Множина
Однина
Множина
Однина
Множина
Примітка. При відмінюванні чеських і польських прізвищ суфіксальний -е зберігається: Гашек — Гашека, Гашекові..., Локетек – Локетека, Локетекові... 4. Жіночі прізвища на приголосний та о не відмінюються: Марії Сеник, Надії Балій, з Ніною Байко. Аналогічні чоловічі прізвища відмінюються як відповідні іменники: Василя Сеника, Михайлові Балієві, з Андрієм Байком. Примітка. Про відмінювання неслов’янських прізвищ див. § 100. § 103. Відмінювання імен 1. Українські чоловічі та жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на -а, -я, відмінюються як відповідні іменники І відміни: Однина Тверда група
М’яка група
Множина Тверда група
М’яка група
Примітка 1. Кінцеві приголосні основи г, к, х у жіночих іменах у давальному та місцевому відмінках однини перед закінченням -і змінюються на з, ц, с: Ольга — Ользі, Палажка — Палажці, Солоха — Солосі. Примітка 2. У жіночих іменах типу Одарка, Параска в родовому відмінку множини в кінці основи між приголосними з’являється звук о: Oдарок, Пapаcoк. 2. Українські чоловічі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний та о, відмінюються як відповідні іменники II відміни: Однина Тверда група
Множина Тверда група
Примітка 1. В іменах типу Антін, Нестір, Ничипір, Прокіп, Сидір, Тиміш, Федір і виступає тільки в називному відмінку, у непрямих — о: Антона, Антонові й т. д., але: Авенір — Авеніра, Лаврін — Лавріна, Олефір — Олефіра. Примітка 2. Імена, що закінчуються в називному відмінку на -р, у родовому мають здебільшого закінчення -а: Віктор — Віктора, Макар — Макара, Cвітозаp — Світозара, але: Ігор — Ігоря, Лазар — Лазаря. Примітка 3. Ім’я Лев при відмінюванні має паралельні форми: Лева й Льва, Левові й Львові та ін. 3. Українські жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний, відмінюються як відповідні іменники III відміни: Однина
Зразок відмінювання жіночого імені та по батькові Н. Марі-я Василівн-а (Андріївн-а, Іллівн-а) Р. Марі-ї Василівн-и (Андріївн-и, Іллівн-и) Д. Марі-ї Василівн-і (Андріївн-і, Іллівн-і) Зн. Марі-ю Василівн-у (Андріївн-у, Іллівн-у) Ор. Марі-єю Василівн-ою (Андріївн-ою, Іллівн-ою) М. Марі-ї Василівн-і (Андріївн-і, Іллівн-і) Кл. Марі-є Василівн-о (Андріївн-о, Іллівн-о) § 104. Фонетичні правила правопису слов’янських прізвищ Найголовніші правила щодо правопису інших слов’янських прізвищ такі: 1. Російський звук е, польські іе, болгарський і сербський е, чеські е, ĕ після приголосних передаються літерою е: Александров, Бестужев, Вельгорський, Венгеров, Веселовський, Державін, Кузнецов, Лермонтов, Озеров, Петров, Степанов, Тургенєв, Федін, Шмельова; Белич, Броневський, Веслав, Залеський, Мечислав, Міцкевич, Мічатек, Недич, Седлачек, Сенкевич, Сераковський, Ценкий, Чапек. 2. Російський звук е передається літерою є в таких випадках: а) На початку слів: Євдокимов, Євтушевський, Єгоров, Єланський, Єлизаров, Єршов, Єфимов. б) У середині слів після голосного та при роздільній вимові після приголосного: Бердяєв, Буєраков, Вересаєв, Гуляєв, Достоєвський, Ісаєнков; Аляб’єв, Афанасьєв, Григор’єв, Євгеньєва, Зинов’єв. в) Після приголосних (за винятком шиплячих, р і ц) у суфіксах -єв, -єєв російських прізвищ: Ломтєв, Медведєв, М’ятлєв, Тимірязєв; Алексєєв, Веденєєв, Гордєєв, Матвєєв, Менделєєв, але: Муромцев, Нехорошев, Писарев, Подьячев, Усвятцев; Андреєв, Аракчеєв, Мацеєв, Плещеєв, а також у болгарських: Ботев, Друмев і под. г) Коли російському е кореня відповідає в аналогічних українських основах і (тобто на місці колишнього 3. Ё. Російська літера ё передається: а) Сполученням літер йо на початку слова, у середині після голосних, а також після б, п, в, м, ф, коли ё позначає звукосполучення й+о: Йолкін; Бугайов, Воробйова, Окайомов, Соловйов. б) Через ьо в середині слова після приголосних, коли ё позначає сполучення м’якого приголосного з о: Алфьоров, Верьовкін, Дьорнов, Корольов, Новосьолов, Семьоркін, Тьоркін. Але у прізвищах, утворених від спільних для української та російської мов імен, пишемо е: Артемов, Семенов, Федоров і т. ін. в) Через о під наголосом після ч, щ: Грачов, Лихачов, Пугачов, Щипачов. 