Направлении севера точнее, чем Ураниборгская обсерватория

близ Копенгагена, построенная в 16 в .»

(А.Н. Рощин «Занимательная геодезия», Киев, 1989, с. 44).

Автор хоче звернути увагу на промовисті назви сторін світу в

українській мові: “ схід “, “ південь “, “ захід “, “ північ “, в противагу

лувійським, малозрозумілим – “ восток “, “ юг “, “ запад “, “ север “.

Всі чотири, українські, назви сторін світу, відповідають часовим

категоріям: “ схід ” (сонце знаходиться у точці, початку світового часу,

та закінчення нічного часу), “ південь “ (сонце знаходиться у точці, яка

відповідає половині світового часу), “ захід “ (сонце знаходиться у

точці, яка відповідає закінченню світового часу, та початку ночі),

“ північ “ (сонце знаходиться у точці, яка відповідає половині нічного

часу).

В лувійській мові тільки дві назви: “ восток “ і “ запад “ відповідають

категорії часу, але структурна будова цих слів, вказує на запозичення.

Назва “ юг “ відповідає кліматичним умовам краю, а “ север “ визначає

край, де проживають медведі (Ber). Так, медведів називали пращури

німців, за те, що вони поїдали ягоди (ber). Лувійці знали цього звіра, як

такого, що любить мед – «ведмедь». Хатти називали його так само, але

назва звіра була утворена навпаки – «медвідь».

У сучасній російській мові збереглось німецьке запозичення

«берлога».

Хатти, які контактували з німецькими племенами, ще на теренах

сучасного Східного Сибіру, вимовляли «Се бер» (це медвідь).

Це слово дало назву краю – «Себер» («Себирь»), а лувійські племена

трансформували слово у «Север». Таким чином, цей край називали

«Медвежим».

Наведені приклади яскраво свідчать про різний рівень знань хатто –

шумерів та лувійців. За українськими назвами криється і механізм

визначення того “ пів “ (дня), або “ пів “ (ночі)!

Назви свідчать не про “ умовне “ визначення часу, а про визначення

часу у конкретний момент руху сонця.

По- третє. За допомогою пірамід, визначали час, за так званим

“ сонячним годинником “, продовж світового дня.

Четверте. За “ сонячним годинником “, експериментальним шляхом,

було визначено, еталон “ сонячного часу “, який дозволив

створити перший прилад вимірювання часу, незалежний від сонця –

“ пісочний годинник “.

Піраміди дозволяли у будь-який час орієнтуватися людині відносно

сторін світу, та визначати “ сонячний час “, протягом світового дня.

За допомогою цих споруд, давні науковці-жерці могли виміряти

довжину земної кулі.

Ці знання пізніше запозичили древньогрецькі науковці, а від останніх –

араби. В арабських джерелах збереглась інформація про необхідні

умови, та методику, вимірювання довжини земної кулі:

«Здесь есть другой путь для определения окружности Земли без

необходимости хождения по пустыне, а именно: поднимаемся на

высокую гору (піраміду [В.Б.]), стоящую на берегу моря или

возвышающуюся над ровной низиной. Когда мы найдём такое место у

моря или в пустыне, будем наблюдать Солнце с горы на восходе или

закате, пока не скроется из нашего зрения половина его диска.

Тогда мы замерим его понижение…» (А.Н. Рощин «Занимательная

геодезия», Киев,1989, с.49-50).

Третя складова «міда», складного слова “ Піра міда “,

потребує додаткового вивчення. Очевидно, вона відповідає

основі «UMMEDA» в шумерській логограмі «LU MES UMMEDA»

(«людина»,[ яка ] «мешкає» [в] «UMMEDA») // (Э.Д. Менадбе

«Хеттское общество», Тбилиси, 1965, с.152).

 

сулія - посудина для рідини: су (вода) + лія (лити, наливати) – загалом

посудина для води. Згадайте хаттське слово “ літіус ”, яке означало те

саме – посудину для води;

 

суміжний – су (вода) + міжний (межа) – загалом, той, який межує через річку.

Тобто, річка виступає певним “кордоном” – межею.

Це ще раз підтверджує, що наші давні пращури селились на берегах

річок. Характер взаємовідносин між поселенцями, на двох

протилежних берегах річки, міг бути різним. Ці взаємовідносини і

посприяли виникненню слів: су мирний, су покій, су противник, су тичка,

су місний. Виникають і слова, які характеризують подорож по річці:

су провід, су проводження, су путник.;

 

сусід – су (вода) + сід (сидіти, сід ати – у значенні: “мешкати”, “проживати”).

Слово “ сусід ” тотожнє попередньому слову – “ суміжний ”- “ той,

який межує через річку “ та слову “ су проти”, “ су противник”.;

 

сучасний – су (вода) + час ний (від слова – “ час “), тобто значення слова вказує на те,

що дія відбувається у реальному часі, або предмет дії знаходиться у

реальному часі). Очевидно, що давня філософія шумерів поєднувала ці два

поняття “ часу ” і “ дії ”, адже дія не може відбуватись поза межами часу.

