Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність 34 страница

Цікавою є норма Угоди про відшкодування відповідачу. Відпо­відно до цієї норми відповідач, до якого на вимогу власника об'єкта інтелектуальної власності були вжиті запобіжні заходи, шо безпід­ставно обмежили відповідача в його правах або зовсім позбавили їх, внаслідок чого йому були завдані певні збитки, має право вимага­ти компенсацію за шкоду, заподіяну внаслідок такого зловживан­ня, у тому числі витрати на адвоката.

Угода також передбачає певні адміністративні процедури захис­ту прав інтелектуальної власності.

Зазначені норми передбачені ЦК України та іншими законами про інтелектуальну власність.

16.2. Міжнародні конвенції про охорону авторського права і суміжних прав

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р.

Ця Конвенція багато разів переглядалася і останній раз — у Па­рижі 24 липня 1971 р. зі змінами від 2 жовтня 1979 р. Багаторазо­вий перегляд Конвенції зумовлювався і буде зумовлюватися роз­

_ Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності

36*4-414

витком суспільних відносин у сфері літературно-художньої діяль­ності. Це об'єктивний і закономірний процес удосконалення між­народної охорони творів науки, літератури і мистецтва.

У преамбулі Бернської конвенції проголошується її мета: охоро­няти настільки ефективно і однаково, наскільки це можливо, пра­ва авторів на їхні літературні і художні твори. Держави, що підпи­сали Конвенцію чи приєдналися до неї, утворили Союз для охоро­ни прав авторів на їхні літературні і художні твори.

Основними засадами зазначеної Конвенції є:

1) національний режим, відповідно до якого твори, створені в одній із країн-членів Союзу, повинні одержувати у всіх інших країнах-членах Союзу таку саму охорону, яку ці країни надають своїм власним громадянам;

2) принцип автоматичної охорони, відповідно до якого націо­нальний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, тоб­то охорона надається автоматично і не зумовлюється формальними умовами реєстрації, депонування тощо. Тобто твір українського письменника, виданий у Франції, підлягає такій самій охороні як і твори французьких письменників, оскільки обидві країни є члена­ми Паризького Союзу;

3) принцип незалежності охорони, відповідно до якого права іноземного автора із країни-члена Союзу охороняються в іншій країні-члені Союзу, незалежно від того, чи вони охороняються на батьківщині походження твору.

Об'єктом правової охорони Бернська конвенція проголошує будь-які твори літератури, науки і мистецтва незалежно від форми і способу їх вираження. Перелік творів, що мають охоронятися на­ціональним законодавством і яким надається охорона даною Кон­венцією, невичерпний. Це можуть бути твори будь-якого науково­го чи художнього рівня, жанру, призначення тощо. Стаття 2 Кон­венції проголошує, що терміном «літературні і художні твори» охоплюються усі твори у сфері науки, літератури і мистецтва.

Проте національні законодавства можуть містити певні категорії творів, які не охороняються законом. Національні законодавства мають навести чіткий і вичерпний перелік творів, яким правова охорона не надається.

РОЗДІЛ 16

Похідні твори за Конвенцією охороняються нарівні з оригіналь­ними творами. Національні законодавства мають визначати право­вий режим офіційних текстів законодавчого, адміністративного і судового характеру. Збірники літературних і художніх творів, на­приклад, енциклопедії і антології, що є результатом інтелектуальної творчості за підбором і розташуванням матеріалів, охороняються як твори без шкоди правам авторів творів, що ввійшли до зазначених збірників. Усі ці твори користуються охороною в кожній із країн-членів Союзу.

Бернська конвенція визначає чіткі критерії для надання право­вої охорони. Одним із важливих положень Конвенції є положення, що стосується творів фольклору, хоча цього терміна Конвенція не вживає. Вона передбачає, що у разі, коли невідомо, хто є автором твору, але є підстави гадати, що автором цього твору є громадянин країни-члена Союзу, законодавець цієї країни може призначити відповідний компетентний орган, який має здійснювати захист прав такого автора.

