АВТОМАТИЧНИЙ ТЕЛЕФОННИЙ ЗВ'ЯЗОК

Дата добавления: 2015-10-15; просмотров: 740

ІНГІБІТОР – специфічна речовина, яка пригнічує та гальмує розвиток та формоутворюючі процеси (у рослин і тварин). Інгібітори можуть бути природніташтучні. Природні інгібітори росту, наприклад, пригнічують проростання рослин в найсприятливіших умовах, а також під час випадкових осінніх і ранньозимових потеплінь. Штучні інгібітори частіше за все використовуються в сільському господарстві та медицині.

ІНДЕКС АРИДНОСТІ – показник, який характеризує ступінь сухості (аридності) клімату. За Торнтвейтом, дорівнює 100 d / n, де d – нестача вологи (сума відмінностей між опадами і сумарною випаровуваністю у середньому за три місяці, коли норма опадів менша за річну випаровуваність); n - сума середньомісячних величин випаровуваності за вказані місяці. За де Мортоном, І.а. - частка від ділення річної суми опадів в см (R) на суму середньої річної температури (t), збільшеної на 10 одиниць, тобто R / (t + 10).

ІНДЕКС АСИМІЛЯЦІЇ – СПОЖИВАННЯ – запропонований Р. Вігертом та Ф. Евансом (1969) індекс продукції, який дорівнює відношенню асимільованої біомаси до спожитої.

ІНДЕКС ВИДОВОГО РІЗНОМАНІТТЯ – співвідношення між кількістю видів та будь-яким їх суттєвим показником: чисельністю, біомасою, продуктивністю тощо. Найчастіше використовують І.В.Р. Глісона (відношення загального числа видів до логарифму кількості особин), Сімпсона (відношення загального числа видів до кількості особин будь-якого виду).

ІНДЕКС ВОЛОГОСТІ – кількісна характеристика вологості клімату (I), що розраховується за формулою: I = (100 s - 60 d) / n, де s - сума місячних різниць між опадами і сумарною випаровуваністю для тих місяців, коли норма опадів перевищує сумарну випаровуваність; d - нестача вологи, n - сума місячних величин сумарної випаровуваності.

ІНДЕКС ДОМІНУВАННЯ – частка (у %) кількості особин певного виду по відношенню до сумарного вмісту всіх порівнюваних між собою видів у вибірці, що досліджується.

ІНДЕКС ЖАККАРА – запропонований П. Жаккаром (1901) показник, що дорівнює відношенню кількості видів, знайдених на двох аналізуємих ділянках біотопу (С), до суми видів, знайдених на ділянці А, але не знайдених на ділянці В, і знайдених на ділянці В, але відсутніх на ділянці А: I = 100 C / (A + B). Величина I називається також коефіцієнтом флористичної подібності (спільності).

ІНДЕКСИ ЗАБРУДНЕННЯ – кількісна і якісна характеристика забруднювача, яка включає показники обсягу речовини-забруднювача та ступеню її впливу на об’єкти, в тому числі і на людину.

ІНДЕКС ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРИ (ІЗА) – комплексний показник ступеню забруднення атмосфери; розраховується як сума середніх концентрацій в одиницях ГДК з урахуванням класу небезпеки відповідної забруднюючої речовини.

ІНДЕКС ЗАБРУДНЕННЯ РІКИ – екологічна характеристика ріки; залежить від величин індексів сапробності і протяжності ріки і може бути зіставлений з такими самими величинами для інших рік будь-якої протяжності.

ІНДЕКС ЗУСТРІЧАЄМОСТІ – число проб, в яких виявлені особини досліджуваного виду, виражене у відсотках до загальної кількості проаналізованих проб.

ІНДЕКС ЛИСТОВОЇ ПОВЕРХНІ, листовий індекс – показник фотосинтезуючої біомаси, рівний площі освітленого листя, що припадає на одиницю поверхні ґрунту. Максимальна чиста продукція відповідає І.Л.П., близькому до 4 (тобто коли площа освітленого листя в 4 рази більше площі, зайнятої рослинами), тоді як максимум валової продукції досягається при І.Л.П., рівному 8-10 (цей рівень характерний для лісів).

