Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Словник екологічних термінів




Абіотичне середовище– сукупність неорганічних умов існування організмів.

Адаптація– процес формування ознак у організмів, що забезпечують їх існування в умовах того чи іншого середовища.

Аерація - природне або штучне надходження повітря в якесь середовище (воду, грунт, тощо). Може проводитися за допомогою технічних засобів або шляхом ліквідації перепони (льоду, мастильнної плівки, тощо), яка перешкоджає природному доступу повітря до поверхні води, грунти, тощо.

Антропоценоз – угрупування організмів, що складають ближнє та дальнє оточення людини (сімбіоти, паразити та види – синантропи).

Ареал - область поширення: 1) систематичної групи живих організмів (виду, роду, тощо): 2) визначеного типу співтовариств; 3) подібних умов; 4) подібних об'єктів (населених місць, тощо).

Архітектура екологічна – новітній напрямок в архітектурі. районного та міському плануванні, що намагається максимально врахувати екологічні і соціально-екологічні потреби конкретної людини від його народження до глибокої старості.

База даних електронна – сукупність відомостей, збережених в пам'яті комп’ютера. Ці відомості виступають як вихідні для рішення проблемних задач засобами комп’ютерних програм. У природокористуванні це головним чином прогнозні та управлінські задачі.

Баланс екологічних компонентів – кількісне сполучення екологічних компонентів (енергії, газів, води, субстратів, рослин-продуцентів, тварин-консументів та організмів-редуцентів), що забезпечує екологічну (натуральну, природну) рівновагу, яка й дозволяє формуватися та підтримуватися екосистемі визначеного типу.

Безпека екологічна: 1) така сукупність дій, станів і процесів, що не веде до життєво важливих збитків (або загрозам таких збитків), які спричиняються природному середовищу, окремим людям і людству; 2) комплекс станів, явищ і дій, який забезпечує екологічний баланс на Землі і в будь яких її регіонах, на рівні, до котрого фізично, соціально-економічно, технологічно і політично готово (може без серйозних збитків адаптуватися) людство. Б. Е. може бути розглянута в глобальних, регіональних, локальних і умовно-обмежених рамках, у тому числі в межах держав і їхніх будь-яких підрозділів.

Безвідхідна технологія– технологія, що дає теоретично досяжний мінімум відходів усіх видів. Містить у собі комплекс заходів, що забезпечують мінімальні втрати природних ресурсів при виробництві сировини, палива й енергії, а також максимальну ефективність і економічність їхнього застосування.

Безопірність планети екологічна – якісно депресивний стан біосфери, що характеризується стійкою втратою природним середовищем або його головними ланками властивості опиратися впливу забруднень. Природа розглядається як живий організм планети, опірність якого глобальним антропогенним процесам незворотньо деформується в результаті зниження функцій саморегуляції і відновлення.

Бесприродний технічний світ – уявний стан техносфери, який очікується у випадку знищення природи і виживання людства у цих умовах

Біогеоценоз– природна ділянка земної поверхні з певним складом живих і неживих компонентів і динамічною взаємодією між ними.

Біоіндикатори– (грецьк. „біос” – життя, індикатор” – вказівник) – група особин (угрупувань) рослин чи тварин, за наявністю і станом яких, а також за їх поведінкою визначають зміни в навколишньому середовищі.

Біотехнологія – використання живих організмів у виробництві та переробці різноманітних продуктів. Термін з’явився у 70-ті роки 20 століття у зв’язку з успіхами молекулярної генетики. Сучасні Б. широко використовують методи генної інженерії. З розвитком Б. пов’язують вирішення проблем забезпечення населення планети продуктами харчування, мінеральними ресурсами, енергією (біогаз, біодизель) та вирішення проблем охорони і збереження довкілля.

Біологічна розмаїтість– кількість живих видів – рослин, тварин і мікроорганізмів.

Біомаса– кількісна оцінка живої речовини, яка припадає на одиницю площі чи об’єму.

Біотоп – (місце мешкання виду) – обмежена в просторі суміжність умов абіотичного і біотичного середовища, яка забезпечує весь цикл розвитку особин, популяцій або виду взагалі. Важливий компонент екологічної „ніші” виду. Два види не можуть співіснувати, якщо вони займають одну й ту ж екологічну „нішу”.

Біосфера- (грецьк. „біос” – життя, „сфера” – оболонка) – оболонка Землі, в якій існує життя.