Згадуються такі сучасні філософські висловлювання:

“ Все тече – все змінюється у часі ”,

“ Не можна увійти у воду двічи “, “ Час спливає, як вода “...;

 

суровий – су (вода) + ров ий (від слова “ рев ти “, “ рев ати “), давнє значення слова:

“ бурхлива вода “, “ вода, яка реве ”.;

Згадайте слова Т. Г. Шевченка: “ Реве та стогне Дніпр широкий “...;

 

суміш – су (вода) + міш (від слова “ міш ати”, “ по міш увати “, “ роз міш увати “), давнє

значення слова: “ те, що розмішується у воді “. Тотожнє сучасному слову, яке

використовується у сільському господарстві - су ржик (“ змішаний ”).

Порівняйте з німецьким словом – misch ung, ge misch (суміш). Корінь той

самий – “ міш ”. Литовське – misi nys (суміш), sumais yti (змішувати).

В останньому, литовському слові, збереглось шумерське “ су “ (вода)

– su maisyti.

 

сутінки – cу (вода) + тін(ь)ки (від слова “ тінь “, “ за тін ок “), давнє значення слова:

“ вечірня пора дня, коли тінь “лягає” на водяне плесо”.;

 

сухар - су (вода) + хар. Те, що перед вживанням, необхідно замочити у воді, де

«хар» - «зерно», а не тільки одиниця ваги будь-якого зерна – «гар»;

Слово «харч», «харчі» визначали не будь-яку їжу, а – «зерно».

 

су дний день, “ су дний день“ - “ день води “, це “ день всесвітнього потопу “,

су дно, який пережили наші далекі пращури – хатто-шумери..

су д «день всесвітнього потопу» сприймався нашими далекими пращурами

– «атлантами», як «покарання» Богів.

Слово “ суд ” (покарання), та “ судно “ похідні від шумерського

(тюркського) слова – «су» (вода).

Згадаємо Біблійне судно – “ Ноєв ковчег ”.

 

Су дак(риба), Су ла(назва річки та риби), етимологія менш зрозуміла, але не викликає

су глинок, су хий (відсутність води), сумнівів, щодо свого походження від шумерського

ви су шувати (позбавляти води), «су» (вода).

су ша, су кно...

 

рahhur*, pahur*, бахур (не посидюча дитина). Первісне значення цього слова “ вогонь ”.

вahar** бахур – “ та дитина, яка, як вогонь, швидко переміщується у

просторі “. На теренах Західної України малих дітей часто називають

цим словом, коли дитина “ літає “, “ не знаходить собі місця “.

Зустрічаємо це слово у давньому шумерському слові –

Pu – Sig – Bahar- a, яке означає: “ піч для обпалення цегли вогнем “,

де Pu (піч) + Sig (цеглина) + Bahar-a (вогонь).

(И.Т. Конева «Шумерский язык» - СПБ – 1996, с.175 **; “Древнейшие

языки Малой Азии - сборник статей “ Москва – 1980, с.75 *.)

Знаходимо його і в литовській мові «pakurti» (розпалювати вогнище),

та в латинській мові «de- bacchor» (безумствовать, неистовствовать,

бушевать).

 

Arzana – Помилковий переклад. Мова йде про жито. Від лувійського «рожь»

«ячменная каша» с.10утворюється похідне «ржана [каша ]». Шумери, перед приголосними

ставлять голосну «а», утворюючи слово власного вжитку – «аржана»

(Аракелян Анант Бабкеновна «Исследования по терминологии

хеттского языка» - Автореферат, М., 1987, с.10)

 

 

Цей ряд прикладів давніх шумерських слів, які широко використовуються у

сучасній українській мові можна продовжити, він безкінченний.

Якщо хтось з дослідників хоче заперечити і сказати, що все це вигадка і нісенітниця

дослідника, відповім словами Біблії:

“ Через темність ми не впорядковуємо слова. ”

(БІБЛІЯ або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту – Українського

Біблійного Товариства – 1991- Книга Йова 37(19), с.535.)

Гадаю, що у читачів не виникає сумнівів у значенні, та структурній побудові, таких

сучасних слів, як: пиво вар, цукро вар, соле вар, мило вар, кашо вар, ваго воз, паро воз,

паро плав, водо різ, водо спад, Водо хреще, водо воз, водо діл, водо лій, водо лаз,

водо нос, хлібо роб, вино роб, вогне гасник, вогне мет, вогне борець, сухо фрукти, димо хід,

вагоно будування, літако будування, звуко оператор, звуко запис, звуко сполучення,

звуко уловлювач, зло чинець, зло чин, зло дій, зло то…

Загальні закони словоутворення у того, чи іншого народу, загалом не змінюються.

Пройшли тисячоліття… Кожне наступне покоління «створює» свої «нові» слова

для спілкування, і широко їх використовує.

У сиву давнину формування складного слово відбувалось шляхом з”єднання, як правило

двох, окремих слів (у хаттів), або більше (у шумерів).

Згадаємо шумерські логограми, які складалися з трьох, і більше, слів.

