ХІІ. У москалях
Погнали Максима у Московщину. Там кам, яні крамниці, базари, величезні хороми. Повели їх у казарми. Там смерділо. Максим не плакав, а насміхався над усім. Все було йому на іграшку. Швидко вивчився марширувати, стрибати – москаль москалем. Старі москалі його вихвалюють. Пройшов рік. Одного разу напилися, а вночі перевірка. Максим усе взяв на себе. Ротному це сподобалося. Максим став душею москалів. Товариші душі в ньому не чаяли. Звик до такого життя. Тут йому краще, ніж у батька з матір, ю. Одно тільки мучило – життя у казармі. Став ходити на “прокормлєніє” – стало чутно: то того, то другого обікрадено. Максим цілком оддався тій роботі. Старші його любили, як дійну корову. Незабаром Максима зробили унтер – офіцером. ХІІІ. Максим – старшим Тепер Максимові не можна було погуляти. Він запишався, гордував своїми земляками – став їх ганяти. Учні його проклинали і боялися. Стало йому те старшування гірше полину. Ні з ким душі одвести. Вивчив граматику, але хотілося погуляти. Знайшов повію та гуляв іноді з нею. Ішов 1848 рік. Повів Максим (який вже став фельдфебелем і мав тепер роту) свій взвід обороняти австрійців від венгрів. Тепер йому було зручніше глибше п, ятерню запустити в московські достачі. Думав про сім, ю. На краю міста була хата (“руїна”). Там жив москаль Терьоха з Меланією. Пили, гуляли, билися, – і була у них донька – Явдошка. Дитина як підросла, то ходила просила їсти, крала. Батьки наливали їй горілки. Підростаючи, Явдошка робилася все хижіше, до горілки привчилася, як до води. Як було їй 15 років, мати помила її, одягла та одвела у місто, у будинок. Щоночі тепер гуляє Явдошка. Зустрів її Максим – зійшлися та жили, пили, гуляли. Але полк перегнали в інше місто, тому вони повінчалися. З Явдохи вийшла справжня московка. Не страшні їй походи, моторна, весела, до гулянок удатна. Прожили 10 років. Гроші закінчилися. Народилася донька Галя – гулянки одлетіли. Почали клопотати над наживою. Максим взявся за “прокормлєніє”, Явдоха – за крадіжку, а награбоване спродували. В останній війні з турками Максима поранено. Через 30-ть років повертається у село – не впізнав: село велике, землянок не видно, одні мазанки. Оселився у батьківській хаті. Явдоха крамарувала вдома. Максим збудував нову хату. Всі дивуються, яким поважним чоловіком повернувся. Через 3 – 4 роки спродав усе й виселився на хутір, на батьківську землю, збудував будинок, мов панські хороми. Частина третя. ХІV. Нема землі Восени Чіпка зібрав хліб; міркував усе, як з Галею бачитися тепер. Аж ось кличуть його у волость. Там він дізнається, що прийшов якийсь чоловік і каже, що він Луценків небіж і хоче одібрати їх землю. Чіпка відповів: “… А землі не дам! Зубами держатиму…” Через 2 тижні їх з Мотрею кличуть у волость. Прийшла бумага із суду: віддати землю Луценковому небіжу. “Немов хто гострий ніж вгородив у серце старій Мотрі”. Чіпка забрав усі гроші, збирається у місто позиватися. Говорить: “І що я без землі? … наймит… Без землі – нема волі… земля хазяїном робить…” Пішов до секретаря Чижика, але зустрів там Василя Пороха, який взявся писати “прошеніє” за могорич. Чіпка купив горілку. Порох пропонує йому спробувати. Чінка випив – “… заграло в голові… повеселішало на серці…” ночував у Пороха.
|