Біохімічна стійкість органічної речовини – показник, що визначається співвідношенням перманганатної та біхроматної окислюваності води. Якщо воно менше 40%, то у водоймі превалює свіжа, мало трансформована органічна речовина типу білків та жирів; якщо понад 40% - стійкі у біохімічному відношенні органічні речовини (гумус, феноли та ін).

Біохімічне споживання кисню (БСК) – показник інтенсивності аеробної деструкції (розкладання) органічних речовин мікроорганізмами протягом певного часу (1 доби, 5 діб, 10 діб, відповідно позначають БСК1,БСК5,БСК10,БСКповне). Одиниця вимірювання – мг О2/л. Незмінний показник для якісної і кількісної характеристики розчинення органічних речовин, розрахунків біопродуктивності водойм, спостереження за роботою очисних споруд та ін. Якщо співвідношення БСК5 і біхроматної окислюваності води дорівнює 0,02 – 0,03, то у водоймі превалює гумус ґрунтів; 0,3 – 0,5 – органічна речовина, що утворюється в процесі самоочищення та з залишків померлих організмів; 0,8 – 1,2 – органічна речовина фітопланктону; понад 1,2 – органічна речовина побутових та промислових забруднень, яка нестійка у біохімічному відношенні.

Біоценоз– сукупність популяцій, пристосованих до спільного існування на даній території.

Біхроматна окислюваність води (БОВ, БВ) – показник, що характеризує загальний вміст у воді легко- та важкоокислюваних мікроорганізмами речовин (відповідно нестійкі та стійкі до окислення речовини). Визначається кількістю кисню, витраченого на окислення органічних речовин, під дією сильного окислювача – біхромату калію. Одиниця вимірювання – мгО/л.

Відновлення природних ресурсів – комплекс заходів, спрямованих на одержання природних ресурсів у кількості, близькій до вихідної. Досягається за допомогою штучних заходів після повного або часткового виснаження цих ресурсів (наприклад, реінтродукція рослин, реакліматизація тварин, відновлення лісів, тощо).

Вода технічна – вода, яка використовується у побуті та промисловості, однак не вважається придатною для пиття та приготуванню їжі.

Водомісткість виробництва – кількість води, яка використовується для одержання одиниці готової продукції.

Водоочищення – процес (процедура, операція) доведення якості води, що надходить у водогінну мережу, до встановлених нормативами показників.

Водопостачання оборотне – відносно швидке повторне надходження раніше використаної води в технологічні цикли або побутові водогінні мережі після її очищення (у технологічних циклах - іноді і без попереднього очищення). У деяких галузях промисловості перевищує 80% усієї використовуваної води, що використовується, у населених космічних апаратах досягає 100%. У сильно урбанізованих регіонах практично уся вода надходить у водогінні мережі за принципом В. О., але, оскільки відрізок часу у визначенні поняття В. о. точно не визначений, межу первинного споживання води і В.О. встановити важко.

Викид (и) - короткочасне або за визначений час (година, доба) надходження в навколишнє середовище будь-яких забруднень. Розрізняють: 1) В.від окремого джерела; 2) сумарний В. на площі міста, регіону, держави, їхньої групи, світу в цілому.

 

Гармонізація відносин– сукупність антропогенних заходів, спрямованих на зменшення техногенного тиску на довкілля, збереження біосфери і відтворення екосистем.

Гідросфера– водяна частина біосфери, представлена ріками, озерами, морями і океанами.

Глобальна безпека – будь-яка діяльність людини, що виключає шкідливий вплив на довкілля. Недосяжний ідеал, який може правити за напрямок спільних зусиль.

Глобальне забруднення – забруднення, що порушує природні фізико-хімічні, біологічні показники всієї біосфери, і виявляється в будь-якій точці поверхні нашої планети.

Гомеостаз – підтримка відносної постійності внутрішнього середовища організму (екосистеми).

Гранично допустима концентрація (ГДК) – прийнятий законом санітарно-гігієнічний норматив кількості шкідливої речовини в середовищі. Приймається, що вона практично не повинна діяти на організм та викликати несприятливі наслідки в нащадків. Безпечних для організму концентрацій канцерогенів або рівнів іонізуючої радіації практично не існує, тому, що будь-яке перевищення природного фону вже є небезпечним для живих організмів. Це яскраво демонструють генетичні відхилення ланцюгу поколінь в зв’язку з виникненням несприятливих мутацій.

Гранично допустиме надходження (ГДН)– кількість речовини (забруднювача),що надходить до певної території за одиницю часу в кількості, яка утворює концентрації, не вищі за встановлені ГДК.

