Учасників цивільних правовідносин

На теоретичному рівні важливо визначити зміст цивільно-правового статусу НПФ, оскільки наповнення цивільно-правового статусу не є заздалегідь визначеним для усіх учасників цивільних правовідносин і щодо НПФ характеризується значною специфікою. З’ясування змісту цивільно-правового статусу НПФ є основою для більш детальної і послідовної характеристики його елементів.

Поняття „цивільно-правового статусу” є видовим по відношенню до загального поняття „правовий статус”. У юридичній літературі на позначення поняття „правовий статус” вживаються різні термінологічні сполучення, наприклад, „правове положення”, „правове становище”. Однак „правовий статус”, на нашу думку, більш точно з лінгвістичної точки зору відображає відповідну правову конструкцію і є більш традиційним для правничої літератури й законодавства, тому в цьому дослідженні ми вживатимемо саме зазначене термінологічне сполучення.

Правовий статус юридичної особи можна визначити як певний стан суб’єкта права, визначений за допомогою норм права, що передбачає статику суб’єкта права, в основному стосується формально-юридичної сторони стану суб’єкта, який визначається відповідно до правових (загальнообов’язкових і установчих) документів, що регламентують його права, обов’язки і т.д.

На нашу думку, цивільно-правовий статус НПФ охоплює систему елементів, що визначають стан НПФ як учасника цивільних правовідносин. Проаналізувавши теоретичну базу, можна зробити висновок, що набір основних (визначальних) елементів, які б характеризували цивільно-правовий статус юридичних осіб, в кожному випадку має свої особливості. Це можуть бути такі елементи, як: права та обов’язки цих осіб, мета або цілі їх діяльності, правовий режим майна, організація управління, умови відповідальності цих юридичних осіб за зобов’язаннями[58]; правосуб’єктність, компетенція та правовий режим[59]; правоздатність та дієздатність, правовий режим майна, порядок та підстави цивільно-правової відповідальності за власними зобов’язаннями[60].

Виявлення основних (визначальних) елементів цивільно-правового статусу НПФ доцільно здійснити шляхом встановлення місця НПФ у системі учасників цивільних правовідносин і з’ясування притаманних йому ознак у класифікаційній структурі учасників цивільних правовідносин.

НПФ за законодавством України, на відміну від досить поширеного значення поняття „фонд”, є юридичною особою, з чого і розпочнемо дослідження місця НПФ у системі учасників цивільних правовідносин. Передумовою виникнення НПФ як юридичних осіб можна назвати „цільову та юридичну персоніфікацію довірчої власності”, що ґрунтується на „особливому, визначеному метою, відокремленому майновому фонді, відмінному від простої сукупності окремих речей і майнових прав”[61].

Правовому аналізу довірчого майнового фонду присвячені праці Р.А. Майданика. Довірчий майновий фонд визначається як юридично відокремлене і персоніфіковане майно, права на яке не залежать від зміни суб’єкта та об’єкта, і поширюються положення про єдиний майновий комплекс, якщо інше не передбачено законом або не випливає із сутності довірчої власності[62].

Під впливом певних факторів відбувається персоніфікація довірчого майнового фонду. Цими факторами є: майнова відокремленість довірчого фонду, особливий власний інтерес його суб’єктів-невласників та самостійна майнова відповідальність[63]. Внаслідок цього конструкція майнового фонду набуває певних рис юридичної особистості і часткової правосуб’єктності. Довірчий майновий фонд стає „субстратом юридичної особистості (квазісуб’єктом) і особливим об’єктом цивільного права, якому притаманна цільова та юридична персоніфікація”[64]. Процес відокремлення довірчого майнового фонду і становлення його як квазісуб’єкта, що володіє самостійною правоздатністю, є передумовою появи нового суб’єкта цивільного права, відмінного як від установника управління, так і від довірчого управителя.

НПФ у своїй основі також є довірчим майновим фондом, який формується за рахунок внесків вкладників та інвестиційного прибутку (збитку), отриманого на користь учасників. Цей висновок підтверджується тим, що у багатьох державах світу НПФ становить лише сукупність активів, без статусу юридичної особи, що формуються на довірчих засадах юридичними та фізичними особами. Цільова та юридична персоніфікація довірчих майнових фондів спричинила становлення НПФ як юридичних осіб.

