Тема№ 1 Урок№ 1 Годин на тему 6

Дата добавления: 2015-10-15; просмотров: 628

РЕГУЛЮВАННЯ СТОКУ - перерозподіл у часі об’єму рідкого стоку відповідно до вимог водокористування, а також для боротьби з повенями.

РЕДУЦЕНТ (деструктор) - організм, який під час своєї життєдіяльності перетворює (мінералізующий) органические остатки в неорганические вещества, пригодные для использования продуцентами. Являются гетеротрофами. Преимущественно это бактерии и грибы.

Редуценти можуть складати всі Р.Т., починаючи з другого (розкладати біомасу продуцентів). Р.Т. вище 6-7 порядків практично не існують, оскільки потік енергії до цих рівнів (за правилом 10% ) вже виснажується.

У наземних екосистемах особливе значення мають ґрунтові Р., що залучають у колообіг рештки відмерлих рослин і тварин.

РЕЖИМ ВОДНИЙ - зміна в часі рівнів, витрат і обсягів води у водних об'єктах і грунтах.

РЕЖИМ ГІДРОЛОГІЧНИЙ [фр. regime] - сукупність закономірно повторюваних змін стану водного об'єкта, властивих йому, які відрізняють його від інших водних об'єктів. Р.Г. зумовлений кліматичними особливостями басейну і проявляється у вигляді багаторічних, сезонних і добових коливань рівня і витрат води (режим водний), температури води, кількості і складу твердого й іонного стоку і т.д. Р.г. істотно змінюється під впливом господарської діяльності людини.

РЕЖИМ ЗАКАЗНИКА – обмеження господарської діяльності, часткова охорона природного комплексу, яка забезпечує збереження об’єкта (наприклад, популяції), групи об’єктів або ландшафту загалом. Характерною ознакою Р.з., незалежно від суворості охорони, є її спрямованість на збереження чи посилений розвиток одного з компонентів, що утворюють середовище, або одного з об’єктів природного комплексу.

РЕЖИМ ЗАПОВІДНИЙ - повне невтручання людей в природні процеси або обмеження їх втручання для підтримання екологічної рівноваги, спрямоване на збереження видів живих організмів та їх спільнот.

РЕЗЕРВАТ - природна територія, що охороняється, із заповідним або рекомендованим режимом; термін часто застосовується в зарубіжних країнах, але за своїм значенням і режимом такі території близькі до заказників, а в деяких країнах - до поняття "заповідник".

РЕЗИСТЕНТНА СТІЙКІСТЬ - здатність екосистеми залишатися в стійкому стані під навантаженням, її відокремлення від зовнішнього впливу.

РЕЗИСТЕНТНІСТЬ [від лат. resistere - чинити опір] - нечутливість організму до впливу несприятливих факторів зовнішнього середовища (наприклад, забруднення середовища).

РЕКРЕАЦІЙНА ЄМНІСТЬ - кількісно виражена здатність території або акваторії забезпечувати певне число людей психофізіологічним комфортом для відпочинку та оздоровлення без деградації природного середовища або антропогенних елементів в ландшафті (лісогосподарських, історичних і т. д.).

РЕКРЕАЦІЙНА ЗОНА - природна або спеціально організована територія, де жителі населеного пункту проводять дозвілля (парки, сквери, національні парки та ін.).

РЕКУЛЬТИВАЦІЯ - штучне відновлення родючості ґрунтів і рослинного покриву після техногенного порушення природи (наприклад, після впливу на ґрунти під час видобутку корисних копалин відкритим способом). При рекультивації земель виділяють два етапи: рекультивацію технічну та рекультивацію біологічну.

РЕКУЛЬТИВАЦІЯ БІОЛОГІЧНА - відновлення родючості ґрунту, що включає комплекс агротехнічних і фітомеліоративних заходів (нанесення на відвальні ґрунти шару гумусу і засівання його певними рослинами), спрямованих на відновлення біоти.