4. Польське сполучення літер іо передається: а) Сполученням літер йо після б, п, в, м, ф: Голембйовський, Мйодович, Пйотровський. б) Через ьо після м’яких приголосних: Аньолек, Генсьорський, Козьолецький. 5. И (І) передається переважно через и в прізвищах, належних до південнослов’янських мов, у яких немає розрізнення и — і (болгарська, сербська та ін.): Величков, Живков, Христов; Белич, Караджич, Милетич, Радич, Ягич; але через ї після голосного: Раїч, Стоїч та через і – на початку слова: Ікономов, Ілієв; Івич, Ігнатович. У польських, чеських і словацьких прізвищах і передається: а) Через і на початку слова та після приголосного: Івашкевич, Зволінський, Лінда, Міцкевич; Індра, Єдлічка, Мічатек. б) Через и після шиплячих і в суфіксах -ик, -ицьк-, -ич (-евич, -ович): Бжозович, Козицький, Конопницька, Коперник, Ceнкевич, Шимчак; Гавлик, Жижка, Міклошич, Фучик. 6. Російська літера и передається: а) Літерою і на початку слова та після приголосних (крім шиплячих і ц): Ігнатов, Ігнатьєв, Ісаєв; Багіров, Гагарін, Мічурін, Пушкін. б) Літерою ї після голосного й при роздільній вимові після приголосних (після ь та апострофа): Воїнов, Гур’їн, Ізмаїлов, Ільїн. в) Літерою и: 1) Після дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Гаршин, Гущин, Дорожин, Лучин, Цецилін, Чичиков, Шишкін, Щиглов; це стосується й прізвищ інших народів: Абашидзе, Вашингтон, Джигарханян, Жильєрон, Тажибаєв; Цицерон, Чиковані тощо; також Чингісхан, але перед голосним пишеться і: Жіоно, Тиціан. 2) У прізвищах, утворених від людських імен та загальних назв, спільних для української, російської мов та інших слов’янських мов: Борисов, Ботвинник, Вавиловський, Виноградов, Глинка, Данилов, Казимирський, Кантемир, Кирилов, Кисельов, Миронов, Митрофанов, Мишкін, Никифоров, Одинцов, Пивоваров, Пиляєв, Писарев, Смирнов, Тимофєєв, Титов, Тихомиров, але: Нікітін, Ніколаєв, Філіппов тощо, вихідними для яких є імена, відмінні від українських. 3) У префіксі при: Прибилкін, Привалов, Пришвін. 4) У суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Бєликов, Голик, Котельников, Крутиков, Новиков; Гнідич, Григорович, Кулинич, Станюкович, Трублаєвич; Голицин, Палицин; Радищев, Татищев. 7. Російську літеру ы (польську, чеську, словацьку у) передається літерою и: Крутих, Малицин, Рибаков, Циганков, Чернишов; Виспянський, Пташинський; Масарик. Білоруські прізвища передаються за традицією: Журавський, Короткевич, але: Бядуля, Янка Купала, Цьотка й под. 8. Ą, Ę. Польські носові ą, ę передаються: а) Сполученнями літер ом, ем перед губними приголосними: Домбровський, Заремба, Кемпа. б) Сполученнями літер он, ен перед іншими приголосними: Зайончек, Пайонк, Пйонтек, Свьонтек; Венгжинович, Єндриховський, Свенціцький. 9. Суфікси слов’янських прізвищ -ск(ий), -цк(ий), -ск(і), -цк(і), -sk(i), -ck(i), -dzk(i), -sk(ý), -ck(ý) передаються відповідно через -ськ(ий), -цьк(ий), -дзьк(ий): Броневський, Даргомижський, Маяковський, Мусоргський, Островський; Гомулицький, Городецький; Грудзький, Завадзький; так само з ь пишуться російські прізвища на -ск(ой), -цк(ой): Луговськой (Луговська), Трубецькой (Трубецька). М’якість польських приголосних n’, s’, с’ (dz’) у прізвищах перед суфіксами -ський, -цький і м’якими приголосними не позначається м’яким знаком, хоч в українській вимові в цих позиціях н, с, ц (дз) пом’якшуються: Виспянський, Яблонський; Свядек, Цвік. В усіх інших випадках м’якість попередніх приголосних передається літерами і, ю, я та ь (у кінці слова): Дзісь, Дзюравець, Сятковський. 