Компетенційний програмний комплекс структурно-функціонального рівня автентичної професійно-творчої самореалізації
На цьому четвертому структурно-функціональному рівні досягається цілісна («холістична») професійно-творча самореалізація в успішній фаховій діяльності. Вона є «автентичною самореалізацією» у сенсі досягнення релевантної професійної досконалості, ідентифікаційного рівня професійної автентичності в успішному кар’єроздійсненні. Подібний рівень фахово-автентичної самореалізації у професійному відношенні є найбільш повним «реалізаційним самовиявленням» у фаховому самоздійсненні і «креативному самоствердженні» успішних фахівців. Головна особливість СФР-контенту даного рівня професійної автентичності виявляється у фіксації релевантних «класів цінностей» професійно-креативного самоздійснення у їх основних різновидах. Соціальна база даних визначається, структурується і змістовно формується наступним чином. Г. Соціальна база даних структурно-функціонального рівня дії продуктивної сили автентичної професійно-творчої самореалізації у самодостатніх формах креативного самоздійснення: професійно-творчої самореалізації, технологічно-новаторської самораціоналізації, підприємницько-ділової, самоуправлінської, соціально-партнерської і системно-виробничої (господарської) самореалізації тощо. Кожна з наступних форм й способів креативного самоздійснення є відносно вищою і деякою мірою ієрархізованою. Але, враховуючи те, що у даному СФР-контенті професійна діяльність носить переважно самоорганізуючий і самовпорядковуючий характер, всі ці способи і форми у творчо-змістовному відношенні та за своєю цінністю і смислом є для фахівців, як творчих особистостей, рівнозначними, рівноцінними й однаково професійно й життєво важливими. І тому фахівці, щоб стати успішними у своєму креативно-професійному статусі, можуть здійснювати вільний вибір способів і форм творчої самореалізації та успішного кар’єроздійснення. Принциповий механізм дії цього процесу представлений у таких основних конструкційних складових:
У даному механізмі дії продуктивно-творчих сил за їх характером, способом, формою і культуротипом автентично-креативної самореалізації кожна конструктивна складова представлена певними структурними компонентами. Кожен з них має своє функціональне навантаження і контент, що виявляється на відповідних рівнях творчої самореалізації успішних фахівців у креативній (культурно-інформаційній) асоціації. 1. Характер власності на результати професійно-творчої діяльності успішних фахівців. Цей характер безпосередньо зобумовлений характером професійно-творчої самореалізації, а в даному СФР-контенті подібне визначається мірою її «самореалізаційної автентичності» або релевантності-співвідносності до результатів в професійно-творчої діяльності. А саме: 1) Організаційна власність, що пов’язана зі структурним розподіленням трудового процесу на виробництві і структурою виробництва, котра зобумовлює певні «закінченні результати» в системному об’єднанні колективно-організаційних зусиль. 2) Технологічна власність, яка пов’язана з реалізацією права на технологічну самоорганізацію і самоуправління трудом на технологічному потоці. Це також право на реконструкцію і модернізацію технологічного обладнання власними силами, його оновлення й заміну шляхом раціоналізаторської і винахідницької діяльності (винахідницькі патенти і ноу-хау), право на зміну й формування нової технологічної структури модернізованого виробництва, на заміну амортизованого технологічного обладнання, придбання й впровадження нового. Загалом – це власність на технологічні засоби труда, на технологічні процеси і на технологічну організацію трудової діяльності, що зобумовлює технологічно-творчу самореалізацію успішних фахівців в якості технологів-професіоналів, котрі володіють інженерною власністю, технологічною власністю «інженерних центрів», «інженерних венчурів», технопарків та всіма класифікаційними типами інтелектуальних технологій, включаючи власність на ІТ-програми комп’ютеризації технологічних процесів та розроблених ПК ІТ; 3) Професійна власність, котра пов’язана з реалізацією права на професійну самоорганізацію і самоуправління трудом, на