РЕКУЛЬТИВАЦІЯ ТЕХНІЧНА - підготовка земель для подальшого використання в господарстві: формування укосів, знімання, транспортування і нанесення ґрунтів і родючих порід на рекультивовані землі, будівництво доріг, гідротехнічних і меліоративних споруд.

РЕКУПЕРАЦІЯ - повернення речовин і енергії, які брали участь в технологічному процесі в їх початковий вигляд, для повторного використання у виробничому циклі. Р. – відтворення відходів; одержання з відходів вихідних продуктів для виробництва, але у меншій кількості (наприклад, металів із побутових відходів, паперу з макулатури, цінних металів з відпрацьованих напівпровідників).

РЕЛІКТИ – види (угруповання) рослинних і тваринних організмів, зазвичай рідкісних, раніше широко поширених, які залишились існувати на незначній території, і збереглися з минулих геологічних часів. Розрізняють релікти третинні, плейстоценові, неогенові.

РЕЛЬЄФ [фр. relief від лат. relevo - піднімаю] - сукупність форм земної поверхні, різних за контурами, розмірами, походженням, віком та історією розвитку. Складається з позитивних (вигнутих) і негативних (увігнутих) форм. За масштабом розрізняють: макрорельєф, мезорельєф, нанорельєф.

РЕЛЬЄФ АНТРОПОГЕННИЙ - сукупність форм земної поверхні, змінених або створених людиною (будівництво доріг, каналів, видобуток корисних копалин, створення водойм та ін.).

РЕОФІЛИ – рослини та тварини, які пристосувалися до життя у текучих водах. Р. ведуть прикріплений спосіб життя (рослини, губки, моховинки або мають спеціальні цупкі органи для пересування (молюски, личинки бабок) і здатні переміщуватись проти течії; є організми, які зариваються в ґрунт (молюски) і будують схованки.

РЕПРОДУКЦІЯ – природне відтворення організмів. Темпи відтворення залежать від конкретного виду та від наявності сприятливих чинників навколишнього середовища. Велике значення мають також вікова та статева структури популяції, її щільність. Р.тісно пов’язана з біотичним потенціалом.

РЕСУРСИ ПРИРОДНІ – природні багатства або елементи природи, які споживаються суспільством, залучаються у виробництво та є його сировинною та енергетичною основою. Р.п. поділяються на невичерпні (енергія вітру, сонця, хвиль, води, підземне тепло землі тощо), вичерпні та невідновлювальні (корисні копалини). Живі організми (рослини, тварини), ґрунти відносяться до частково відновлювальних.

РЕСУРСОЗБЕРІГАЮЧІ ТЕХНОЛОГІЇ - технології, що забезпечують виробництво продукції з мінімально можливим споживанням палива та інших джерел енергії, а також сировини, матеріалів, повітря, води та інших ресурсів для технологічних цілей. Р.Т. включають в себе використання вторинних ресурсів, утилізацію відходів, а також рекуперацію енергії, замкнуту систему водозабезпечення і т. д. Дозволяють заощаджувати природні ресурси і уникати забруднення навколишнього середовища.

РЕУТИЛІЗАЦІЯ - отримання нової продукції того ж або близького типу шляхом переробки вже використаної готової продукції (наприклад, отримання паперу з макулатури, металу із металобрухту), а також використання виробничо-побутових відходів як вихідного продукту для іншого виробництва.

РЕУТИЛІЗАЦІЙНИЙ ЦИКЛ – використання відходів одного підприємства або галузі господарства іншими в якості сировини для одержання нової продукції. У процесі реутилізації залучається все більший обсяг відходів. Лом кольорових і чорних металів максимально може реутилизуватися на 90%, паперові відходи – на 50-75%, текстиль – на 65%, скло – на 30%, пластмаси – на 20%, гума – на 12%, асфальт регенерують та використовують повністю. В Україні обсяг реутилізації відходів є низьким – лише ставиться завдання залучити у паперове виробництво 5% макулатури.