Гранично допустимий викид (ГДВ)– 1) кількість (об’єм) забруднюючої речовини за одиницю часу, перевищення якої (якого) призводить до несприятливих наслідків в природному середовищі або є небезпечним для здоров’я людини (тобто веде до перевищення ГДК); 2) викид шкідливих речовин в атмосферу, який встановлюється окремо для кожного джерела забруднення атмосфери при умові, що навколоземна концентрація цих речовин не перевищує ГДК.

Гранично допустимий скид (ГДС)– 1) науково-технічний норматив, який встановлюється з урахуванням ГДК речовин в місцях водовикористання (в залежності від виду водовикористання), асимілюючої здатності екосистеми водного об’єкту, перспектив розвитку регіону та оптимального розподілу між водоспоживачами маси речовин, що скидаються ними із стічними водами; 2) маса речовини в стічних водах, яка максимально допустима до відведення у встановленому режимі на даній ділянці водного об’єкту за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води в контрольному пункті; 3) ліміт витрачання стічних вод і концентрації домішок, що в них містяться.

Детрит– дрібні частки органо-мінерального походження, що утворюються з залишків померлих організмів та продуктів їх виділення. На його поверхні активно розвиваються бактерії. Служить їжею для багатьох організмів, що мешкають у водоймах та ґрунті.

Дефоліанти– хімічні речовини, що викликають опадання листя рослин.

Доктрина екологічна– система поглядів на сутність і характер взаємодії суспільства і природи, соціально-економічні причини порушення гармонії між людиною і середовищем, принципи збереження оптимальної взаємодії суспільства і природи.

Допустимі границі змін середовища– мінімально та максимально критичні величини параметрів стану природного середовища, в межах яких воно зберігає стійкість і не руйнується.

Ємність середовища – здатність природного середовища абсорбувати без змін свого стану неприродні впливи зовнішніх факторів (сторонні речовини, надлишкова енергія та ін.).

Евтрофна водойма– високопродуктивна водойма, багата на рослинність. Для неї характерна низька прозорість води, відносно підвищена мінералізація, накопичення в донних відкладеннях біогенних та органічних речовин.

Екологічна валентність виду – амплітуда коливань фактору, яку може витримати даний вид. Різні види можуть існувати тільки в певних межах змін певних елементів середовища. Чим більше який-небудь фактор відхиляється від середніх значень, тим менше різноманітність видового складу мешканців біогеоценозу (екосистеми). Тому, завдяки присутності тих або інших видів, можна скласти уяву про якість середовища їх мешкання.

Екологічна експертиза– міжгалузеве екологічне дослідження, аналіз та оцінка перед проектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація чи дія яких може впливати або впливає на стан довкілля та здоров’я людей і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки.

Екологічна ніша– сукупність факторів середовища, в межах якої можливе природне існування виду. Термін запропонований Дж. Грінелом в 1917 р. Екологічна ніша – це певне положення (виконувана роль, функція), яке займає вид в загальній системі біогеоценозу і яке зумовлює потреби в їжі, території та функції відтворення. Дуже влучно визначили це поняття Вільберг та Лаглер: „Середовище – це адреса, за якою мешкає даний вид, тоді як ніша додатково вказує на його заняття, його професію”. Висловлювання „вільна екологічна ніша” означає, що в екосистемі існує слабка конкуренція за певний вид корму і недостатньо використана сума інших умов якимось видом, який входить до складу аналогічних екосистем, але відсутній уданій екосистемі. Наприклад, в дніпровських водосховищах немає видів-споживачів синьо-зелених водоростей, тобто є вільна екологічна ніша по даному об’єкту живлення, яку людина намагається штучно заповнити шляхом вселення товстолобика (представник амурської іхтіофауни, здатний живитися цими водоростями).

Екологічна піраміда– графічне зображення співвідношення трофічних рівнів. Може бути трьох типів – чисельності, біомаси, енергії.