самовдосконалення професійної структури труда і його «наповнення» новим функціональним змістом; це професійно-творча власність на вдосконалений, раціоналізований та більш ефективний професійно-функціональний і професійно-комплексний обмін діяльностями у процесах труда, на вдосконалену професійну організацію і самоорганізацію труда, що у своїй предметності й зобумовлює функціонально-творчу самореалізацію (ФТСР) успішних фахівців та їх комплексно-творчу самореалізацію (КТСР). Конкретно, – це визначення профскладу фахівців-партнерів, професійно-кваліфікаційної структури своєї виробничої групи, кваліфікаційних розрядів, тарифних ставок, розцінок, колективно-партнерських форм організації труда, відповідних коефіцієнтів трудової участі і трудового вкладу у сумісний труд, приймання–звільнення працівників потрібних професій, визначення способів профпідготовки, перепідготовки і профатестації, професійної якості труда, норм виробки тощо; при професійно-творчій реалізації успішних фахівців вони стають інтелектуальними власниками розроблених професійних технологій успішної фахової діяльності і професійного кар’єроздійснення, а саме – професійна інтелектуальна власність (ПІВ) та ІТ-власність на професійні технології (ІТ ПТ). 4) Підприємницько-ділова власність, що основується на праві господарчо-підприємницької ініціативи, ініціативної професійно-ділової діяльності, праві до творчо-продуктивного підприємництва і самостійного виробничого господарювання. Під цим розуміється вибір господарських партнерів, виробнича кооперація, постачання–збут, самовизначення в асортименті товарів, що випускаються, самостійне призначення комерційних цін (комерційних госпрозрахунок), вибір постачальників і споживачів, самостійне ведення маркетингу в різних секторах ринку. Це також право на підприємницьку «ринкову гру» і виробництво товарів за кон’юнктурою ринку, створення для цього високоефективних внутрішньовиробничих кластерів та малих інноваційних підприємств (МІП). Все вказане фіксує право власності на кінечні результати професійної трудової діяльності з правом присвоєння, розподілення та обміну продуктів труда, а також на їх споживчу реалізацію, тобто на володіння й розпорядження своїм трудом та його результатами на всіх етапах просування продуктів труда у сфері обігу (ринку). Подібне визначення підприємницько-господарського права стоїть на рівні державного права й гарантується шляхом формування різних й рівноправних господарських укладів, котрі створюються як творчі-продуктивні уклади різних типів підприємницької діяльності у творчо-продуктивній асоціації. Вказаний характер підприємницько-ділової власності практично реалізується у переважній господарській формі акціонерної, колективної, корпоративної та холдінгової власності, суто підприємницької власності в її існуючих різновидах співтовариств (за формами власності та організаційно-правовими формами). У внутрішньовиробничій системі подібні організаційно-правові форми підприємницько-ділової власності можуть бути представлені як бізнес-інкубатори, кластери, інноваційні комплекси, інтрапренерські фірми, венчурні проекти, та релевантні їм «взірцеві» і «перевинайдені» (reinventig) фірми та компанії, МІП тощо. В технологічному відношенні подібний формі власності відповідає створення відповідних «підприємницьких технологій», «професійно-ділових ІВ» у формі інтелектуальних активів і власності (НМА – нематеріальні активи), у вигляді «фінансових технологій», методів господарювання, способів підприємництва, економетричних розрахунків, формул, схем, когнітивних карт (когнітограм), програм, ІТ-розробок тощо. В професійно-творчому відношенні все це сукупно репрезентується як підприємницько-ділова самореалізація за всіма класифікаційними різновидами інтелектуальної власності та створення НМА, що стоять на інвентарному обліку підприємств за наданими авторськими та сукупними правами; 5) Управлінська (організаційна) власність. Вона пов’язана з організаційно-ієрархічним («вертикальним») та «горизонтальним» розподіленням виробничих функцій, представлених у вигляді посадових положень, розпорядків, регламентів корпоративних прав і правил поведінки, що відносяться до «умовної власності» на