Regulatory signs

Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 632

ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ З-ПІД ВЛАДИ ЗОЛОТОЇ ОРДИ

ТА ВСТАНОВЛЕННЯ В НІЙ УДІЛЬНОГО УСТРОЮ ДИНАСТІЄЮ ОЛЬГЕРДОВИЧІВ”

Мета:Розглянути основні тенденції розвитку Литовсько-Руської держави, визначити особливості різних періодів перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського, що дасть можливість переконатися у неоднаковості їх і за тривалістю, і за змістом. Увиразнити процес втрати українськими землями залишків автономії і ознайомитись з оцінкою результатів Люблінської унії, яка була поворотною подією для українських земель.

План

1. Битва на р. Синюсі та її значення у піднесенні визвольного руху в Північно-Східній Русі.

2. Утворення Литовської держави та відновлення удільного устрою в Україні.

3. Київське князівство за Володимира Ольгердовича (1362-1394 рр.).

4. Кревська унія 1385 р. Ліквідація удільного устрою в 1399 році.

*****

5. Боротьба Вітовта із Золотою Ордою та Тевтонським орденом.

6. Великий князь литовський Свидригайло Ольгердович. Визвольна боротьба в князівстві (1432-1440).

7. Волинське удільне князівство Свидригайла (1440-1452) та Київське удільне князівство Олельковичів (1435-1470). Остаточна ліквідація удільного устрою в 1471 році.

8. Люблінська унія 1569 р.: передумови, укладення та наслідки.

ІНДЗ

1. Скласти хроніку основних подій в Україні за 1362-1394 рр. та назвати їх наслідки.

2. Реферування статті: Яковенко Н. Здобутки і втрати Люблінської унії // КС. – 1993. - № 3. – С. 77-86.

3. Пояснити терміни: удільний устрій, Тевтонський Орден, Золота Орда, унія.

Реферати:

Здобутки і втрати Люблінської унії.

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

Готуючись до першого питання, доцільно звернути увагу на малодослідженість Синьоводної битви. Ця переможна битва об’єднаної литовсько-української армії під командуванням князя Ольгерда Гедиміновича (1345-1377 рр.) проти золотоординських військ на берегах річки Сині Води (тепер Синюха; ліва притока Південого Бугу) поблизу фортеці Торговиці поклала початок звільнення північно-східних земель з-під влади Золотої Орди. Дата битви в літописах подається по-різному – бл. 1351, 1362. М. Грушевський висловив думку,що найімовірніше, битва відбулася бл. 1363 р. і місцем її розгортання були, можливо, не берегти Синюхи, а берег р. Сниводи (лівої притоки Південного Бугу, Вінницька обл.). Під час битви основні сили ворога розгромлено, а внаслідок здобутої перемоги Ольгерд відвоював у татар захоплене ними у середині ХІІІ ст. Поділля і розширив свої володіння далеко на південь у напрямку до Чорного моря. Варто наголосити, що битва на р. Синюсі 1362 р. підірвала військову могутність Золотої Орди і поклала початок звільненню східнослов’янських народів від золотооринського іга.

Друге питання - висвітлення процесу проникнення литовських князів на Русь. Об’єднав литовські племена в єдину державу князь Міндовг (1230-1263 рр.). За часів Міндовга об’єктом проникнення стали західноруські (білоруські землі). А його наступник Гедимін (1316-1341 рр.) поклав початок включенню до Литовського князівства південно-західних руських (українських земель). Зміцненню литовських позицій у цьому регіоні сприяло те, що після смерті Юрія ІІ Болеслава на Волині вокняжився син Гедиміна Любарт, котрий водночас був і галицько-волинським князем. Наступник Гедиміна Ольгерд приєднав до Литви Київщину, Поділля та Чернігово-Сіверщину. Литовське проникнення на терени України не мало характеру експансії і місцеве населення йому опору не чинило. Адже литовські князі звільняли від золотоординського іга, а руські князі зберігали свою автономність.

