Форми та види трудового договору

 

Законодавством про працю України передбачено дві форми укладення трудового договору, а саме усну та письмову.

Відповідно до ст. 24 КЗпП, трудовий договір укладається, за загальним правилом, у письмовій формі. Додержання письмової форми є обо в’язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітніми (ст. 187 КЗпП); 6) при укладанні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України[16].

Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 1994 р. № 779 «Про встановлення письмової форми трудових договорів з працівниками, діяльність яких пов’язана з державною таємницею», трудові договори з працівниками, діяльність яких пов’язана з державною таємницею, укладаються у письмовій формі. Письмова форма трудового договору передбачає детальний виклад обов’язків як працівника, так і роботодавця щодо забезпечення трудового договору. Письмовий договір укладається в двох примірниках і підписується сторонами. Певні особливості має укладання трудового договору з фізичною особою-роботодавцем.

Форма такого письмового трудового договору затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 260 від 8 червня 2001 р. «Про затвердження форми трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою». Укладання трудового договору в усній формі законодавством також не забороняється. Для цього необхідне усне волевиявлення обох сторін з оформленням прийняття на роботу наказом чи розпорядженням. Відповідальність за неналежне оформлення трудового договору покладається на власника або уповноважений ним орган.

Разом з тим варто зазначити, що письмова форма трудового договору за сучасних умов економічної нестабільності видається найбільш оптимальною.

Особливо збільшується її значення з підвищенням ролі договірного регулювання праці, з розширенням прав підприємств як у регулюванні власне трудових відносин, так і відносин щодо додаткового соціального забезпечення працівників.

Як вірно зазначає С. Сільченко, письмова форма трудового договору дисциплінуватиме як працівника, так і роботодавця, гарантуватиме дотримання інтересів обох сторін. При цьому створюються умови для двостороннього узгодження умов найму, що є практично неможливим у разі застосування усної форми правочину[17].

У міжнародній практиці трудові договори укладаються переважно у письмовій формі. Так, в Італії, Норвегії та Люксембурзі письмова форма трудового договору є обов’язковою для всіх видів трудового договору. В Іспанії будь-яка із сторін може вимагати, щоб трудовий договір був укладений в письмовій формі.

Таким чином, трудовий договір може бути укладений як в усній, так і в письмовій формі за розсудом сторін.

При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний пред’явити паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках передбачених законодавством, також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи. Так, наприклад, ст. 59 Закону України "Про судоустрій і статус суддів України" пред’являє наступні вимоги до робітників, які бажають стати суддями, наявність вищої юридичної освіти, досягнення віку – 25 років, а також визначений стаж роботи за спеціальністю.

Прийом на роботу оформлюється наказом або розпорядженням власника чи уповноваженим їм органом про зарахування робітника на роботу. В наказі (розпорядженні) повинно бути вказано точне найменування роботи (посади), на яку прийнятий робітник, у відповідності з класифікатором посад і штатним розкладом.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору, незалежно від того, чи був прийом на роботу оформлений як слід[18].

В деяких, передбачених законодавством випадках, трудові відносини оформлюються за допомогою конкурсу. Так, наприклад, ст.ст. 15, 22 Закону України "Про державну службу"[19] встановлюють, що прийом на державну службу на посади третьої-сьомої категорій здійснюється на конкурсній основі.

Таким чином Кабінет Міністрів України Постановою від 15.02.2002 р. № 169 затвердив Положення про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців.

Як правило, керівник підприємства, установи, організації самостійно здійснює підбір та прийом робітників, однак в визначених випадках необ­хідна процедура узгодження. Так, у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 р. № 1374 затверджений Порядок призначення на посади і звільнення з посад керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, на підставі якого керівники управлінь, відділів, інших структурних підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій призначаються на посади і звільняються з посад головами державних адмі­ністрацій за узгодженням з відповідними міністерствами і іншими централь­ними органами виконавчої влади.

Якщо в якості роботодавця виступає фізична особа, то трудовий договір оформлюється в письмовій формі і обов’язково реєструється в дер­жавній службі зайнятості.

Форма і порядок реєстрації затверджений наказом Міністерства праці і соціальної політики від 08.06.2001 р. № 260 "Про затвердження Форми трудового договору між робітником і фізичною особою та Порядку реєстрації трудового договору між робітником і фізичною особою"[20].

У законодавстві про працю розрізняють загальну правову модель трудового договору і її модифікації залежно від терміну, особливостей характеру роботи, що виконується, кількості тру­дових функцій, що виконуються, порядку виникнення трудових правовідносин та ін.

Залежно від терміну, на який укладається трудовий договір, законодавством передбачено два їх види: безстроковий трудовий договір (укладення на невизначений строк) та строковий трудовий договір (укладення на визначений строк, установлений за погодженням сторін і на час виконання певної роботи). Проте строковий трудовий договір повинен укладатися тільки за умови неможливості встановлення трудових відносин на невизначений термін із урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання чи інтересів працівника, а також в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Ст. 21 КЗпП передбачає такі види трудового договору залеж­но від терміну.

