Поняття кредитних грошей та їх види

Дата добавления: 2014-10-22; просмотров: 1039

У процесі розвитку продуктивних сил, товарного господарства та обміну з'являється потреба в продажу товарів у кредит, тобто з відстроченням платежу за них. Продавець у цьому разі стає кредитором, покупець - боржником. Купівля-продаж з відстроченням платежу, в кредит, призводить до появи кредитних грошей. Кредитні гроші - неповноцінні знаки вартості, які виникають і функціонують в обігу на основі кредитних відносин.

Категорія "кредитні гроші" включає загальну назву різних видів неповноцінних грошей, що виникли в процесі заміщення майнових боргових зобов'язань підприємств, приватних осіб і держави [12, с. 33].

Економічне значення кредитних грошей - зробити грошовий обіг еластичним, здатним відображати потреби товарообороту в готівкових грошах. У наш час роль грошей усе більше закріплюється за кредитними грошима, які нерозривно пов'язані з господарським обігом і повинні реально його відображати.

Кредит видається, як правило, під забезпечення, яким виступають певні види цінностей. Саме завдяки цьому і відбувається узгодження обсягу платіжних засобів, що надаються боржникові, з дійсними потребами обігу грошей. Ця особливість - найважливіша перевага кредитних грошей порівняно з грішми паперовими. Але при порушенні зв'язку з реальними потребами обігу кредитні гроші втрачають свої переваги та за своєю суттю перетворюються на паперові грошові знаки.

Обслуговуючи ділові угоди, кредитні гроші існують у таких видах: векселі, банкноти, чеки, депозитні та електронні гроші. Усі ці види сучасних грошей є борговими зобов'язаннями певних суб'єктів ринкової економіки. Векселі - це зобов'язання підприємств та інших комерційних структур. Банкноти та монети - боргові зобов'язання центрального банку, за яким стоїть уся економіка країни. Депозитні та електронні гроші - це зобов'язання комерційних банків, що існують на банківських рахунках.

Історично першою формою кредитних грошей став вексель. Вексель- письмове зобов'язання встановленого зразка, за яким одна сторона ділової угоди зобов'язується сплатити іншій певну суму грошей у призначений строк.

Економічна суть векселя полягає в тому, що він є різновидом знаків вартості, цінним папером, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника сплатити певну суму після закінчення визначеного строку.

Існує визначена форма оформлення векселя: він виписується на спеціальному папері, обов'язково вказується, кому і ким, у якому місці і в який час було видано вексель, строк і сума платежу за векселем. Вексель підписує той, хто його видав.

Вексель характеризується певними особливостями:

- абстрактністю, бо не має інформації про вид операції;

- незаперечністю, що означає обов'язковість сплати за ним;

- обіговістю, тобто передачею векселя як платіжного засобу іншим кредиторам, що створює можливість взаємного заліку вексельних зобов'язань.

Певні обмеження обігу векселів пов'язані з тим, що вони функціонують між особами, які добре інформовані про платоспроможність кожного і здійснюються в торговельно-економічних відносинах.

Вперше вексель з'явився в Італії в середні віки. Спочатку він мав обмежений обіг - використовувався для пересилання грошей. Згодом він став проникати у сферу товарного обігу, виконуючи функцію засобу обігу і загального грошового зобов'язання. Однак економічна сила комерційних структур, що випускали векселі, була незначною, тому сфера застосування векселів як грошей була обмеженою.

Розвиток товарного виробництва масштабів ринку потребував впровадження універсального платіжно-купівельного засобу. Таким універсальним засобом стала банкнота, банківські гроші. Банкнота - боргове зобов'язання банку, яке він випускає замість комерційних векселів.

Отже, в найзагальнішому розумінні банкнота є простим векселем емісійного банку. З розвитком банку і банківської справи банки стали випускати свої боргові зобов'язання - банкноти замість комерційних векселів. На цьому початковому етапі розвитку банкнот вони мали форму класичної банкноти. Характерними її ознаками були:

- випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;

- обов'язковий обмін на золото на першу вимогу власників;

- подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що знаходились у портфелі банку).