Екологічна катастрофа– 1) ланцюг порівняно швидких подій, що призводять до важких або безповоротних процесів деградації природи (наприклад, утворення пустель на місці лісів) і (або) до її забруднення (зараження), що робить неможливим будь-який тип господарювання, або призводить до реальної небезпеки важких захворювань, людських смертей, або до мутагенних та канцерогенних ефектів і зростання генетичних вад; 2) природна аномалія (тривала засуха, масовий мор худоби та ін.), яка виникає внаслідок прямого або опосередкованого впливу людини на природні процеси і призводить до гостро несприятливих екологічних, соціальних та економічних наслідків або масових захворювань, а іноді – до загибелі населення певного регіону; 3) велика аварія технічного пристрою (АЕС, танкеру та ін.) або небезпечна господарська акція, наприклад поховання (дампінг) токсичних, радіоактивних та інших відходів в морях та океанах (для довідки: щорічно в океані ховається біля 100 млн. т речовин, в тому числі – 80% - грунт, 10% - відходи промисловості, 9% - відстій стічних вод, а решта – будівельне сміття, вибухівка, радіаційні відходи та ін.), що призводить до гостро несприятливих змін у середовищі (як правило, до масової загибелі живих організмів) і до економічних збитків.

Екологічні катастрофи викликаються природними (потужне виверження вулкану, падіння великого космічного тіла, землетрус, тайфун, цунамі величезної сили) та антропогенними (підземні, надземні, підводні випробування атомної зброї, знищення біологічних видів, лісів та ін.) чинниками і відрізняються за масштабом та екологічним збитком.

Екологічне лихо– будь-яка (природна, природно-антропогенна, антропогенна) зміна природного середовища, яка викликає погіршення здоров’я населення або небезпечне забруднення довкілля. Має різний ступінь: від виникнення напруженої екологічної ситуації і екологічної проблеми до власне екологічного лиха і екологічної катастрофи.

Екологічно чистий продукт– продукт найвищої споживчої якості і конкурентоспроможності, що відповідає чинним екологічним стандартам і є сертифікованим з наданням відповідної екологічної відзнаки маркування.

Екологія– наука, що вивчає взаємозв’язки і взаємовідносини в природі між усіма її живими (у тому числі людини) і неживими компонентами. Е. Класифікується як система наукових знань та практичних дій щодо гармонізації життєдіяльності суспільства на основі єдності об’єктивних законів співіснування суспільства і природи.

Екологія виду (аутоекологія)– вивчає взаємовідносини виду (особини) з оточуючим середовищем.

Екологія загальна– навчальна дисципліна, що вивчає головні принципи будови та функціонування різних надорганізменних систем. В ній виділяються підрозділи: аутекологія, сінекологія, демекологія та екосферологія.

Екологія людини– наука, що розглядає біосферу, як екологічну нішу людства, вивчає природні, соціальні та економічні умови як фактори середовища мешкання людини, які забезпечують їй нормальний розвиток і розмноження.

Екологія популяції (демекологія)– вивчає загальні закономірності динаміки чисельності та структури популяцій, а також взаємодії (конкуренція, хижацтво) між популяціями окремих видів.

Екологія прикладна – займається розробкою норм використання природних ресурсів та середовищ життя, допустимих навантажень на них, способів екологізації народного господарства. В більш загальному вигляді – це розділ екології, який вивчає механізми руйнування біосфери людиною, розробляє заходи його запобігання і принципи раціонального використання природних ресурсів без деградації середовищ життя.

Екологія угрупувань (сінекологія)– вивчає закономірності організації угрупувань (біоценозів), їх структуру і функціонування, що проявляються, в першу чергу, як біотичний кругообіг і трансформація (перетворення) речовин в ланцюгах живлення. Вивчає також взаємовідносини в системі „суспільство – довкілля”.

Екологія часткова– вивчає весь комплекс взаємовідносин організмів конкретної таксономічної групи (екологія ссавців, екологія мікроорганізмів, екологія зайця та ін.) з середовищем.

Економіка природокористування– розділ економіки, що вивчає питання економічної оцінки природних ресурсів і оцінки збитків від забруднення навколишнього середовища.

Екосистема– це сукупність груп різних видов в екотопі, що взаємодіють між собою і з навколишнім середовищем таким чином, що зберігаються тривалий час завдяки обміну речовин, енергії та інформації.

Екотон – перехідна зона між зовнішньо різними біогеоценозами, яка має значне біорізноманіття порівняно з граничними біогеоценозами.

Екоцид– значне пригнічення і загибель екосистем, різних організмів, зокрема й людей, під впливом різких (або довготривалих) змін одного чи комплексу екологічних чинників.

Забруднюючі речовини– речовини, що поступають в середовище існування і призводять до порушення функціонування екосистем.

Забруднювач – будь-який природний або антропогенний фізичний чинник або хімічна речовина, біологічний вид, які потрапляють або виникають в середовищі життя у кількості, яка виходить за межу граничних природних коливань або середнього на даний час фону, або знаходяться в довкіллі в кількості, що перебільшує допустиму.