ІНДЕКС НЕБЕЗПЕКИ забруднюючої речовини – показник, що характеризує небезпеку забруднюючої речовини для людини; визначається за формулою: J = lg A х S / a х M (ГДК), де A - атомна маса відповідного елемента; M - молекулярна маса хімічної сполуки, до складу якої входить цей елемент; S – розчинність у воді хімічної сполуки (мг / л); a - середнє арифметичне з шести ГДК хімічної сполуки в різних харчових продуктах (м'ясо, риба, молоко, хліб, овочі, фрукти); ГДК - гранично допустима концентрація елемента в ґрунті. У залежності від величини І.Н. (J) може бути визначений клас небезпеки хімічної речовини: I клас - при J = 4,1 і більше; II клас - від 2,6 до 4; III клас - від 0,1 до 2,5; IV клас - менше 0,1.

ІНДЕКС НООСФЕРНОСТІ – запропонований В.Л. Казначеєвим (1985) показник, що дорівнює співвідношенню між загальним потоком природної енергії і розумною реалізацією (використанням) цієї енергії.

ІНДЕКС САПРОБНОСТІ – чисельне вираження спроможності спільноти гідробіонтів витримувати певний рівень органічного забруднення. Тісно корелює з величиною біохімічного споживання кисню (БПК).

ІНДЕКС СТАТЕВИЙ – відношення загального числа статевозрілих самок до загальної чисельності популяції. Використовується в демографії при аналізі статевої структури популяції.

ІНДЕКС СТІЙКОСТІ (виду) – показник стійкості виду або популяції в біоценозі – коефіцієнт варіації загальної біомаси виду або середньої чисельності особин за багаторічними даними.

ІНДЕКС ТОЛЕРАНТНОСТІ – чисельне вираження стійкості виду-індикатора до органічного забруднення (сапробності).

ІНДЕКС ЩІЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ – показник, що дорівнює квадратному кореню з добутку біомаси та щільності населення; пов'язує середню біомасу і число особин, що характеризують вид у межах біоценозу.

ІНДЕКС ЯКОСТІ ВОДИ – узагальнена числова оцінка якості води за сукупністю основних показників для конкретних видів водокористування.

ІНДЕКС ЯКОСТІ СЕРЕДОВИЩА – кількісний показник стану навколишнього середовища, виражається в залежності від цілей оцінки в балах або в абсолютних одиницях (наприклад, у ГДК та інших характеристиках ступеню забруднення окремою речовиною або групою речовин).

ІНДИКАТОР ЕКОЛОГІЧНОЇ РІВНОВАГИ – здатність екосистем досягати в ході сукцесії стану климаксових (вузлових) спільнот.

ІНДИКАТОРНІ РОСЛИНИ – (див. Види-індикатори) – рослини, пристосовані до певних умов навколишнього середовища, за наявністю яких можна якісно визначити ці умови (наприклад, біловус, щавель, хвощ та інші свідчать про кислу реакцію ґрунту; показником засоленості ґрунту хлоридами є солонець). Для індикації використовують рослинні угруповання та окремі види рослин. Так, поява посухостійких рослин (типчаків, деяких видів полину) є показником нестачі вологи в ґрунті, наявність вологолюбних рослин (слабника, вовконога) вказує на близьке до поверхні ґрунту розміщення підґрунтових вод. За окремими видами індикаторних рослин визначають місцезнаходження води в пустелях.

ІНДИКАЦІЯ – кількісне і якісне визначення хімічних речовин в об'єктах навколишнього середовища, в організмах людей і тварин.

ІНТЕНСИФІКАЦІЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ – перехід від екстенсивного нераціонального природокористування (ріст виробництва і поселень відбувається за рахунок зростаючого навантаження на геоекосистеми, причому зберігаються пасивні галузеві природозахисні дії, спрямовані на боротьбу з негативними наслідками діяльності) до раціонального інтенсивного, при якому сумарне антропогенне навантаження не перевищує показник гранично допустимого антропогенного навантаження на середовище (ГДАН). Основними шляхами і.п. є:

- мініатюризація виробів, їх ресурсозберігаюче вдосконалення;

- маловідходне і каскадне (реутилізаційне) виробництво;

- пряма економія природних ресурсів у циклах їх експлуатації (зниження витрат при видобуванні, транспортуванні та переробці).

