Програмоване навчання

Прочитати, скласти тези

Програмоване навчання – це кероване навчання з оптимальним зв’язком, тобто програма пізнавальної діяльності учнів. Основою його є три уявлення про навчання: 1) як про процес керування, 2) інформаційний процес та 3) індивідуалізований процес. Воно потребує спеціальної побудови навчального матеріалу, а саме:

- навчальний матеріал (навчальна інформація) дається учням невеликими частинами (дозами, кроками). Кожна доза є логічно завершеною, зручно доступною для цілісного сприйняття;

- кожна частина навчального матеріалу супроводжується вказівками або завданнями, як здійснити певні дії, спрямовані на її засвоєння;

- засвоєння кожної частини навчального матеріалу перевіряється переходом до нової шляхом надання учню спеціального завдання;

- учень одразу ж дізнається, правильно чи неправильно він відповів (здійснюється зворотний зв’язок!), тобто учень забезпечується засобами контролю і самоконтролю;

- залежно від відповіді учня оцінюється можливість його просування: якщо дав правильну відповідь, переходить до наступної частини, дози навчальної інформації. Якщо відповідь неправильна, учень повинен ще раз опрацювати поданий матеріал або прочитати додаткові пояснення, виконати ще одне завдання або дізнатися, яка відповідь правильна.

Отже, навчання передбачає такі етапи: пред’явлення, засвоєння і перевірки.

Залежно від характеру розміщення навчального матеріалу, наявності кроків і зв’язків між ними розрізняються програми: лінійні, розгалужені й комбіновані.

При лінійній програмі весь матеріал, який підлягає засвоєнню, поділяється на частини, дози. Вивчаючи кожну частину матеріалу, учень одночасно виконує включені до неї завдання для перевірки. Перевіривши правильність відповіді, учень починає виконувати наступне завдання.

При розгалуженій програмі матеріал поділяється на частини більш великі, ніж при лінійній програмі, потім подаються завдання і вказівки щодо засвоєння змісту. При зворотному зв’язку учень вибирає відповідь із поданих. Залежно від цієї відповіді подаються нові вказівки, пояснення.

Комбінована адаптивна програма передбачає вивчення деяких частин навчального матеріалу за лінійною схемою, інших – за розгалуженою.

Засобами програмованого навчання можуть бути:

- програмовані підручники, за допомогою яких здійснюється весь цикл засвоєння знань;

- збірники задач і вправ, які побудовані в основному на завданнях з варіативними відповідями;

- зошити з друкованою основою;

- перфокарти, сигнальні картки;

- контролюючі машини;

- технічні засоби навчання (ТЗН).

Таким чином, позитивна роль програмованого навчання в тому, що забезпечується оперативний контроль за засвоєнням школярами знань, індивідуалізація навчання, виникає можливість працювати в оптимальному темпі й здійснювати самоконтроль у навчанні.

5. Технологія модульного навчання

Прочитати, законспектувати основні положення

Термін “модульне навчання” з’явився в період введення програмованого навчання. Певний обсяг знань пропонувався у вигляді блоку, який необхідно було засвоїти. Кожен блок – “модуль” – мав власний змістовий аспект, власні питання для контролю рівня його засвоєння, “зворотний зв’язок” учня з машиною. Це дозволяло кожному учню, працюючи з машиною, засвоювати матеріал у власному темпі.

Поступово цей підхід змінювався від звичайного викладання конкретної теми або її частини до усвідомлення модулів на міждисциплінарній основі.

В різних країнах існує свій підхід до розуміння “модульного навчання”. В американському варіанті модуль – завершене 15 або 20-хвилинне навчальне заняття, яке має відносно завершений цілісний дидактичний зміст при застосуванні різноваріантних організаційних форм. Протягом дня (а це більше, ніж 24 модулі – більше 100 особистостей) у процес навчання включаються середні та невеликі групи (до 12 осіб) учнів з метою реалізації їх знань по індивідуальній програмі.

Український варіант розглядає систему модульно-розвивального навчання. Таким чином, модульне навчання – це і організація взаємопов’язаних навчальних закладів, кожен з яких виконує свою цільову та змістову функцію навчання. Це і розгляд навчального предмета, який складається з взаємопов’язаних закінчених модулів навчального матеріалу, на кожному з яких відбивається зміст освіти, організація навчання, способи контролю знань. Це і міжпредметні, інтегративні модулі, які розробляють учительські колективи. Модуль – це і структура навчального процесу в окремій школі, де кожен предмет розділений на змістові блоки, а учні просуваються у процесі навчання за окремими кроками, модулями, блоками.