10. Прізвища з прикметниковими закінченнями. Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються так: -ый через -ий; -ий після твердого приголосного — через -ий, після м’якого приголосного — через -ій; -ая, -яя — через -а, -я: Бєлий, Зоркий, Крайній; Бєла, Горова, Крайня. Закінчення -ой передається через -ой: Донськой, Полевой, Толстой. Прикметникові закінчення білоруських прізвищ -ы, чеських -ý, польських -у, болгарських -и передаються через -ий: Бялий, Гартний, Гуляшкий, Неврлий, Неєдлий, Новотний, Палацький. 11. Апостроф. Апостроф пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї: Аляб’єв, Ареф’єв, Водоп’янов, В’яльцева, Григор’єв, Захар’їн, Луб’янцев, Лук’янов, Пом’яловський, Прокоф’єв, Рум’янцев, Юр’єв; перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов. Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Бядуля, Пясецький, Рюмін. 12. Ь. а) Знак м’якшення пишеться в прізвищах після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н: 1) Перед я, ю, є, ї: Дьяконов, Панкратьєв, Третьяков, Полозьєв, Саласьєв, Ульянов, Ільюшин, Ананьїн. 2) Перед приголосними: Вольнов, Коньков. 3) У кінці слова: Лось, Соболь. Примітка. Коли я, ю означають сполучення м’якого приголосного з а, у, то перед ними ь не пишемо: Дягилев, Зябрєв, Ляпунов, Цявловський, Тюменєв. б) Твердий кінцевий приголосний ц у прізвищах із суфіксом -ець пом’якшується: Глуховець, Скиталець. Примітка. У неслов’янських прізвищах кінцеве ц тверде: Клаузевіц, Ліфшиц, Моріц. § 105. Неслов’янські прізвища Про правопис неслов’янських прізвищ див. III розділ «Правопис слів іншомовного походження» (§ 86-100). СКЛАДНІ І СКЛАДЕНІ § 106. Імена та прізвища (прізвиська) Імена та прізвища (також прізвиська) людей, які складаються з двох чи трьох слів або до складу яких входять частки, артиклі тощо, можуть писатися окремо, разом і через дефіс. 1. Окремо пишуться: а) Прізвиська (українські та перекладені іншомовні), що складаються з імені та прикметника, узгодженого з ним або з наступним іменником: Іван Волове Око, Олена Прекрасна, Ричард Левове Серце, Степан Тигряча Смерть; сюди належать і особові найменування американських індіанців: Маленький Вовк, Тупий Ніж і т. ін. б) Псевдоніми, що складаються з імені та прізвища: Джек Лондон, Жорж Занд, Леся Українка, Марко Вовчок, Панас Мирний. в) Повні давньоримські особові назви, у яких перше слово означає особове ім’я, друге — родове ім’я, третє — прізвище: Гай Юлій Цезар, Марк Порцій Катон. г) Частки, артиклі та інші службові слова (ван, да, де, ді, дю, дер, ед, ель, ла, ле, фон і т. ін.) в іншомовних особових назвах: Людвіг ван Бетховен, да Вінчі, де ла Куева, ді Вітторіо, дю Гар, Нур ед Дін, ле Шапельє, фон дер Гольц. Примітка 1. Скорочена частка д та ірландська частка о пишуться з власними іменами через апостроф: Д’Аламбер, Д’Артаньян, Д’Обіньє; О’Генрі, О’Кейсі, О’Коннейль; частки Ван-, Мак-, Сан-, Сен-, які передують прізвищам і разом із тим становлять їх невід’ємну частину, пишуться через дефіс: Ван-Дейк, Мак-Магон, Мак-Клюр, Сан-Мартін, Сен-Сімон. Примітка 2. У ряді випадків частки пишуться разом із прізвищами, бо в такій формі засвоїла їх українська мова: Декандоль, Деліль, Дерібас, Лагарп, Ламетрі, Лафонтен, Лесаж, Фонвізін. д) Слово дон («пан») перед особовим ім’ям як форма ввічливого звертання: дон Базіліо, дон Педро, дон Хосе. У власних назвах відомих літературних героїв це слово пишеться з великої літери: Дон Жуан, Дон Кіхот. Примітка. У загальному значенні слово донжуан пишеться разом і з малої літери. е) Складові частини корейських, в’єтнамських, бірманських, індонезійських особових назв: Кім Ір Сен, Пак Ті Вон, Хо Ші Мін, Гнуєн Конг Хоан, У Ну Мунг, Фетай Чотінучит. 