Суб'єктами прав на твори науки, літератури і мистецтва визна­ються автори та їх правонаступники. Авторами можуть бути будь-які фізичні особи. Правовій охороні підлягають як випущені, так і не випущені у світ твори за умови, що їх автори є громадянами однієї із країн-членів Союзу або вони мають постійне місце прожи­вання у ній.

Під випущеними у світ творами слід розуміти такі, що випущені зі згоди автора, яким би не був спосіб виготовлення примірників, за умови, що ці примірники випущені в обіг у кількості, придатній задовольнити розумні потреби публіки, враховуючи характер твору.

Не є випуском твору представлення драматичного, музично-дра­матичного чи кінематографічного твору, виконання музичного тво­ру, публічне читання літературного твору, сповіщення по проводах або передача в ефір літературних чи художніх творів, показ творів мистецтва і спорудження твору архітектури.

Твір вважається випущеним у світ одночасно в кількох країнах, якщо він був випущений у двох або більше країнах протягом трид­цяти днів після першого його випуску.

Бернська конвенція чітко визначає особисті немайнові і майнові права авторів. До особистих немайнових прав за Конвенцєю на­

Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власнім 11

лежить право авторства і право протидіяти будь-якому перекручен­ню твору, Його спотворенню, а також будь-якому посяганню на

твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

Майновими правами авторів є право на переклад, право на від­творення творів будь-яким способом і в будь-якій формі (шо вклю­чає будь-який звуковий або візуальний запис (ст. 9 Конвенції), пра­во на публічне виконання драматичних, музично-драматичних і му­зичних творів (ст. 11), право на передачу в ефір або публічне спо­віщення засобами бездротового і дротового зв'язку, за допомогою гучномовця або іншого подібного апарата (ст. 11), право на публічне читання (ст. 11^,ег), право на переробку, аранжування та інші зміни твору (ст. 12), право на кінематографічну переробку і відтворення творів (ст. 14). Так зване право «часткової участі», пе­редбачене ст. 14^,ег (щодо оригіналів творів мистецтва і оригіналів рукописів), є факультативним і застосовується лише тоді, коли це допускається законодавством країни, до якої належить автор.

Передбачена охорона може бути витребувана в будь-якій країні Союзу за умови, шо законодавство країни, до якої належить автор, це дозволяє в обсязі, що допускається законодавством країни, в якій витребовується ця охорона.

Бернська конвенція передбачає також випадки використання творів без дозволу автора і без виплати йому певної винагороди. Тобто права автора можуть бути обмежені на користь третіх осіб. Це так зване «вільне використання».

Паризький акт Бернської конвенції. Бернська конвенція, незважа­ючи на численні ЇЇ перегляди, у певних своїх принципових поло­женнях не відповідала тим соціально-економічним і політичним змінам, що сталися у світі. Тому в 1971 р. до Бернської конвенції був розроблений і доданий додатковий розділ, який передбачає певні пільги для країн, що розвиваються. Країн, що стали незалеж­ними, стало багато і з ними не можна було не рахуватися. Пере­дусім був полегшений вступ цих країн до Бернського союзу, тобто приєднання до Конвенції. Зазначеним країнам були надані пільги шодо перекладу і відтворення творів іноземних авторів. Додатковий розділ до Конвенції істотно розширив перелік виключень із загаль­ного правила про виключність прав автора. Були передбачені

РОЗДІЛ 16

обов'язкові невиключні ліцензії на переклад і відтворення творів іноземних авторів з метою освіти, які не могли передаватися іншим особам.

Всесвітня конвенція про авторське право

Конвенція підписана в Женеві 6 вересня 1952 р., переглянута в Парижі 24 липня 1971 р.

Бернська конвенція в основному була розрахована на розвинені країни Західної Європи. її членами не були США та ряд інших країн. США з їх потужною поліграфічною промисловістю та вели­чезним книжковим ринком, таким чином, випадали з орбіти Берн-ської конвенції. Тому відразу після закінчення другої світової війни почалися пошуки шляхів охоплення США та інших країн міжна­родною конвенцією з авторського права.