Поступова інкорпорація українських земель перетворила Литовське князівство у Велике князівство Литовське, котре являло собою федерацію удільних князівств. Зберігалася стара система управління, лише з тією відмінністю, що руська династія Рюриковичів поступилася місцем литовській Гедиміновичів. У цій державі, 90 % території складали інкорпоровані руські землі і майже 90 % населення становили русини, тобто білоруси й українці. Основними аргументами для підтверження процесу «ослов’янення» литовських князів варто назвати: 1) розширення сфери впливу руського православ’я у Великому князівстві Литовському; 2) утвердження руського права; 3) визнання офіційною руської мови; 4) запозичення литовцями руського досвіду військової організації, будування фортець, податкової системи тощо.

До кінця ХІV ст. українські землі у Великому князівстві Литовському складалися з уділів, керованих князями з династії Гедиміновичів, які, визнаючи владу великого князя, все ж лишалися відносно незалежними правителями. Київським та Чернігово-Сіверським князівствами керували сини князя Ольгерда – відповідно Володимир та Дмитро-Корибут Ольгердовичі. На Волині удільним князем був брат Ольгерда – Любарт Гедимінович, а згодом – син останнього Федір. Поділля дісталось в уділ небожам Ольгерда – трьом братам Коріатовичам.

У третьому питанні доцільно нагадати, що Київське удільне князівство виникло в середині ХІІ ст. внаслідок феодальної роздробленості Київської Русі. До його складу входили Київщина, Східна Волинь, Переяславщина. З др. половини ХІІ ст. до першої половини ХІІІ ст. перебувало під владою володимиро-суздальських, чернігівських, смоленських і галицько-волинських князів. У 1240 р. його захопила орда Батия. З 1243 р. перебувало під зверхністю володимиро-суздальських князів. Після входження до складу Великого князівства Литовського (1362 р.) відновило статус удільного з власною князівською династією з роду Гедиміновичів у васальній залежності від великого литовського князя.

За правління Володимира Ольгердовича (1362-1394 рр.) Київське князівство фактично здобуває державні атрибути і до 1471 р. репрезентує українську державність. Але литовська влада на Київщині в останній третині ХІV ст. мала обмежений характер. Наочним свідченням цього є татарська тамга (батіг) – «ордынское знамение» на монетах Володимира Ольгердовича. Факт карбування монет виразно засвідчує, з одного боку, неабиякі економічні можливості Київського князівства, а з другого-політичні амбіції володаря. Після позбавлення Володимира Ольгердовича влада у 1394 р. у Київ призначався намісник. У 1442-1470 рр. Київське князівство тимчасово відновлюється. У 1471 р. перетворене на воєводство. (Володимир Ольгердович, втративши владу, доживав у невеликому Копильському уділі. Помер у 1398 р. Похований у Києво-Печерському монастирі).

Четверте питання – це розповідь про передумови укладення угоди (унії) між Польщею і Великим князівством Литовським 14 серпня 1385 р. Серед них – загроза з боку Тевтонського ордена та Московського князівства, авторитет і могутність якого особливо зросли після переможної Куликовської битви 1380 року. Унія передбачала шляхом шлюбу литовського князя Ягайла з польською королевою Ядвігою об’єднати Польщу і Литву в єдину державу. Залишаючись Великим князем Литовським, Ягайло ставав королем Польщі і зобов’язувався прийняти католицтво і приєднати до Польщі підвласні йому литовські, білоруські і українські землі. Унія зумовила появу литовсько-руської опозиції, яку очолив князь Вітовт (1392-1430 рр.). Він був визнаний довічним правителем Литовського князівства, за яким зберігалася автономія. Намагаючись зміцнити внутрішню політичну єдність своєї держави, максимально централізувати управління, Вітовт ліквідував південно-західні руські удільні князівства – Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське. У цих землях були посаджені великокнязівські намісники. Однак тенденції централізму, як і поступальний рух на схід, було припинено. В 1399 році у битві з татарами на р. Ворсклі загинули найкращі військові формування Литви та Русі.