адміністративно надану ту чи іншу «посадову бенефіцію» (що може тим же шляхом бути відібрана централістською Адміністративною Мегамашиною). Ось чому дуже часто управлінсько-організаційна власність у перетворено-викривленому вигляді предстає як «бюрократична власність», що не відчужується і не передається в особисту власність, а тільки закріплюється і захищається посадовим становищем, отриманим статусом, посадовим окладом за управлінський труд «на службі» («служилий труд»), ієрархічними пільгами та привілеями тощо. Реальною «управлінською власністю» вона стає тільки за умови професійно-управлінської творчої самореалізації, коли її можна визначити як «ділову репутацію» («гудвілл»), НМА у вигляді «системи і методів управління і функціонування в якості складової частини діючого підприємства», «права власності на науково-технічну інформацію (задокументовану або опубліковану)», «право користування організаційними перевагами», «способи управління (організації і планування) виробництвом й сбутом товарів» та інші [32, с. 23, 25, 28-29, 30]. У СФР-контенті, в якому фіксується творчо-продуктивна сила колективної самоорганізації труда і професійного саморозвитку, управлінська власність стає власністю на організацію процесу трудової діяльності, на організаційне структурування й системне будування виробничих процесів («організаційна власність»), власність на способи кооперації–розділення труда, виробниче структурування технологічних потоків по виробничим підрозділам, структурне комплексування підприємства і організаційну взаємодію виробничих підрозділів. З боку персоналу – це управлінська власність на виробничу структуру кадрів та способи їх задіяння (штатний розпис), на кваліфікаційну тарифікацію труда і розрахунки ставок посадових окладів, визначення посадових статусів, на методи, способи і форми колективної самоорганізації та професійного вдосконалення. Наприклад за класифікацією НМА, – «наявність навченого персоналу», «рівень підготовки персоналу і власника (керівника) фірми» тощо [32, с.25, 30]. В професійно-творчому відношенні подібне і визначається як креативна професійно-управлінська самореалізація в успішному управлінсько-організаційному кар’єроздійсненні за професійними рейтингами: функціональний спеціаліст-керівник, рівневий, корпоративний, універсальний керівні спеціалісти та «стратегічні керівники» або «топ-менеджери» [33, с.238]; 6) Власність творчо-продуктивних (креативних) асоціацій. Подібна власність безперервно і синхронно як виробляється, так і споживається у вигляді інтелектуальних і творчо-професійних здібностей, створюючи на цій основі «ебілітивне виробництво» та «праксіологічне виробництво» відповідних діяльностей під розвинуті творчі здібності. Їх «когнітивний креатив» зразу ж задіюється у професійній діяльності і ресурсно реалізується, тобто креативно-діяльнісно споживається як продуктивна сила в режимі творчо-продуктивної самореалізації. В цьому відношенні власність креативних асоціацій (корпорацій) предстає як культурогенна «креативна власність» успішних фахівців у створенні ними інноваційних укладів з культурно-інформаційним і ноосферним способом життєдіяльності шляхом «креативно-синергетичного буттєтворення» [7, с.536, 543]. Саме подібним чином у гуманний спосіб реалізується професійне право успішних фахівців на вільний культурогенний розвиток труда і їх креативних здібностей, що у юридичному відношенні й визначається як право власності на творчу здатність і її культуротворче розпорядження. А саме – право на самовизначення, самореалізацію і саморозвиток за здібностями (і в здібності), на принципову невідчуженість творчої здібності при її генеруванні, розвитку і реалізації у різноманітних формах успішного кар’єроздійснення за власними професійними проектами або проектно-програмними комплексами. 