РЕЦИКЛІЗАЦІЯ - повторне використання будь-якого ресурсу після його обробки, що робить його придатним для такого використання.

РЕЦИКЛІНГ - повернення відходів у кругообіг "виробництво - споживання".

РЕЦИРКУЛЯЦІЯ - повернення частково чи повністю очищених стічних вод у технологічний процес.

РИБОГОСПОДАРСЬКИЙ КРИТЕРІЙ ЯКОСТІ ВОДИ - критерій якості води, що враховує придатність її для проживання і розвитку промислових риб і промислових водних організмів. Найжорсткіші вимоги пред’являються до якості води, яка використовується для розведення риби та для питного споживання. У рибному господарстві показник якості води – вміст розчиненого у воді кисню. Показники хімічного складу води визначаються за нормативами ГДК, сумарна концентрація забруднюючих речовин порівнюється з ГДК і не повинна перевищувати одиниці:

С₁^”: С₁ + С₂^”: С₂ + …. С_n^” : С_n ≤ 1,

де С₁^”; С₂^”; С_n^” – фактична концентрація речовин у воді, мг/л;

С₁ ; С₂ ; С_n - гранично допустима концентрація (ГДК) забруднюючих речовин у воді, мг/л.

РИЗИК ЕКОЛОГІЧНИЙ - ймовірність деградації навколишнього середовища або переходу його в нестійкий стан.

РИМСЬКИЙ КЛУБ – міжнародна наукова неурядова організація, заснована у 1968р. у Римі з ініціативи групи західноєвропейських науковців на чолі з італ. економістом А.Печчеї для дослідження розвитку людства у епоху науково-технічного прогресу. Об’єднує близько 100 чоловік, у тому числі науковців більш як із 30 країн світу, політичних і громадських діячів, представників ділових кіл. Р.к. здійснює глобальні наукові дослідження, заохочує й фінансує дослідні проекти та публікує доповіді, привертаючи увагу спільноти до планетарних екологічних проблем.

РІВЕНЬ ТРОФІЧНИЙ – сукупність організмів, які одержують від автотрофів перетворену в їжу енергію Сонця та хімічних реакцій через однакову кількість посередників.

Р.т. – певне місце популяцій організмів одного виду у ланцюзі живлення. Перший Р.т. ланцюгів живлення зазвичай представлений первинними продуцентами (автотрофними організмами), оскільки тільки вони здатні використовувати сонячну енергію для синтезу органічних речовин. Оскільки гетеротрофи цього не можуть, вони використовують готові органічні речовини, синтезовані автотрофами. Гетеротрофи утворюють декілька трофічних рівнів. Так, другий Р.т. формують рослиноїдні тварини (консументи І порядку), які безпосередньо споживають автотрофів.Третій Р.т. - це хижаки, паразити, надпаразити (консументи ІІ, ІІІ, ІУ порядку), які живляться рослиноїдними організмами. Останній Р.т. завжди складають редуценти (деструктори), включаючи гриби, бактерії та різні дрібні тварини, які розкладають органічні речовини до неорганічних. Консументи, що мають широкий спектр живлення, можуть займати різні Р.т. у кількох ланцюгах живлення. Наприклад, сіра ворона може поїдати зерно (консумент І порядку) або пташенят зерноїдних (консумент ІІ порядку) чи комахоїдних (консумент ІІІ порядку) видів птахів. Проте види із вузьким спектром живлення, наприклад, попелиці, зайцеподібні, копитні, спеціалізовані на рослинній їжі, завжди належать до однієї ланки в трофічних ланцюгах.

РІВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИВИХ СИСТЕМ – розподілення живих організмів за ступенем організації будови та функцій, який є предметом вивчення розділів біологічної екології:

РІВНОВАГА ЛАНДШАФТА - деякий квазістаціонарний стан, що формується в природних ландшафтах під впливом взаємно скомпенсованих процесів, викликаних зовнішніми (в т. ч. антропогенними) чинниками, з одного боку, і процесами самоорганізації та саморегулювання, з іншого.