У п’ятому питанні спочатку варто підкреслити, що розгром литовсько-українських військ на р.Ворсклі у 1399 році був наслідком втручання Вітовта у внутрішню міжусобну боротьбу в Золотій Орді. Війська під проводом Вітовта стали на захист золотоординського хана Тохтомиша, позбавленого влади внаслідок конфлікту з Тимуром (Тамерланом) і змушеного шукати собі притулку в Південній Русі. Скориставшись із ситуації, Вітовт отримав від колишнього правителя Орди ярлик на підвладні Литві українські землі. Але плани Вітовта сягали ще далі: як повідомляють літописи, перед битвою «совещася Витовт с Тахтамышом, глаголя: «Аз тя посажу в Орде на царстве, а ты мене посаду на Москве, на великом княженье на всей Русской земли» (Московский летописный свод конца ХV века // ПСРЛ. – М.; Л., 1949. – Т.25. – С. 229). Тож поразка на Ворсклі означала не лише воєнну катастрофу, а й крах прагнень Вітовта щодо об’єднання в межах Литовської держави усіх руських земель і не без допомоги Золотої Орди.

Певною компенсацією поразки на Ворсклі була перемога Вітовта у Грюнвальдській битві 1410 року. Вона відбулася під час «Великої війни» 1409-1411 рр. між військами Тевтонського ордену і об’єднаною польсько-литовсько-українською армією поблизу с. Грюндвальд (Сх. Прусія) 15 липня 1410 року. Вітовт і польський король Ягайло очолювали війська із польських і литовських частин, українських військ, смоленських полків, загонів кримських татар, чеського корпусу на чолі із Я. Жижкою. Війська Тевтонського ордену очолював великий магістр Ульріх фон Юнгінген і у їх складі були німецькі і французькі рицарі та найманці з багатьох європейських країн. У ході битви війська Тевтонського ордену потерпіли поразки (втратили вбитими 18 тис. і полоненими 14 тис.), що підірвало його військову могутність і припинило експансію німецьких рицарів на Схід.

Показником зрослого авторитету Вітовта після Грюндвальської битви було укладання Городельської унії 1413 року, якою фактично визнавалося право на існування Великого князівства Литовського як автономного політичного організму: після смерті Вітовта мали відбутися вибори нового великого князя литовського, кандидатура якого узгоджувалася із Ягайлом чи його натупником на польському троні.

Готуючи шосте питання, доцільно підкреслити, що литовський князь Свидригайло Ольгердович (р. н. невід. – 1452 р.), молодший брат Ягайла, був великим князем литовським у 1430-1432 рр. У 1386 р. разом із Ягайлом охрестився за католицьким обрядом. Свидригайлове князювання розпочалося з воєнних дій на прикордонні Польщі й Великого князівства Литовського. В епіцентрі конфлікту опинилося західне Поділля, яке з 1395 р. належало Спиткові і після смерті останнього у битві на Ворсклі, перейшло до Ягайла, а останній, у свою чергу, передав його Вітовту у довічне володіння. Однак після смерті Вітовта у 1430 р. польська шляхта прагнула приєднати Поділля до Польщі. Поляки захоплювали подільські замки, а Свидригайло затримав у Литві Ягайла. Останній пообіцяв повернути Поділля, але не дотримався обіцянки, що й стало поштовхом до початку воєнних дій. В червні 1431 р. польський король вирушив на Волинь і там 31 липня зіткнувся із Свидригайловим військом. Ягайло здобув Кам’янець, Володимир і взяв в облогу Луцьк. У серпні 1431 р. між Свидригайлом і Ягайлом було укладене дворічне перемир’я. Та в серпні 1432 р. Свидригайло був усунутий з великокнязівського столу, а владу узурпував молодший брат Вітовта – Сигізмунд Кейстутович, котрий був прихильником унії.