Зв’язки топічні– біологічні, фізичні або хімічні умови існування одного виду внаслідок життєдіяльності іншого. Найбільш чітко проявляються на прикладі консорцій, коли консорти знаходять на детермінантах схованку і житло (тобто місце для мешкання).

Зв’язки трофічні– тип відносин, коли консорти пов’язані з детермінантом трофічними зв’язками, тобто отримують від них їжу та енергію (наприклад, комахи – фітофаги, що живляться листям, деревиною, плодами).

Зелене будівництво– система планових заходів щодо створення, збереження та збільшення площ зелених насаджень вмістах, селищах, на промислових об’єктах та у сільському господарстві з метою поліпшення якості середовища мешкання людини та бажаних для неї видів.

Земна кора– верхня оболонка Землі, яка включає літосферу, гідросферу та атмосферу.

Зона екологічного лиха– територія з дуже сильним і стійким забрудненням (понад 10 ГДК), руйнівною втратою продуктивності, тобто з практично безповоротною трансформацією екосистем, що майже повністю вилучає їх з господарського використання. Деградовані землі тут складають понад 50% території.

Зона екологічної кризи - територія з сильним забрудненням (понад 5-10 ГДК) та поривчастим зниженням продуктивності екосистем. Деградовані землі тут займають 20-50% території, а господарське їх використання можливе лише як вибіркове. Структурно-функціональна цілісність ландшафтів втрачає стійкість; порушення носять важко поворотний характер.

Зона екологічного ризику – територія з підвищеним забрудненням (2-5 ГДК), помітним зниженням продуктивності екосистем. Деградація земель тут охоплює 5-20% території. Однак при умові послаблення антропогенного навантаження ще можливе поліпшення екологічної ситуації, покращення якості та поповнення відповідних ресурсів, відновлення структурно-функціональної цілісності ландшафтів.

Канцероген - фактор, здатний викликати розвиток злоякісних новоутворень, або сприяти їх виникненню з нормальної тканини.

Кислотні дощі– дощі, що містять окисли азоту і двоокис сірки.

Коеволюція– паралельний, спільний розвиток людства і природи (скоріше – адаптація).

Крайовий (пограничний) ефект – бурхливий прояв життя на ділянках розподілу двох середовищ мешкання організмів (наприклад, поверхнева плівка акваторії океану – це межа між океаном і атмосферою; поверхневий шар донних відкладів – це межа між водною товщею і днищем водойми; прибережна смуга – це межа між сушею та водою та ін.), де спостерігається надвисока чисельність та активність багатьох організмів.

Кризовий стан середовища – параметри стану природного середовища наближаються до допустимих меж змін, перехід через які тягне втрату стійкості екосистеми та призводить до її руйнування.

Кругообіг речовин антропогенний – складний процес забезпечення життя суспільства за рахунок речовин та енергії, вилучених з природи. Цей кругообіг поки що в цілому екологічно недосконалий (на відміну від біотичного кругообігу), бо починається з захоплення природного ресурсу і закінчується утворенням величезного обсягу шкідливих відходів (основна частка яких не здатна до природного саморуйнування для вихідних елементів); він розімкнений у більшості своїх ланок, а тому не має „кругообігу життя”, властивого біосфері взагалі, і може бути названий кругообігом лише умовно. Він втручається до структури природного кругообігу речовин, руху води, переміщення ґрунту і породи. Замкненість антропогенного кругообігу може бути забезпечена тільки врівноваженням процесу синтезу органічної речовини процесом розкладання її на вихідні мінеральні елементи, тобто шляхом повної утилізації промислових та побутових відходів (в ланцюгу „сировина – виробництво – продукт праці – сировина”), що потребує свідомого контролю і регулювання з боку людини в системі „виробництво – природні ресурси”.

Кругообіг речовин біогеохімічний – кругообіг хімічних речовин у біосфері в цілому, із залученням до нього біологічної, фізико-хімічної та механічної складових.