Принципової різниці між Бернською і Женевською конвенціями немає. Є істотні відмінності в окремих положеннях. Всесвітня (Же­невська) конвенція не містить широкого переліку творів науки, лі­тератури і мистецтва, що підпадають під її охорону. Немає у цій Конвенції і детальної регламентації щодо охорони окремих об'єктів авторського права. У ст. 1 наводиться лише примірний перелік тво­рів науки, літератури і мистецтва, що підпадають під правову охо­рону. Всесвітня конвенція нічого не говорить про твори приклад­ного мистецтва і фотографії.

Всесвітня конвенція також базується на принципі національно­го режиму. Кожна держава-член Всесвітньої конвенції надає іно­земним авторам таку саму охорону, як і власним авторам. Ця Кон­венція містить специфічні норми щодо формального оформлення авторських прав, виходячи з того, що багато країн у своїх націо­нальних законодавствах містять норми щодо формальностей. Кон­венція прийняла компромісне рішення, за яким формальності, пе­редбачені національним законодавством (депонування примір­ників, реєстрація, виробництво або випуск у світ твору на території даної держави тощо), вважаються виконаними щодо будь-якого твору, що користується конвенційною охороною, якщо будуть до­тримані формальності, встановлені самою Конвенцією.

Строк охорони об'єктів авторського права Всесвітня конвенція встановляла не менше 25 років після смерті автора. На відміну від

__ Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності

Бернської ця Конвенція не передбачає охорони особистих немая-нових прав. На Паризькій конференції 1971 р. з приводу цієї про­блеми точилася тривала дискусія. Проте позитивного рішення не було прийнято, оскільки ряд держав, у тому числі і США, не виз­нають особистих немайнових прав.

Досить детально Всесвітня конвенція регламентує право на пе­реклад. Стаття V Конвенції проголошує: «Права, згадані в статті І, включають виключне право автора перекладати, випускати в світ переклади і дозволяти переклади і випуск у світ перекладів творів, що охороняються на підставі цієї Конвенції».

Проте кожна держава, що є членом Конвенції, може своїм внут­рішнім законодавством обмежити право перекладу письмових тво­рів відповідно до умов, визначених Конвенцією.

Якщо автор протягом семи років від дня першого виходу в світ свого твору не випустив у світ перекладу і не дав дозволу на випуск у світ перекладу твору однією із мов даної держави, то компетент­ний орган цієї держави має право видати будь-якому громадянино­ві цієї держави ліцензію на переклад твору відповідною мовою. Пра­во на переклад підлягає охороні в усіх державах-членах Конвенції.

На Паризькій конференції було прийнято рішення включити до Всесвітньої конвенції правила щодо обмеження права на переклад. Суть цього нововведення полягає у тому, що відповідно до поба­жань країн, які розвиваються, обмежується право на переклад авто­ра твору і на розповсюдження шляхом видачі примусових ліцензій.

Під випуском у світ Всесвітня конвенція визнає відтворення в матеріальну форму примірників твору і надання необмеженому ко­лу осіб можливості читати його або знайомитися з ним шляхом зо­рового сприйняття.

Статус країни, що розвивається, надається ООН за клопотанням цієї країни.

Норми Всесвітньої конвенції не застосовуються і правова охоро­на не надається творам, які на момент набуття чинності Конвен­цією, перестали охоронятися або взагалі ніколи не охоронялися на території держави-члена Конвенції. Конвенція встановлює спеці­альний режим щодо невипущених у світ творів. Автори таких творів користуються в державах-учасницях Конвенції, в яких вони про-

розділ?6

сять надати охорону їхнім творам, такими самими правами, що і вітчизняні автори неопублікованих творів. Проте охорона твору та­кого автора надається за умови, що автор є громадянином держа­ви, яка приєдналася до Конвенції. Водночас кожна держава-учас-ннця Конвенції може у своєму національному законодавстві при­рівняти таких авторів на своїй території до власних громадян.

Правила Конвенції опубліковані твори поділяють на дві групи. Першу групу складають твори за принципом громадянства автора: твори, автор яких є громадянином держави-учасниці Конвенції, підлягають охороні незалежно від того, де вони опубліковані. Охо­роні підлягають також твори, які вперше були опубліковані на те­риторії країни, що не є учасницею Конвенції.