Скинутий Свидригайло продовжував боротьбу з Сигізмундом і вона мала певне національне забарвлення. Свидригайло тримався силою руських земель, котрі відмовились визнавати Сигізмунда. Його підтримували литовські князі і він обстоював інтереси аристократичних кіл Русі. У 1435 р. війська Свидригайла зазнали поразки від полків Сигізмунда у битві на р. Святій під Вількомиром. Невдовзі на боці Свидригайла залишилось тільки Східне Поділля. Свидригайло покинув Литву і повернувся лише після смерті Сигізмунда (1440 р.), отримавши у володіння Волинь, де і княжив до самої смерті (1452 р.).

У сьомому питанні потрібно нагадати, що після розпаду Галицько-Волинської держави збройна боротьба між Польщею і Литвою привела до укладання в 1352 р. перемир’я, за умовами якого Волинь відходила до складу Литви. У 1366 р. Польща захопила Західну Волинь з містами Холм і Белз. У складі Великого князівства Литовського Волинь зберігала статус князівства до 1452 р. Та після смерті Свидригайла Волинське князівство було ліквідоване і перетворене на звичайну провінцію Литви. Далі варто повернутися до сюжету про князювання Сигізмунда, котрий як Великий князь Литовський і прихильник унії з Польщею, прагнув заручитися підтримкою польської шляхти, чим і викликав невдоволення у Литві. В результаті змови, яку очолив князь Чорторийський, Сигізмунд загинув у березні 1440 року. Його наступником став малолітній син Ягайла Казимир.

Казимир відновив удільність Київського князівства, яке протягом 20-30-х рр. ХV ст. перебувало під владою воєводи Михайла Гольшанського. До Києва повернулися нащадки Володимира Ольгердовича. А в 1440 р. у Києві утвердився син останнього – Олександр (Олелько) Володимирович. Його заступив Семен Олелькович (1455-1470), після якого волею Казимира була перервана традиція князівського правління в Києві. У 1471 р. був остаточно зліквідований удільний устрій.

Висвітлення восьмого питання доцільно розпочати з характеристики соціальної структури Польщі, Литви та українського суспільства, підкреслюючи неодинакове становище різних класів і суспільних груп. У Польщі була ліквідована різниця між ступенями шляхетства, а в українських і литовських землях еліта була поляризована і мала різні права. Неоднорідність еліти в Литовській державі і послаблення держави у Лівонській війні (1558-1583 рр.) з Москвою, примусили Литву відновити унійний процес з Польщею. Розповісти про перебіг подій на польсько-литовському сеймі з січня до 1 липня 1569 року.

Люблінська унія завершила процес об’єднання Польщі і Великого князівства Литовського. Постала нова держава – Річ Посполита, глава якої титулювався: Король польський і Великий князь Литовський. Спільними були сейм і сенат, запроваджувалась єдина грошова одиниця. Велике князівство Литовське зберігало певну автономію, маючи окремі закони, судову систему, військо, уряд і адміністрацію. Українські землі, що увійшли до складу Польщі, були поділені на Берестейське, Подільське, Брацлавське і Київське воєводства. Укладення Люблінської унії привело до значного посилення національно-релігійного гніту в Україні. Однак, позитивними сторонами Люблінської унії можна назвати те, що українські землі увійшли до складу відносно стабільної, зберігаючої громадянський мир та внутрішню єдність держави. У польській моделі державності гарантувалися політичні свободи і станові привілеї, обмеженість королівської влади, відносна релігійна толерантність. Через Польщу в Україну проникали європейські ідеї і українське населення отримувало вихід у Європу.