2. Спосіб організації труда та володіння творчими активами (за класифікацією ІВ та НМА – інтелектуальної власності і нематеріальних активів). Серед них можна розрізнити 5 основних способів подібної організації, котра дозволяє в процесі діяльності створювати творчі активи та забезпечити право на їх володіння успішним фахівцями як суб’єктами професійно-творчої власності. А саме: (1) соціально-партнерська (колективно-фахова) організація труда, котра виробничо детермінується соціально-економічною здібністю до колективної самоорганізації труда і володіння НМА, що невіддільні від підприємства; це НМА на обєднання засобів виробництва та їх зведення у виробничу одиницю, об’єднання в промислову інфраструктуру і транспортні шляхи, сюди входять маркетингові дослідження і реклама, репутація підприємства (гудвілл), якість продукції і обслуговування, кредитоздатність тощо [32, с.25]; (2) технологічно-потокова організація труда, котра виробничо пов’язана з технологічною раціоналізацією труда, переходом на нові технологічні процеси виробництва, науково-технічною модернізацією та постіндустріалізацією підприємства; творчі активи представлені правом власності на винаходи, корисну модель, промисловий зразок, на науково-технічну інформацію, розроблений бізнес-план, здійснені науково-дослідні роботи (НДР), дослідно-конструкторські роботи (ДКР), конкурсні проекти з ноу-хау, вся технологічна інформація, що має комерційну цінність [32, с.27-28, 31]; (3) професійно-партнерська організація труда, що засновується на здібності до професійно-комплексного виконання робіт, особистого і професійного саморозвитку, до створення НМА, котрі є віддільними від підприємства і невіддільними від творчих суб’єктів; до подібних НМА відносяться особистісні професійні якості, загальна кваліфікація, ерудиція та інтелект, професійні здібності у менеджменті, фінансах, комерції, винахідництві (ноу-хау), здібності до владнання конфліктів, особливі таланти, організація роботи з кадрами, взаємодія з партнерами [32, с.75]; (4) господарсько-ділова організація труда з підприємницько-венчурною складовою і підприємницьким ризиком, що пов’язана з творчо-продуктивною ініціативою та ініціативно-творчою професійною діяльністю, венчурною самореалізацією і підприємницько-ризиковим кар’єроздійсненням; розробка й володіння творчими активами представлено методичними підходами до оцінки ІВ та НМА, методами оцінки, корпоративними трансакціями та корпоративними правами, ліцензіями на використання нововведень тощо [21, с.35, 61, 165, 216]; (5) культурно-інформаційна і креативно-діяльнісна організація труда, що заснована на інноваційній науково-технічній інформації, ІТ-розробках, проектах і програмах, творчо-інформаційних ноу-хау, які безпосередньо генеруються у комунікативних і когнітивних процесах труда, а також в ебілітивному і праксіологічному виробництві, в інноваційних і культурно-інформаційних асоціаціях та укладах, в «господарських організаціях нового типу та в системі культурогенного менеджменту» [33, c.67]. 3. Форма творчо-реалізаційних взаємодій і комунікації. Для подібної форми найбільш характерним є репертуарно-тематичне спілкування, «гнучка комунікація» з відсутністю постійних тем і ролей, зі змінними особистісними статусами спеціалістів, які вони приймають на себе ситуативно для більш швидкого досягнення професійних, виробничих і творчо-реалізаційних цілей. Професійний успіх знаходиться у прямій залежності від того, якою мірою фахівець здатен самореалізувати себе через творче спілкування, ефективну комунікацію та в різних «валентних модальностях» фахової креативності, а також в престижних й практично цінних для суспільства професійно-творчих іміджах кар’єроздійснення. Тобто це досить складний «технологічний контент» спілкування, «технологічної комунікації», що є характерним і для попереднього СФР-контенту, а для даного рівневого СФР-контенту продуктивно-творча комунікація повинна прийняти просту і ясну зовнішньо-реалізаційну форму закінченого професійно-творчого результату. У репертуарно-тематичному спілкуванні прояви стійкого «комунікативного характеру» відсутні, бо він стає змінним і «гнучким комунікативно-репертуарнимим характером» з перемінними «класами цінностей» у відповідних «репертуарних тестах рольових конструктів», котрі створюють і випробовують на собі «преуспіваючі фахівці» [34, с.59, 62]. Вони володіють «класами валентностей» і «валентними цінностями», які «сигналізують про нові макропозиції» успішних фахівців в репертуарній комунікації та про нову «семантичну стратегію» і «семантичну