Другу групу складають твори за принципом місця випуску у світ. Твори авторів, які є громадянами держави-учасниці Конвенції, охороняються незалежно від того, де вони були вперше випущені, навіть якщо це мало місце в країні, яка не є учасницею Конвенції.

Якщо твір випущений на території держави-учасниці Конвенції, то він підлягає охороні на території кожної держави-учасниці Кон­венції незалежно від того, громадянином якої держави є автор. Цим Всесвітня конвенція відрізняється від Бернської.

Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення («Римська конвенція»)

Бурхливий розвиток звуко- і відеозаписувальної техніки та тех­нічних пристроїв для передачі звуків і зображень на далекі відстані зумовили виникнення ринку аудіо- і відеопродукції. Цей ринок до­сить інтенсивно і успішно розвивається і вже приносить великі прибутки його учасникам. Шоу-бізнес на ринку посідає одне із са­мих прибуткових місць.

Зазначені чинники зумовили необхідність створення системи правової охорони як на національному, так і на міжнародному рівні нових об'єктів інтелектуальної власності — об'єктів суміжних прав.

Проблема охорони об'єктів суміжних прав на міжнародному рівні з середини минулого століття постала настільки гостро, що вже у 1961 р. була підписана Конвенція, яку стали називати Римсь­кою конвенцією. Особливість суміжних прав полягає у тому, що

____ Міжна родні угоди у сфері інтелектуальної власної і *

вони є правовою формою реалізації авторських прав. Отже, голов­ною метою Римської конвенції с охорона суміжних прав. Це пер­ша міжнародна угода такого виду. Перша стаття Римської конвенції визначає, що охорона суміжних прав має здійснюватися в такий спосіб, щоб не зашкодити авторським правам. Об'єктами охорони Конвенції є права на виконання, права виробників фонограм та права організацій ефірного мовлення на свої передачі (програми).

Суб'єктами зазначених прав є виконавці, виробники фонограм та організації ефірного мовлення. Конвенція передбачає можли­вість надання охорони суб'єктам суміжних прав незалежно від то­го, чи охороняються літературні і художні твори, використані вико­навцями, виробниками фонограм та організаціями ефірного мов­лення.

Членами Римської конвенції можуть стати лише члени Бернсь­кої або Всесвітньої конвенції, які є і членами ООН. Основним принципом Конвенції є принцип національного режиму, за яким виконавцям, виробникам фонограм та організаціям ефірного мов­лення з однієї держави-учасниці Конвенції в іншій державі-учас­ниці надається така сама правова охорона, як і власним громадя­нам та юридичним особам. Проте Конвенція встановлює мінімаль­ний рівень охорони, нижче якого опускатися не дозволяє.

Римська конвенція визначає чіткі критерії застосування націо­нального режиму. Національний режим виконавцям надається за таких умов:

— виконання має місце в іншій договірній державі;

— воно включене до фонограми, що охороняється Конвенцією;

— виконання транслюється в живому виконанні у передачі, що

є об'єктом правової охорони Конвенції;

— незалежно від того, до якої держави належить виконавець, де мало місце виконання.

Національний режим надається виробнику, якшо він є громадя­нином іншої договірної держави (критерій національності) або пер­ша фіксація була здійснена в іншій договірній державі (критерій фіксації), або фонограма була вперше чи одночасно випущена у світ в іншій договірній державі (критерій випуску у світ).

РОЗДІЛ 16

Національний режим організаціям ефірного мовлення надається за умови, що постійне місцезнаходження цієї організації перебуває в іншій договірній державі (принцип національності) або, якщо пе­редача транслювалася з передавача, розташованого в іншій договір­ній державі, незалежно від розташування початкової організації ефірного мовлення (принцип територіальності). Договірні держави можуть заявити, що вони забезпечать охорону радіо- і телепередач лише у тому разі, якщо умови національності і територіальності за­довольняються щодо однієї і тієї самої договірної держави.