Трудовий договір на невизначений строк (безстроковий). Такий договір укладається з дотриманням загальних положень, викладених вище. Це звичайний трудовий договір між робото­давцем і найманим працівником. Він укладається у всіх випад­ках, якщо законодавством не передбачені спеціальні норми для конкретного виду робіт або категорій працівників.

Трудовий договір на певний строк. В умовах переходу до ринкової економіки поширюється прак­тика укладення строкових трудових договорів. Але Законом України від 19 січня 1995 р. було внесено зміни до ст. 23 КЗпП. Законодавець чітко висловив свою позицію щодо звуження такої практики: строковий трудовий договір може укладатися лише у випадках, встановлених у законодавстві, а також у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизна­чений строк з урахуванням характеру наступної ро­боти, умов її виконання або інтересів працівника. Таким чином, за загальним правилом трудовий договір повинен укладатися на невизначе­ний час.

Разом з тим слід визнати, що формулювання у ст. 23 КЗпП випадків, коли може укладатися строковий трудовий договір, є незадовільним. Воно досить розпливчасте і не конкретне, що спричиняє у свою чергу неприпустимо широке тлумачення та­ких випадків.

Трудовий договір на час виконання певної роботи є різнови­дом строкового трудового договору, однак його припинення по­в’язане із закінченням обумовленої договором роботи.

Ряд науковців убачають у контракті форму термінового трудового договору, контрактну форму трудового договору, а В. Г. Ротань, І. В. Черт­кова вважають контракт різновидом термінового трудового договору. На думку авторів, контракт є строковим трудовим договором, який укладається в письмовій формі.

Контракт на роботу досить широко застосовується в країнах з ринковою економікою. В Україні контракт почав укладатися з керівниками державних підприємств із 1990 р., коли було прий­нято постанову Ради Міністрів СРСР "Про порядок наймання і звільнення керівника державного союзного підприємства".

Законом України від 20 березня 1991 р. було внесено істотні зміни і доповнення в КЗпП, зокрема, статтю 21 доповнено новою третьою частиною, в якій контракт визначається як особлива форма трудового договору, в якому термін його дії, права, обов’яз­ки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання трудового договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Сьогодні в Україні сфера застосування контракту ви­значається тільки законами України. Причому в закони внесе­но зміни, спрямовані у бік звуження застосування контракту.

Трудовий договір про тимчасову роботу. Такий договір укладається з працівниками, які прийняті на роботу на термін до 2 місяців, а для заміщення тимчасово відсут­нього працівника – до чотирьох місяців. У наказі про прийняття на роботу власник зобов’язаний зазначити тимчасовий характер роботи. Умови праці тимчасових працівників визначені Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 вересня 1974 р. "Про умо­ви праці тимчасових робітників і службовців" у частині, що не суперечить законодавству України про працю. Для тимчасових працівників не передбачений випробувальний термін, однак вони мають право на відпустку згідно з Законом України "Про відпу­стки" пропорційно відпрацьованому працівником строку (ч. 9 ст. 6). У випадку, якщо працівник продовжує працювати і після закінчення терміну тимчасової роботи, тимчасовий трудовий договір автоматично трансформується у трудовий договір на невизначений термін. Тимчасові працівники мають право розі­рвати трудовий договір, попередивши про це власника за 3 дні.

Тимчасові працівники, що уклали трудовий договір на термін не більше 6 днів, можуть бути в межах цього терміну залучені до роботи у вихідні дні без дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації, а також до роботи у святкові дні. За роботу в ці дні не надається відпочинку, а робота опла­чується в одинарному розмірі.

Трудовий договір про сезонну роботу.Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1998 р. № 278. Сезонними вважаються роботи, які з природних і кліматичних умов виконуються не весь рік, а протягом певно­го періоду (сезону), але не більше 6 місяців. З працівником, що виконує сезонні роботи, укладається трудовий договір. Оплата праці здійснюється за фактично виконану роботу згідно з нор­мами, розцінками, тарифними ставками, які діють на підприємстві, і не може бути нижчою мінімальної заробітної плати за умови виконання норм праці.

Державна служба зайнятості здійснює направлення на сезонні роботи громадян, які звернулися в службу за сприянням у пра­цевлаштуванні. Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані як безробітні. Після закінчен­ня трудового договору такі громадяни мають право на перереє­страцію в службі зайнятості.

Трудовий договір з трудящим-мігрантом. При працевлаштуванні іноземних громадян потрібно мати на увазі, що згідно зі ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців" іноземці мають такі ж права і свободи та несуть ті ж обов’язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією та іншими законами України, а також міжнарод­ними договорами України.

Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затверджений постано­вою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 2028, із змінами від 17 травня 2002 р. № 649.

