Види сучасних грошей

Дата добавления: 2014-10-22; просмотров: 3230

Паперові гроші – це нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавчо обов'язковими до приймання у всіх видах платежів. Мірилом їх емісії стає не потреба в обороті платіжних засобів, а потреба держави у фінансуванні бюджетного дефіциту. Тому такі гроші називають ще декретними, або казначейськими.

Паперові гроші мають свою вартість, пов'язану із затратами праці на виготовлення спеціальної паперової грошової стрічки, захистом їх від підробки, друкуванням, збереженням і т. ін. Ці витрати різні в різних країнах. Чим більше захищені від підробок ті або інші паперові гроші, тим дорожче їх виробництво. Долар США, що має більше 40 ступенів захисту, потребує для свого ви­робництва відчутних витрат. На кожну тисячу банкнот у США витрачають по 60 доларів.

Наша національна валюта – гривня – спочатку (1992 р.) була надрукована за кордоном – у Канаді. Вона мала 17 ступенів захисту і обійшлася по 24,1 дол. за тисячу банкнот. Але вже в 1994 р. у Києві почала працювати власна фабрика Держзнака, що має найсучасніше друкарське устаткування і забезпечує випуск усієї необхідної кількості банкнот. А з уведенням у дію в 1997 р. у Малині фабрики банкнотного паперу одержано власний замкнутий технологічний цикл виробництва банкнот.

Однак власна вартість паперових грошей не йде ні в яке порі­вняння з їх номінальною вартістю, тобто, з тією вартістю грошо­вого товару, яку вони представляють. У цьому сенсі говорять про те, що паперові гроші не мають вартості.

Вперше паперові гроші були випущені в Китаї ще в XIII ст., у Франції емісія їх розпочалася з 1716 р., в Англії – наприкінці XVIII ст., в Росії – з 1769 р. В Україні перші паперові гроші з'явилися в обігу в 1769р. – з випуском їх у Росії. Це були асигнації – своєрідні банківські зобов'язання, розписки на одержання монети (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Епоха паперових грошей [9, с. 27]

Разом з введенням в грошовий обіг паперових грошей виникла й інфляція. Так, якщо наприкінці 1800 року курс паперового рубля становив 66,1/4 коп., то в 1810-му його середньорічне значення вже дорівнювало 25,2/5 коп. Це спричинилося до небаченого зростання цін на товари та продукти харчування. У 1843 році в обігу з’явилися якісно нові паперові гроші – державні кредитні білети за срібним курсом. Однак вартість рубля щодо срібла з різних причин (війни, кризи, економічні потрясіння) продовжувала знижуватися. Не допомогло навіть вилучення з обігу та поетапне знищення мільйонів рублів кредитками. Дефіцит державного бюджету частково покривався за рахунок зовнішніх та внутрішніх позик.

З 1896 року було впроваджено монометалевий (золотий) паритет рубля та забезпечено його стійку конвертованість. 33 % обігу припадало на золоту і 10 % – на срібну монету. Основу монетної системи становив рубль, який містив 0,7742 г чистого золота. Кредитні білети мали номінали 500, 100, 50, 25, 10, 5, 3 й 1 рубль. Настав період найстійкішого обігу рубля не лише в середині країни, а й усюди в світі. Рубль володів усіма п’ятьма функціями грошових знаків.

На чому ж базується довіра суб'єктів обігу до простих клаптиків паперу як до повноцінних грошей? На початку їх випуску, коли паперові гроші тільки входять в обіг, така довіра може забезпечуватися державою двома способами:

обіцянкою розмінювати нові гроші в майбутньому на золото, як це було в радянській Росії в 1922 р. при випуску нових грошей – червонців;

«прив'язуванням» випуску паперових грошей до кредитних грошей чи будь-яких кредитних зобов'язань, що до цього були в обігу в даній чи сусідній країні і до них сформувалася довіра суб'єктів ринку.

Визначальними ознаками паперових грошей є випуск їх для покриття бюджетного дефіциту; нерозмінність на золото; примусове запровадження в оборот; нестабільність курсу і неминуче знецінення. Ці ознаки властиві насамперед грошам, що емітуються безпосередньо урядом в особі Міністерства фінансів. Звичайно вони називаються казначейськими білетами, зобов'язаннями тощо. Але цих ознак можуть набути і гроші, які емітуються банками, зокрема центральним банком, якщо емісія їх спрямовується на фінансування бюджетного дефіциту. Про це переконливо свідчить досвід України 1991 – 1993 рр., коли кредитна емісія Національного банку перетворилася у ключове джерело фінансування бюджетних витрат. Як наслідок – знецінення українських грошей за 1993 р. у 100 разів.

Кредитні гроші – це гроші особливого типу, що нерозмінні на золото, а в обіг випускаються Центральним (Національним) банком як банкноти. Початковою формою кредитних грошей була боргова розписка (документ, яким оформлювалися кредитні відносини між позичальником і кредитором), яка вперше з’явилася в Італії у 12 ст. Спочатку боргові розписки були засобом переказу грошей, а потім стали використовуватися як засіб платежу, протягом часу ці боргові розписки отримали назву «вексель».