ІНТРОДУКЦІЯ – навмисне чи випадкове введення в екосистему виду або сорту рослин, який раніше тут не зростав. Інтродукований вид може прижитися в нових умовах лише в тих випадках, якщо він не зустрічає конкурентів або якщо йому вдається витіснити який-небудь місцевий вид. До інтродукованих видів рослин на території України відносяться горіх волоський, мигдаль звичайний, шовковиця чорна, клен ясенолистий, гіркокаштан звичайний та ін.

ІНФОРМАЦІЯ ПРО СТАН НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА, його забруднення – відомості, отримані в результаті моніторингу навколишнього природного середовища, його забруднення.

ІОННИЙ СТІК – кількість мінеральних розчинних речовин у рідкому стоку.

ІРИГАЦІЯ – штучне зрошення, технічний прийом у сільському господарстві для поліпшення водного режиму рослин, що передбачає надходження додаткової води до рослин у потрібні строки.

К

КАДАСТР [фр. cadastre від гр. katastichon - лист, реєстр] – систематизований перелік відомостей про якісні та кількісні характеристики об'єкта, який складається періодично або шляхом безперервних спостережень (інколи з економічною оцінкою). К. може включати рекомендації щодо використання об'єктів або явищ, заходи щодо їх охорони. Розрізняють К. земельний, водний, лісовий, детериораційний (про погіршення середовища), промисловий, рекреаційний.

КАНАЛІЗАЦІЙНА МЕРЕЖА – система трубопроводів, колекторів, каналів і споруд на них для збору та відведення стічних вод.

КАНЦЕРОГЕН – речовина (хімікат), фізичний агент (радіація) або біологічні організми (віруси), які сприяють виникненню або розвитку злоякісних новоутворень. Більшість канцерогенів мають антропогенне походження.

КАРСТ, КАРСТОВІ ЯВИЩА [за назвою плато Крас (Kras) в б. Югославії] - явища, що виникають в розчинених водними розчинами осадкових гірських породах (вапняки, гіпс) та утворюють поглиблення у вигляді воронок, печер, природних пустот, колодязів і т.п. Антропогенне порушення поверхні літосфери посилює карстові явища.

КАРТОГРАФУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНЕ – один з видів картографування тематичного, що відображає стан екосистем і вплив на них антропогенного навантаження, ступінь забруднення різних компонентів, розміщення заповідників та інших охоронних природних територій, поширення рідкісних і зникаючих видів тварин і рослин, специфічних біотопів тощо.

КАРТОГРАФУВАННЯ ЛАНДШАФТНЕ – відображення на карті положення ландшафтів і їхніх морфологічних одиниць зі значеннями або характеристиками найважливіших параметрів.

КАТАСТРОФА ЕКОЛОГІЧНА [грецьк. katastrophe - поворот, переворот] – неврівноважене, нестаціонарне перетворення навколишнього середовища, наслідком якого є втрата стійкості (втрата рівноваги) в результаті зміни власних параметрів та/або швидкої зміни зовнішніх перемінних. К.Е. переводить навколишнє середовище в стан рівноваги з меншим (у порівнянні з вихідним рівнем складності) енергетичним та екологічним потенціалом. К.Е. виникає нерідко на основі прямого або непрямого антропогенного впливу, а також несприятливого і небезпечного природного явища. Даний стан характеризується втратою контролю за перебігом екологічних подій.

КАТАЦЕНОЗ [від гр. kata - вниз і koinos - загальний] – фінальна стадія деградації біогеоценозу, яка характеризується різким скороченням кількості збережених видів і різким погіршенням якостей біотопу (наприклад, К. рогача піщаного при надмірній експлуатації полинових пасовищ, при якому подальший процес веде до повної деградації пасовища). Див. Деградація ландшафту.

КАТЕГОРІЇ ВИДІВ – групи видів, об'єднані спільністю основних способів живлення, передачі речовини та енергії.