2. Разом пишуться: а) Українські прізвища, що складаються з дієслова в наказовій формі та іменника: Горицвіт, Непийвода, Убийвовк. б) Українські прізвища, що виникли на основі словосполучень, до складу яких входять як повнозначні, так і службові слова: Добрийвечір, Нетудихата, Панібудьласка. в) Українські прізвища, утворені з прикметника та іменника за допомогою сполучного звука: Довгопол, Кривоніс, Скороход. г) Слов’янські особові імена, утворені від двох основ: Владислав, Володимир, Мечислав, Ярополк. д) Складні китайські імена, які завжди виступають після прізвища: Го Можо, Ден Сяопін, Тао Юаньмінь, Сунь Ятсен. Примітка. Якщо китайське ім’я становить одне слово, то обидві частини особової назви (прізвище та ім’я) пишуться окремо: Дін Лінь, Лу Сінь, Цюй Юань. е) Тюркські, вірменські та інші особові назви з компонентами бей, заде, мелік, огли й под., що вказують на соціальний стан, родинні стосунки: Ізмаїлбей, Турсунзаде, Керогли. Але арабське ібн пишеться окремо: Ібн Русте, Ібн Сіна, Ібн Фадлан, а тюркське паша — через дефіс: Гедік-паша, Осман-паша. 3. Через дефіс пишуться: а) Складні особові імена: Василь-Костянтин, Жан-Жак, Зиновій-Богдан, Марія-Антуанетта, Мартін-Лютер, Фрідрих-Вільгельм. б) Складні прізвища: Альтаміра-і-Кревеа, Гулак-Артемовський, Жоліо-Кюрі, Квітка-Основ’яненко, Нечуй-Левицький, Новиков-Прибой, Римський-Корсаков. в) Імена з кваліфікаційними прикладками: Іван-царенко, Кирик-мужичок. Але якщо прикладка розгорнута, то ставиться тире: Іван — мужичий син, рідше — кома: Іван, селянський син. § 107. Похідні прикметники 1. Прикметники від складних особових імен, що пишуться через дефіс, зберігають це написання: Жан-Жак — жан-жаківський. 2. Прикметники від китайських, корейських, в’єтнамських та індонезійських особових назв пишуться разом: Мао Цзедун — маоцзедунівський. Кім Ір Сен — кімірсенівський. 3. Прикметники від прізвищ типу ван Бетховен, фон Бісмарк утворюються тільки від іменника: бетховенський, бісмарківський. Якщо прикметник утворюється від прізвища з часткою, артиклем тощо, то він пишеться разом: де Голль — деголлівський, Нур ед Дін — нуреддінівський. Прикметники від прізвищ типу Д’Аламбер зберігають апостроф після частки: д’аламберівський. 4. Не утворюються прикметники: а) Від складних прізвищ, прізвиськ і псевдонімів типу Гулак-Артемовський, Марко Вовчок, Ричард Левове Серце. Примітка. Прикметник, утворений від імені та прізвища, пишеться через дефіс: Bальтер Скотт — вальтер-скоттівський, Жюль Верн — жюль-вернівський, Марк Твен — марк-твенівський. б) Від тюркських, вірменських, арабських та ін. особових назв типу Керогли, Осман-паша тощо. в) Від невідмінюваних іншомовних прізвищ типу ді Вітторіо, Ламетрі, Д’Обіньє. ГЕОГРАФІЧНІ НАЗВИ § 108. Українські географічні назви Українські географічні назви на письмі передаються відповідно до вимови за нормами українського правопису: Верхньодніпровськ, Вінниця, Гребінка, Донецьк, Дубно, Житомир, Запоріжжя, Здолбунів, Кам’янець-Подільський, Київ, Козятин, Кременчук, Кривий Ріг, Львів, Миколаїв, Новгород-Сіверський, Одеса, Охтирка, Рівне, Сіверськодонецьк, Трипілля, Харків, Чернівці, Чернігів, Шепетівка, Ямпіль; Десна, Дніпро, Дністер, Західний Буг, Ірпінь, Прип’ять, Рось, Стохід, Сян, Тетерів, Тиса, Трубіж. Примітка. У назвах українських міст треба розрізняти -поль у небагатьох словах грецького походження (грецьке polis «місто»): Маріуполь, Мелітополь, Нікополь, Севастополь, Сімферополь, Тирасполь — і -піль (з українського «поле»): Бориспіль, Крижопіль, Ольгопіль, Тернопіль. § 109. Географічні назви слов’янських та інших країн Географічні назви слов’янських та інших країн передаються в українській мові відповідно до вимог практичної транскрипції. 