НПФ характеризується за допомогою загальних ознак, притаманних усім юридичним особам, але з певними особливостями їх прояву. Красавчиков О.О. поділяє ознаки юридичної особи на дві категорії: матеріальні і правові. До матеріальних належать: внутрішня організаційна єдність і зовнішня автономія (самостійність); економічна єдність і відокремленість майна; керівна єдність. Правовими ознаками є: законність утворення юридичної особи; здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах; здатність нести самостійну майнову відповідальність; наявність статуту (положення)[65].

Кравчук В.М. пропонує виділяти дві групи ознак: соціальні і правові. Перша група ознак характеризує сутність юридичної особи: похідна юридична природа юридичної особи; організаційно-правова форма; власне найменування. Друга група ознак характеризує юридичну особу як суб’єкта права, її юридичну особистість: майнова відокремленість; самостійність в цивільному обороті[66].

Хоча погляди на ознаки юридичної особи є достатньо різноманітними, традиційно у теорії виділяють і обґрунтовують такі ознаки юридичної особи: організаційна єдність; майнова відокремленість; здатність виступати у цивільному обігу від свого імені; здатність нести самостійну цивільно-правову відповідальність; здатність бути позивачем і відповідачем у суді[67]. З метою з’ясування найважливіших елементів змісту цивільно-правового статусу, коротко розглянемо ці ознаки юридичної особи відносно НПФ за законодавством України.

НПФ притаманна така ознака юридичної особи як організаційна єдність. НПФ має внутрішню структуру управління. До органів управління належить рада пенсійного фонду, хоча певні юридично вагомі рішення можуть приймати і збори засновників НПФ. Організаційна єдність перетворює волю осіб, які об’єдналися для створення НПФ, у волю цієї юридичної особи. НПФ діє з єдиною метою, встановленою у законі і установчих документах — накопичення пенсійних активів на користь учасників пенсійного фонду, а також здійснення пенсійних виплат учасникам фонду у визначеному законодавством порядку. Порядок створення і функціонування ради як органу управління НПФ, компетенція зборів засновників регламентується законодавством і статутом фонду. Керівником НПФ виступає голова ради фонду. Так, відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України про НПЗ голова ради фонду організовує роботу ради відповідно до вимог цього закону та статуту пенсійного фонду і підписує особисто від імені пенсійного фонду документи, передбачені законом, або дає доручення на це уповноваженій особі з числа членів ради фонду.

Щоправда, НПФ притаманні деякі особливості такої ознаки як організаційна єдність. Члени ради фонду не перебувають у трудових відносинах із пенсійним фондом, їм може встановлюватися винагорода лише за рішенням і за рахунок засновників. У НПФ не створюються структурні підрозділи, відповідно, не існує підпорядкування структурних підрозділів єдиному керівному органу.

Ці особливості не перешкоджають злагодженому функціонуванню НПФ як єдиної юридичної особи. Зрештою, ознака організаційної єдності, тобто поєднання під єдиною оболонкою декількох фізичних осіб і належного їм майна, виділялася правниками тому, що юридична особа виконувала насамперед функцію централізації капіталу[68]. Така точка зору і сьогодні характерна для ряду науковців[69]. Зі зміною функцій і призначення юридичних осіб, розширенням цивільного обігу, зазнає певної модифікації і зміст ознаки „організаційна єдність”.

Другою з перелічених ознак юридичної особи є майнова відокремленість. Під майновою відокремленістю розуміють визнану за юридичною особою здатність набувати майно, що буде відокремлене від майна інших осіб, насамперед засновників. Майно, що закріплюється за юридичною особою, повинно бути відокремлено не лише фізично, а й юридично[70].

Ні пенсійні активи, ні пенсійні кошти в розумінні Закону України про НПЗ не є свідченням майнової відокремленості НПФ, що буде обґрунтовано нами у пункті 4.1 роботи. Оскільки законодавством або установчими документами НПФ, проаналізованими у процесі дослідження, не передбачена здатність НПФ набувати відокремлене майно, вважаємо, що за чинним законодавством ознака майнової відокремленості юридичної особи не притаманна НПФ. Інше питання, якому буде присвячена увага в пункті 4.1, полягає в тому, наскільки такий стан відповідає потребам пенсійних фондів, і чи сприяє це розвитку недержавного пенсійного забезпечення.

Третьою ознакою юридичної особи є виступ в цивільному обігу від свого імені, тобто юридична особа своїми діями набуває та здійснює цивільні права й обов’язки. У цивільному обігу НПФ ідентифікується за своїм найменуванням, яке відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України про НПЗ містить вказівку на вид фонду і слова „недержавний пенсійний фонд” або „пенсійний фонд” та відрізняється від найменувань будь-яких інших пенсійних фондів, створених на території України.