КАТЕНА [лат. catena - ланцюг, безперервний ряд] – 1) закономірна послідовність розташування на схилах або навколо водойм елементарних природних комплексів (елементарних ландшафтів, фацій, біогеоценозів); синонім: Ландшафт геохімічний, 2) у географії ґрунтів – закономірна послідовність розміщення типів ґрунтів на схилах.

КВАЛІМЕТРІЯ [від лат. quolis - який за якістю і гр. metron - міра] – науковий напрямок, розробляє методи кількісної оцінки (класифікації) процесів за допомогою шкали балів; поділ низки явищ, які безперервно посилюються або послаблюються, на декілька груп. У географії та екології К. використовується, якщо інтенсивність явища важко точно виміряти (або коли в цьому немає потреби), а також при зіставленні впливу на об'єкт декількох різнорідних факторів.

"КВАРТИРАНТСТВО" – форма коменсалізму, коли один вид використовує інший (його тіло або житло) в якості притулку або для свого житла (наприклад, проживання безлічі видів членистоногих у норах гризунів і гніздах птахів).

КИСЛОТНІ ОПАДИ – атмосферні опади у вигляді дощу або снігу, кислотність яких перевищує нормальну (рН=5,5 та нижче) внаслідок розчинення кислотоутворюючих промислових викидів (забруднюючих речовин): оксидів сірки, азоту, хлороводню тощо, які викидаються в атмосферу промисловістю та автотранспортом. В атмосфері утворюються дрібні крапельки сірчаної та азотної кислот, які переносяться вітрами у вигляді кислотного туману і випадають на землю у вигляді дощу. У свою чергу кислотні опади підкислюють водойми та ґрунти, що призводить до загибелі риб та інших водних організмів, до різкого зниження приросту та засихання лісів. Кислотні опади - дуже поширене явище, причому вони можуть випадати на відстані багатьох сотень і тисяч кілометрів від джерела викидання речовин в атмосферу. Кислотні опади стали серйозною загрозою існуванню лісів у Німеччині, Канаді; озерної риби - у країнах Скандинавії. Максимально зареєстрована у Західній Європі кислотність опадів становила рН=2,3.

КЛАС НЕБЕЗПЕКИ – градація хімічних речовин за ступенем можливого негативного впливу на ґрунти, рослин, тварин і людей.

КЛАС САПРОБНОСТІ – ступінь забруднення води органічними речовинами.

КЛАС ЯКОСТІ ВОДИ – рівень якості води, встановлений в інтервалі числових значень властивостей і складу води, що характеризують її придатність для конкретного виду водокористування.

КЛАСИФІКАЦІЯ ЛАНДШАФТІВ ТИПОЛОГІЧНА – об'єднання ландшафтів за ознаками якісної подібності. Вищий таксономічний щабель К.Л.Т. – тип ландшафту – виділяють за подібністю в співвідношеннях тепло- і вологозабезпеченості. Номенклатура типів ландшафтів складається відповідно з двох елементів: теплозабезпеченості (арктичні й антарктичні, субарктичні, бореальні, суббореальні, субтропічні і т.д.) зволоження (від гумідних до екстрааридних). Класи та підкласи ландшафтів виділяють за гіпсометричним фактором (рівнинні і гірські). Вид ландшафту виділяється за характеристиками фундаменту ландшафту: петрографічним складом, структурними особливостями та формами рельєфу (наприклад, горбисто-моренні на цоколі з карбонатних палеозойських порід).

КЛІМАКС [гр. klimax - вища точка, кульмінація] – стабільний стан спільноти (екосистеми), при якому вона підтримує сама себе невизначено довго, всі внутрішні її компоненти врівноважені один з одним. Клімакс – термін, введений Ф. Клеменсом (1916) для визначення стабільної, кульмінаційної стадії досягнутого розвитку (сукцесії) екосистеми в умовах даної місцевості. Її характер зазвичай визначається кліматичними, ґрунтовими, геоморфологічними, біотичними і антропогенними чинниками.

Див. Сукцесійний ряд.