У табл. 1.3 наведено відмінності золотих грошей від паперових.

Таблиця 1.3

Відмінності золотих грошей від паперових[9, с. 30]

Обіг кредитних грошей регулюється двома законами:

1. Емісія кредитних грошей здійснюється на основі зворотного принципу. Тобто їх випуск в обіг відбувається на основі надання кредиту на умовах повернення у визначений час. За такої умови грошова маса складається на основі взаємодії двох грошових потоків – випуску грошей через банк і повернення кредитованої суми після збігу визначеного часу.

2. Забезпеченість емісії кредитних грошей. Це означає функціонування такої системи кредитування, коли позики надаються для забезпечення реальних потреб товаровиробників й інших учасників товарообороту у грошах і погашення кредиту в міру їх задоволення.

У табл. 1.4 наведено відмінності кредитних грошей від паперових.

Таблиця 1.4

Відмінності кредитних грошей від паперових

Далі розглянемо деякі різновиди кредитних грошей.

Депозитні гроші – це вид кредитних грошей, що створюються на ос­нові банківських вкладів і системи спеціальних розрахунків, які здій­снюються між банками шляхом переносу сум з одного рахунка на інший.

Успішне функціонування депозитних грошей можливе лише за умови високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб¢єкт грошового обігу може вільно покласти свої гроші в банк, взяти їх звідти, швидко перевести в будь-який пункт і йому гарантується повне їх збереження. За цих умов власник грошей на рахунку в банку може дати доручення останньому перерахувати всю суму чи частину її своєму контрагенту і у такий спосіб погасити борг. Переміщуючись по рахунках у банках, депозитні гроші успішно виконують функції купівельного та платіжного засобів, а відтак включаються в загальний грошовий обіг. Зокрема законодавством держави та нормативними актами Центрального банку вирішуються такі питання щодо використання депозитних грошей: створення системи страхування банківських вкладів юридичних і фізичних осіб; створення системи міжбанківських розрахунків, що підлягає контролю з боку Центрального банку; визначення режиму використання грошових коштів, що зберігаються на банківських рахунках; регламентація принципів організації безготівкових розрахунків між економічними суб¢єктами тощо. З метою розширення переваг депозитних грошей використовуються дебетні картки.

Електронні гроші – це безготівкові розрахунки між продавцями і по­купцями, банками і клієнтами, банками і банками, що здійснюються за допомогою комп¢ю­тер­ної мережі, систем зв¢язку з використанням способів кодування інфор­мації та її автоматизованої обробки. Фактично, це гроші, які обертаються не у формі паперових грошей, а через впровадження до сфери розрахунків комп¢ютерної технології і сучасної системи зв¢язку. На основі електронних грошей виникли кредитні картки.

Електронні гроші вперше з'явилися в Японії у другій половині 1980-х років. У той час наперед оплачені чіпові карт­ки деяких телефонних, транспортних і торговельних компаній почали прий­мати інші фірми. В Європі перші напе­ред оплачені електронні платіжні про­дукти було запроваджено з початку 1990-х років. Вони давали змогу кори­стувачам зберігати електронні гроші на картках Danmont, Mondex, Proton і Primeur Card. Нові засоби платежу при­вернули увагу не тільки завдяки їх інно­ваційним технічним рисам, а й тому, що випускалися небанківськими уста­новами. Незабаром і банки почали впроваджувати подібні проекти.

Квазігроші (або майже гроші) – це специфічні грошові форми, у яких грошова суть істотно послаблена, відхиляється від загально­прий­нятих, стандартних форм. Таке відхилення можливе з кількох причин:

коли в стандартних формах значно послаблюється грошова суть. Так, при розміщенні грошей у довгострокові вклади вони зберігають звичайну форму депозитних грошей, проте при цьому дещо знижується їх ліквідність, здатність бути платіжними засобами;

коли грошові функції виконують нестандартні форми, які не можна віднести до жодної з зазначених вище. Наприклад, вексель у певних межах може використовуватися як гроші у функції купівельного і платіжного засобу, хоч він не є грошима в загальноприйнятому розумінні. Те ж саме можна сказати про чек та деякі інші грошові інструменти. З їх допомогою можна розраховуватися за товари і послуги спрощеним методом.

Використання квазігрошей має позитивний вплив на економіку:

– дає можливість зменшити масу платіжних засобів в обороті за рахунок вилучення їх у довгострокові депозитні вклади, що сприяє оздоровленню кон¢юнктури ринків;

– дає можливість підвищити ліквідність ринку за рахунок запровадження в обіг додаткових платіжних інструментів – квазігрошових форм, передусім векселів;

– робить управління грошовою масою, а отже пропозицією грошей, більш гнучким і ефективним.