Ці давні, добіблійні слова, складались з простих складів: з двох, трьох звуків:

LU. DUB. CAR. GIS. («людина» + «дуб» + «царапати» + «кістка» = «писар»).

У наш час складні слова формуються так само, але можуть складатись з цілих слів, та

складів, які утворені з більше ніж трьох фонем…

Згадаємо таке надбання сучасності, як абревіатуру. За своєю сучасною побудовою це, не

що інше, як давня шумерська логограма – “ УКР.ПРОФ.СПІЛКА. “ (Українська Професійна

Спілка), “ НАР.КОМ.ЗЕМ. “ (НАРОДНИЙ КОМІСАРІАТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ),

“ РАД.НАР.ГОСПИ. “ (Радянські Народні Господарства), “ Д.Н.Д. “ (Добровільна Народна

Дружина), “ С.Р.С.Р. “ (Союз Радянських Соціалістичних Республік)...

 

Пройдуть тисячоліття, і наші далекі нащадки не зможуть пояснити написи: С.Р.С.Р.,

РАД.НАР.ГОСПИ., якщо «стародруки 20-21 століття» збережуться в архівах до того часу.

Російський письменник Олександр Кондратов, автор багатьох цікавих праць з історії

філології, відзначав:

«Отыскать же язык, родственный шумерскому, не удалось и по сей день.

А какие только языки не привлекались! Едва ли не все языковые семьи мира: тюркская,

монгольская, уральская, мон-кхмерская, австронезийская, дравидийская, китайско-

тибетская, семитохамитская, индоевропейская и даже языки Северо-восточной Сибири,

Америки, Океании и тропической Африки! Но всё безрезультатно.

«В настоящее время шумерский язык приходится считать изолированным, и родство его с

каким бы то ни было другим языком – не установленным», - констатирует профессор

И.М. Дьяконов итог столетнего поиска «родителей». На первых порах понять шумерский

язык помогали специальные словари, составленные вавилонянами: ведь и для них язык

шумеров был чужим, они употребляли его в религиозных церемониях, подобно тому как

употребляется латынь в католических мессах… И по сей день в шумерской филологии

много «белых пятен», много спорного, а порой и просто неизвестного. До сих пор не

составлен даже полный словарь языка шумеров. И всё-таки учёные разных стран мира

продолжают с неиссякаемым упорством «вгрызаться» в тексты на этом загадочном языке.

Ведь именно шумерам принадлежат древнейшие – самые первые в мире! – медицинские,

юридические, хозяйственные документы…»

(Александр Кондратов «Земля людей-земля языков», Санкт-Петербург, Авалон, 2006,

с.164-165).

Вважаємо, що саме в українській мові знаходиться найбільше слів, які є відповідниками, як

за фонетикою, так і за значенням, словам давньої шумерської мови.

Такі відповідники знаходимо і в сучасній російській мові, та їх кількість значно меньша,

а значна частина їх, потрапили у російську мову, через посередництво української.

Продовжимо наше дослідження.

У VII- VI ст. до н. е. лувійці, давні пращури росіян, заселяють простори на північ, та схід,

від Дону.

Хатто-шумери захоплюють території північного побережжя Чорного моря.

Таким чином осібність українського і російського народів є очевидною.

Вона існувала завжди. Цього не можна забувати. Це історичний факт, і про це треба

пам’ятати.

Геродот називає племя авхатів одним з скіфських племен і називає їх «скіфами

орачами».

Володимир Петрук намагається вивести історію українського народу від історії скіфів.

 

Гадаю,що це хибний шлях. Авхатти, які проживали між Південним Бугом та Дністром,

були одним з пізньо- хеттських племен, яке у VII—VI ст. до н.е., вступивши в союз

з кімерійями, (можливо під натиском Ассірії) покинуло свою Батьківщину, у південно -–

східній частині Малої Азії, і переселилось на терени сучасної України.

«Авхатти» є малоазійськими «хаттами», яких ми ототожнюємо з пізнішими «венедами».

Це венеди були орачами «українських земель», а не скіфи.

Хатти (венеди), в співдружності з антами (шумерами) та скіфами, освоювали українські

степи у 7 ст. до н.е. – 1 ст. н.е.

Опис, який наводить В.Петрук, посилаючись на римського поета Валерія Флака

говорить про українця — “анта”, а не про українця —“скіфа”:

“Третім іде Авх, гордо розвертаючи тисячи подібних один до одного людей — військо

кіммерійців. Його вроджена прикраса — біле волосся, але вік, наступаючи, вже оголив

його чоло. Він пов’язав свої скроні потрійним вузлом і залишив дві стрічки

спадати з його священної голови...” (В. Петрук, 2001, с. 162—165).

Р.S.

Автором готується цілком нова робота про давніх пращурів українського народу –

народ Хатти (пізніше – “Хатто - Шумери”).

Вони, як вважає автор, на початку 4 тисячоліття до н. е., проживали в Якутії.

Пізніше потрапили до Індії, звідти - до Месопотамії, звідки прийшли, на початку 4

тисячоліття до н. е., до Малої Азії, та Сіріії.

Значно пізніше, у 7-6 ст. до н.е. прийшли на північне побережжя Чорного моря.