Подвійне забезпечення "класичної" банкноти зумовлювало її надійність, сталість вартості, високу еластичність в обігу, саморегулювання обігу. Центральний банк мав золотий запас для обміну паперових банкнот, що виключало їхнє знецінення. Банк, що видає позички під забезпечення векселями, збільшує кількість банкнот в обігу, а в разі оплати векселів банкноти поверталися до банку. Це забезпечувало відповідність кількості банкнот в обігу потребам реального обігу товарної маси. Якщо виникало відносне перевищення кількості банкнот в обігу, то воно усувалося за допомогою вільного розміну банкнот на золото. Зайві банкноти пред'являлися в банки для обміну на золото.

Період "класичної" банкноти закінчився після світової економічної кризи 1929-1933 рр. Втрата золотого забезпечення і розмінюваності банкнот на золото означали фактичну зміну суті банкнот. Зняття внутрішнього гальма знецінення банкнот значно зблизило банківські гроші - банкноти з грішми паперовими. Сучасна емісія банкнот шляхом банківського кредитування господарських одиниць і держави, випуск суворо визначеного переліку номіналів перетворили банкноти на національні гроші, що обертаються на всій території держави. Матеріального забезпечення банкнот у вигляді товарів чи золота немає [10, с. 105].

Однак сучасна банкнота повністю не втрачає своїх специфічних ознак банківських грошей і зберігає в обігу певні переваги порівняно із суто паперовими грошима. Емісія сучасних банкнот навіть на покриття витрат державного бюджету здійснюється не безпосередньо і безповоротно, але через механізм кредитування під боргові зобов'язання казначейства. Держава, яка діє як економічно самостійний суб'єкт грошового обігу і прагне до забезпечення збалансованості свого фінансового господарства, повинна бути здатною вчасно погашати свої боргові зобов'язання відносно емісійного банку.

Порушення умов позичок і покриття державних видатків непродуктивного характеру додатковим випуском банкнот послаблюють зв'язок сучасних банкнот з реальними потребами забезпечення товарообороту. Це призводить до появи надлишкової кількості грошей в обігу, а отже, до їхнього знецінення, інфляції. Сучасні банкноти в цих умовах перетворюються на неповноцінні паперові гроші. Тим самим сучасна банкнота стала своєрідним "гібридом" кредитних і паперових грошей.

Зараз банкнота виступає самостійною, найрозвинутішою та універсальною формою кредитних грошей. Нині банкноти є грошовими знаками різного номіналу, що випускаються в обіг центральними банками і забезпечуються всіма активами цих банків, масою товарів, що належать державі.

Чек — це письмовий наказ банку про сплату зазначеної в ньому суми пред’явнику чека або особі, на яку він виписаний. Чек як форма кредитних грошей виникає одночасно в Англії і Голландії на межі XVI—XVII ст., але якщо в Англії він з’являється у вигляді спеціальних книжок із наказовими бланками, то в Голландії вони набувають форми квитанцій на пред’явника. З розвитком товарного виробництва чековий обіг набув значного поширення в багатьох країнах. Це привело до необхідності розробки певних, уніфікованих норм, які б регулювали рух чека. Така необхідність була реалізована в 1931 р. прийняттям у Женеві »Єдиного закону про чеки» [11, с. 255].

Переважна більшість європейських країн приєдналася до Женевської конвенції 1931 p., що означає узгодження їх внутрішнього чекового законодавства з »Єдиним законом про чеки». Однак ряд країн, у тому числі, наприклад, Великобританія, мають своє оригінальне національне законодавство про чеки.

Сьогодні в країнах з високорозвиненою системою ринкових відносин за допомогою чека відбувається основна маса платежів, що значно спрощує грошовий обіг і робить його більш ефективним.

Як і вексель, чек має кредитну природу і з’являється у зв’язку з функцією грошей, як засобу платежу. Але він відрізняється від векселя тим, що є безстроковим зобов’язанням і оплачується банком за пред’явленням.

Чек — це документ строго визначеної форми і має обов’язкові реквізити. Як правило, чек виписується банком на спеціальному папері у вигляді чекової книжки.

Обов’язковими атрибутами чека є:

- Найменування »чек» (чекова мітка) у тексті чекового наказу.

- Позначення платника.

- Указівка, кому необхідно заплатити (зазначеній особі, або просто пред’явнику), із позначенням суми платежу.