репрезентацію» фахової успішності у професійній діяльності [35, с.63]. Тому форма творчо-реалізаційних взаємодій стає поліморфною, багатоформною, а сама творча самореалізація перетворюється на поліформну і «багатовимірну самореалізацію» з одночасним «виходом» зразу у декількох об’єктивних і суб’єктивних «реальностях самоздійснення» та «реальністях самовтілення». Подібний парадоксальний на перший погляд «комунікативний результат» творчо-реалізаційних взаємодій «множинно-репертуарної комунікації» є закономірним, оскільки за кожною такою «реальністю самовтілення» лежать різні «професійні контексти» й «технологічні контенти». У зв’язку з чим розвивається «складна людина» у «складних процесах труда», а потім і «творча людина» (homo creator) і креативний фахівець універсального самопрояву у процесах продуктивної творчості. З цим «багатовимірна самореалізація», що досягається у творчо-продуктивній професійній діяльності, перестає бути суто «суб’єктним явищем», а стає об’єктною «креативно-синергетичною реальністю», котра предстає як «онтологічний синтез ментально-інформаційного і синергетично-буттєвісного ресурсів» [36, с.109]. Подібна «самореалізаційна дійсність» має додатковий «онтологічний вимір», в котрому акумулюється «первинний синергопотенціал творчо-інтелектуальної діяльності», що трансформується у комунікативну, когнітивну і культурно-інформаційну реальність, а потім у своєму «творчому синтезі» – у «креативно-синергетичну реальність» [7, с.428, 536]. В контексті професійно-творчої самореалізації подібний «креативний синтез» відбувається на підгрунті цінностей творчого самоздійснення та у формах колективної самоорганізації, професійного саморозвитку, технологічної і підприємницької ділової самореалізації. В результаті синергосинтезу формується єдина і нероздільна «інтегральна цінність» – цілісна творчо-діяльнісна самореалізація, насамперед, у фахово-успішному кар’єроздійсненні, що втілює в собі всі попередні рівні самореалізації. «Репертуарні класи» творчо-реалізаційних взаємодій і комунікацій можуть задаватися у вигляді «ролевих конструктів», розроблених за «репертуарними тестами» і «класами цінностей» з їх подальшим накладанням на рангові та «оціночні решітки» зі створенням відповідних матриць [34, с.59, 62-63, 67, 78]. Але, виходячи із розробленої нами таксономічної методики, «репертуарні класи» ціннісного спілкування за «рольовими конструктами» краще таксономувати для більш виразного їх уявлення у вигляді деякої конфігуративної «таксономічної бази» даних (для подальшого ІТ-програмування). За такого підходу також набагато легше сприймається ціннісна орієнтованість і культурогенна домінанта «рольових конструктів», бо за такою «конфігуративною таксономією» створюється особливий суб’єкт-об’єктний простір у «всеєдності мислення і буття», «креативно-синергетичної всеєдності суб’єкта і об’єкта» [40, c.64, 68]. Якщо розглядати цей «єдиний простір» через «сенсорну архитектоніку психики», то він проявляє себе як дія (вплив) «енергоінформаційного фактору в соціумі» [41, c.6, 22]. В результаті подібної «факторної дії» енергоінформаційної складової в суспільстві (соціальне буття) та особистості (мислення) і виявляється «суб’єктивний простір» як «жива частина особистості» та «об’єктивний простір» як «джерело зовнішніх почуттів» [41, c.28, 34]. Тоді в «сенсорній архітектоніці психики» виявляється відповідна «психоенергетична конфігурація мислення» в режимі «комбіновані техніки-програми» [41, c.179, 411]. А саме: а) «мислення як направлена трансформація фігур «суб’єктивного простору» або «конфігуративне мислення»; б) «модифікація… колективного суб’єктного простору» шляхом «координації мислення» з іншими особистостями; в) виявлення через мислення і його «колективну координацію» відповідної «інформаційної складової суб’єктивного простору – наміру, бажання і конструкції» [41, c.53, 82, 126]. В нашому контексті подібна «інформаційна комунікація» створюється у «суб’єктному просторі» мислення як «ментальний конструкт», котрий конфігурується в «об’єктному просторі» соціальних і професійно-діяльнісних комунікацій за схемою «квадрата комунікативних взаємодій». Вони охоплюють усі види «імплікативних решіток» із