Виконавці мають право дозволяти чи забороняти:

— передачу в ефір або сповіщення до загального відома живого виконання;

— здійснення запису незафіксованого виконання;

— відтворення фіксації виконання за умови, що початкова фік­сація була здійснена без згоди виконавця або відтворення здійсню­ється з метою, недозволеною Конвенцією або виконавцем.

Виробники фонограм мають право дозволяти або забороняти пряме чи опосередковане відтворення їх фонограм. Організації ефірного мовлення мають право дозволяти чи забороняти:

— одночасну ретрансляцію їх передач;

— фіксацію їх передач;

— відтворення недозволених фіксацій їх передач або відтворен­ня законних фіксацій з протизаконною метою;

— сповіщення до загального відома їх телевізійних передач за допомогою приймачів, встановлених у місцях, доступних для публі­ки, за плату.

Римська конвенція містить також і певні обмеження прав вико­навців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення. Де­які з них встановлені самою Конвенцією, деякі встановлюються на­ціональним законодавством договірної держави. Мінімальний строк охорони, передбачений Римською конвенцією, становить 20 років, починаючи від кінця року, в якому була здійснена фіксація, що стосується фонограм і виконання, включених до них; або мало місце виконання щодо виконань, не включених до фонограм; або щодо радіо- і телепередач часу такої передачі.

_ Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності

——————— ■—■--- і

Римська конвенція є першим міжнародним документом у галузі

суміжних прав, що активно розвиваються і тому потребують більш

детального правового опосередкування.

Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм від 29 жовтня 1971 р. Прийняття цієї Конвенції, відомої як Конвенція про фоногра­ми, було зумовлено зростаючими масштабами незаконного відтво­рення фонограм, що має місце в усьому світі. Конвенція визначи­ла чіткі поняття:

1) «фонограма» — виключно звуковий запис звуків;

2) «виробник фонограми» — будь-яка фізична чи юридична осо­ба, яка першою здійснила запис звуків на фонограмі;

3) «копія» — матеріальний носій, що містить звуки, записані безпосередньо чи опосередковано з фонограми, і який містить всю або значну частину звуків, записаних на цій фонограмі;

4) «розповсюдження серед публіки» — будь-який акт, засобом якого копії безпосередньо чи опосередковано пропонуються публі­ці взагалі або будь-якій її частині..

Кожна держава-учасниця зобов'язується охороняти виробників фонограм, які є громадянами інших держав-учасниць, від вироб­ництва копій фонограм без згоди виробника і від ввозу таких копій кожного разу, коли згадане виробництво чи ввезення здійснюють­ся з метою їх розповсюдження серед публіки, а також від розпов­сюдження цих копій серед публіки.

Строк охорони прав виробників фонограм визначається націо­нальним законодавством кожної держави-учасниці Конвенції.

Держави-учасниці Конвенції можуть у своїх національних зако­нодавствах передбачати і певні обмеження прав виробників фоно­грам, що можуть бути такими, які встановлені цим законодавством для авторів творів. Проте обов'язкові ліцензії можуть бути передба­чені лише у тому разі, якщо дотримані такі умови:

— відтворення призначається для використання виключно для навчання або наукових досліджень;

— ліцензія дає право відтворення лише на території держави-учасниці, компетентні органи якої надали ліцензію і вона не поши­рюється на експорт копій;

РОЗДІЛ 16

- відтворення, здійснене на підставі ліцензії, зумовлює право на справедливу винагороду, що визначається зазначеним органом з урахуванням, поряд з іншим, кількості копій, що будуть вироблені

Норми цієї Конвенції не можуть бути витлумачені таким чином, що обмежують або завдають шкоди охороні інтересів авторів-вико-навців, виробників фонограм або органів радіомовлення. Кожна із держав-учасниць визначає межі дії охорони інтересів авторів-вико-навців, виступи яких записані на фонограму, а також умови, за яких вони можуть користуватися такою охороною. Держава-учас-ниця не зобов'язана дотримуватися норм Конвенції щодо фоно­грам, які були записані до набуття чинності цією Конвенцією на території даної держави.