Якщо говорити про основну діяльність НПФ, то більшість цивільних прав та обов’язків пенсійний фонд не здійснює від свого імені самостійно, наприклад, укладення пенсійних контрактів, прийняття пенсійних внесків, пенсійні виплати здійснює від імені НПФ окрема юридична особа — адміністратор НПФ. Правочини з пенсійними активами від імені НПФ має право вчиняти лише особа, що здійснює управління активами. Забезпечує вчинення правочинів адміністратором та особою, що здійснює управління активами, зберігач, який за розпорядженням особи, що здійснює управління активами чи, у визначених законом випадках, адміністратора вчиняє відповідні банківські правочини.

Четвертою традиційною ознакою юридичної особи є здатність нести самостійну цивільну відповідальність, яка полягає у настанні для особи передбачених цивільно–правовою нормою негативних наслідків, які є для правопорушника додатковим майновим обтяженням[71].

У цивільному праві існує загальне положення, відповідно до якого юридична особа відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним їй майном (ч. 2 ст. 96 ЦК України). Безумовно, передумовою самостійної майнової відповідальності юридичної особи є наявність у неї відокремленого майна[72]. Ці дві ознаки тісно пов’язані між собою, оскільки перша є матеріальною основою господарської самостійності та самостійної відповідальності юридичної особи, а друга являє собою необхідний наслідок реалізації наданої їй можливості від власного імені набувати майнові права та майнові обов’язки, адже без неї ці права та обов’язки не мали б практичного сенсу[73]. Оскільки в рамках чинної законодавчої конструкції НПФ не має відокремленого майна для забезпечення своєї основної діяльності, він фактично не здатний нести самостійну майнову відповідальність.

П’ята ознака юридичної особи — здатність бути позивачем і відповідачем у суді — притаманна й НПФ. Пенсійний фонд може виступати позивачем і відповідачем у справах, у яких іншою стороною виступають, наприклад, учасники; вкладники; отримувачі пенсійних виплат; адміністратор; особа, що здійснює управління активами; зберігач; особи, з якими НПФ укладено договори. Інша справа, що для повноцінної реалізації статусу відповідача НПФ повинен мати відокремлене майно для забезпечення своєї основної діяльності.

Отже, чинна законодавча конструкція НПФ як юридичної особи характеризується такими ознаками: 1) наявність єдиного органу управління — ради; 2) нездатність мати відокремлене майно для забезпечення основної діяльності НПФ; 3) обов’язкова наявність юридичних осіб, які в цивільному обігу виступають від імені НПФ (реалізують правосуб’єктність НПФ); 4) нездатність нести самостійну майнову відповідальність; 5) здатність бути позивачем і відповідачем у суді та водночас відсутність механізмів відшкодування шкоди, завданої з боку НПФ.

З приводу законодавчої конструкції НПФ у літературі можна зустріти думку, що „...надто ускладнена структура пенсійного фонду, коли одна структура діє від імені іншої, але відповідальності за свої дії не несе, вносить велику плутанину і не передбачає прозорого механізму захисту пенсійних заощаджень та гарантованої мінімальної доходності на них. А відтак, не зміцнює, а навпаки підриває довіру та зацікавленість громадян”[74].

Проте на нашу думку, приклад НПФ лише підтверджує, що не всі з перелічених ознак юридичної особи є визначальними, первинними для характеристики юридичної особи. Юридична особа може не мати чітко вираженої ознаки організаційної єдності, може не мати власного майна[75].

Сучасна наука цивільного права пропонує диференціацію ознак юридичної особи на не варіативні (постійні), які за своїм змістом будуть завжди притаманні конструкції юридичної особи (виступ у цивільному обігу від власного імені, державна реєстрація, а також спроможність бути позивачем і відповідачем у суді) і варіативні (перемінні). Варіативні ознаки юридичної особи (правоздатність, організаційна єдність і автономія, майнова відокремленість і самостійна юридична відповідальність) можуть мати різні форми та параметри свого вираження[76].

До речі, враховуючи юридичні реалії, законодавець України відмовився від визначення юридичної особи шляхом переліку її характерних ознак, як це мало місце раніше. Зроблено наголос на тому, що статус юридичної особи надається організаціям, які легалізовані у встановленому законом порядку і внаслідок цього наділяються правоздатністю і дієздатністю (ст. 80 ЦК України).

