русь” на всі регіони Київської Русі. Поширення топоніму „Україна”.

3. Освіта, література, наукові знання, архітектура, живопис в Київській Русі.

4. Історичне значення Київської Русі.

ІНДЗ

1. Скласти план усної розповіді про історичне значення Київської Русі.

2. Реферування статті: Блажчук С. Підготовка та видання „Руської Правди” ВУАН в 20-30-х рр. // Український історичний збірник. – К., 2004. – Вип. 7. – С. 434-447.

3. Скласти конспект статті Є. Острося «Звідки пішла назва «Україна» // КС. – 2006. - № 1. – С. 56-64.

Реферати:

Культура Київської Русі.

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

Готуючи перше питання, найперше потрібно звернути увагу на те, що проблема етнічного розвитку Київської Русі постійно привертала увагу дослідників і що саме вона найбільше деформувалася впливом політичної кон’юктури. Найтривалішою є дискусія про давньоруську народність. У цій частині відповіді найкраще допоможе розібратися стаття Л. Залізняка «Давньоруська народність: імперський міф чи історична реальність? («Пам’ять століть». – 1996. – № 2. – С. 2-15). Невід’ємним компонентом відповіді має бути матеріал про те, що Київська Русь була багатоетнічним організмом. Поруч зі слов’янами на території Київської Русі проживали понад 20 народів: на півдні – печеніги, половці, берендеї, каракалпаки; на північному заході – литва і ятвяги; на півночі і північному сході – чудь, весь, меря, мурома, мордва, черемиси, перм, ям, печора та інші угро-фінські народи. У містах Київської Русі існували колонії німців, поляків, євреїв, вірмен, готів, варягів. Праці сучасних істориків, етнографів і лінгвістів доводять, що Київська Русь була давньоукраїнською державою. Український етнос формувався на території Київської, Древлянської, Чернігівської, Переяславської, Галицької і Волинської земель. За цими землями закріпилась назва «Україна».

У відповіді на друге питання найдоцільнішим є використання статті В.М. Рички «Про еволюцію назви «Русь» в етнополітичній історії України», котра рекомендована у списку літератури. Пояснюючи термін «Україна», необхідно підкреслити географічний і державницький аспекти. Опрацювати статтю Едуарда Острося про походження назви «Україна», котра рекомендована до заняття.

Третє питання це розповідь про феномен давньоруської культури, котра сформувалася на основі місцевих традицій під впливом умов соціально-історичного буття й творчого переосмислення та засвоєння досягнень світової культури. Варто підкреслити характерні риси та особливості давньоруської культури, а саме: домінуючий вплив християнської релігії; запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів; існування на Русі дохристиянського культурного середовища, котре послужило підгрунтям для створення місцевої самобутньої культури; форсоване піднесення культури, поява нових культурних явищ.

Даючи відповідь на четверте питання, варто зробити стислий огляд державно- політичної історії Київської Русі, нагадати хронологію основних подій і пікреслити, що Давньоруська держава залишила блискучу спадщину на терені Східної Європи. ЇЇ величезна політична і культурно-духовна традиція визначила на багато століть напрямок історичного розвитку кількох держав східноєвропейських народів.

В часи існування Київська Русь витворила могутню силу, яка тримала в єдності східнослов’янський світ і в часи дроблення його на князівства-держави, і в часи найбільших лихоліть: це духовна культура. Передовий для того часу соціально-економічний і політичний лад, вдала зовнішня політика, плідне використання надбань світової цивілізації,духовне і культурне відродження, пов’язане із запровадженням християнства, сприяли утвердженню Київської Русі як однієї з провідних країни світу.

Основна хронологія:

1012-1037 рр. – будівництво Софіївського собору в Києві;

1037 р. – Ярослав Муддрий заснував при Софіївському соборі першу бібліотеку на Русі;

1051 р. – заснування Києво-Печерської лаври;

1037-1039 рр. – Митрополит Іларіон написав і проголосив «Слово про Закон і Благодать»;

1113 р. – укладання літописцем Нестором «Повісті врем’яних літ»;

1187 р. – вперше в літописі згадується назва «Україна».

Опорні поняття та терміни:

ВЕСНЯНКИ – хорові пісні, присвячені приходу весни, з іграми й танцями, в яких органічно поєднанні слово, рух і мелодія. У давніх слов’ян рік починався весною (березневе літочислення).

КИЇВСЬКА МИТРОПОЛІЯ – перша церковна структура в Русі-Україні після запровадження християнства. З часу свого існування (між 995 і 997 рр.) мала відносну самостійність, хоча й перебувала під юрисдикцією константинопольського патріарха. Внаслідок політичного та економічного занепаду Києва припинила свою діяльність. Відновлена в 1620 р.

МАСЛЯНА – давньослов’янське свято проводів зими, пристосоване християнською церквою до тижня перед Великим постом.

ОРАНТА – давньохристиянська Богоматір, заступниця людей, покровителька бідних; образ молитви. Зображалася з піднятими вгору руками – жест адорації (молитви).

ФЕНОМЕН – виняткове, незвичайне, рідкісне явище.

Література:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999. – С. 65-75.

2. Денисенко В. Освіта і шкільництво у давній Русі-України // Пам’ять століть. – 2005. - № 2. – С. 15-25.

3. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. – Л., 1991. – С. 73-84.

4. Дубиняк Р., Цибаняк П. Грошова система в Україні за княжих часів // КС. – 1992. - № 4. – С. 52-56.

5. Залізняк Л. Давньоруська народність: імперський міф чи історична реальність // Пам’ять століть. – 1996. - № 2. – С. 2-15.

6. Історія України. Нове бачення / О.І. Гуржій, Я.Д. Ісаєвич, М.Ф. Котляр. – К., 1995. – Т.1. – С. 73-95.

7. Лях Р.Д., Ізюмов В.І., Красноносов Ю.М. Історія України. – К., 1998. – С. 64-70.

8. Новакович Руслан. Медики князівської Русі // КС. – 1994. - № 4. – С.112-114.

9. Острась Едуард. Звідки пішла назва «Україна» // КС. – 2006. - № 1. – С. 56-64.

10. Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1992. – Т.1. – С. 214-270.

11. Пуцько В.Г. Про заснування Десятинної церкви у Києві // УІЖ. – 1990. - № 9. – С. 93-98.

12. Ричка В.М. Про еволюцію назви „Русь” в етнополітичній історії України //УІЖ. – 1991. - № 2. – С. 86-89.

13. Ричка В.М. Шлюб і подружнє життя у київській Русі // УІЖ. – 1992. – № 1. – С. 131-142.

14. Терещенко Ю.І. Україна і європейський світ. Нарис історії від утворення старокиївської держави до кінця XVI ст. – К., 1996. – С. 200-250.

15. Толочко О. Коли перестала існувати „Київська Русь”? // КС. – 1992. – № 6. – С. 7-19.

16. Толочко П. Київська Русь. – К., 1996. – С. 229-344.

17. Юсова Н.М. Генеза концепту „давньоруська народність” у радянській історичній науці // УІЖ. – 2001. – № 6. – С. 65-86.

18. Юсова Н.М. Ідейна й термінологічна генеалогія поняття «давньоруська народність» // УІЖ. – 2006. – № 4. – С. 101-130.