Кругообіг речовин біотичний– пов’язаний з кругообігом елементів, з потоком енергії, інформацією. Є еквівалентом поняття життя. В різноманітних географічних умовах має різну інтенсивність, показником якої може бути, наприклад, швидкість накопичення та розкладання органічних речовин опадаючого листя. Остання коливається від 50 (заболочені ліси з вкрай повільним кругообігом) до 0,1 (вологі тропічні ліси, де підстилка практично не встигає утворитися); в степах цей показник наближається до 1-1,5, в широколистяних лісах складає 3-4. В розвинених екосистемах біотичний кругообіг починається з первинної підсистеми (сітки) виїдання і закінчується вторинною підсистемою (сіткою) розкладання органічної речовини. Сітка виїдання (за Е. Одумом – „пасовищна”) характеризується тим, що організми попередньої ланки живляться організмами наступної ланки трофічного ланцюгу, який починається з фотосинтетиків (наприклад, „рослини – травоїдні тварини – хижаки”) і в якому превалюють аеробні (кисневі) процеси. Сітка розкладання (за Е. Одумом – „детритна”) починається з органічних залишків (детриту) і здійснюється детритофагами різних систематичних груп і закінчується редуцентами, які завершують розкладання органічної речовини до вихідних мінеральних компонентів. У випадках перевантаження екосистеми мертвою органічною речовиною (детритом) переваги набуває сітка розкладання, в той час як сітка виїдання скорочується (або зовсім зникає) та все більшої сили починають набирати анаеробні (безкисневі) процеси. Найбільш повного розвитку „детритна” сітка набуває, наприклад, в екосистемах очисних споруд (аеротенки з активним мулом), а також у чорноземах, глибинних ділянках океанів і морів, у мулах евтрофних водойм та ін.

Кругообіг речовин геологічний – сукупність абіогенних та біогенних циклів, що відбуваються протягом геологічного часу.

Кругообіг речовин екосистемний – умовно поділяють на:

-екогени (азот і фосфор) – елементи екосистемного кругообігу;

-біогени (органогени) – життєво необхідні макроелементи;

-мікроелементи – життєво необхідні для всіх організмів елементи;

-екологічні домішки – елементи, що не мають певного біологічного значення, але втягуються в кругообіг поряд з іншими елементами;

-абіогени – елементи, що не залучаються до біотичного кругообігу, або являються токсичними навіть в дуже малих концентраціях;

-техногени – елементи, що штучно створюються в промислових умовах і потрапляють в середовище.

Літосфера– тверда поверхня Землі, представлена її верхніми водонепроникними шарами глибиною до 5 км.

Ліцензія на забруднення– оплачуваний дозвіл на викид певної кількості шкідливих речовин, рідких чи газоподібних відходів певного складу.

Моделювання– метод дослідження, при якому вивчається як сам об’єкт дослідження, так і інші об’єкти, що знаходяться з ним в певному співвідношенні.

Моніторинг довкілля– система спостережень, оцінки та прогнозування стану довкілля, на основі яких даються науково-обгрунтовані пропозиції на підтримку управлінських рішень.

Мутаген – будь-який фактор, що викликає мутацію, у тому числі:

· фізичні мутагени (рентгенівські промені, нейтрони, протони);

· фізико-хімічні мутагени (волокна азбесту та ін.);

· хімічні мутагени (етиленамін, бензапірен, поліхлорбіфеніли, азотна кислота та ін.).

Озоновий екран– шар атмосфери, що лежить на висоті 20 – 22 км, з підвищеною концентрацією молекул озону.

Охорона природного середовища – комплексна система заходів, спрямована на збереження, раціональне використання та відтворення природних ресурсів, в тому числі – на збереження екологічного різноманіття біосфери, земних надр, водних ресурсів, атмосферного повітря. Для досягнення мети використовуються такі форми природоохоронної діяльності:

– створення заповідних комплексів;

– регламентація використання природних ресурсів (розробка лімітів), організація їх оцінки та обліку, підготовка кадрів для інспекції та проектування різних споруд, розробка механізмів і технологій, які б забезпечували екологічно безпечну експлуатацію природних ресурсів та ін.;

– захист природного середовища: скорочення об’ємів скидання стічних вод, регулювання якості поверхневого стоку, водоохоронні засоби, рекультивація земель та ін.;

– незалежна екологічна експертиза проектів як засіб попередження екологічних помилок та порушень;

– моніторинг (від регіонального до глобального масштабу) стану навколишнього природного середовища та ін.

Оцінка природних ресурсів – якісне і (або) кількісне визначення економічної, соціальної та (або) екологічної цінностей (значимостей) ресурсу в коштах або в умовних одиницях відношення до нього людей (на підставі громадського опитування або знання настрою людей).

Висока або низька економічна (коштовна) оцінка не завжди співпадає з соціальною та екологічною і навпаки.

Оцінка стану природного середовища – співвіднесення реальної ситуації з ідеальною та тимчасовою нормою згідно стандартизованих перемінних.

