Поєднання тра­­­диціоналізму та новаційності як перспектива гармонійного розвитку культури

 

Традиція є постійним елементом людської культури взагалі, характерним для всієї суспільної практики способом передачі досвіду поколінь.

Традиція виконує ряд незамінних культурних функцій, а саме:

- встановлює спадкоємність культури, цементує її елементи в міцний каркас. Від покоління до покоління передаються знання, досвід, символи, звичаї;

- слугує каналом передачі інформації (особливо потужним засобом фіксування, збереження та обробітку інформації ця фукція традиції виступає в усній культурі);

- слугує формою або механізмом соціалізації, навчання та виховання підростаючого покоління (ритуал передається із покоління в покоління шляхом зучування його частин, блоків, фрагментів);

- селективна (в традицію закладається все найцінніше, що має колектив - пізнавальні, соціальні, технологічні, міфологічні знання. В безписьмовому, архаїчному суспільстві традиція відтворюється через ритуали та обряди).

Культурна традиція як специфічний для суспільного життя ме­­­ханізм акумуляції та передачі соціокультурного досвіду людей виникає та конституюється як своєрідна форма стабілізації розвит­­­ку, опанування його результатів у процесі колективної творчості. Поза традицією немає соціальної пам’яті, отже, девальвуються почуття відповідальності перед минулим, життя перетворюється на потік беззмістовних новацій, виникає відчудження людини як від історії, так і від майбутнього. Отже, традиція є саме тим важли­­­вим гомеостатичним механізмом культури, який приходить на зміну біогенетичним формам наслідування й забезпечує адаптацію людини в умовах соціального середовища та природи, що змінюється.

Специфіка традиції як форми збереження духовних цінностей та актуалізації їх у нових умовах визначається формальним алгоритмом зв’язку між старим та новим, котрий сутнісно характеризує тра­­­дицію. Вона є не просто елементом соціокультурної спадщини, що пе­­­редається від покоління до покоління, а певним типом передачі цієї спадшини. Будучи взятою в єдності своїх фор­­­мальних та змістовних моментів, традиція визначається як " особливий тип відношень між послідовними стадіями" соціокуль­­­турної системи, що розвивається, " при якому на новому рівні буття цієї системи стереотипно та інваріантно відтворюються структурні та функціональні характеристики її попереднього буття".

Традиція постає як доля (В.Липинський), що вимагає від людини праці та творчості, боротьби та руху в ім’я творення нового, виходячи й спираючись на усталене. А тому традиція трак­­­тується не як консервативний момент, що забезпечує статику, неру­­­хомість форм життя, а як творчий, динамічний чинник історичного розвитку. Введення поняття творчої традиції зумовлене не­­­обхідністю усунення всепоглинання як сторони традиції (тобто утримання в собі як позитивного, так і негативного досвіду). Лише в критичному традиціоналізмі постає можливість об’єктивного погляду на минуле та сьогодення, можливість запере­­­чення минулого досвіду як винятково позитивного. Прагнення штучно відтворити віджилі форми життя виглядає в кращому випадку комічно; сучасна людина має творити своє буття, свою ре­­­альнІсть, але при цьому важливо зберегти плідний дух давнини.

Будь-яке культурне, соціальне утворення, при­­­датне до життя лише тоді, коли вписується в існуючу національну ­­­традицію, продовжує та поглиблює її, в іншому разі це буде мерт­­­вонародженим дитям.

Отже, основним змістом поняття " тра­­­диція" є не просто досвід минулих поколінь, а саме такий досвід, який включає в себе умови майбутнього розвитку на даному історичному етапі, в конкретних соціальних умовах для даного суспільства, класу, соціальної групи. (М.Ю.Русин) Успадковується й розви­­­вається лише те, що не втратило своєї суспільної й культурної ­­­значущості.

Таким чином, смисл традиції полягає в передачі культурної інформації, відтворення сутності, живого духу культури.

В сучасній культурології проблема традиції досить часто розглядається в рамках загального процесу модернізації, яка є збірним поняттям сучасного соціального знання, котре характеризує різнорідні процеси та явища, що супроводжують становлення індустріального суспільства західного типу. В зв’язку з цим в культурології останнім часом активізувалась дискусія навколо понять “традиція”, традиційний”, “традиційне суспільство”, “традиціоналізм”.

В широкому значенні під традиціоналізмом розуміють виключну орієнтацію на традицію, підтримання її авторитету та підчинення цьому авторитету. “Розуміємий” таким чином традиціоналізм, не дивлячись на свою неоднорідну ідейну та культурну “подоплека”(підоснову), прагне сформувати певну альтернативу ідеології модернізму, котра розкривається на різних етапах історії як раціоналізм, матеріалізм, плюралістичний лібералізм.

Оскільки в доіндустріальному суспільстві більшість рис культури передавалось через традицію, то воно називалось традиційним. В сучасному суспільстві основними каналами передачі знань минулого виступають бібліотеки, преса, радіо, телебачення, школи, університети, що не применшує значення традиції як феномену людського життя.

Якщо провести грань між традиційним та сучасним суспільством, то виявиться, що сучасне суспільство - це в масі своїй все зростаючий потік інновацій, а традиційне – це глиба традицій.