РІЗНОМАНІТТЯ БІОЛОГІЧНЕ – число помітних типів біологічних об'єктів або явищ і частота їх зустрічальності на фіксованому інтервалі простору і часу, які в загальному випадку відображають складність живої речовини, здатність її до саморегуляції своїх функцій і можливість її різнобічного використання. Р.Б. включає в себе всі види тварин, рослин грибів і мікроорганізмів, екосистем та процеси, які відбуваються в них. Виділяють три рівні Р.Б.: генетичне Р. відображає генетичну інформацію, що міститься в живій речовині Землі, конкретної території; Р. видове відображає кількість видів і поширеність їх особин на конкретній території; Р. екосистем (ландшафтів) відображає кількість різних типів середовищ існування, спільнот та екологічних процесів. Р.Б. окремий випадок загального феномена розмаїття природи.

РІЗНОМАНІТТЯ ВИДОВЕ - число видів в даній спільноті або в даній області та їх співвідношення. Розрізняють альфа-різноманітність (число видів в даному біотопі), бета-різноманітність (кількість видів у всіх біотопах даної області) і гамма-різноманітність(кількість видів у межах одного ландшафта).

Р.В. - ознака екологічної різноманітності: чим більше видів, тим більше екологічних ніш у даній спільноті.

РІЗНОМАНІТТЯ ВНУТРІШНЬОПОПУЛЯЦІЙНЕ - складова частина біологічного різноманіття, пов'язана з оцінкою відмінностей видів у популяції. Види можуть відрізнятися за генотипом (у т. ч. статевими ознаками), фенотипом, віком, мінливістю, за проявами модифікацій, які залежить від впливу конкретних умов середовища і т. д.

РІЗНОМАНІТТЯ СПІЛЬНОТ - складова частина біологічного різноманіття (у вузькому розумінні - різноманіття екосистем). Р.С. виражається числом різних типів спільнот на конкретній території і періодичністю їх зустрічальності.

РОЗВИТОК (еволюція) ЛАНДШАФТА - вища ланка в ланцюзі понять, які характеризують різні типи змін ландшафтів: функціонування - динаміка - розвиток. Р.Л. супроводжується незворотними поступальними змінами, які призводять до зміни структури ландшафту, заміні одного інваріанта ін. Р.Л. обумовлений як змінами зовнішніх чинників (активізація тектонічних рухів, морські трансгресії), так і внутрішніми причинами (саморозвиток ландшафту).

РОЗВИТОК СТАБІЛЬНИЙ (що підтримується) - стратегія управління відносинами людства (в цілому) з навколишнім середовищем, при якому дії спрямовані на зниження ризику глобальних катастроф; дії, що провокують і підтримують самоорганізацію суспільства та навколишнього середовища.

РОЗМІЩЕННЯ ВІДХОДІВ - зберігання та захоронення відходів.

РОСЛИННІСТЬ – сукупність рослинних угруповань Землі або окремих її районів. Характеризується видовим складом, рясністю видів, певним їх співвідношенням та екологічними зв’язками.

РУХОМИЙ ПУНКТ СПОСТЕРЕЖЕНЬ ЗА СТАНОМ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА, його забрудненням - комплекс, що включає платформу (літальний апарат, судно чи інший плавальний засіб, або інший засіб пересування) з встановленими на ній приладами та обладнанням, призначеними для визначення характеристик навколишнього природного середовища, його забруднення.

С

САЖА (технічний вуглець) – твердий високодисперсний продукт неповного згорання вуглеводнів - компонентів газів природних і промислових, а також нафти, вугілля. Містить канцерогенні речовини, добре адсорбує забруднювачі. Належить до небезпечних і шкідливих забруднювачів довкілля.