1. Е. Російська літера е передається через е: Бездна, Верхоянськ, Воронеж, Зеленодольськ, Новочеркаськ, Туапсе; Ветлуга, Лена, Нева, Онега, Пінега, Пенза, Терек, Шексна. Але інколи е передається через є: а) На початку слова: Євпаторія, Єйськ, Єлець, Єнісей, Єреван; так само після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Єгор’євськ, Колгуєв, Посьєт. б) Після приголосних (крім шиплячих, р і ц) у суфіксах -ев, -єєв російських назв, похідних переважно від прізвищ: море Лаптєвих, Лежнєво, але: Плещеєво, Ржев, мис Рум’янцева. в) Коли російському е основи відповідає в аналогічних українських основах і (тобто на місці колишнього Але в географічних назвах, що мають у російській мові форму, спільну з відповідною українською, таке е передаємо через і: Арабатська стрілка, Біла, оз. Біле, Біловезька Пуща, Вітка, Лісна, Негоріле, Піщане, Сінне, Сірий мис, Цілиноград і под. Це стосується і польського іа: Біла Підляська, Білосток тощо. Примітка. Польське й чеське е, що виступає в географічних назвах із суфіксом -ц- (лат. -с-), зберігається: Бельце, Кельце; Кошице, Лідице, Пардубице. Ці географічні назви не змінюються за відмінками. Назва Закопане має форму прикметника середнього роду (однина) й, отже, відмінюється за його зразком: Закопане, Закопаного, Закопаному й т. д. 2. Літера ё передається: а) Через йо на початку та в середині слова, коли вона означає звукосполучення й + о: Йолкіно, Соловйово. б) Через ьо в середині слова, коли вона означає сполучення м’якого приголосного з о: мис Дежньова, р. Оленьок, але: р. Березова, Орел. в) Через о під наголосом після ч, щ: Рогачово, Сичовка, Щокіно. 3. Літера э передається через е: Ельбрус, Ельтон, Емба, Естонія. 4. И. Літера и передається: а) Через і або ї: 1) Через і в основі географічних назв, зокрема на їх початку, а також у кінці: Батумі, Бородіно, Вітебськ, Воткінськ, Ігарка, Іжевськ, Іркутськ, Кінешма, Поті, Сочі, Сухумі, Челябінськ; Двіна, оз. Ільмень, Індигірка, Іртиш, оз. Селігер. 2) Через ї після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Зілаїр, Кутаїсі, Троїцьк, Ананьїно, Мар’їно. Примітка. У географічних назвах, утворених від загальних назв та імен, спільних за походженням для української та російської мов, звичайно пишеться и в суфіксах -ин-, -инськ-: Березина, Гусине Озеро, Дудинка, Жабинка, Карпинськ, Крутинське, Правдинськ (докладніше про правопис и див. нижче). б) Російське и передається через и: 1) Після ж, ч, ш, і ц перед приголосним: Жигалово, Жиздра, Жила Коса; Ачинськ, Нальчик, Чирчик; Єгоршино, Ішим, Камишин, Тушино; Щигри; Цимлянська. 2) У географічних назвах, утворених від людських імен, спільних для української та російської мов: Гаврилово, Данилов, Дмитров, Михайловське; але Ніколаєвськ-на-Амурі та ін. (тобто від імен, що в українській мові мають форму, виразно відмінну від форми цього ж імені, вживаної в російській мові). Примітка. І зберігається в географічних назвах, утворених від людських імен, які в українській мові пишуться через і: Леонідово. 3) У коренях географічних назв, якщо ці корені спільні для української та російської мов: Виноградово, Кисловодськ, Клин, Кричев, Курильські острови, Липецьк, Лихославль, Тихвін, Тихорєцьк. 