- Дата й місце укладання чека.

- Місце платежу (адреса банку).

- Підпис чекодавця.

Зразок чека:

Чеки діляться на два основних види:

а) іменні;

б) на пред’явника.

Чек на пред’явника не містить указівки на особу, котрій необхідно виплатити зазначену в ньому суму. Цю суму одержує той, хто такий чек пред’явить у банк.

Іменний чек відрізняється від чека на пред’явника тим, що в ньому зазначена особа, якій по чеку мають бути виплачені гроші. Цей вид чека може бути як без права передачі, так і з правом його передачі іншим особам. У цьому випадку чек носить назву ордерного. Передача здійснюється за допомогою переказного напису — індосаменту, що пишеться на зворот ньому боці чека або на алонжі у вигляді тексту приблизно такого змісту: »Платіть наказу ... заводу Дніпрошина Дніпропетровськ».

Техноекспорт. Підпис, дата.

Як і за векселем, індосамент по чеку може бути:

- Іменний, коли переказний напис містить вказання особи, якій має бути оплачено чек. Якщо поруч з виказанням особи, якій оплачується чек, міститься приписка »або його наказу», то такий чек і є чеком з правом передачі й називається ордерним.

- Бланковий, коли останній власник чека вказує, що чек оплачується будь-якому його власнику, або коли він просто ставить свій підпис.

- Передовірчий (інкасовий), коли індосамент містить слова: »На інкасо», »Валюта до отримання», »В депозит» і т. ін. за змістом. Цим індосаментом право на одержання суми по чеку не передається, а передається тільки право на інкасацію чека. Іншими словами, банк зараховує відповідну суму на рахунок власника чека.

Чек є лише формою кредитних грошей, але не власне грошима в повному розумінні цього слова. Стосовно нього існує можливість його не оплати. Тому банк може прийняти на себе поряд із чекодавцем зобов’язання щодо його оплати. Такий чек називається засвідченим, або підтвердженим.

За чеком може бути також видана гарантія його оплати (на всю суму або на її частину) будь-якою особою, крім платника. Найчастіше гарантом виступає банк, а ця операція називається авалюванням. Аваль за чеком здійснюється у вигляді написів: »Аваль», »Вважати за аваль», »Гарантований» і т. ін. та підпису аваліста. Аваль може бути здійснений на лицьовому боці чека (зліва) і в цьому разі досить підпису. Якщо його зроблено на зворотному боці або на алонжі, то обов’язково, крім підпису, повинні бути і слова »Аваль», »Вважати за аваль» або рівнозначні їм. Аваліст указує особу, стосовно до якої дається гарантія, але це поручительство може бути і без такої вказівки, тоді вважається, що чек авальований за платника.

Чек як наказ банку про виплату зазначеної в ньому суми не має терміну оплати, але має термін для здійснення даної операції. Згідно з »Єдиним законом про чек» установлено такі терміни:

—8 днів, починаючи з дати його виставлення, якщо він виписаний і оплачується в одній країні;

—20 днів, якщо він виписаний в одній країні, а оплачується в іншій, але обидві країни знаходяться в одній і тій самій частині світу;

—70 днів, якщо він виписаний в одній країні, а оплачується в іншій, але обидві країни знаходяться в різних частинах світу.

За чеком можна одержати готівку, або перерахувати зазначену в ньому суму на свій рахунок, передавши чек на інкасо. Такий чек є відкритим. Однак у процесі руху чека можлива ситуація, під час якої необхідно обмежити спосіб його оплати. Здебільшого це виявляється в обмеженні оплати за чеком тільки способом перерахування грошей на рахунок держателя чека. Дана операція обмежує рух чека, оскільки він припускає наявність в одержувача платежу рахунка в банку.

Таке обмеження в русі чека перетворює його в закритий. Це можна зробити шляхом напису на лицьовому боці чека слів: »Розрахунковий», »Тільки для розрахунків», »З оплатою на рахунок» та інших подібних написів. У цьому разі чек називається розрахунковим. Таку операцію може зробити як чекодавець, так і будь-який держатель чека.