Трудовий договір про сумісництво. Згідно з ч. 2 ст. 21 КЗпП працівник має право реалізувати свою здатність до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підпри­ємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної роботи, іншої регулярно оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або на іншому підприємстві, в установі, організацій або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Трудовий договір про суміщення професій і посад. Від сумісництва потрібно відрізняти суміщення професій і по­сад, під яким розуміється форма організації праці, за якої праців­ник, за його згодою, протягом робочого дня або робочої зміни поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим дого­вором, виконує додаткову роботу за іншою професією або на іншій посаді на тому ж підприємстві, в установі, організації, за що отри­мує відповідну оплату. До суміщення прирівнюється виконан­ня обов’язків тимчасово відсутнього працівника (відпустка, тим­часова непрацездатність, службове відрядження) без звільнення від своєї основної роботи.

Не допускається суміщення професій (посад) керівникам підприємств, установ, організацій, їх заступникам і помічникам, головним спеціалістам, керівникам структурних підрозділів, науковим співробітникам наукових організацій, державним службовцям і ін. спеціалістам[21].

Трудовий договір про тимчасове заступництво керівника підприємства. Порядок оформлення трудових відносин тимчасових заступ­ників регулюється Роз’ясненням Держкомпраці СРСР і Секре­таріату ВЦРПС від 29 грудня 1965 р. № 30/39 "Про порядок оплати тимчасового заступництва" (зі змінами від 11 грудня 1986 р.).

Трудовий договір з працівниками про тимчасове виконання обов’язків за вакантною посадою. За загальним правилом тимчасове виконання обов’язків за вакантною посадою не дозволяється. Це можливе лише відносно посади, призначення на яку або укладення контракту за якою проводиться вищестоящим органом управління. Крім того, заступництво обмежується певним терміном.

Трудовий договір про надомну роботу. Надомником вважається особа, що уклала трудовий договір з власником про виконання роботи вдома особистою працею з мате­ріалів і з використанням знарядь і засобів праці, що виділяють­ся власником, або за рахунок коштів власника. На надомників поширюється трудове законодавство з урахуванням особливос­тей, встановлених Положен­ням про умови праці надомників, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29 вересня 1981 р. № 275/17-99.

Трудовий договір з державним службовцем. Законом України "Про державну службу" встановлено деякі обмеження при прийнятті на держав­ну службу. Не можуть бути обрані або призначені на посаду в державному органі та його апараті особи, визнані недієздатни­ми; що мають судимість, не сумісну із зайняттям посади; близькі родичі й свояки на посадах, які є безпосередньо підвідомчими або підлеглими одна одній.

Прийняття на державну службу на посади 3–7-ї категорій здійснюється на конкурсній основі згідно з Порядком проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 лю­того 2002 р. № 169.

Трудовий договір з молодим спеціалістом. Такий договір регулюється низкою нормативно-правових актів, прийнятих в Україні в останні роки.

Указом Президента України "Про заходи по реформуванню системи підготовки спеціалістів і працевлаштування випускни­ків вищих навчальних закладів" від 23 січня 1996 р. № 77/96 у редакції Указу від 16 травня 1996 р. № 342/96[22] встановлені три способи фінансового забезпечення підготовки фахівців вищими навчальними закла­дами: 1) за державним замовленням (за рахунок коштів Держав­ного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів); 2) за рахунок коштів юридичних і фізичних осіб; 3) за рахунок власних коштів учня.

Порядок працевлаштування випускників, які навчалися за рахунок коштів відповідних юридичних і фізичних осіб, визна­чається угодою між ними. Випускники, які навчалися за власні кошти, мають право оби­рати місце працевлаштування за власним бажанням.

Трудовий договір з роботодавцем – фізичною особою. Трудовий договір найманого працівника з підприємцем, який не має прав юридичної особи, або з окремим громадянином підля­гає реєстрації протягом тижня з моменту фактичного допуску працівника до роботи у державній службі зайнятості за місцем проживання роботодавця (ст. 24-1 КЗпП України).

Трудові книжки на таких працівників ведуться в загальному порядку і зберігаються в самих працівників.

Наймані працівники, що працюють у фізичних осіб, підляга­ють загальнообов’язковому державному соціальному страхуван­ню.

Трудовий договір про роботу з фізичною особою є звичайним трудовим договором, що, як правило, укладається на невизначений термін. На таких працівників поширюється трудове зако­нодавство. Наймач зобов’язаний дотримувати всіх гарантій, пе­редбачених законодавством щодо найманих робітників: не пе­ревищувати норму робочого часу, встановлену в ст. 50 КЗпП – 40 годин на тиждень; гарантувати скорочений робочий час на­передодні вихідних і святкових днів; оплата праці повинна бути не менше розміру мінімальної заробітної плати; надавати вихідні дні й оплачувану щорічну відпустку тривалістю не менше 24 ка­лендарних днів[23].