4) У складних географічних назвах, де и виступає у функції сполучного звука: Владивосток, П’ятигорськ, Семипалатинськ. 5) У префіксі при-: Приволжя, Примор’я, Прикумськ. 6) У суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Зимовники, Тупик; Боровичі, Котельнич, Осиповичі, Углич; Бронниці, Гливиці, оз. Колвицьке, Луховиці; Митищі, Ртищево. 7) У закінченні географічних назв, уживаних у формі множини, якщо в російській мові тверда основа: Березники, Валуйки, Горки, але Жигулі (бо тут м’яка основа). 8) У словах Сибір, Симбірськ і похідних від них (наприклад, Новосибірськ). 5. Ы. Літера ы передається через и: Викса, Витерга, Іртиш, Сизрань, Сиктивкар, Чебоксари, Шахти. 6. У словах: Росія, російський, Білорусь, білоруський приголосний с не подвоюється. 7. Географічні назви з прикметниковими закінченнями. а) Прикметникові закінчення географічних назв передаються так: -ый, -ой – через -ий; -ий після твердого приголосного – через -ий, після м’якого приголосного – через -ій; -ая, -яя – через -а, -я; -ое, -ее – через -е, -є: Становий (хребет); Великий Устюг, Оленій (острів); Лиха, Нижня Тунгуска, Чусова; Благодарне, Бологе, Майське, Покровське, Углове. б) Російські назви з кінцевими -ово, -ево та -ино передаються через -ово, -єво та -іно (-їно), після шиплячих – -ино: Внуково, Орєхово-Зуєво; Бородіно, Мар’їно, Пушкіно, Єгоршино, Рощино. в) Прикметникові закінчення географічних назв -ые, -ие передаються через і: Нові Ключі, Набережні Човни, Чисті Пруди. г) Прикметникові закінчення, що входять до складу слов’янських географічних назв, передаються відповідними українськими: Банська Бистриця, Нові Замки, Стальова Воля, Чеський Крумльов. д) Польське ó, що виступає в суфіксі -ó w у географічних назвах, передається через у: Жирардув, Жешув, Томашув-Мазовецький і т. ін., але традиційно Грубешів Краків. е) Польські носові ą, ę передаються сполученнями літер ом, ем перед губними приголосними: Домброва, Дембиця; перед іншими приголосними — сполученнями он, єн: Конт, Ченстохова. 8. Апостроф. Апостроф пишеться в географічних назвах після губних, задньоязикових і р, а також після префіксів, що закінчуються приголосним, перед я, ю, є, ї: В’язники, Дем’янськ, Прокоп’євськ, П’ятигорськ, Ак’яр, Амудар’я, Гур’єв; перед йо апостроф не пишеться: Муравйово. Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Вязьма, Кяхта, Крюково, Рязань. 9. Ь. а) Знак м’якшення (ь) пишеться в географічних назвах після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н: 1) Перед я, ю, є, ї: Дьєпп, Пхеньян, Сьєрра-Леоне, Усольє. 2) Перед приголосним: Клязьма, Лисьва, Льгов. 3) У кінці слова: Гомель, Нахічевань, Сімферополь, Тянь-Шань. Примітка. Коли я, ю означають сполучення м’якого приголосного з а, у, то перед ними ь не пишеться: Аляска, Челябінськ, Тюмень. б) Твердий кінцевий приголосний основи ц пом’якшується в усіх слов’янських географічних назвах, зокрема в суфіксах -ець, -аць, -иця: Олонець, Повенець, Череповець, Крагуєваць, Столаць; Дембиця, Ломниця, Речиця. в) Суфікси географічних назв -ск, -цк передаються відповідно українськими суфіксами -ськ, -цьк: Братськ, Брянськ, Курськ; Кузнецьк, Троїцьк. § 110 Географічні назви, не вживані без номенклатурних слів, перекладаються: Аравійське море, мис Доброї Надії, Перська затока. Північний Льодовитий океан. Завжди перекладаються й прикметники на означення розмірів, взаємного розміщення та сторін світу, що виступають у складі географічних назв: Великий каньйон, Нижній Новгород, Південна Америка, Північний полюс. § 111. Іншомовні географічні назви Про правопис решти іншомовних географічних назв див. розділ «Правопис слів іншомовного походження» (§ 86–100). Слов’янські географічні