В. 1/8 еритемної дози

Дата добавления: 2015-10-02; просмотров: 620

Основний зміст процесу соціального управління виявляється в здійсненні безпосереднього цілеспрямованого впливу суб’єкта управління на об’єкт управління за допомогою відповідного механізму. В процесі такого ішливу практично реалізуються цілі, завдання, функції, принципи та методи, які і складають зміст механізму управління. Досить важливе місце серед складових механізму управління посідають методи управління, за допомогою яких реалізуються функції управління. Ефективність управління соціальними системами, діяльністю органів, підприємств, установ, служб багато її чому залежить від правильного вибору сполучення методів, які використовуються в його процесі. Для цього потрібне глибоке розуміння сутності методу управління.

Термін "метод" і) загальноприйнятому тлумаченні означає спосіб теоретичного дослідження або практичного здійснення чогось’. Щодо процесу соціального управління метод означає спосіб, прийом, засіб впливу суб’єкта на об’єкт. Ця динамічна управлінська категорія відповідає на запитання: як здійснюється соціальне управління, як практично реалізуються управлінські функції’

Отже,метод управління – це спосіб організуючого впливу суб’єкта управління на керовану систему або конкретний об’єкт управління, за допомогою якого реалізуються функції, вирішуються поставлені завдання, досягаються цілі. При цьому безпосередній зміст методу управління може бути встановлений лише в зв’язку з об’єктом його прикладення.

Управління органами внутрішніх справ пов’язане з вирішенням традиційних та нових завдань, з працею в звичайних умовах та умовах ускладнення оперативної обстановки з урахуванням змін у соціально-політичній та економічній ситуації. Якісне вирішення навіть традиційних завдань потребує постійного

‘ Див.: Ожегов С.И. Словарь русского язьїка. – М., 1952. – С. 308.

пошуку нових форм та методів роботи. Виконання ж нових, нестандартних завдань, особливо в умовах різкої зміни оперативної обстановки, факторів зовнішнього середовища функціонування системи, потребує, як правило, певних змін і в організації управління. Мобілізація наявних та залучення додаткових сил та засобів до вирішення неординарних завдань, координація праці усіх ланок системи, стимулювання співробітників на якісне та своєчасне досягнення позитивних результатів забезпечуються використанням різнорідних методів.

Усі методи, які використовуються в процесі управління, практично пов’язані між собою, доповнюють один одного, використовуються в органічній єдності. Мистецтво керівника якраз і полягає в тому, щоб із усього комплексу методів управління вибрати найбільш дієві, які надійно ведуть до мети, скласти їх гнучку комбінацію та використовувати її, віддаючи перевагу то одному, то іншому залежно від ситуації. Правильне, розумне поєднання різних методів є одним із важливих напрямів удосконалення управління на сучасному етапі.

Суспільно-історична практика постійно виробляє нові, більш досконалі методи соціального управління. Науково-технічний прогрес створив, наприклад, такі з них, як системний аналіз, моделювання, методи дослідження операцій, цільове та ситуаційне управління. На жаль, стереотипи мислення, що склалися у багатьох керівників, нерідко зумовлюють їх прагнення вирішувати практичні завдання традиційними, звичними методами.

Методи управління являють собою своєрідну абстракцію, деяку можливість дії в його процесі. Саме ж управління завжди здійснюється в конкретних формах. За допомогою форми і абстрактна можливість метода дістає вираження, реалізується практично. Форма є вираженням сутності методу. Як правило, будь-який метод здійснюється у формах, які з певною часткою умовності можуть бути віднесені до правових, організаційних або організаційно-технічних. Так, організаційно-розпорядчий метод, який використовується при наявності в системі відносин підлеглості, субординації, виявляється в управлінській діяльності керівників органів внутрішніх справ як в імперативній, так і в організаційній і організаційно-технічній формах. Імперативне начало реалізується в різних правових формах: планах, наказах, розпорядженнях і т.ін.; організаційне – знаходить вираження у формах інструктування, інспектування, проведення нарад, поширення позитивного досвіду і т.ін.; організаційно-технічне – в проведенні великого обсягу технічної роботи щодо підготовки документів, їх реєстрації, передачі виконавцям і т.ін. За допомогою правових форм організаційно-розпорядчого методу закріплюються відповідні ^дії суб’єкта управління, а за допомогою використання організаційних та організаційно-технічних форм забезпечується

його організуюча діяльність щодо запровадження в життя прийнятого рішення.

Таким чином, постійне удосконалення, пошук найбільш ефективних форм управлінської діяльності, їх оптимального сполучення є одним з важливіших завдань наукової організації управління в системі органів внутрішніх справ. Різноманітність методів соціального управління, їх диференційоване використання залежно від специфіки об’єкта впливу та виконуваного завдання обумовлюють необхідність формування стрункої та несу-перечливої їх системи. Незважаючи на очевидну значимість даного питання для практики соціального управління, достатньо обґрунтованого вирішення він ще не знайшов.