Основна хронологія:

1345-1377 рр. – князювання в Литві великого князя Ольгерда Гедиміновича;

1349 р. – Польща захопила більшу частину Галичини;

1362 р. – перемога Ольгерда у Синьоводській битві. Входження до Литви Київщини і Поділля;

1375 р. – створення Галицької католицької митрополії;

1362-1394 рр. – князювання Володимира Ольгердовича в Києві;

1377-1434 рр. – князювання Ягайла Ольгердовича (з 1386 р. – польський король);

14 серпня 1385 р.- укладання Кревської унії;

1387 р. – остаточне загарбання Галичини Польщею;

1399 р. – розгром литовсько-українських військ на р. Ворсклі;

15 липня 1410 р. – Грюндвальська битва;

2 жовтня 1413 р. – Городельська унія;

1392-1430 рр. – князювання Вітовта у Великому князівстві Литовському;

1471 р. – остаточна ліквідація удільного устрою на українських землях;

1 липня 1569 р. – затверджена Люблінська унія – угода про об’єднання Польщі й Литви в одну державу – Річ Посполиту.

Опорні поняття та терміни:

ЛИТОВСЬКА МЕТРИКА – книги у кількості понад 550 томів державної канцелярії Великого князівства Литовського, в яких містяться документи ХІV-ХVІІІ ст. або їхні копії. Містять джерела з історії Литви, України, Білорусії, Польщі, Росії, Туреччини.В них включено цілу низку важливих історичних документів – текст Люблінської унії, реєстри, люстрації тощо.

ОРДА – місце, де перебувала ставка хана. З розвитком державності набуває значення столиці, а згодом і всього державного утворення (напр. Золота Орда).

ПОСПОЛИТІ – узагальнююча назва некозацького населення (селян, міщан, підсусідків і т. д.) в Україні ХV-ХVІІІ століть.

РІЧ ПОСПОЛИТА – держава, що складалася з Корони Польської і Великого князівства Литовського (1569-1795 рр.), які мали федеративні права.

ШЛЯХТА – дворянський стан у Польщі, Литві, Україні в ХІV-ХVІІ ст. Походить від лицарства, яке мало станові права на носіння зброї та наслідування власності. Вищим прошарком шляхти були магнати.

Література:

1. Аркас М. Історія України-Русі. – К., 1990. – С. 94-111.

2. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999. – С. 81-90.

3. Вовк Ю.Й. Історія України в художньо-історичних образах з найдавніших часів до середини ХVІ ст. – Тернопіль, 2005. – С. 222-237.

4. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. – Донецьк, 2003. – С. 134-158.

5. Дорошенко Д.І. Історія України. – Л., 1991. – С. 101-117.

6. Історія України / Лях Р.Д., Ізюмов В.І., Красноносов Ю.М. – К., 1998. – С. 70-86.

7. Історія України в особах: Литовсько-польська доба / Авт. колектив: О. Дзюба, М. Довбищенко,О. Русина. – К., 1997. – С. 46-51 (про Володимира Ольгердовича); 51-57 (про Олелька та Олельковичів).

8. Історія України. Курс лекцій. / Керів. авт. колективу Л.Г. Мельник. Т. 1. – К., 1991. – С.79-82; 86-91.

9. Історія України: нове бачення: У 2 т. / О.І. Гуржій, Я.Д. Ісаєвич, М.Ф. Котляр. Т. 1. – К., 1995. – С. 113-142.

10. Козаков О. Московсько-литовська боротьба за давньоруські землі на межі 70-80-х років ХV ст. // КС. – 2004. - № 5. – С. 39-53.

11. Крип’якевич І.П. Історія України. – Л., 1990. – С. 110-120.

12. Овсій І.О. Зовнішня політика України (від давніх часів до 1944 року). – К., 2002. – С. 57-69.

13. Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 1. – К., 1992. – С. 303-346.

14. Русина О. Українські землі під литовським і польським володарюванням // Історія України в особах: Литовсько-польська доба. – К., 1997 р. – С. 3-46.

15. Шабульдо Ф.М. Битва біля Синіх Вод 1362 р.: маловідомі та незнані аспекти // УІЖ. – 1996. - № 2. – С. 3-15.

16. Яковенко Н. Здобутки і втрати Люблінської унії // КС. – 1993. - № 3 – С. 77-86.

17. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. – К., 1997. – С. 90-99.