Кожний змістовний модуль включає в себе такі блоки:

- цільовий – мета і завдання вивчення конкретного модуля;

- змістовний, в якому представлено основні смислові одиниці, терміни, поняття, закони, що становлять суть певного розділу навчальної дисципліни;

- операційний – визначення пізнавальних навичок, якими повинен оволодіти учень;

- методичний, в якому даються рекомендації, поради щодо самостійної роботи по засвоєнню навчального матеріалу;

- контрольний. У ньому питання, завдання, тести для перевірки рівня засвоєння навчального матеріалу. Результатами вивчення кожного блоку модуля відбиваються в балах, які учень набирає. Тому він може сам визначити ступінь засвоєння матеріалу.

Таким чином, модульне навчання пов’язане з рейтинговою системою контролю. Чим більший і складніший модуль, тим більше балів йому відводиться.

Названі блоки визначають основні етапи технології модульного навчання, етапи розвивальної взаємодії вчителя та учнів:

1) спонукально-мотиваційний;

2) етап первинного засвоєння теоретичного матеріалу;

3) етап самостійної проблемно-пошукової роботи учнів з осмислення і поглиблення теоретичних знань;

4) етап формування і розвитку репродуктивних і пошукових умінь, навичок, способів діяльності;

5) етап самостійних робіт завершеного характеру для формування пошукових, креативних, рефлексивних здібностей і вмінь;

6) етап систематизації провідних знань і вмінь, світоглядних ідей;

7) етап самостійної творчої роботи (за вибором учня теми і складності роботи);

8) контрольно-узагальнюючий етап.

6. Технологія особистісно орієнтованого навчання

Прочитати, законспектувати основні положення

Особистісно орієнтоване навчання виходить із визначення індивідуальності, самобутності, самоцінності кожної людини, що вимагає забезпечення розвитку і саморозвитку особистості учня, виходячи із виявлення його індивідуального неповторного суб’єктивного досвіду, здібностей, інтересів, ціннісних орієнтацій, можливостей реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності, поведінці.

Суб’єктивний досвід учня – це досвід його життєдіяльності, який він набуває в конкретних умовах сім’ї, соціокультурного оточення, в процесі сприйняття й осмислення оточуючого його світу.

Реалізація особистісно-орієнтованого навчання спирається на учіння як індивідуальну діяльність школяра, її корекцію і педагогічну підтримку, тобто завдання вчителя в допомозі кожному учневі розкривати свої пізнавальні можливості, визначати педагогічні умови, необхідні для їх задоволення.

Цьому сприяє:

1. Позиція вчителя як консультанта, який здійснює педагогічну розвивальну допомогу школяреві.

2. Створення умов для дидактичного вибору як певних активних дій школяра, спрямованих на визначення переваг однієї з альтернатив: у використанні навчального матеріалу різного за змістом, видом, формою; у виборі способів виконання навчальних завдань, що сприяє зниженню емоційного напруження, тому що учень не боїться зробити помилку в своїх діях; у використанні індивідуальнихпрограм навчання.

3.Створення вільної атмосфери, яка характеризується тим, що учні не бояться робити помилки, вільно обговорюють проблеми, висловлюючи свої особисті думки, підходи, взаємодіють у навчанні один з одним, звертаються за допомогою і підтримкою до вчителя.

4. Створення умов для творчості в самостійній діяльності, виявлення особистістю пізнавальної активності, чому сприяє використання активних форм, методів і засобів навчання!, імітаційно-рольова гра, заохочення прагнень учнів знаходити свої способи робіт, аналізувати способи роботи інших учнів тощо.

Концепція активного навчання (А.А.Вербицький) полягає в перегляді цілей і змісту освіти, реформі педтехнологій; трансформуванні сенсу діяльності суб’єкта навчання, його позиції в навчально-виховній системі; зростання рівня активності та залученості учнів у навчальну діяльність. В основу активного навчання покладено теорію проблемного навчання. Основними напрямами активізації навчального процесу є проблемне та діалогічне навчання, активні методи навчання (навчальні ігри, дискусії в поєднанні з практичною діяльністю.

5. Постійна увага вчителя до аналізу й оцінки індивідуальних способів навчальної роботи, яка спонукає учня до усвідомлення не лише результату, а і процесу своєї роботи.