САМООРГАНІЗАЦІЯ - сувора послідовність фізико-хімічних і біологічних явищ в природних системах, що веде до виникнення фізіологічно однорідного і функціонально єдиного цілого.

САМОРЕГУЛЯЦІЯ - властивість природної системи до відновлення внутрішніх параметрів і структур після яких-небудь природних або антропогенних змін.

САМООЧИЩЕННЯ - природне знешкодження забруднення в середовищі (воді, ґрунті) в результаті фізичних, хімічних і біологічних процесів. Повне самоочищення води в природних умовах проходить не менше як за 92 години.

САМООЧИЩЕННЯ ВОДИ - сукупність природних процесів, спрямованих на відновлення екологічних характеристик водних об'єктів. Основними факторами самоочищення води є: фізичне (розчинення, перемішування, осідання забруднюючих речовин); хімічне (окислення органічних і мінеральних речовин. Про ступінь хімічного самоочищення свідчить зміна вмісту у воді легко окислювальних органічних речовин, які визначаються за біохімічним споживанням кисню (БСК)); біологічне (завдяки життєдіяльності бактерій, водоростей, амеб, молюсків). В умовах помірного клімату самоочищення рік відбувається на ділянці 200-300 кілометрів нижче від місця забруднення за рахунок впливу ультрафіолетових променів. Здатність до самоочищення водних екосистем залежить від вмісту та особливостей забруднюючих речовин-полютантів, від характеру екосистеми. Якщо рівень забруднення водойми є більшим за гранично допустимі значення (ГДК), регенераційні механізми екосистеми руйнуються, самоочищення припиняється, екосистема гине.

САМООЧИЩЕННЯ ГРУНТУ - зменшення кількості забруднюючої грунт речовини в результаті процесів міграції, перетворення, розкладання, які відбуваються у ґрунті.

САМООЧИЩЕННЯ ЛАНДШАФТУ - здатність ландшафту переробляти (сортувати, осаджувати, розкладати і т.д.) або виводити за свої межі забруднюючі речовини, які потрапляють в ландшафт. С.Л. один з елементів його самоорганізації. Найбільшу здатність до самоочищення мають ландшафти з високою інтенсивністю кругообігу речовин і переважанням розсіюючих потоків речовини.

САНІТАРНЕ ЧИСЛО - узагальнюючий показник біологічного забруднення ґрунту, тотожній частному від ділення кількості ґрунтового білкового азоту (у мг на 100 г сухого ґрунту) на загальну кількість органічного азоту в ґрунті.

САНІТАРНИЙ СТАН ГРУНТУ - сукупність фізико-хімічних та біологічних властивостей ґрунту, що визначають якість і ступінь його безпеки в епідемічному та гігієнічному відносинах.

САНІТАРНО-ЗАХИСНА ЗОНА – 1) озеленена територія спеціального призначення, що відокремлює житлову частину міста від промислового підприємства, розміри і організація якої залежать від характеру і ступеня шкідливого впливу промисловості на навколишнє середовище;

2) територія між кордонами промислового майданчика, складів відкритого і закритого зберігання матеріалів і реагентів, підприємств сільського господарства, з урахуванням перспективи їх розширення і селітебної забудови; вона призначена для: забезпечення необхідних гігієнічних норм вмісту в приземному шарі атмосфери забруднюючих речовин, зменшення негативного впливу підприємств, транспортних комунікацій, ліній електропередач, факторів фізичного впливу шуму, підвищеного рівня вібрації, інфразвуку, електромагнітних хвиль і статичної електрики на навколишнє населення; створення архітектурно-естетичного бар'єру між промисловістю і житловою частиною при відповідному її впорядкуванні; організації додаткових озеленених площ з метою посилення асиміляції і фільтрації забруднювачів атмосферного повітря, а також підвищення активності процесу дифузії повітряних мас і локального сприятливого впливу на клімат;

3) територія навколо джерела іонізуючого випромінювання, на якій рівень опромінення людей в умовах нормальної експлуатації даного джерела може перевищити встановлену межу дози опромінення для населення. У санітарно-захисній зоні забороняється постійне і тимчасове проживання людей, вводиться режим обмеження господарської діяльності і проводиться радіаційний контроль.