рольових відношень – паралельні відношення, ортогональні, реципрокні (крос-відношення), подвійні відношення тощо. А з цим – через механізми «психотехніки успіху» виявляються як актуалізовано діючі «експліцитні решітки» реальної комунікативної поведінки. Тобто через «психотехнології внутрішніх станів» (яких в сучасних психодослідженнях виявлено у кількості 19 «технологічних психокомплексів») вони зі «стану імпліцитності» переносяться у «стан експліцитності» через відповідні «психотехнології спілкування» [42, c.9, 166]. Тоді у «комунікативному квадраті» («квадраті комунікативних взаємодій») можуть бути представленні реальні «комунікативні пари» рольових взаємодій (найчастіше біполярні) з емпірично таксономованих образів. «Вимірність комунікації» в аспекті творчо-реалізаційних відповідає кількості рівнів креативної самореалізації. У вже виявлених СФР-контентах – це 4 рівня професійно-творчої самореалізації, до яких додається 5-й рівень інтерактивної дії комунікативних сил професійно-когнітивних практик. У «комунікативних квадратах» вони репрезентуються наступним чином.
У кожному професійно-ціннісному класі представлені найбільш часто зустрічаємі репертуарні ролі у проведених автором конкретно-соціологічних дослідженнях. Творчо-рольова самореалізація може бути й іншою, але принцип побудови репертуару не змінює «ціннісний клас». Хоча він може наповнюватися будь-яким актуально діючим «фаховим репертуаром» творчої самореалізації та може бути представленим у різних «професійних ролях», в різних «образах самореалізації» та у відповідних способах креативної самоорганізації для здійснення успішної професійної діяльності у тісній колективній взаємодії. Наприклад, «референти–авторитаристи» співвідносяться як «організатори-виконавці» й «натхненники–прокламатори». Патерналісти й колективісти – як фахівці, що підтримують одноосібність (індивідуалісти), з одного боку, а з другого боку ті, що схильні до колективності і колективної взаємодопомоги (соціальне партнерство). «Переважаємі й зневажаємі» співвідносяться між собою як «організаційні лідери» і як «антилідери», що нездатні вести за собою інших. «Сподвижники–жокеї» співвідносяться як фахівці, що «поганяють» себе заради інших і такі, що «поганяють» інших заради себе.
Репертуарний характер творчо-реалізаційної комунікації, як видно, може стійко проявлятись в якості усталеного «комунікативного характеру», але тільки порівнево, при переході від одного рівня самореалізації до іншого, від однієї «реалізаційної комунікації» до іншої. А саме – від «організаційної комунікації» до технологічно-творчої, від «технологічної комунікації» до професійно-творчої і далі – до комунікації професійного самоздійснення і загальної креативної самореалізації: управлінської, підприємницько-ділової, системно-виробничої, культурно-інформаційної, творчої самореалізації в інноваційному кар’єроздійсненні тощо. Але при цьому на кожному локальному рівні особистісно-професійна здатність до творчої самореалізації передусім виражена у тому, що успішний фахівець повинен повною мірою володіти «локальним репертуаром» даного рівня спілкування, бо саме тоді він виступає «гнучким комунікатором», стає «успішним комунікатором», який отримує підтримку іших фахівців як партнерів. Проте фахівців, що володіють репертуарною комунікацією усіх рівнів і, внаслідок цього здатних до підприємницької самореалізації на четвертому рівні, – не так багато. Тому вони дійсно виступають «фундаторами» та засновниками абсолютно нових творчо-продуктивних, культурно-інформаційних та інноваційних укладів, формуючи принципово іншу систему суспільного виробництва: постмодернізованого, гуманологічного, ебілітивного, праксіологічного, культурогенного, креативного виробництва творчого самоздійснення через успішну професійну діяльність, що представлена у самому широкому діапазоні – від системно-універсальної до спеціалізовано-заглибленої у вищу досконалість і вишуканість. «Клас цінності» четвертого рівня творчої самореалізації, отже, формується за тією ж схемою, але за власними конструктами комунікативно-ціннісних взаємодій професійного самоздійснення:
Ось чому професійне самоздійснення є професійно «цілісною самореалізацією», що завершає процес розгортання сили продуктивної творчої самореалізації як самостійно діючої сили у напрямі «самоорганізація – самовизначення – самовтілення – самореалізація». Тому творчу самореалізацію у свойому власному сенсі і визначенні можна представити на свойому локальному рівні зі своїм чітко визначеним комунікативним репертуаром специфічних взаємодій та з відповідною професійною культурою самоорганізації. Так, за «класами цінностей» для фахівців-«модераторів» є характерним «помірний стиль» культурогенної самоорганізації, нерадикальне та усталене здійснення професійної діяльності і кар’єри без зайвого ризику та форс-мажорів. «Ризикуючі» намагаються робити певні професійні і «кар’єрні ставки», вигравати-програвати на кон’юнктурі ринку з можливістю все здобути або все втратити. «Моралісти» ведуть справи з позицій «чесного підприємництва» і «джентльменського договору», а «емансиповані» вважають за краще не зв’язувати себе ніякими зобов’язаннями, діють імпульсивно за ситуацією, «на натхненні» та за інтуїцією. «Герої» і «злодії» співвідносяться як «народні рятівники» і «соціальні згубники» («злі генії»). «Креатори» і «детерміністи» співвідносяться як творці з необмеженою свободою творчості або як обмежені жорсткими нормами і канонами. Тому в залежності від прийнятого до реалізації «комунікативного репертуару» креативна самореалізація на своєму культурогенному четвертому рівні може носити різну культуротворчу направленість у професіосфері фахової діяльності. А саме: – медіаторна самореалізація або «шлях золотої середини»: для неї характерна помірність у всьому, стоїцизм, спокій і неподразливість духу, наполегливе й поступове досягнення цілі, для досягнення чого знаходяться оптимальні засоби, що йдуть від традицій знаходження «золотої середини» (aurea mediacritas) в успішному життєздійсненні; – глорічна самореалізація або «шлях слави»: це шлях перемог і поразок, злетів і падінь, духовних піднесень і духовних потрясінь; подібне може здійснюватись у формах «романтичної самореалізації», що має свої витоки ще з часів «рицарської культури» раннього феодалізму та «аристократичної культури» пізнього феодалізму («байронічний стиль»); у Новий і Новітній час їм найбільш відповідні форми «революційного романтизму» і сучасних «демократичних перетворень» у постмодернізованих суспільствах; в локально-особистісному форматі – це глорічна самореалізація у науці і техніці, видатному професіоналізмі вчених, конструкторів, технологів, комп’ютерних ІТ-розробників, творців техноінфосфери і техноноосфери, фундаторів культурно-інформаційних асоціацій та інноваційних антропокомплексів; – егалітарна самореалізація або «шлях свободи»: це шлях «висводженого духу», що став на ціннісні засади самостійного розвитку й вироблення нових ціннісних смислів і значень життя інноваційного характеру; таким чином практично реалізується свобода творчості, свобода людського буття через вільну професійну життєтворчість кожної особистості як висококласного та успішного фахівця; – креаторна самореалізація або «шлях творення»: це шлях конструювання дійсності за законами людської діяльності та в антропоморфах «труда творення», у креатокодах людської природі, в культуросфері і професіосфері креативно-синергетичної реальності інтегрованої трудової діяльності і діяльнісно-творчого синтезу; – культурогенна самореалізація або «шлях єдності»: який представлений двома головними формами-етапами: а) «шлях культуротворчої людини», що стає «шляхом промислительства» у миротворенні планетарної культури як об’єднаної і цілісної (холістичної) життєдіяльності всіх творчих суб’єктів і вищих професіоналів-промислителів; б) «шлях культуротворчого духу», що виводить духовно творчу сутність людини за межі первоприродного і вводить в креативно-інформаційні космічні процеси і взаємодії космічної астроінженерної діяльності, у космічну професіосферу «конструкцій духу» та його культуротворчості в ноосферо-синергетичній реальності вищого онтологічного виміру. Це дія сильного «антропного фактору» в космоеволюції і метафізичному космоутворенні, «онтологічна трансформація буття у ментально-реальнісній всеєдності Універсуму» [36, с.376].