КЛІМАКС ЕДАФІЧНИЙ (локальний) – модифікація стабільних станів спільноти (екосистеми), яка відповідає особливостям місцевих умов субстрату.

КЛІМАКС КЛІМАТИЧНИЙ (регіональний) – стабільний стан спільноти (екосистеми), що знаходиться в рівновазі із загальними кліматичними умовами.

КЛІМАКСНИЙ СТАН ЛАНДШАФТУ, або еквіфінальний стан (за В.Б. Сочавою) – див. Корінний стан ландшафту.

КЛІМАКСОВА СПІЛЬНОТА – стабільна спільнота, яка завершує серію сукцесій. Термін введений Ф. Клементсом (1916). Для К.С. характерна рівновага між біотичними та абіотичними компонентами (річна біологічна продукція і привнесення речовини ззовні врівноважені річним споживанням, витратою і виносом речовин із системи, тому чиста річна продукція близька до нуля); максимально високий рівень потенційної енергії та різноманітності.

КОАГУЛЯЦІЯ – процес злипання частинок при будь-якому зовнішньому впливі (зміні температури, впливі електричного поля, введенні хімічних речовин і т.д.), призводить до випадання осаду. Широко використовується в очищенні стічних вод.

КОАДАПТАЦІЯ – взаємне пристосування різних форм живих організмів, що існують разом. Наприклад, К. комах до запилення рослин і рослин – до запилення комахами.

КОЕВОЛЮЦІЯ – паралельна, взаємопов'язана еволюція біосфери і людського суспільства. Розбіжність швидкостей природного еволюційного процесу, що відбувається дуже повільно (тисячі років), і соціально-економічного розвитку людства, що відбувається набагато швидше (десятиліття), веде при некерованій формі взаємовідносин до деградації природи, оскільки антропогенний фактор виявляється занадто потужним, що призводить не стільки до зміни видів, скільки до їх вимирання, і, врешті-решт, може привести до глобальної екологічної катастрофи. Вихід полягає у регульованому, свідомо обмеженому впливі людини на природу, в побудові ноосферної цивілізації.

КОЕФІЦІЄНТ БІОЛОГІЧНОГО НАКОПИЧЕННЯ [від лат. со - з, разом; efficiens - виробляє] – відношення вмісту будь-якого елементу (наприклад, радіонукліду або важкого металу) в організмі до вмісту його в навколишньому середовищі (в земній корі, ґрунтоутворюючій породі, ґрунті або штучному поживному середовищі).

КОЕФІЦІЄНТ ЗВОЛОЖЕННЯ – відношення річної кількості опадів до річної величини випаровуваності для даного ландшафту. К.З. - показник співвідношення тепла і вологи. При К.З.> 1 та при достатній кількості тепла переважають лісові ландшафти, при К.З. <1 - лісостепові, степові і пустельні ландшафти. Показник уперше ввів Г.Н. Висоцький. Згідно з В.А. Ковдою (1973), за величиною К.З. фаціїділяться на супергумідні (1,5-3), гумідні (1,2-1,5), нормальні (1,2-0,7), семіаридні (0,7-0,5),аридні (0,5 -0,3), екстрааридні (<0,3).

КОЕФІЦІЄНТ ОПАДО – ПІДСТИЛКОВИЙ – відношення маси підстилки до опаду; характеризує інтенсивність кругообігу органічної речовини в біогеоценозі.

КОЕФІЦІЄНТ РОЗМНОЖЕННЯ – 1) кількість народжених особин, що припадає на 1000 самок; особин, що розмножуються, або особин обох статей в популяції за одиницю часу; 2) різниця між народжуваністю і смертністю за одиницю часу; 3) приріст розміру популяції з урахуванням обмежуючих факторів середовища, що описується математичним рівнянням (коефіцієнт приросту Вольтера або специфічна швидкість природного приросту Лотка). Коефіцієнт народжуваності – кількість народжених на 1000 осіб на рік.

КОЕФІЦІЄНТ СМЕРТНОСТІ – кількість особин, які вмерли за рік в результаті природних причин (на 1000 особин цього виду).

