Комерційні банки є основою кредитної системи. Най­більшого поширення набула така організаційно-правова форма банків, як акціонерна

За способом формування статутного капіталу розрізня­ють комерційні банки без участі держави, з участю держа­ви, з участю іноземного капіталу тощо.

Залежно від обсягу операцій, які виконують комерційні банки, їх поділяють на: універсальні (здійснюють усі опе­рації) та спеціалізовані (виконують менший обсяг операцій, обслуговують певну галузь чи сферу економічної діяльності або групу клієнтів).

Функції комерційних банків:

- ведення поточних рахунків (акумуляція безстроко­вих депозитів);

- акумуляція строкових депозитів вкладників;

- видача грошових засобів з рахунків;

- перерахування з одного рахунка на інший;

- розміщення акумульованих грошових засобів шля­хом надання кредитів, купівлі-продажу цінних паперів;

- продукування кредитних грошей шляхом мульти­плікації банківських депозитів та ін.

Банківські операції поділять на активні й пасивні.

Пасивні банківські операції пов'язані з акумуляцією ресурсів, необхідних для проведення кредитних та інших активних операцій.

Активні операції комерційних банків пов'язані з роз­міщенням ресурсів з метою одержання прибутку. Це кре­дитні операції та операції з розміщення цінних паперів.

Елементом кредитної системи є також спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.

Ощадні банки - фінансові установи, що спеціалізують­ся на обслуговуванні населення, залученні грошових за­ощаджень громадян, наданні кредитів та інших банківських послуг.

Іпотечний банк - банк, що спеціалізується на наданні довгострокових кредитів під заставу нерухомого майна (землі, будівель тощо) та випуску заставних листів, забезпе­чених нерухомістю.

Інноваційний банк спеціалізується на фінансуванні й кредитуванні інноваційних проектів. Кредитування здій­снюється шляхом придбання відповідних акцій та розмі­щення облігаційних позик.

Інвестиційний банк залучає довгостроковий позичко­вий капітал і надає його в розпорядження позичальникам (підприємцям, державі) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов'язань. Він з'ясовує характер і обсяг фінансових потреб позичальників, узгоджує умови позики, вибір виду цінних паперів, визначає термін їхньої нової емісії та розміщення серед інвесторів. Інвестиційний банк є не тільки посередником між інвестором і позичальником, а й гарантом емісії та організатором ринку.

Зовнішньоторговельний банк здійснює операції з кре­дитування експорту та імпорту за зовнішньоторговельни­ми розрахунками, гарантує й обліковує векселі з експорт­них кредитів, наданих комерційними банками.

До складу кредитної системи входять і небанківські фінансові інституції, здатні акумулювати грошові засоби та розміщувати їх на засадах строковості, повернення і платності.

Страхові компанії здійснюють акумуляцію грошових засобів у специфічній формі — шляхом продажу страхово­го захисту, який засвідчується страховим полісом (догово­ром, свідоцтвом). Отримані страхові премії страхові ком­панії вкладають у цінні папери приватних підприємств та державні цінні папери. Страхові компанії, що страхують життя, надають довгострокові кредити, а ті, що займаються ризиковими видами страхування, - короткострокові.

За законодавством деяких держав страхові компанії можуть виступати самостійними суб'єктами кредитного ринку.

Пенсійні фонди — акумулюють грошові засоби у формі пенсійних внесків та нарахувань. Вони формуються як приватними підприємствами, так і державними органами. Пенсійні фонди розрізняють за формою організації управ­ління та за структурою активів. Так, мають місце пенсійні страхові фонди, управління якими здійснюють страхові компанії, а також пенсійні фонди, що перебувають в управлінні приватних підприємств або банків за доручен­ням останніх. Є також фондовані пенсійні фонди (їхні за­соби інвестують у цінні папери) та нефондовані (виплата пенсій із поточних надходжень).

Фондові біржі, брокерські фірми, фінансові компанії та інші організаційні форми небанківських фінансових інститутів доповнюють структуру кредитної системи.

Крім національних кредитних інститутів, існують і міждержавні.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - міжнародна валютно-кредитна організація, що регулює міждержавні валютно-кредитні відносини. МВФ - спеціалізована уста­нова ООН. Членом МВФ може бути тільки країна - член ООН. Заснований у 1944 р. на Бреттон-Вудській конфе­ренції (США). Штаб-квартира МВФ - у Вашингтоні.

Функції МВФ:

- сприяння міжнародному співробітництву у валютній сфері;

- сприяння міжнародній торгівлі шляхом стабілізації валютних курсів;

- встановлення багатосторонньої системи платежів між країнами - членами МВФ;

- усунення валютних обмежень і надання кредитів для врегулювання платіжних балансів.

Кошти МВФ формують члени-учасники згідно із вста­новленої квотою. Членами МВФ є понад 150 країн світу. Його капітал перевищує 120 млрд. дол. США.

Світовий банк - міжнародний інвестиційний інститут (спочатку Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР)), створений одночасно із МВФ. Мета Світового банку - спри­яння економічному та соціальному розвитку країн світу.

До складу Світового банку входять: МБРР, Міжнародна фінансова корпорація (МФК) та Міжнародна асоціація роз­витку (МАР).

Одержання кредитів від Світового банку передбачає пев­не коригування економічної політики держави-позичальника. Умови отримання позик від Світового банку: відстроч­ка 3—5 років; термін погашення позики 15—20 років; уточ­нення облікової ставки через кожних 6 місяців і відповід­не визначення вартості кредитів.

Банк міжнародних розрахунків (БМР) об'єднує на ак­ціонерних засадах частину фінансових ресурсів центральних банків 30 країн, здійснює для них комерційні операції, та бере участь в організації міжнародного валютного співробітництва.