Криві байдужості Френсіса Ісідро Еджуорта

Френсіс Ісідро Еджуорт (1845-1926) писав головним чином статті. Єдина його книга по економічним питанням називається " Математична психіка" (1881). Еджуорт розглядав проблеми вимірювання корисності і математичного визначення рівноваги.

Еджуорт вважав, що проблема рівноваги може бути вирішена тільки співставленням корисностей і тягостей. Він розвивав думку про зрівняння граничної корисності продукту праці з граничною тяжкістю праці у стані рівноваги. Рухаючись у цьому напрямі, Еджуорт встановив закон росту виробництва фірми. Цей ріст вигідно продовжувати до тих пір, поки гранична виручка не зрівняється з граничними витратами.

Еджуорту наука зобов’язана ще одним поняттям. Мова йде про так звані криві байдужості (рис.).

Крива байдужості припускає можливість малих прирощень обох видів благ. Відповідно припускається наявність комбінацій, що відрізняються малими прирощеннями одного та іншого блага. Дійсно крива байдужості відноситься до споживчих наборів благ, тому що вона є інструментом аналізу споживчих переваг.

Властивості кривих байдужості:

1.Крива, яка лежить вище і правіше іншої кривої, представляє більш переважні набори благ

2.Криві байдужості ніколи не перехрещуються;

3.Крива байдужості завжди має від’ємний нахил (йде зліва зверху і управо вниз);

4.Абсолютний нахил кривої байдужості зменшується якщо рухатися по ній вправо (крива вогнута відносно початку координат);

Усі ці теореми доказані строго математично. Багато із властивостей кривих байдужості було досліджено вже приємниками Еджуорта. Але основу цієї теорії заложив саме він.

Корисність кількісна і порядкова.

Те, що придумав Еджуорт, стало основою теорії порядкової (" ординальної") корисності. Це поняття було висунуто всупереч поняттю кількісної (" кардинальної") корисності. Остання добре підходить до теоретичних розробок, але для вивчення поведінки реального споживача її застосовувати не можна.

Ось тут і пропонується теорія порядкової корисності. Вона відмовляється вимірювати корисність в якихось абсолютних одиницях і використовує показники переваг, або ранжирування. Споживачу необхідно вказати, якому набору благ, він віддає перевагу. Він повинен оцінити ступінь переваги (у стільки-то разів, або на стільки-то більше і т.д.). Якщо споживачу все одно, який набір вибрати, значить ці набори лежать на одній кривій байдужості. Якщо ж споживач обирає один набір як більш переважний, значить комбінації знаходяться на різних кривих. Причому більш переважна знаходиться на більш високій кривій. Крива байдужості – це лінія ізокорисності.

Гранична норма заміщення - показує у якій пропорції одиниця одного блага заміщується іншим благом.

Е =(а₂-а₁): (в₁-в₂).

Доказано, що гранична норма заміщення одного блага іншим дорівнює співвідношенню граничних корисностей цих благ. Тобто чим більше для споживача цінність блага А, тим меншу його кількість він згоден буде віддати за одиничне прирощення блага В.

Нічого не знаючи про те, яке абсолютне значення граничної корисності обох благ для нашого споживача, ми все ж таки отримуємо співвідношення цих граничних корисностей.