Як видно, професійно-творча самореалізація за своєю суттю є головним засобом людського креативного самовиявлення, самоздійснення і самоствердження, у вищих та успішних професійних формах. За цією пріоритетною ознакою як культурогенним критерієм можна встановити загальний (і конкретний) культуротип креативного самоздійснення, в успішній професійній діяльності. 4. Культуротип креативного самоздійснення у професіосфері виробництва, що розвивається від творчих здібностей успішних фахівців; (1) Медіаторна самореалізація, котра обумовлює самовпорядковуючий соцієтальний культуротип фахівця за мірою здібності до самоорганізації – від сімейно-родової самоорганізації у малих сімейних підприємствах до партнерської й акціонерної професійної діяльності у сучасних постіндустріальних країнах. Звідси й має своє походження характерний тип сімейного, виробничо-групового, колективного, корпоративного, соціально-партнерського господарювання, управлінської професійної діяльності, організаційної самореалізації і кар’єроздійснення, що будуються на медіаторних зв’язках і відносинах, групо-усереднених, партнерсько-оптимізованих та узгоджених з «лідером-модератором». Він найчастіше позиціонує себе в якості харизматичної особистості: «успішний фахівець», «інновант» «фундатор», «творець» професійної цінності, а іноді «патріарх», «батько-засновник», визнаний «топ-менеджер» як видатний організатор у певній професіосфері фахової діяльності тощо. При такому соцієтальному культуротипі професійної діяльності вона переважно здійснюється за «організаційною мірою», коли професійна самоорганізація стає загальнопрофесійною груповою нормою, що піднімається вище «прийнятного рівня», оскільки сумісний труд є більш ефективним і потребує менших зусиль для досягнення більшого результату в разі самоорганізації професійної діяльності успішних фахівців. При медіаторній самореалізації фахівців соцієтального культуротипу задіюється «самоорганізаційна міра» з креативно-синергетичним механізмом професійної діяльності, котра за своєю результативністю піднімається на порядок – від «прийнятного рівня результативності» (ПРР)до «вищого рівня результативності» − ВРР [10, с.307-308]; для цього достатньо підняти рівень професійної вмотивованості та необхідних вмінь, щоб досягти необхідної дієвості за формулою: Дієвість = S [здібність (вміння) х мотивація] [37, с.323-324]. (2) Егалітарна самореалізація обумовлює самостверджуючий техноінформаційний і культурно-інформаційний культуротип успішного фахівця. Подібний культуротип виявляє себе за мірою свободного вибору технологічного самовтілення і «технологічної» свободи у професійній діяльності поза виробничим «технологічним детермінізмом». Під цим розуміється «технологічне висвободження» працівників шляхом технологічної самореалізації власної праці та всіх виробничників, технологічного винахідництва і технологічної модернізації виробництва. Подібним чином формується техноінформаційний культуротип господарювання, за яким розробляються ІТ-програми створення культурно-інформаційних і креативних асоціацій за вибором тих чи інших інтелектуальних технологій: комунікативних, когнітивних, креативно-інноваційних ІА та ІВ, їх технологічних розробок і техновтілень на основі професійно-технологічної самореалізації фахівців-техноінновантів. Створюється техногенна професіос
|
