Закон взаємодії і співробітництва різних, навіть суперечливих культур

Закон функціональної єдності і взаємозалежності існування природи, людини, культури у Всесвіті. Він стверджує — технічні та технологічні досягнення культури набули такого розвитку, що стають небезпечними для самого існування людства і природи, планети Земля як частки Всесвіту.

Поряд з терміном «культура» дуже часто вживається слово «цивілізація» (лат. сivilis — громадянський, суспільний, державний). Але це лише одне зі значень, коли між ними ставлять знак рівності. Взагалі поняття цивілізації вживають на позначення:

― історичного процесу вдосконалення життя суспільства (Гольбах);

― способу життя суспільства, який іде після варварського етапу розвитку людства (Морган);

― матеріального утилітарно-технологічного боку суспільства, який протистоїть культурі як сфері духовності, творчості і свободи (Зіммель);

― останньої, завершальної фази еволюції якогось типу культури, епохи смерті цієї культури (Шпенглер);

― окремого соціокультурного світу (Тойнбі);

― широкої соціокультурної спільності, яка являє собою найвищий рівень культурної ідентичності (Хаттінгтон) (подається за виданням: Кармин А. С. Основы культурологии. — СПб., 1997).

Структуру культури ділять за багатьма ознаками. За змістом і впливом: на прогресивну і реакційну. За організаційними формами: держава, школа, церква. Є поділ за ознакою актуальності культури, яка характерна для кожної окремої епохи. Є поняття типології культури. Є різні підходи в уявленнях про типологію культури.

У навчальному посібнику Є. В. Попова — М. Владос «Введение в культурологию» (1995) визначено такі типи культур: конфуціансько-даосистський, індо-буддійський, ісламський, християнський.

Є історична типологія: 1) первісна культура; 2) культура цивілізацій Стародавнього Сходу; 3) антична культура; 4) середньовічна; 5) епохи Відродження; 6) культура Нового часу; 7) сучасної епохи.

Освальд Шпенглер визначав такі типи культур: єгипетську, індійську, вавилонську, китайську, греко-римську (аполлонівську), візантійсько-арабську (магічну), західноєвропейську (фаустівську), культуру майя, російську.

А. Тойнбі виділяв у культурі понад двадцять типів, потім скоротив цю типологію наполовину. Є типології Фрідріха Ніцше, Н. Я. Данилевського, П. А. Сорокіна.

Сьогодні за класифікацією ЮНЕСКО виділяється шість культурних регіонів: європейсько-північноамериканський, арабо-мусуль­манський, далекосхідний, індійський, тропічно-африканський, ла­тиноамериканський.

Науку, що вивчає культуру, називають культурологією. Це наука про найзагальніші закони розвитку культури як системи зі складною внутрішньою структурою, яка перебуває в постійному розвитку і взаємозв’язку з іншими системами та суспільством (В. А. Саприкін).

Культурологію визначають як гуманітарну науку, котра ви­вчає закономірності розвитку і функціонування культури, її структуру і розвиток, взаємозв’язки і взаємодії з іншими сферами матеріального та духовного життя. До важливих проблем культурології відносять вивчення історії і теорії світової та національної культури. Мета культурологічних досліджень — дослідження проблеми буття людини в усіх її соціокультурних вимірах. Культурологія дедалі надійніше посідає належне їй місце серед теоретичних наук, що методологічно поглиблює їх (К. М. Хоруженко).

Культурологію складають такі науки: культурознавство (опис досягнень певної культури), генеза культури, культурософія (вчення про зміст і перспективи розвитку культури), соціологія культури.

Пізнання закономірностей розвитку культури, її структури, змісту, культурно-історичного та культуротворчого процесів ук­раїнської і світової культури, стильових, історичних особливостей мистецтва, рухів, явищ і є метою даного курсу.