КОЕФІЦІЄНТ СТОКУ – відношення величини поверхневого стоку, вираженої в одиницях об'єму або в міліметрах шару, до кількості атмосферних опадів, що випали на ту ж одиницю площі за той самий час (зазвичай за рік).

КОЕФІЦІЄНТ ТРОФНОСТІ – відношення валової продукції фотосинтезу (Р) в екосистемі до дихання (R). У клімаксових спільнотах (зрілих екосистемах) P: R близьке до 1.

КОЕФІЦІЄНТ ФЛОРИСТИЧНОЇ ПОДІБНОСТІ – див. Індекс Жаккара.

КОЛІ – ІНДЕКС – кількісний показник бактеріологічного забруднення води і харчових продуктів (головним чином фекального походження); визначається кількістю бактерій групи кишкової палички – Escherichia coli (звідси й назва) – в 1 л або 1 кг субстрату. К.І. – важливий критерій санітарно-гігієнічного контролю. Так, вода для купання вважається чистою, якщо К.І. знаходиться в межах від 0 до 10; забрудненою слабко – від 11 до 100; забрудненою – від 101 до 1000; забрудненою сильно – від 1001 до 10000).

КОЛОНІЇ – 1) складні угруповання, в яких дочірні особини пов’язані з материнськими. Усі особини такої колонії мають загальний обмін речовин. Колонії утворюють різні види кишковопорожнинних, деякі водорості, джгутиконосці, деякі хордові та інші тварини; 2) групові поселення осілих тварин, що мають постійні сховища (летючі миші, мурахи, терміти, бджоли, оси, птахи). Вони можуть існувати довго або виникати лише на період розмноження, як, наприклад, у багатьох птахів (граків, чайок тощо).

КОМЕНСАЛІЗМ – форма симбіозу двох видів тварин, коли один із партнерів системи (коменсал) користується якимись перевагами за рахунок іншого (господар), не завдаючи йому безпосередньої шкоди. Коменсал може використовувати хазяїна для захисту, як місце поселення ("квартирантство"), засіб пересування, або може живитися рештками його їжі ("нахлібництво") чи іншими організмами ("спільне живлення"). Так, багато джгутиконосців та амеб, які живуть у кишечнику вищих тварин і людини, живляться переважно бактеріями, що містяться в ньому, не спричинюючи захворювання хазяїна.

Коли поїдання їжі коменсалами починає шкодити хазяїну, коменсалізм переходить у конкуренцію або паразитизм. К. пов'язаний із синойкією.

КОМПЕНСАЦІЙНА МІНЛИВІСТЬ – мінливість, за якої розвиток одних органів або функцій організму часто є причиною пригнічення інших (тобто спостерігається зворотна кореляція, наприклад, між молочністю і м'ясністю худоби).

КОМПЛЕКСНЕ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВА – таке використання природно-ресурсного потенціалу території, при якому експлуатація (видобуток, вилучення) одного виду природного ресурсу завдає найменшого збитку іншим природним ресурсам, а господарська діяльність підприємства має в цілому мінімально можливий вплив на навколишнє природне середовище.

КОМПЛЕКСНИЙ ПОКАЗНИК ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРИ – показник забруднення атмосфери одночасно декількома забруднюючими речовинами (наприклад, сумарна частка їх реальної концентрації від величини ГДК).

КОМПОНЕНТИ ЛАНДШАФТУ [від лат. componens - становить] – основні складові частини ландшафту, представлені фрагментами окремих сфер географічної оболонки: літосфери, гідросфери, атмосфери, сфери поширення біоти. К.Л. тісно між собою пов'язані: при зміні одного з них змінюються інші та виникають "ланцюгові реакції". Розрізняютьприродні (гірські породи, повітря, поверхневі і підземні води, ґрунти, жива речовина) й антропогенні (наслідки діяльності людини: споруди, плантації тощо) компоненти ландшафту.

КОМПОСТУВАННЯ – спосіб ліквідації відходів, переважно побутових і сільськогосподарських; розкладання органічних речовин аеробними мікроорганізмами. Отриманий в результаті компост подібний до гумусу і використовується як добриво.