Тільки на тій підставі, що НПФ має ознаки, відмінні від прийнятих у науковій літературі ознак юридичної особи, не можна вважати конструкцію НПФ такою, що не відповідає теорії юридичної особи. Попри специфіку прояву ознак юридичної особи у правовому статусі НПФ, пенсійний фонд є юридичною особою і учасником цивільних правовідносин. Однак зважаючи на потреби цивільного обігу України і практичні ризики, що можуть виникнути при збереженні існуючої правової конструкції НПФ, у подальшому дослідженні нами доводитиметься необхідність внесення змін до нормативних актів, що визначають статус НПФ як учасника цивільних правовідносин.

Продовжуючи дослідження місця НПФ у системі учасників цивільних правовідносин, розглянемо організаційно-правову форму, в якій створюється НПФ. Закон України про НПЗ визначає, що НПФ — це юридична особа, створена в організаційно-правовій формі неприбуткової організації (непідприємницького товариства).

Необхідність надання непідприємницьким організаціям права юридичної особи обґрунтовується по-різному: потребою здійснення господарської діяльності; матеріального забезпечення; участі у товарних відносинах. Так, Є.О. Суханов зазначає, що їх виступ у ролі самостійних юридичних осіб зумовлений потребою матеріального забезпечення їх основної діяльності, що не пов’язана з участю у майнових відносинах[77]. На погляд інших науковців, з якими варто погодитися, надання статусу юридичної особи потрібно не лише для матеріального забезпечення, а й для участі у відносинах, які є основною метою непідприємницьких юридичних осіб[78].

Поділ юридичних осіб на комерційні і некомерційні організації передбачений Модельним ЦК для країн СНД та законодавством Російської Федерації. Відповідно до ст. 63 Модельного ЦК для країн СНД, ст. 50 ЦК Російської Федерації під комерційними організаціями розуміють організації, що переслідують мету отримання прибутку, під некомерційними — організації, що не мають на меті отримання прибутку в якості основної мети діяльності і не розподіляють отриманий прибуток між учасниками. Так само як і ЦК Російської Федерації, Федеральний Закон „Про некомерційні організації” визначає некомерційну організацію як організацію, що не має отримання прибутку в якості основної цілі своєї діяльності і не розподіляє отриманий прибуток між учасниками (ч. 1 ст. 2 Федерального Закону). Ця ж стаття дає невичерпний перелік цілей, для яких можуть створюватися некомерційні організації, пропонуючи засновникам некомерційних організацій самим визначити таку ціль шляхом вказівки на неї в установчих документах. Зокрема, некомерційні організації можуть створюватися для досягнення соціальних, благочинних, культурних, освітніх, наукових і управлінських цілей, в цілях охорони здоров’я громадян, розвитку фізичної культури і спорту, задоволення духовних та інших нематеріальних потреб громадян, захисту прав, законних інтересів громадян і організацій, вирішення спорів і конфліктів, надання юридичної допомоги, а також в інших цілях, спрямованих на досягнення суспільних благ.

ЦК України запровадив поділ товариств на підприємницькі й непідприємницькі. Підприємницькі товариства мають на меті отримання прибутку, тоді як непідприємницькі мають на меті задоволення та захист своїх законних спільних інтересів[79]. На теоретичному рівні переважає точка зору, що критеріями, які характеризують непідприємницькі товариства, є відсутність мети отримання прибутку для його розподілу між учасниками та мета, для якої вони створені[80]. Відповідно до ст. 85 ЦК України непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті отримання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Правовий статус НПФ як непідприємницьких товариств (неприбуткових організацій) можна визначити, виходячи з норм ЦК України, ГК України і Закону України про НПЗ. Щодо принципів правового регулювання статусу НПФ як непідприємницьких товариств доцільно зауважити таке. Згідно з ч. 1 ст. 85 ЦК України особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом. У ст. 131 ГК України, яка називається „особливості статусу благодійних та інших неприбуткових організацій у сфері господарювання” зазначено, що особливості статусу інших юридичних осіб, що здійснюють неприбуткову господарську діяльність, визначаються відповідними законами, якими регулюється порядок діяльності цих суб’єктів. Наведемо й інші норми: ч. 1 ст. 54 ГК України визначає, що на суб’єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням її здійснення різними суб’єктами господарювання, які визначаються цим кодексом та іншими законодавчими актами. Частина 2 ст. 53 ГК України встановлює, що порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб’єктів господарювання окремих організаційних форм некомерційної господарської діяльності визначаються цим кодексом та іншими законами.