САНКЦІОНОВАНІ ЗВАЛИЩА - дозволені органами виконавчої влади території (існуючі майданчики) для розміщення промислових та побутових відходів, але не облаштовані відповідно до СНіП (санітарні нормами і правила). Є тимчасовими, підлягають облаштуванню відповідно до зазначених вимог або закриття в терміни, необхідні для проектування та будівництва полігонів, що відповідають вимогам СНіП.

САПРОБНІСТЬ - здатність водних організмів мешкати у воді, яка містить різну кількість органічних речовин.

СЕЛІТЕБНА ТЕРИТОРІЯ (ЗОНА) - частина території населеного пункту, зайнята житловими будівлями, зеленими насадженнями, спортивними спорудами, місцями короткочасного відпочинку населення, а також призначена для їх розміщення в майбутньому.

СЕРЕДНЬОДОБОВА КОНЦЕНТРАЦІЯ ДОМІШОК У АТМОСФЕРІ - концентрація домішок у атмосфері, що визначається за середньодобовою пробою.

СЕРЕДНЬОДОБОВА ПРОБА ПОВІТРЯ - проба повітря, відібрана протягом 24 годин безперервно або з рівними інтервалами між відборами не менше чотирьох разів за 9 діб.

СЕРЕДНЬОМІСЯЧНА КОНЦЕНТРАЦІЯ ДОМІШОК У АТМОСФЕРІ- концентрація домішок у атмосфері, визначена як середнє значення середньодобових концентрацій або разових концентрацій, виміряних за повною програмою контролю протягом не менше 20 діб на місяць.

СЕРЕДНЬОРІЧНА КОЦЕНТРАЦІЯ ДОМІШОК У АТМОСФЕРІ - концентрація домішок у атмосфері, визначена як середнє значення середньодобових концентрацій або разових концентрацій, виміряних по повній програмі контролю не менше 200 діб на рік.

СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ – усі види середовища, в яких можливе існування живих організмів. Нині розрізняють чотири основні С.І., освоєних і заселених живими організмами: водне; повітряно-наземне; ґрунтове; середовище, створене самими організмами.

СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ ТВАРИННОГО СВІТУ – природне середовище, в якому об'єкти тваринного світу живуть у стані природної волі.

СЕРІЯ [лат. series - ряд] - в екології - послідовний ряд стадій зміни угруповання організмів на шляху до клімаксу в процесі сукцесії. Термін запропонував Ф. Клементс (1916).

СЕРТИФІКАЦІЯ ДО ПРИРОДООХОРОННИХ ВИМОГ (екологічна сертифікація) - процедура підтвердження відповідності, за допомогою якої незалежна від виробника (продавця, виконавця) і споживача (покупця) організація засвідчує в письмовій формі, що об'єкт відповідає встановленим природоохоронним вимогам.

СИМБІОЗ (грецьк. symbiosis - співіснування) – різні форми спільного існування організмів різних видів (симбіонтів), за допомогою яких ці організми регулюють свої відношення із зовнішнім середовищем. Типами С. є: коменсалізм, мутуалізм, паразитизм, синойкія.

СИНАНТРОП (ВИД) - вид, який знайшов поблизу людських поселень особливо сприятливі умови життя (ластівки, миші).

СИНЕКОЛОГІЯ (грецьк.syn- разом), або екологія спільнот (біоценологія) – розділ екології, що вивчає угруповання популяцій різних видів рослин, тварин, мікроорганізмів, грибів, які утворюють біоценози (спільноти); їхні шляхи формування, розвиток, структуру та динаміку, взаємодію з факторами середовища. С. досліджує весь комплекс відносин та пануючі взаємозв’язки в біоценозі.