КОНВЕРГЕНТНА ЕВОЛЮЦІЯ – виникнення у різних за походженням видів і біотичних спільнот подібних зовнішніх ознак у результаті аналогічного способу життя та пристосування до близьких умов середовища (форма тіла у акули, пінгвіна і дельфіна; вигляд листяних лісів Євразії та Північної Америки).

КОНКУРЕНЦІЯ – тип біотичних взаємовідносин, при якому організми або види змагаються між собою в споживанні тих самих, зазвичай обмежених ресурсів. Конкуренція виникає за простір, їжу, світло, самку і т.д. Конкуренція – один із проявів боротьби за існування. Виділяють внутрішньовидову, міжвидову, пряму і побічну (опосередковану)К.

За Ч. Дарвіним, внутрішньовидова К. – форма боротьби за існування. Вона підвищує інтенсивність природного добору (наприклад, самовиріджування у рослин, територіальність у птахів, риб).

Міжвидова К. найчастіше проявляється між екологічно близькими особинами (або популяціями) різних видів. Вона може бути пасивною(використання ресурсів середовища, необхідних обом видам) та активною(пригнічення одного виду іншим). У рослин пригнічення конкурентів відбувається в результаті перехоплення мінеральних поживних речовин та ґрунтової вологи кореневою системою, перехоплення сонячного світла листковим апаратом, алелопатії. У результаті К. у спільноті спільно уживаються тільки ті види, що змогли хоча б трохи розійтися в екологічних вимогах. Так, комахоїдні птахи уникають К. завдяки різному характеру пошуку здобичі на різних частинах дерева. В африканських саванах копитні використовують пасовищні корми по-різному: зебри обривають верхівки трав, антилопи гну – певні види рослин, газелі вищипують низькі трави, антилопи топі харчуються високими стеблами. Таким чином, міжвидова К. може мати два підсумки: повне витіснення одного з двох конкуруючих видів із спільноти; розходження обох видів по екологічним нішам.

У разі конкуренції присутність іншого організму чи виду, з одного боку, є несприятливою для кожного з них, оскільки частина необхідних ресурсів використовується сусідом; з іншого боку конкуренція – один із проявів опірливості впливам середовища.

КОНСЕРВАТИВНІ ОЗНАКИ – ознаки, які повільно змінюються в ході еволюції.

КОНСОРЦІЯ [від лат. соnsortium – співучасть] – структурна одиниця біоценозу, що складається з центрального члена (ядра) – великої окремої рослини або популяції рослин разом із просторово або трофічно пов’язаними з нею популяціями автотрофних та гетеротрофних рослин, тварин, грибів, бактерій. Назву консорції дають за назвою рослини – детермінанти, навколо якої групуються всі інші види організмів – консорти, пов’язані з нею. Наприклад, у дубовому лісі до консорції дуба входять: шляпникові гриби, які утворюють мікоризу; паразитичні гриби-трутовики; лишайники, що оселяються на корі; птахи, що гніздяться на кроні; гусінь й довгоносики, що поїдають листя; павуки, що прикріплюють до гілок павутиння; бактерії, що розкладають опале листя; кабани, які вишукують і поїдають жолуді, та багато інших видів. Типи консорцій: індивідуальні (однієї рослини), ценотопні (популяції виду у рослинній спільноті), регіональні, видові.

КОНСУМЕНТИ [від лат. consumo - споживаю] – гетеротрофні організми, які споживають органічну речовину продуцентів або інших консументів, сприяють трансформації її по харчовому ланцюгу, але не доводять розклад органічних речовин до простих мінеральних сполук. Сукупність К. утворює трофічні ланцюги, в яких виділяють К. першого порядку (травоїдні)і К. другого, третього і т.д. порядків (хижаки).

Первинні консументи – облігатно залежні від автотрофів гетеротрофи, які живляться біомасою продуцентів (рослиноїдні тварини – дафнія, гусінь, вівця, заєць). Вторинні консументи – споживачі біомаси первинних консументів (вовк, ластівка). Третинні консументи – це хижаки, які поїдають вторинних консументів (яструб, куниця).