Оцінка соціо-еколого-економічна – підхід до оцінки подій, явищ, ресурсів території і об’єктів, який виходить з визнання однакової важливості екологічної, соціальної та економічної складових. Складається з екологічної оцінки з урахуванням динаміки впливу, визначенням соціальної значимості подій, явищ, ресурсів і об’єктів (також в динаміці) та їх економічної оцінки. Може бути представлена інтегрованим показником або вектором показників в натуральному вимірюванні, в балах або коштовно.

Оцінка збитків від забруднення – визначення економічних та позаекономічних втрат, зв’язаних з більш швидким зношенням споруд, будівель, корозією металів, зростанням захворюваності та зниженням працездатності людей, зменшенням врожайності, погіршенням якості сільськогосподарської продукції та іншими явищами, причиною яких служить фізичне, хімічне та біологічне забруднення середовища. Як правило, визначається в у коштах, які в даному випадку виступають не тільки як економічний показник, але й як умовна міра соціальних і економічних збитків. Економічна (коштовна) оцінка можлива лише в кінцевих величинах, в той час як соціальний збиток може бути нескінченним при безповоротних втратах головних цінностей: виду тварин або рослин, людського життя, пам’ятників культури та ін.

Оцінка збитків від порушення природного балансу – визначення економічних та позаекономічних втрат, пов’язаних з безпосередніми і опосередкованими наслідками докорінної зміни середовища життя та громадського виробництва внаслідок порушення екологічної рівноваги. Сума оцінки включається до екологічної вартості вилучених природних ресурсів.

Оцінка економічна – визначення економічного значення (в коштах, балах або натуральних величинах) ресурсів, об’єктів, змін середовища життя чи екологічних умов ведення господарства.

Парниковий ефект– підвищення концентрації в атмосфері так званих парникових газів (вуглекислого газу та ін.), що поглинають теплове випромінення земної поверхні, яке призводить до потепління клімату.

Плата за забруднення навколишнього середовища– грошове відшкодування підприємствами соціально-економічного збитку, нанесеного господарству і здоров’ю людей від забруднення середовища.

Плата за природні ресурси– грошове відшкодування природокористувачем витрат на пошуки, збереження, відновлення, вилучення і транспортування використовуваного природного ресурсу.

Популяція– сукупність особин одного виду, здатна до самовідновлення, відмежована від інших аналогічних сукупностей цього самого виду екологічними чи біологічними бар’єрами, що ускладнює обмін генетичною інформацією.

Природні ресурси – конкретні види матерії та енергії ( вода, ґрунт, мінерали, рослинність, тварини, газ, нафта, вугілля, торф та ін.), які використовуються в процесі життєдіяльності і праці. Ресурси можуть бути вичерпними (тобто можуть бути використані одноразово) та невичерпними (багаторазового, повторного використання). До вичерпних відносяться ресурси, що відновлюються (рослини, тварини, ґрунти та ін.) і не відновлюються (корисні копалини). Темпи використання відновних ресурсів повинні відповідати швидкості їх самовідновлення, інакше вони стануть невідновними. До невичерпних ресурсів відносять повітря, воду, ґрунт (якщо ці ресурси розглядати не як фізичне тіло, а як біологічно повноцінне середовище життя, то треба пам’ятати, що сильне антропогенне забруднення може „перевести” їх до рангу вичерпних), сонячна енергія, енергія вітру та ін.

Природоємність – показник, який визначається співвідношенням обсягів використаних природних ресурсів і кінцевої продукції, що з них виробляється. Величина природоємності залежить від ефективності використання природних ресурсів вздовж всього ланцюга, який безпосередньо з’єднує первинні природні ресурси з кінцевими стадіями технологічних процесів, зв’язаних з перетворенням природної речовини (тобто залежить від ефективності антропогенного кругообігу речовин). Позначають два рівні показників природоємності: макрорівень – рівень всієї економіки, рівень галузевий та продуктовий.

Природокористування раціональне– вивчення природних ресурсів, їх дбайлива експлуатація, охорона і відтворення з урахуванням не тільки дійсних, але і майбутніх інтересів розвитку народного господарства і збереження здоров’я людей.

Продуктивність біологічна – здатність біоценозів (або їхніх компонентів) підтримувати певну швидкість відтворення своїх складових. Мірою біологічної продуктивності служить продукція (біомаса), утворена за одиницю часу (година, доба, місяць, рік). Матеріально-енергетичну основу біологічної продуктивності складає органічна речовина первинних продуцентів (продукція автотрофів). Біологічна продуктивність – один з найважливіших проявів біотичного кругообігу речовин.