Звичайно, постає питання, чи рівноправне співвідношення " традиція-інновація". Можна сказати, що існують суспільства більш традиційні, й суспільства більш схильні до інновацій. За ступенем цієї схильності їх можна розподілити таким чином. З однієї сторо­­­­­­ни шкали - суспільства стовідсотково традиційні, на іншій - стовідсотково інноваційні. Хоча ми можемо говорити лише про наближення до тієї чи іншої абсолютизації, тому що стовідсоткове те чи інше - абсурд в історії людства. До першого типу відносять­­­ся суспільства, де не відбувається нічого, ніякого нового, здійснюються ті ж дії, в тих же формах, що й вчора. Багато які суспільства - ізоляти первісності (гірські, острівні, лісні) - бува­­­ють подовгу близькі до такого існування. Відсутність інновацій означає культурний застій, але не погрожує безпосередньо самому існуванню суспільства.

Але абсурдно виглядають і постійні зміни, коли кожна нова дія перекреслює, заперечує попередню, коли абсолютно все сьогодні робиться не так, й не те, що робилося вчора, а завтра ж знову діється по-іншо­­­му.Саме в цьому вбачаємо загрозу як суспільству, так й розвиткові особистості. Засилля традиціоналізму призводить до нівіляції осо­­­бистості, в той час, коли засилля новаторства - до втрати себе, забування себе як особистості. (Переписування історії в " 1984" Дж.Орвела, зміни, що не припиняються, призводять людину до стану цілковитої байдужості до себе та інших, втрата ціннісних орієнтацій, власне, їх здобуття стає сумнівним. Відсутність уста­­­леного минулого, відсутність коріння - відсутність теперішнього ­­­і, в перспективі, майбутнього. Відсутність " мене" як особис­­­тості). Постійна новизна призводить др неможливості самоіден­­­тифікації. В даному контексті зміни неминуче ведуть до руйнації.

Тому не буде невірним, якщо ми скажемо, що традиціі абсолютно необхідні для самої підтримки існування особистості, суспільства, інновації ж необхідні для їх розвитку.

Співзвучність та співдіяльність " вічної", " світової" традиції з традицією яскраво-національною є тим джерелом, що дає могутній поштовх розвиткові талановитих особистой в історії тієї чи іншої культури, та основа, що поглиблює духовний світ людини, збільшує варіативність та образність її мислення.

Творча свідомість лише тоді може бути розкута, звільнена від застарівших догм та стереотипів, коли поєдує в собі настроєнність на чередування традиційного та новаційного. Саме такий підхід на­­­дає нових імпульсів для виникнення свіжих ідей та переживань. То­­­­­­му не лише найкраще, але й найбільш індивідуальне в творчості особистості проявляється там, де сильніше всього ствердили своє безсмертя її попередники.

Для нормального існування особистості неприяйнятні як жорс­­­ткий традиціоналізм, так і безстримна новаційність. " Істина поза сумнівом, світ без сміху, віра без іронії - це не лише ідеал се­­­редньовічного аскетизму, це й програма сучасного тоталітариз­­­му".

Творчий процес вимагає гармонійного поєднання тра­­­диціоналізму та новаційності. Подолання традиційної системи може й повинно супроводжуватися багатством напрямків прориву людини до інших цінностей, інших життєвих орієнтирів. Та напруга, яка вини­­­кає на стиці двох підходів: усталеного, традиційного та но­­­ваційного, створює ціннісно насичене, багате можливостями вибору середовище, в якому у людини творчої завжди зберігається спро­­­можність оновлення, гри, творчості. Нормальною має бути ситуація, коли “виникають правила для порушення правил та аномалії, що не­­­обхідні для норми”.

Проте новаційні ідеали мають сприйматися і як позитивні, скільки в них втілюється не всяке заперечення традиції, а лише таке, що стверджує право особи на знецінення існуючого, на оригінальність, яка, в свою чергу, теж не є випадковою. Во­­­на (оригінальність) вписана в дану культуру, спирається на ті фор­­­ми традиційності, котрі несуть в собі певний позитивний смисл.

Всяка традиційність існує, вірніше може існувати, в різно­­­манітних формах її порушення, відхилення від неї. Тому люба нето­­­­­­тальна новація покликана різноманітити світ, створювати ситуації, що змушують людину замислюватися, осягнувши неповторність та ба­­­гатство світу, робити вибір, а, отже, пізнавати, творити.

Таким чином, результати протистояння традиціоналізму та модернізму на перший погляд виглядають парадоксальними. Оскільки бажання осмислити історію досить часто слугує способом прориву в новий культурний простір, проте бажання творити культурні нововведення обертається відродженням традиційних культурних, духовних стандартів. Повнота традиціоналізму розкривається лише в співвіднесенні з культурною динамікою, через призму модернізму, в той час як останній розкриває себе через традиціоналізм.

Динамізм складності культурного процесу, тенденції сучасності, котрі призводять до масовості, уніфікації культури, ніваляції особистісних початків, розрив культурних зв’язків з минулим змушують людину переосмислювати себе та своє місце в світі, цінності людського життя, ставлять культуру перед новими “викликами”.