Міжнародне бюро Всесвітньої організації інтелектуальної влас­ності збирає і публікує інформацію щодо охорони фонограм. Кож­на держава-учасниця безвідкладно повідомляє Міжнародному бю­ро про усі нові закони та офіційні тексти, що стосуються охорони фонограм.

Договір ВОІВ з виконання і фонограм

Договір ВОІВ прийнятий дипломатичною конференцією з дея­ких питань авторського права і суміжних прав 2—20 грудня 1996 р. в Женеві. Його прийняття зумовлене необхідністю подальшого удо­сконалення міжнародно-правової охорони виконань і фонограм. Стаття 1 цього Договору проголошує, що він ні в якій мірі не при­меншує значення Римської конвенції. Охорона, шо надається за цим Договором, ніяким чином не завдає шкоди охороні авторсько­го права на літературні і художні твори.

Договір містить визначення деяких понять для цілей цього До­говору:

1) виконавці — це актори, співаки, музиканти, танцюристи та інші особи, які грають роль, співають, читають, декламують, грають на музичному інструменті, інтерпретують або іншим чином вико­нують літературні, мистецькі або фольклорні твори;

2) фонограма — це запис звуків виконання або інших звуків, або відображення звуків, крім звуків у формі запису, що включений до кінематографічних або аудіовізуальних творів;

_ Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності

3) запис — цс втілення звуків або їх відображень, що дозволяють

їх сприйняття, відтворення або сповіщення за допомогою відпо­відних пристроїв;

4) виробник фонограми — це фізична або юридична особа, яка бере на себе ініціативу і відповідає за перший запис звуків вико­нання чи інших звуків або відображень звуків;

5) опублікування запису виконання або фонограми — це пропо­зиція запису виконання або фонограми публіці зі згоди право во­лодільця і за умови, шо примірники пропонуються публіці в розум­ній кількості;

6) ефірне мовлення — це передача засобами бездротового зв'яз­ку звуків зображень і звуків або їх відображень для сприйняття публікою; така передача, що здійснюється через супутник, також визнається ефірним мовленням; передача кодованих сигналів буде ефірним мовленням, якщо засоби декодування надаються публіці організацією або з її згоди;

7) сповіщення для загального відома виконання або фоногра­ми — це передача для публіки будь-яким засобом, крім ефірного мовлення, звуків виконання або відображень звуків, записаних на фонограму. Для цілей ст. і 5 Договору «сповіщення для загального відома» включає доведення звуків або відображень звуків, записа­них на фонограму, до слухового сприйняття публікою.

В основі Договору лежить національний режим, за яким його сторони надають охорону, передбачену Договором, виконавцям і виробникам фонограм, які є громадянами інших сторін Договору.

Особливістю цього Договору є те, що він надає охорону і осо­бистим немайновим правам виконавців. Виконавці мають право вимагати визнання себе виконавцями, а також протидіяти будь-яким перекрученням або спотворенням чи іншій зміні своїх вико­нань, що можуть нанести шкоду репутації виконавця.

Виконавці наділяються виключним правом щодо своїх виконань дозволяти:

— ефірне мовлення і сповіщення для загального відома своїх не-записаних виконань, за винятком випадків, коли виконання уже передавалося в ефір;

~ запис своїх незаписаних виконань.

РОЗДІЛ 16

Виконавці користуються також виключним правом дозволяти пряме або побічне відтворення своїх виконань, записаних на фоно­грами, будь-яким чином і в будь-якій формі. Виконавці мають ви­ключне право на розповсюдження записів своїх виконань, на про­кат своїх виконань, на доведення своїх виконань для загального сповіщення публіки.

Права виробників фонограм. Виробники фонограм також наділя­ються виключним правом на відтворення, розповсюдження та про­кат примірників своїх фонограм, а також робити фонограми до­ступними для публіки.

Виконавці і виробники фонограм користуються правом на одно­разову і справедливу винагороду за пряме чи побічне використан­ня фонограм, опублікованих з комерційною метою, для ефірного мовлення чи будь-якого сповіщення для загального відома.

Національні законодавства сторін Договору можуть містити нор­ми щодо обмежень прав виконавців і виробників фонограм або ви­нятки з них. Строк охорони прав для виконавців за Договором встановлений у 50 років, рахуючи з кінця року, в якому виконання було записано на фонограму.