Як бачимо із зазначених вище норм, ЦК України і ГК України відсилають до спеціальних законів, які регулюють статус непідприємницьких товариств (неприбуткових організацій). Тому основними принципами правового регулювання статусу НПФ є: поширення загальних вимог ЦК України і ГК України; врахування особливостей, передбачених спеціальними законами (ЦК України і ГК України застосовуються у частині, що не суперечить спеціальним законам).

Спільною рисою непідприємницьких юридичних осіб є відсутність мети отримання прибутку для його розподілу між учасниками (ст. 85 ЦК України). У ч. 1 ст. 6 Закону України про НПЗ зазначено, що НПФ створюються на підставі рішення засновників та не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками.

Як непідприємницьке товариство НПФ функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних активів і здійснення пенсійних виплат учасникам. У ч. 2 ст. 6 Закону України про НПЗ уточнено, що недержавне пенсійне забезпечення є для пенсійних фондів виключним видом діяльності. Провадження пенсійними фондами іншої діяльності, не передбаченої цим Законом, забороняється. Також згідно з ч. 9 ст. 6 Закону України про НПЗ пенсійний фонд не може брати на себе зобов’язання, не пов’язані з діяльністю з недержавного пенсійного забезпечення. Ці норми цілком узгоджуються з тим, що передбачено у ч. 1 ст. 86 ЦК України: непідприємницькі товариства та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено закономі якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони створені, та сприяє її досягненню.

Якщо дотримуватися термінології ГК України, то діяльність НПФ називається „некомерційне господарювання” (ст. 52 ГК України) і „некомерційна господарська діяльність” (ст. 53, 54 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 52 ГК України некомерційне господарювання — це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Отже, ознаками некомерційної господарської діяльності є: 1) самостійність; 2) систематичність; 3) здійснення суб’єктами господарювання; 4) відсутність мети одержання прибутку.

Насамперед, що стосується самостійності діяльності НПФ. Як випливає із Закону України про НПЗ, НПФ не має права самостійно здійснювати діяльність з недержавного пенсійного забезпечення: функції НПФ поділені між юридичними особами, які надають йому відповідні послуги. Для підтвердження наведемо ч. 8 ст. 6 Закону України про НПЗ: пенсійний фонд для забезпечення своєї діяльності користується послугами осіб, визначених цим Законом, на підставі відповідних договорів, які укладаються з радою фонду.

Систематичність як ознака некомерційного господарювання без будь-яких особливостей властива і НПФ.

Переходячи до наступної характеристики некомерційного господарювання, проаналізуємо статус НПФ як суб’єкта господарювання. Власне, згідно з ч. 1 ст. 55 ГК України суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Таким чином, можна виділити такі ознаки притаманні суб’єкту господарювання: 1) здійснення господарської діяльності шляхом реалізації господарської компетенції (сукупності господарських прав та обов’язків); 2) наявність відокремленого майна; 3) відповідальність у межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Як уже зазначалося вище, НПФ не реалізує свою господарську компетенцію, тобто господарські права та обов’язки, самостійно. Практично усі права та обов’язки фонду від імені фонду та в інтересах його учасників здійснюються окремими юридичними особами, а саме адміністратором та особою, що здійснює управління активами. Законом не передбачено наявності відокремленого майна в НПФ. Усі витрати, пов’язані зі створенням НПФ і оплатою членів ради НПФ, несуть його засновники. У зв’язку з відсутністю відокремленої майнової основи НПФ фактично позбавлений здатності нести відповідальність за своїми зобов’язаннями.

Узагальнюючи, можна сказати, що основними (визначальними) елементами, які з однієї сторони складають, а з іншої — розкривають зміст цивільно-правового статусу НПФ, є: правосуб’єктність НПФ, в основі якої лежить мета діяльності НПФ і яка визначається специфікою здійснення цивільних прав та обов’язків НПФ; правовий режим майна НПФ; особливості управління НПФ; цивільно-правова відповідальність НПФ за зобов’язаннями. Крім того, важливим для повної характеристики цивільно-правового статусу НПФ є аналіз договорів, спрямованих на забезпечення і реалізацію правосуб’єктності НПФ. У договірних відносинах виявляються права та обов’язки пенсійного фонду як учасника цивільних правовідносин.