В науковій літературі США до методів керівництва та управління відносять, як правило, лише способи організації праці управлінського характеру. Термін "методи" щодо управління там використовується .часто разом із терміном "системи". При цьому не завжди проводиться чітка грань між ними. Під методами звичайно розуміють способи розподілу обов’язків в апараті управління, послідовність та терміни виконання різного роду операцій, що повторюються, і в здійсненні яких бере участь декілька людей в одному або декількох підрозділах апарату, а під системами – мережу взаємопов’язаних методів, що розроблені за загальною схемою².

Такий погляд на методи управлінської праці набув поширення і в деяких інших країнах Заходу. Однак слід відмітити, що за останні роки в літературі найбільш розвинутих країн все більш наполегливо пропонується поняття сучасних методів управління. Однак до них знову ж таки відносяться не всі способи досягнення цілей, що стоять перед управлінням, а використання системного підходу, системного аналізу, використання нових інтегрованих систем у сфері плану, програми та бюджету, методи цільового управління, планування наукових досліджень і технічних розробок та ін.

Разом з тим треба відмітити, що останніми роками взагалі істотно розширилися межі уявлення про метод управління у нашій країні. Якщо раніше в юридичній літературі як методи управління розглядалися лише переконання та примус, то тепер до них відносяться і організаційні, і адміністративні, і економічні, і соціально-психологічні, і математичні і т.д. Необхідність використання різних методів у оізному їх сполученні залежно від конкретних умов дістає все більше визнання і є природним відображенням комплексного, багатоаспектного характеру самого управління. Тут важливо не допустити як безпідставне поширення, так і невиправдане звуження тлумачення поняття методів управління.

‘Див.: Курс для вьісшего управленческого персонала / Под ред. В.И. Терещенко. - М., 1970. - С. 140-150.

Соціальне управління – це робота з людьми, що дає підстави деяким авторам дотримуватися точки зору, згідно з якою методами управління вважаються лише безпосередні способи впливу на людей (адміністративно-розпорядчі, економічні, соці-ально-психологічні). Інші автори схильні розглядати методи більш широко, залічуючи до них різні способи розробки та опти-мізації управлінських рішень. Інші дослідники підрозділяють методи на загальні та локальні, прямі та побічні, основні та комплексні і т.д.³

З цього приводу цікаву думку висловив Л. Коваль, який вважає, що "використання методів управління побудоване на збалансованості їхньої правової енергії за принципом "теза – антитеза". Найчастіше спостерігається певна парність функціонування методів за названим принципом:

"теза" "антитеза"

правове регулювання правова дискреція

владне веління рекомендація

переконання примус

дозвіл заборона

єдиноначальність колегіальність

економічне адміністративне

стимулювання розпорядництво

субординація координація

централізація самоуправління

Ці паралельні рядки можна подовжити, "тези" і "антитези" поміняти місцями, але сутність такої біполярності не зміниться, адже завдяки їй забезпечується дія закону необхідної різноманітності в управлінській сфері. Із позицій загальної теорії систем органу управління для збереження необхідної стабільності, функціональної сталості необхідно мати певну кількість внутрішньої розмаїтості, певні "пустоти", "допуски" у структурі й організаційному просторі. Специфіка управлінських систем полягає, зокрема, у тому, що, які б жорсткі чинники централізації до них не вводилися, самоорганізація (самоуправління) неминуча, і має йтися лише про міру її регулювання та співвідношення з централізацією за допомогою різноманітних методів управління⁴.

Не піддаючи сумніву якість багатьох існуючих класифікацій методів управління, автор вважає, що найбільш плідним буде функціональний, змістовний підхід у цьому питанні: є функції управління і є відповідні методи їхньої реалізації. Цей підхід дає можливість простежити взаємозв’язок процедури та методів упра-

³ Більш детально з різними позиціями на цей рахунок можна ознайомитися в роботі: Мангутов Й. С., У манений Л.Й. Организатор й организаторская деятельность. - Л.: Изд. ЛГУ, 1975. - С. 127-140.

⁴ Див.: Коваль Леонід. Адміністративне право України. Курс лекцій. – К.: Основи, 1994. – С. 87–88.

вліпня. Так, якщо виходити із припущення, що процес управління в самому загальному вигляді складається з двох етапів – вироблення і прийняття управлінського рішення та його реалізації, – слід визнати: на кожному з них використовуються певні методи, які відображають технологічну сторону управління.

Звичайно, будь-яка класифікація є лише схематичне, формалізоване відображення реальності; в дійсності ж всі методи, як відомо, тісно взаємопов’язані. Зокрема, методи вироблення і прийняття управлінського рішення можуть бути включені до групи пізнавально-програмуючих, а методи організації виконання управлінського рішення - до групи організаційно-регулюючих. Однак класифікація методів управління за функціональною ознакою дозволяє, по-перше, більш системно уявити всю їхню різноманітність, а по-друге, більш чітко відобразити процес управління. Тому подальший розгляд методів буде здійснюватися на її основі.