6. Спрямованість роботи вчителя на навчальні можливості кожного учня, складання індивідуальної картки його особистісного (пізнавального) розвитку, індивідуальної корекційної програми навчання з опорою, спрямованого перш за все, на успіх у досягненні позитивних навчальних результатів.

Таким чином, позитивним є те, що особистісно-орієнтоване навчання вимагає уваги до внутрішнього світу людини, її розвитку, але не слід перебільшувати її можливості в реалізації поставлених гуманних завдань, тому що неможливо повністю визначати зміст, методи, форми навчання лише на основі інтересів школярів. Проте розумно використовувати прогресивні ідеї цього навчання і в інших видах навчання.

7. Технології інтегрованого навчання

Прочитати та скласти тези

У сучасному розумінні інтеграція трактується як об’єднання, взаємопроникнення, переплетення, взаємовплив понять і теорій різних галузей знань. Інтегративний підхід в навчанні реалізується на рівні міжпредметних зв’язків (сполучення на уроках матеріалу з географії, історії, літератури, природничих предметів) та інтегровані (інтегральні) уроки.

У сучасних європейських країнах інтеграційні процеси у навчанні набули значного поширення і охоплюють створення узгоджених міжпредметних програм, міжпредметних і внутрішньо інтегрованих курсів і відповідних підручників. У Франції ціла низка шкіл працюють за узгодженою програмою “Історія – географія – економіка – громадянська освіта”. У деяких німецьких землях історія викладається також разом з географією або літературою і також за спеціальними підручниками.

В Україні наприкінці 90-х рр. також було впроваджено інтегрований курс “Людина і суспільство” як неосновний предмет, що викладається за рахунок шкільного компоненту. Однак на відміну від західних аналогів наголос в цьому курсі зроблено на філософських, економічних, культурологічних, політологічних, екологічних, морально-етичних та психолого-педагогічних аспектах, що робить його самостійним курсом, частково інтегруючись з історією.

“Школа діалогу культур” – це модель навчання, яка ґрунтується на інтеграції змісту гуманітарних предметів на культурологічних засадах, розумінні учнями людини певної історичної епохи через роботу з реальними текстами даної епохи.

Вихідні позиції концепції розроблено В.С.Біблером. Мета навчання в цій моделі полягає не у підготовці “людини освіченої”, такої, що ввібрала “останнє слово науки”, “оволоділа науковою картиною світу”, “науковими методами пізнання” і “спрямовану на подальше сходження вперед і вгору”, а у плеканні ідеалу “людини культури”. За В. Біблером, людина культури – це людина, яка відмовляється від привласнення готових істин, вільна і така, що самовизначається.

Навчання за моделлю “діалогу культур” будується на принципах:

· культурологічності – проецирування на весь процес навчання особливостей мислення людини культури;

· історичності – послідовність класів відповідає послідовності сучасного осмислення європейської історичної культури, що змінювали одне одну (античної, середньовічної, нового часу, культури ХХ ст.);

· діалогічності – побудова навчання у кожному навчальному циклі на основі внутрішнього діалогу, притаманному даній культурі, а на цій основі – систематичному діалогу (спілкування між різними класами, віковими групами, культурами), що виникає навколо основних точок здивування – вихідних загадок буття і мислення;

· циклічності – навчальний цикл починається із знайомства з реальним текстом епохи (а не з підручником), продовжується в аналітичній роботі учня, його спілкуванні з вчителем, однолітками і дорослими й завершується створенням авторського тексту – твору, написаного в дусі даної епохи, її цінностей, за її твердими законами;

· проблемності – визначення особливих проблем – “воронок”, через які можливо і доцільно для даного класу і покоління втягнути всі події, всі проблеми і всі діалоги, що відповідають змісту цієї культури.

Питання для самоконтролю:

1. Розкрити сутність та взаємозв’язок понять: “педагогічна технологія” та “технологія навчання”.

2. Що міститься в основі визначення видів навчання?

3. Розкрийте зміст поняття “особистісно орієнтоване навчання”.

4. У чому полягає відмінність класно-урочної системи від модульно-розвивальної?

5. Які способи реалізації концепції “Школи діалогу культур” в шкільній практиці?

Резюме:

1. Впровадженню певних систем навчання, конкретних педагогічних ідей сприяє розробка педагогічних технологій.Педагогічна технологія – це побудована на діагностичній основі, чітко контрольована і корегована модель навчання, спроектована на досягнення гарантованого кінцевого результату.