Рекреація – відновлення здоров’я та працездатності людей шляхом відпочинку поза постійним житлом (санаторій, ліс, річка, море, туризм та ін.).

Рекультивація земель– система заходів, спрямованих на відновлення господарської цінності і комплексного поліпшення земель, пошкоджених у процесі господарської діяльності людини.

Ренатуралізація – ліквідація негативних наслідків господарської діяльності інженерними засобами. Наприклад: відновлення русел річок, ліквідація меліоративних систем, рекультивація земель після гірничодобувних робіт, насадження лісосмуг та ін.

Репелент – речовина природного походження (або синтезована штучно), яка лякає тварин. В природних умовах це один з агентів алелопатії (хімічного впливу організмів, що мешкають поряд, один на одного); у господарстві – це одна з груп пестицидів.

Сапротрофи, (сапрофаги, сапробіонти) – організми, що живляться органічними залишками померлих організмів, їх екскрементами або виділеннями.

Середовище – сукупність конкретних абіотичних та біотичних умов, в яких мешкає дана особина або вид. Середовище має три складових – природну, штучну і соціальну. Відношення середовища до зовнішнього втручання визначають його властивостями – стійкістю, еластичністю, інерцією, ємністю, припустимими межами змін та ін.

Стійкість середовища – здатність середовища до самозбереження і саморегулювання в межах, що не вища за певні критичні величини гранично допустимих змін.

Сталий розвиток– (стійкий, англ. sustainable development) – еколого-економічно збалансований, тривкий, безперервно підтримуваний розвиток людства. Розвиток, який задовольняє сьогоденні потреби не за рахунок прийдешніх поколінь.

Сукцесія– послідовна природна або антропогенна заміна протягом часу одних біогеоценозів іншими на певній ділянці земної поверхні; закономірний спрямований процес саморозвитку угрупувань організмів.

Позначають деякі форми сукцесій:

- первинні сукцесії: починаються на незайманих субстратах (наприклад, скелясті породи) або в тільки що утворених штучних водоймах і протягом часу відповідно формують мікробіоценози, примітивні фіто- і зооценози, ґрунти, донні відкладення та ін.

- вторинні сукцесії: відбуваються на місці сформованих біогеоценозів після їх порушення (внаслідок ерозії, вулканічного виверження, пожежі, рубання лісу та ін.).

Техносфера– частина біосфери, трансформована під впливом техногенної діяльності людини.

Тропосфера– нижня частина атмосфери, висота якої доходить до 20 км., де життя вже немає, але відбувається міграція і обмін біогенних газів.

Урбанізація– процес збільшення кількості міст і зростання числа міських жителів.

Фактор– в перекладі з латинської означає „той, що діє”, „той, що учиняє”, тобто – це сила, чинник, що рухає будь-який процес або явище.

Фактори абіотичні – сукупність неорганічних умов мешкання організму. Поділяються на хімічні (склад атмосфери, вміст в ній різних домішок, склад морських та прісних вод, донних відкладень, ґрунтів) і фізичні (температура повітря, води, ґрунту, барометричний тиск, переважаючий напрямок вітру, течія, інсоляція, характер субстрату, радіаційний фон та ін.).

Фактори антропогенні – сукупність факторів, що виникають протягом життєдіяльності людини.

Фактори біотичні – сукупність організмів, життєдіяльність яких впливає на інші організми, тобто які можуть служити для них їжею, бути середовищем мешкання (наприклад, хазяїн для паразита), сприяти розмноженню (наприклад, комахи-опилювачі – для квіткових рослин), завдавати хімічного, механічного та іншого впливу.

Фактори екологічні – окремі властивості або елементи довкілля, які впливають на організм. Поділяються на абіотичні, біотичні і антропогенні.

„Хвостосховище”– замкнутий чи напівзамкнутий басейн для збереження відходів збагачення корисних копалин – „хвостів”.

Хімічне споживання кисню (ХСК) – показник, який означає кількість кисню, що була витрачена на окислення органічної речовини під впливом сильнодіючого окислювача – біхромату калію.

Хлорофіл „А” – головний фотосинтетичний пігмент. Визначення хлорофілу „А” використовують для оцінки первинної продукції водойм.

Червона книга– збірка описів рідких видів рослин та тварин, що знаходяться під загрозою зникнення.

 







Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 3850. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.02 сек.) русская версия | украинская версия