назви пишуться відповідно до правил, викладених у § 104. § 112. Відмінювання географічних назв 1. Географічні назви з іменниковими закінченнями — українські та інших союзних республік, а також іншомовні — відмінюються як звичайні іменники І, II та III відмін: І відміна: Африка — Африки, в Африці; Волга — Волги, на Волзі; Лохвиця — Лохвиці, Лохвицею, у Лохвиці; Махачкала — Махачкали, у Махачкалі; Москва – Москви, Москвою, у Москві; Одеса – Одеси, в Одесі; Ольвія — Ольвії, Ольвією, в Ольвії; Полтава – Полтави, у Полтаві; Прага — Праги, у Празі; Речиця – Речиці, в Речиці; Шепетівка — Шепетівки, у Шепетівці. II відміна: Буг — Бугу, на Бузі (й по Бугу); Владивосток — Владивостока, у Владивостоці (у Владивостоку); Гайсин — Гайсина, Гайсином, у Гайсині; Дубно — Дубна, Дубном, у Дубні; Единбург — Единбурга, в Единбурзі (в Единбургу); Київ — Києва, Києвом, у Києві; Лихославль — Лихославля, Лихославлем, у Лихославлі; Луганськ — Луганська, Луганськом, у Луганську; Львів — Львова, Львовом, у Львові; Орел — Орла, Орлом, в Орлі; Псков — Пскова, Псковом, у Пскові; Світязь – Світязю, Світязем, на Світязі; Тернопіль — Тернополя, Тернополем, у Тернополі; Теруель – Теруеля, Теруелем, у Теруелі; Токмак — Токмака, у Токмаці (у Токмаку); Ужгород — Ужгорода, Ужгородом, в Ужгороді. IIІ відміна: Бретань — Бретані, Бретанню, у Бретані; Керч — Керчі, Керчю, у Керчі; Об — Обі, Об’ю, на Обі; Свір — Свірі, Свір’ю, на Свірі; Сизрань — Сизрані, Сизранню, у Сизрані. 2. Географічні назви, що мають форму множини, відмінюються як відповідні загальні іменники: Березники — Березників, Березникам; Горки – Горок, Горкам; Єсентуки — Єсентуків, Єсентукам; Жигулі — Жигулів, Жигулям; Ков’яги — Ков’яг, Ков’ягам; Лубни — Лубен, Лубнам; Плиски – Плисок, Плискам; Прилуки – Прилук, Прилукам; Ромни — Ромен, Ромнам; Салоніки — Салонік, Салонікам; Філіппіни — Філіппін, Філіппінам; Чебоксари – Чебоксар, Чебоксарам, у Чебоксарах; Чернівці — Чернівців, Чернівцям, у Чернівцях. 3. Географічні назви з прикметниковими закінченнями відмінюються як звичайні прикметники: Борове — Борового, Боровому; Жуковський – Жуковського, Жуковському; Лозова — Лозової, Лозовій; Рівне — Рівного, Рівному; Чусова – Чусової, Чусовій. 4. Географічні назви, що складаються з прикметника та іменника чи навпаки, іменника та прикметника, відмінюються в обох частинах; а) Великий Устюг – Великого Устюга; Гола Пристань — Голої Пристані, Голою Пристанню; Кривий Ріг — Кривого Рогу; Великі Луки — Великих Лук; Єлисейські Поля – Єлисейських Полів; Мінеральні Води — Мінеральних Вод. б) Кам’янець-Подільський — Кам’янця-Подільського, Кам’янцеві-Подільському; Новгород-Сіверський — Новгорода-Сіверського, Новгороду-Сіверському; Новоград-Волинський – Новограда-Волинського, Новоградові-Волинському; Рава-Руська — Рави-Руської, Раві-Руській. 5. Географічні назви, що складаються з двох іменників або іменника та присвійного прикметника, відмінюються лише в другій частині: Баден-Баден — Баден-Бадена, у Баден-Бадені; Орєхово-Зуєво — Орєхово-Зуєва, в Орєхово-Зуєві; Івано-Франківськ — Івано-Франківська, в Івано-Франківську. Але: Конча-Заспа — Кончі-Заспи, у Кончі-Заспі; Пуща-Водиця — Пущі-Водиці, у Пущі-Водиці. 6. Географічні назви, що складаються з короткої форми прикметника, прийменника на та іменника, що вказує на місце розташування населенного пункту, відмінюються в першій частині: Ростов-на-Дону — Ростова-на-Дону, у Ростові-на-Дону; Франкфурт-на-Майні – Франкфурта-на-Майні, у Франкфурті-на-Майні. 