2. Під інноваціями у навчанні розуміють процес створення, поширення нових засобів (нововведень) для роз’яснення тих педагогічних проблем, які досі вирішувались по-іншому, а також результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних розв’язань різноманітних педагогічних проблем. Інноваційне навчання, на відміну від традиційного, спрямоване не на навчальний предмет і подання учневі певної суми знань, а перш за все – на розвиток особистості учня.

3. Кожний з видів навчання (проблемне, програмоване, модульне, особистісно орієнтоване, інтегроване та ін.) може виконувати позитивні функції, але різною мірою; ось чому вибір технології навчання визначається метою, завданнями, змістом, методами, формами навчання, а також залежить від професіоналізму вчителя, рівня підготовки учнів, матеріально-технічної бази шків. Сучасні технології навчання передбачають використання різних дидактичних концепцій, прогресивних ідей педагогів-практиків тощо, які забезпечують педагогічний процес на засадах особистісно-гуманного підходу до дитини.

Розділ 2.5.: Сучасні зарубіжні педагогічні концепції

Зміст

1. Сутність “філософії освіти”.

2. Неотомізм.

3. Прагматизм. Неопрагматизм.

4. Неопозитивізм (Новий гуманізм).

5. Біхевіоризм.

6. Екзистенціалізм.

7. Глобальна педагогіка.

Ключові слова: філософія освіти, неотомізм, прагматизм, неопрагматизм, неопозитивізм, новий гуманізм, біхевіоризм, екзистенціалізм, глобальна педагогіка.

Цілі та завдання вивчення розділу 2.5.

Успішне вивчення розділу 2.5. дозволяє:

Мати уяву про філософію освіти, сучасні концепції розвитку і виховання особистості.

Знати сутність і особливості основних педагогічних концепцій, що спираються на відповідні філософські напрямки – неотомізму, прагматизму, неопозитивізму, екзистенціалізму, біхевіоризму.

Володіти ключовими поняттями: філософія освіти, неотомізм, прагматизм, неопрагматизм, неопозитивізм, новий гуманізм, біхевіоризм, екзистенціалізм, глобальна педагогіка.

Методичні рекомендації до вивчення розділу 2.5.

При вивченні Розділу 2.5. важливо провести порівняльний аналіз основних положень неотомізму, прагматизму, неопрагматизму, неопозитивізму, біхевіоризму, екзистенціалізму за метою виховання; метою навчання; відношення до дитини; змістом виховання і навчання.

Вивчаючи пункт 1, з’ясуйте сутність поняття “філософія освіти”, охарактеризуйте предмет її вивчення. Слід мати на увазі, що аналіз педагогічних концепцій – важливий крок до вироблення особистісного професійного світогляду.

Вивчаючи пункт 2, необхідно з’ясувати сутність педагогіки неотомізму. Спробуйте пояснити, чому мережа навчальних закладів релігійного характеру постійно розширюється?

Вивчаючи пункт 3, спробуйте з’ясувати, що спільного і чим відрізняються філософсько-педагогічні концепції прагматизму і неопрагматизму.

Вивчаючи пункт 4, спробуйте виявити плідні ідеї педагогіки неопозитивізму. Зверніть увагу на те, що педагогічний неопозитивізм найчастіше іменується “новий гуманізм”, стосовно деяких його напрямків також вживається термін “сцієнтизм”.

Вивчаючи пункт 5, виділить основні положення концепції біхевіоризму. Зосередьте увагу на відмінності цілей виховання в педагогіці неотомізму, неопозитивізму і біхевіоризму.

Вивчаючи пункт 6, проаналізуйте сутність екзистенціального підходу в педагогіці, основну увагу приділить визначенню правил педагогічної діяльності.

Вивчаючи пункт 7, з’ясуйте сутність, мету, завдання глобальної педагогіки. Проаналізуйте сучасні напрямки розвитку світової педагогіки, особливу увагу приділить розгляду питання про модернізацію освіти в контексті європейських вимог, приєднанням до Болонського процесу.

1. Сутність філософії освіти

Прочитати та законспектувати

Методологічна основа педагогіки – філософія. Філософія освіти, що оформилася в самостійну дисципліну в другій половині XX століття, – дитя філософії й освітнього досвіду. Вона з’явилася завдяки тривалій і безустанній взаємодії між безліччю філософських течій і системою освіти.