КОНТРАСТНІСТЬ ЛАНДШАФТІВ [від фр. contraste - різко виражена протилежність] – ступінь відмінностей між ландшафтами, обумовлена насамперед їх генезисом. К.Л. визначається на основі врахування різноманітності складових ландшафту геосистем нижчого рангу, співвідношення їх площі, характеру, ступеню близькості (за генезисом) сусідніх ландшафтів.

КОНТРОЛЬ ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРИ – перевірка відповідності вмісту забруднюючих атмосферу речовин встановленим вимогам.

КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ ВОДИ – перевірка відповідності показників якості води встановленим нормам і вимогам.

КОНТРОЛЬНИЙ КАНАЛІЗАЦІЙНИЙ КОЛОДЯЗЬ – колодязь, призначений для обліку та відбору проб стічних вод абонента, або останній колодязь на каналізаційній мережі абонента перед врізанням її в систему комунальної каналізації.

КОНТРОЛЬНИЙ СТВІР – поперечний переріз водного потоку, в якому контролюється якість води.

КОНЦЕНТРАЦІЯ – кількість хімічних сполук на одиницю маси або об’єму об’єкта навколишнього середовища.

КОНЦЕНТРАЦІЯ ДОМІШОК В АТМОСФЕРІ – кількість речовини, що міститься в одиниці маси або об'єму повітря у порівнянні з вмістом речовин у його первинному стані.

КОНЦЕНТРАЦІЯ ФОНОВА забруднюючої речовини – концентрація речовини, забруднюючої атмосферу або водні об'єкти, яка створюється всіма джерелами викиду (скидання) речовини, за винятком тих, що розглядаються.

КОНЦЕПЦІЯ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА, ЩО САМОПІДТРИМУЄТЬСЯ – проголошена на конференції ООН з оточуючого середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) необхідність переходу світової спільноти на шлях стійкого розвитку, тобто розвитку на основі екологічно доцільного природокористування, що забезпечує високу якість життя протягом поколінь. Досягнення моделі стійкого розвитку суспільства включає напрямки:

1. Зниження матеріало- та енергоємності виробництва, максимальне скорочення відходів, зниження обігу токсичних речовин, підвищення обсягів використання відновлюваних ресурсів, включаючи нетрадиційні джерела енергії.

2. Перехід до ціноутворення, яке враховує екологічні критерії (ціну збитків оточуючому середовищу) та стимулює використання нових, екологічно безпечних ресурсо- та енергоощадних технологій у сполученні з системою податків і штрафів.

3. Сприяння стійкому веденню аграрного виробництва та розвитку аграрних районів завдяки підвищенню продуктивності культур, поліпшенню поживних речовин у складі рослинної і тваринної продукції, використанню комплексних методів боротьби з шкідниками видів культурних рослин.

4. Передача індустріально розвиненими країнами світу країнам, що розвиваються, прогресивних технологій виробництва.

5. Створення міжнародних інституцій, здатних визначати єдину глобальну стратегію стійкого розвитку, встановлювати єдині для всіх країн екологічні стандарти, акумулювати та перерозподіляти ресурси в інтересах всієї спільноти, контролювати дотримання всіма державами єдиних правил екологічної поведінки.

КОРІННИЙ СТАН ЛАНДШАФТУ – завершальний в процесі динаміки ландшафту стан, що характеризується максимальним ступенем рівноваги внутрішніх властивостей ландшафту і даних зовнішніх умов його існування (клімат, геологічна основа, тектоніка, сейсмічний стан і т.д.).

Синонім: Клімаксний стан ландшафту, екосистеми; Еквіфінальний стан ландшафту.

КОСМОПОЛІТИ – види, роди та інші систематичні категорії живих організмів, поширені майже по всій земній кулі і відсутні лише на відносно обмежених територіях (Антарктида, льодовики Гренландії та ін.). Для морських рослин і тварин космополіти – види, що мешкають у всіх океанах (наприклад, касатка), для суходільних рослин і тварин космополіти – види, які проживають на всіх континентах (наприклад, подорожник, грицики, кульбаба, кропива дводомна, рослини родини Тонконогові, кімнатна муха, ряд горобцеподібних птахів тощо).