7. Не відмінюються географічні назви (переважно іншомовні), що закінчуються на е (є), і (ї), о, у (ю): Рамбуйє, Туапсе, Улан-Уде, Фіуме; Капрі, Порт-Луї, Поті, Тбілісі, Уссурі, Фукуї; Бордо, Глазго, Марокко, По, Сант-Яго; Баку, Бештау, Катманду, Кюсю. Так само не відмінюються й деякі назви на -а, як Нікарагуа. § 113. Правопис прикметникових форм від географічних назв Суфікси -ИНСЬК(ИЙ), -ІНСЬК(ИЙ) 1. У суфіксах -инськ(ий), -інськ(ий) прикметників, утворених від географічних назв і назв народів, що мають у своїй основі суфікси -ин, -ін, -инськ, -інськ, зберігається той самий голосний (и або і), що й в основній назві: Камишин – камишинський, Ніжин — ніжинський, Пенжино – пенжинський, Тульчин — тульчинський, Тушино — тушинський, Цюрупинськ — цюрупинський, Чигирин — чигиринський; грузин — грузинський, осетин — осетинський; Болдіно — болдінський, Філіппіни — філіппінський. В аналогічних прикметниках, утворених від географічних назв, що не мають суфіксів -ин, -ін, пишеться завжди и: Аляска — аляскинський, Баку – бакинський, Кабарда — кабардинський, Караганда – карагандинський, Поті — потинський, Сочі — сочинський, Чита — читинський, Шахти — шахтинський. Суфікси -ОВСЬК(ИЙ) [-ЬОВСЬК(ИЙ)], -ЕВСЬК(ИЙ) [-ЄВСЬК(ИЙ)], -ІВСЬК(ИЙ) [-ЇВСЬК(ИЙ)] 2. У суфіксах -овськ(ий) [-ьовськ(ий)], евськ(ий) [-євськ(ий)], -івськ(ий) [-ївськ(ий)] прикметників, утворених від географічних назв, що мають у своїй основі -ов (-ьов), ев (-єв), -ів (-їв), зберігається той самий голосний (о, е, є, і, ї), що й в основній назві: Дніпропетровськ – дніпропетровський, Тамбов — тамбовський, Карачев — карачевський, Колгуєв — колгуєвський; Кишинів — кишинівський, Львів – львівський, Могилів — могилівський; Тетерів — тетерівський, Чернігів – чернігівський. Якщо при творенні таких прикметникових форм від українських географічних назв відкритий склад з о, е стає закритим, діє правило чергування о, е з і: Лозова — лозівський, Сватове — сватівський, Хмелеве — хмелівський. У прикметниках, утворених від географічних назв із суфіксальним к, перед яким іде інший приголосний, пишеться -івський (-ївський): Біла Церква — білоцерківський, Валки – валківський, Гребінка — гребінківський, Казанка – казанківський, а також Златоуст — златоустівський. Але: Орел — орловський і т. ін. При творенні прикметників за допомогою суфікса -ськ(ий) від географічних назв і назв народів, основа яких закінчується на приголосний, відбуваються такі фонетичні зміни: а) Г, ж, з (дз) + -ськ(ий) — -зьк(ий) [-дзьк(ий)]: Буг — бузький, Ветлуга — ветлузький, Виборг – виборзький, Волга — волзький, Гаага — гаазький, Гамбург — гамбурзький, Калуга — калузький, Ладога — ладозький, Люксембург — люксембурзький, Лейпциг — лейпцизький, Онега – онезький, Острог — острозький, Прага — празький, Рига — ризький, Страсбург — страсбурзький; Воронеж — воронезький (пор. назву українського селища – Вороніж – воронізький), Запоріжжя — запорізький, Париж — паризький; Абхазія — абхазький, Кавказ — кавказький, Лодзь – лодзький, Сиракузи — сиракузький, француз — французький. б) К, ц, ч + -ськ(ий) — -цьк(іий): Баскунчак — баскунчацький. Великі Луки — великолуцький. Вишній Волочок — вишньоволоцький, Владивосток — владивостоцький, грек — грецький, Кагарлик — кагарлицький, Казбек – казбецький, калмик — калмицький, Кобеляки — кобеляцький, коряк — коряцький, Кременчук — кременчуцький, Прилуки — прилуцький, словак — словацький, таджик — таджицький, турок – турецький, узбек — узбецький; Ніцца — ніццький, Суец — суецький, Череповець — череповецький; Бахмач — бахмацький, Галич — галицький, Гринвіч — гринвіцький, Овруч — овруцький, Солигалич – солигалицький. Але: Дамаск – дамаський, Мекка – меккський, тюрки – тюркський. в) С, х, ш + -ськ(и
|
): Бєлінський, Звєрєв, Лєсков, Мєстечкін, Насєдкін, Пєшковський, Рєпін, Столєтов, Твердохлєбов.