Філософія освіти розглядає, як відбувається розумовий і моральний розвиток людини в культурному середовищі і як може (і повинна) сприяти цьому процесу система освіти. Різні філософи і філософські школи намагаються знайти способи розуміння і відповідно побудови освітніх процесів, виявити комплекс ідей, що дозволили б глибше зрозуміти й ефективніше підтримувати формування індивідуальної культури особистості.

Філософія освіти розглядає сутність і природу всіх явищ в освітньому процесі: що таке освіта саме по собі (онтологія освіти); яким образом освіта відбувається (логіка освіти); які природа і джерела цінностей освіти (аксіологія освіти); яким буває і яким повинне бути поведінка учасників освітнього процесу (етика освіти); якими бувають і якими повинні бути методи сприяння освітньому процесу (методологія освіти). Сукупності ідей, що складають основу того чи іншого цілісного підходу до освіти, можуть також розглядатися окремо (ідеологія освіти).

Філософські теорії лежать в основі численних педагогічних концепцій і виховних систем. Основні педагогічні концепції, що спираються на відповідні філософські напрямки, – неотомізм, прагматизм, неопозитивізм, екзистенціалізм, біхевіоризм.

Основні принципи розвитку сучасних зарубіжних та вітчизняних педагогічних концепцій:

- принцип інтеграції;

- принцип моделювання нових педагогічних технологій;

- принцип посилення національних засад;

- гуманізація педагогічного спілкування;

- гуманітаризація змісту освіти;

- сполучення наукового та теїстичного змісту у навчанні;

- персоніфікації навчання та виховання.

2. Неотомізм.

Прочитати, скласти тези

Сутність. Неотомізм – релігійне філософське вчення, що одержало свою назву від імені католицького богослова Фоми Аквінського (1225-1274). Середньовічний схоласт прославляється як апостол минулого і пророк майбутнього, а релігія – як вічна і головна філософія, напрямна людське буття і виховання. Розгорнутий виклад педагогічної концепції сучасного неотомізму дав відомий французький філософ, визнаний глава неотомізму Ж.Марітен.

Основні положення:

1. Неотомісти визнають існування об’єктивної реальності, але ставлять цю реальність у залежність від волі Бога. Світ є втілення “Божественного розуму”, а теологія – вища ступінь пізнання.

2. Сутність світу неосяжна наукою. Науці доступний лише клаптик матеріального світу, що оточує людини.

3. “Істинна освіта” полягає в прилученні молоді до культури на основі релігійних цінностей, виховання віри в Бога, що наближає людину до вищого прояву її розуму.

4. В області виховання наука і релігія повинні взаємодіяти і доповнювати один одного: науці – область земних, природних явищ. Релігії – духовних ідей, що ідуть від Бога і не підпорядковуються законам природи.

5. Основні положення педагогіки неотомізму визначаються “двоїстою природою” людини. Людина – єдність матерії і духу, а тому вона одночасно й індивід, і особистість. Як індивід людина матеріальна, тілесна істота, підлегла всім законам природи і суспільства. Як особистість вона має безсмертну душу, піднімається над усім земним і підлегла тільки Богу.

6. Головне в людині – душа. Тому виховання повинно будуватися на пріоритеті духовних засад.

7. В людині потрібно виховувати загальнолюдські чесноти: доброту, гуманізм, чесність, любов до ближнього, здатність до самопожертви тощо. Тільки ці якості, вважають неотомісти, спроможні врятувати нашу цивілізацію, що несеться до самознищення.

8. Мета виховання виводиться з християнської моральності, релігійних положень про покірність, лагідність, терпіння, непротивлення Богу, який всіх випробує, але по різному: одних – багатством, інших – бідністю і проти цього не можна боротися. Ближня мета – християнське вдосконалення людини на землі. Дальня – піклування про її життя у потойбічному світі, спасінні душі.

9. В змісті освіти потрібно чітко розмежовувати істини розуму і істини віри. Ця формула, по вираженню Ж.Марітена, повинна бути “написана золотими буквами над входом у будь-який навчальний заклад”. Релігія пронизує усі предмети навчального плану – від арифметики до зоології.

Неотомізм виступає проти світського характеру шкільної освіти, обґрунтовує гасло про “відокремлення школи від держави”. Для звертання у свою віру неотомісти удало використовують загострення екологічної ситуації; піднесені на конкретних фактах ідеї знаходять відгук в усе більшого числа людей. Не дивно, що мережа навчальних закладів релігійного характеру постійно розширюється. Особливою популярністю католицькі школи користаються в Італії, Португалії, Іспанії, Ірландії, Бельгії, Франції, Польщі і багатьох інших країнах.