СИНОЙКІЯ (грецьк. Synoikia – спільне житло ), квартиранство - форма симбіозу, різновид коменсалізму; спільне проживання двох організмів різних видів, корисне для одного та байдуже для іншого. На відміну від коменсалізму при С. не виникають безпосередні харчові (трофічні) відносини. Один організм може використовувати інший в якості субстрату для заселення, засобу пересування тощо. Розрізняють види С.: епойкія –поверхневе розміщення дрібних організмів на крупніших (вусоногі раки – на панцирах крабів; риби-прилипали – на тілі акул) та ентойкія (розміщення дрібних організмів всередині крупних (риба-фієрасфер живе у легенях голотурій).

Прикладом С. є форезія –перенесення тваринами інших, більш дрібних слабко рухливих тварин (деякі кліщі, що живуть у борошні, тимчасово прикріплюються до тіла більш рухливих комах або пацюків та з їхньою допомогою переселяються в інші місця помешкання. С. спостерігається при поширенні насіння та плодів рослин тваринами.

С. є початковим етапом більш тісних взаємин за типом мутуалізму та паразитизму (див.).

СИНУЗІЯ (грецьк. спільне перебування) – просторово та екологічно відмежована частина фітоценозу, що складається з видів рослин однієї або декількох екологічно близьких життєвих форм. В ярусі може бути декілька синузій. У синузіях відображена мозаїка екологічних факторів формування рослинної спільноти: сосна займає сухі піщані грунти, ялини – більш вологі супіщані та суглинисті, береза та осика – вирубки. У полинно-солонцюватій пустелі можна виділити такі синузії: ранньовесняних ефемерів, літньо-осінніх напівкущів (полин, солянка).

СИСТЕМА ПРИРОДНА - складена природними структурами і утвореннями (підсистемами), які групуються в функціональні компоненти на вищих рівнях ієрархічної організації. Приклади природних систем вищих рівнів організації є популяції, біоценози, біоми.

СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ НАВКОЛИШНІМ СЕРЕДОВИЩЕМ - частина загальної системи адміністративного управління навколишнім середовищем, яка включає в себе організаційну структуру, планування, відповідальність, методи, процедури, процеси і ресурси, необхідні для розробки, впровадження, реалізації, аналізу і підтримки екологічної політики.

СИТУАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНА - локальний або регіональний стан середовища (природних та соціальних складових).

СКЛАД ВОДИ - сукупність домішок у воді мінеральних і органічних речовин в іонному, молекулярному, комплексному, колоїдному і зваженому стані, а також ізотопний склад радіонуклідів, які містяться в ній.

СКЛАД СТІЧНИХ ВОД - характеристика стічних вод, яка включає перелік забруднюючих речовин та їх концентрацію.

СКЛЕРОФІТИ – посухостійкі рослини з жорстким листям і стеблами (саксаул, верблюжа колючка, полин, астрагал, ковила). С. є мешканцями степів, напівпустель, пустель. Відрізняються низькорослістю, добре розвиненою кореневою системою, дрібним листям, наявністю голок, колючок, лусок, воскового нальоту, жорстких волосків на вегетативних органах.

СКРИНІНГ – оцінка і контроль потенційно шкідливих ефектів, які можуть бути спричинені промисловими відходами (особливо в енергетиці).

СМОГ - сукупність часток пилу і крапель туману. Інтенсивний смог викликає алергічні реакції, подразнення слизової оболонки, приступи бронхіальної астми, пошкодження будівель, споруд, негативно впливає на рослинність. Розрізняють: смог лондонського типу (вологий) і смог фотохімічний (сухий) — повторне забруднення повітря, яке виникає в результаті розкладу і сполучення забруднюючих речовин під дією сонячного випромінювання.

СОНЯЧНА ЕНЕРГІЯ — це кількість довгохвильової сонячної радіації, що надходить до землі і викликає закономірні зміни теплообміну і температури протягом доби, вегетаційного періоду, року чи ряду років.