Перетворити чек у закритий можна і за допомогою так званого красування. Красування (cross- англ. перекреслювати) здійснюється перекреслюванням лицьового боку чека двома рівнобіжними скісними або поперечними лініями. Це означає, що платіж за чеком може бути здійснено тільки шляхом переказу грошей на рахунок держателя чека. Кросування може здійснити як чекодавець, так і чекодержатель.

Кросування може бути загальним і спеціальним.

Загальне кросування (дві рівнобіжні лінії) означає, що оплата за чеком буде зроблена переказом грошей на рахунок держателя чека у відповідному банку.

Спеціальне кросування відрізняється від загального тим, що між рівнобіжними лініями пишеться найменування банку, якому банк платника зобов’язаний перевести суму, зазначену в чеку.

Чек може бути відкликаний чекодавцем. Це відбувається зазвичай після закінчення терміну платежу. Але відкликання чека, а під цією операцією розуміється наказ чекодавця банку про припинення або заборону оплати чека, може бути здійснено до закінчення терміну платежу за чеком. Однак таке відкликання, або блокування повинно бути мотивоване чекодавцем.

Як і за векселем, при не оплаті чека може бути здійснено протест.

Дещо особливе місце займають банківські чеки. Вони виписуються банками і є формою використання кореспондентських рахунків, що відкриваються одним банком для іншого.

У царській Росії чекового законодавства не було. Рух чека регламентувався банківськими правилами і звичаями. Після революції 1917 р. чековий обіг мав місце до кредитної реформи 1930—1932 p., після якого він практично був припинений.

В Україні використання чека розвинуто слабо і ця форма кредитних грошей ще не зайняла гідного місця в системі грошового обігу. Однак перспектива чекового обігу в нашій країні велика і обумовлена вона тим, що використання чеків прискорює розрахунки, підвищує частку безготівкових розрахунків, чим істотно зменшує витрати грошового обігу.

Використання чека в нашій країні регламентується постановою Національного банку України »Про безготівкові розрахунки у господарському обороті України» (1996 p.), яка згодом у 2001 р. була замінена новою постановою. У ній чек визначено однією з форм розрахункових документів. За допомогою чека здійснюються безготівкові розрахунки між юридичними, а також між фізичними і юридичними особами [4, с. 303].

Чеки в Україні видаються у вигляді чекових книжок на 10, 20 і 25 аркушів з терміном дії 1 рік. На фізичну особу чеки не виписуються. Винятки становлять громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без оформлення юридичної особи. У цьому випадку чеки виготовляються у вигляді окремих бланків і діють три місяці. Термін пред’явлення до оплати — 10 днів, не рахуючи дня виписки. Видача рахункових чеків на пред’явника не робиться, а передача чекової книжки іншій юридичній особі заборонена. Що ж стосується чеків, які використовує фізична особа, то за її бажанням у рахунковий чек може бути вписано ім’я іншої особи, яка й стає власником чека.

Посилення суспільного характеру виробництва привело до значного поширення кредитних грошей і поступового зменшення ролі золота. Одночасно відбувався процес розвитку самих кредитних грошей. Найбільш повно він проявився з виникненням кредитних карток, які не змінюють природи кредитних грошей, але дозволяють на основі досягнень науки і техніки одержати персоніфіковану форму кредитних грошей. Кредитні картки виконують деякі функції грошей і в певних межах можуть бути використані як у безготівковому, так і в готівковому грошовому обігу.

Призначення кредитних карток у цілому зводиться до того, що їх власник, як правило, у межах визначеного ліміту, може скористатися кредитом під час купівлі різних товарів і оплати послуг.

Кредитні картки не стають новою формою кредитних грошей. Це тільки нова технічна форма кредитних грошей. Але вона приводить до суттєвих змін у можливостях використання кредитних грошей. Ці зміни такі:

— Кредитні картки зняли нижню межу використання кредитних грошей (вексель і чек), яка визначалася тим, що ці гроші обслуговували переважно великі за розміром угоди. Роздрібний товарообіг залишався в цілому поза сферою їх дії. Кредитні ж картки вже з самого початку свого існування були націлені на обслуговування роздрібного товарообігу. З їх допомогою можна, наприклад, розрахуватися за телефонну розмову, купити квиток на електричку, потяг тощо.

— Кредитні картки дають змогу не тільки одержати кредит у безготівковій, але одночасно й у готівковій формі.