Строк охорони прав виробників фонограм за Договором вста­новлений у 50 років, рахуючи з кінця року, в якому фонограма бу­ла опублікована. Якщо публікації фонограми не було — то протя­гом 50 років з моменту запису фонограми.

Договір ВОІВ про авторське право

Договір ВОІВ прийнятий Дипломатичною конференцією з пи­тань авторського права і суміжних прав у грудні 1996 р.

Дипломатична конференція з метою подальшого удосконалення системи міжнародно-правової охорони авторських прав на літера­турні і художні твори щдтшсала цей Договір 20 грудня 1996 р. До нього включені деякі нові міжнародні правила, дано більш чітке тлумачення деяких існуючих правил. Договір врахував також глибо­кий розвиток і зближення інформаційних і комунікаційних техно­логій та їх вплив на створення і використання літературних і худож­ніх творів. Наведені чинники зумовлюють ще більшу необхідність посилення авторсько-правової охорони як основного стимулу до

_ Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власні»: ґі

літературної і художньої творчості. Водночас не можна не рахува­тися з необхідністю урівноважувати інтереси і права авторів з інте­ресами широкої публіки.

Цей Договір є спеціальною угодою шодо ст. 20 Бернської кон­венції про охорону літературних і художніх творів. Договір уточнює, шо авторсько-правова охорона поширюється на форму вираження, а не на ідеї, процеси, методи функціонування або математичні кон­цепції як такі. Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Компіляції даних чи іншої інформації у будь-якій формі, шо за підбором і розташуванням є результатом інтелектуальної твор­чості, охороняються. Проте охорона не поширюється на самі дані чи інформацію і не зачіпає яке-небудь авторське право, шо сто­сується даних чи інформації, шо складають зміст у компіляції.

Договір наділяє авторів літературних і художніх творів виключ­ним правом дозволяти доведення до загального відома оригіналу і примірників своїх творів шляхом продажу або іншої передачі у власність. Ці ж автори користуються виключним правом на прокат комп'ютерних програм, кінематографічних творів і творів, втілених у фонограмах.

Проте це правило не поширюється на комп'ютерні програми, якщо програма не є основним об'єктом прокату, і на кінемато­графічні твори, якшо такий прокат не призводить до широкого копіювання цих творів, що може завдати істотної шкоди виключ­ному праву на відтворення.

Автори літературних і художніх творів користуються виключним правом дозволяти будь-яке сповіщення своїх творів до загального відома по проводах або засобами бездротового зв'язку, включаючи доведення своїх творів до загального відома таким чином, що пред­ставники публіки можуть здійснювати доступ до таких творів із будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором.

Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через суііутники (1974 р.)

Ця Конвенція передбачає обов'язок кожної держави-учасниці Конвенції вживати належних заходів щодо запобігання незаконно­му розповсюдженню на своїй території чи зі своєї території будь-

РОЗДІЛ 16

якого несучого програми сигналу, що передається через супутники. Розповсюдження визнається незаконним, якщо на нього не було одержано дозвіл від організації, за загальним правилом, радіо- або телемовної організації, що прийняла рішення про складові елемен­ти програми. Цей обов'язок існує щодо організацій, які виступають як «громадяни» держави-учасниці Конвенції.

Проте положення цієї Конвенції не застосовуються, коли роз­повсюдження сигналів здійснюється із суттутників прямого мов­лення.

Угода про співробітництво у сфері авторського права і суміжних прав підписана 24 вересня 1993 р., ратифікована Верховною Радою України 27 січня 1995 р.

Враховуючи сучасну роль авторського права у формуванні націо­нального культурного потенціалу в міжнародному культурному об­міні, а також у розвитку рівноправних міждержавних торговельно-економічних відносин, необхідність співробітництва в галузі взаєм­ного культурного обміну культурними цінностями шляхом викори­стання творів науки, літератури і мистецтва з метою визначити умови і порядок взаємної охорони авторського права і суміжних прав, держави СНД (далі — держави-учасниці) підписали цю Угоду.