СОЦІАЛЬНО-ГІГІЄНІЧНИЙ МОНІТОРИНГ - державна система спостережень за станом здоров'я населення та довкілля, їх аналізу, оцінки і прогнозу, а також визначення причинно-наслідкових зв'язків між станом здоров'я населення та впливом факторів середовища проживання.

СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ ОРГАНІЗМІВ — адаптація, або вузьке морфофізіологічне пристосування окремих видів організмів до порівняно постійних специфічних умов навколишнього середовища. Наприклад, спеціалізація паразитів до конкретних господарів. Спеціалізація виникає в процесі еволюції організмів.

СПІЛЬНОТА – система взаємодіючих, диференційованих в екологічних нішах, часто конкуруюючих один з одним видів. Види, що входять до складу тієї ж самої С., еволюціонували в напрямку диференціації екологічних ніш. Термін С. часто використовується як синонім біоценозу. Виділяють С. рослин (фітоценоз), С. тварин (зооценоз), С. мікроорганізмів (мікробоценоз), грибів (мікоценоз).

СПІЛЬНОТА ВЕРТИКАЛЬНА - екологічна відкрита система, визначена відносинами хижацтва, паразитизму між організмами різних видів, що забезпечують їх стійке співіснування на певному просторово-часовому інтервалі.

СПІЛЬНОТА ГОРИЗОНТАЛЬНА - екологічна відкрита система, визначена відносинами конкуренції, незалежності, співдружності, аменсалізму між організмами різних видів, що забезпечують їх стійке співіснування на певному просторово-часовому інтервалі.

СПОЖИВАЧ (консумент) — гетеротрофний організм, який живиться органічними сполуками і трансформує їх в інші форми. До С. відносяться мікроорганізми, всі тварини, паразитичні та комахоїдні рослини.

СПОЛУЧЕНІСТЬ ВИДІВ У ФІТОЦЕНОЗАХ — екологічний і біологічний зв'язок між різними видами фітоценозу. Завдяки сполученості видів один з одним та з середовищем фітоценозу формуються стабільні, стійкі біоценози.

СПОНТАННІ ПРОЦЕСИ — 1) Природні процеси, що виникають без втручання людини. 2) Процеси, які проходять в природних системах, спричинені внутрішніми факторами та характеризуються саморозвитком.

СПРИЯТЛИВЕ НАВКОЛИШНЄ ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ – стан навколишнього природного середовища, який не впливає негативно на здоров'я і життєдіяльність людини, тварин, рослин та інших живих організмів.

СТАБІЛЬНІСТЬ ЕКОСИСТЕМИ — здатність екосистеми зберігати свої структурні і функціональні особливості у відповідь на дію зовнішніх факторів. Здебільшого екологічні системи наражаються на дію антропогенних факторів, які в теперішній час є впливовішими, ніж природні.

СТАБІЛЬНІСТЬ ЛАНДШАФТУ [від лат. stabilis - стійкий] - постійність параметрів ландшафту протягом невизначено довгого часу. С.Л. забезпечується, як правило, постійністю зовнішніх умов. Активну реакцію на зміну зовнішніх умов (антропогенний вплив) характеризує стійкість ландшафту. Протилежність С.Л. - Мінливість ландшафту.

СТАГНАЦІЯ ВОДИ – застійна вода, яка характеризується дефіцитом кисню у водоймі. В континентальних водоймах С.в. може бути спричинена безвітряною жаркою погодою.

СТАДІЯ СУКЦЕСІЇ - певний етап розвитку екосистеми у сукцесійному ряду. Ф. Клементс (1928) розрізняв шість С.С.: денудація; піонерна (імміграція); колонізація (ойкоз); міжвидова конкуренція; біоценотична реакція; стабілізація (клімакс). Розвиток біоценозу від піонерного до стабілізації становить сукцесійний ряд.