Економічна теорія Альфреда Маршала

Доказано, що Маршал (1842-1924) прийшов до ідеї граничного аналізу самостійно і одночасно з Джевонсом, розробляючи праці Курно, Тюнена. До 1870 року він вже сформулював головні принципи своєї теорії. Але він не поспішав надрукувати свої погляди. Він бажав відбудувати цілісну систему економічної теорії, у якій нові підходи і поняття органічно поєднувалися б з тим цінним, що дала науці класична теорія. Тому книга Маршалла “Принцип економіки” вийшла в світ тільки у 1890р. Вона замінила книгу Дж. Ст. Міля у якості повного і систематичного курсу політичної економії.

Попит на продукцію визначає винагороду факторів виробництва – ренту, зарплату, прибуток. Але ці ціни факторів самі визначають споживчий попит, тому що вони формують доходи населення.

Ось як вирішив цю проблему Маршалл. Рента, зарплата, прибуток – це дійсно доходи різних груп населення. Але ж це складові частини витрат виробництва (як казав А. Сміт: всякий елемент витрат зводиться або до заробітної плати, або до ренти, або до прибутку, або до якоїсь комбінації цих елементів). Що ж тоді виходить, значить витрати хоч і дуже опосередковано, впливають на попит? Але ж вони на пряму впливають на ринкову пропозицію. Це очевидно: чим вище витрати, тим менше виробляється продукту при тій же ціні. Якщо ж витрати впливають і на попит, і на пропозицію, значить, вони все ж таки лежать в основі ціноутворення. Ось чому Маршалл не поспішав заперечувати доктрину Рікардо. Таким чином корисність (потреба) формує попит, витрати формують пропозицію. Щоб отримати результат треба поєднати ці величини (рис.).

Крива DD – ринкова крива попиту. Крива SS – ринкова крива пропозиції. Точка перехрестя обох кривих означає ту ціну р, при якій буде продана кількість q. Це ціна, при якій готовність виробників виготовити визначену кількість товару співпадає з готовністю споживачів купити ту ж кількість.

Це точка ринкової рівноваги – рівноваги пропозиції і попиту.

Крива DD виражає закон убивання граничної корисності даного товару для споживача.

Крива SS – точно так виражає закон зростання граничних витрат для виробників.

Обидві величини взаємно регулюють одна іншу.

Значення теоретичного здобутку англійського економіста А. Маршалла виходить далеко за просторові та часові рамки його життя та діяльності. Загально визнано, що запропоновані ним ідеї лягли в основу одного з найважливіших розділів сучасної економічної теорії – мікроекономіки, визначили її структуру, постулати та категорійний апарат. Маршалл спрямував економічний аналіз на розробку розгорнутої теорії ціни, дослідження факторів, що формують попит та пропозицію, забезпечують їх рівновагу.

Вирішуючи ці проблеми він вводить в економічну теорію поняття еластичності попиту на споживчі товари та вторинного попиту на фактори виробництва, надлишку споживання (у Дюпюі), квазіренти і т. д.

Квазірента: у довготривалому періоді чистий дохід на капітал дійсно прагне досягти величини ставки відсотка. Але в короткочасному періоді можливе отримання капіталістом ще деякої надбавки до вказаної величини відсотка. Цю надбавку назвемо " прибутком". Наприклад капіталіст застосовує новий винахід, що знижує одну з статей витрат виробництва. Поки він один такий розумний, він буде отримувати цей самий " прибуток". Але поступово (і достатньо швидко) його конкуренти теж почнуть застосовувати цей винахід. Ринкова ціна дещо знижується, а чистий дохід на капітал повертається до величини, що визначається відсотком. Такого характеру " прибуток" (отриманий) за рахунок використання якогось особистого або навіть унікального штучного, а не природного явища) Маршалл запропонував називати квазірентою. (Приставка " квазі" означає як буд-то, якби – що вказує на штучний, а не природній характер категорії).

Плідність підходу Маршала полягає в тому, що він створив засади розвитку мікроекономічного розділу сучасної економічної теорії, що займається передусім вивченням проблем ціноутворення стосовно окремих товарів, підприємств і ринків.

Вирішальне значення для формування методології неокласичної теорії мало введення Маршалом фактору часу в економічні дослідження, а також широке застосування ним частково - рівноважного підходу та функціонального аналізу, який оперує не " абсолютними", а відносними (величинами) категоріями. Тобто він аналізував економічні явища не за принципом руху від " фундаментальних причин" до " поверхових явищ", а за принципом взаємозалежності, взаємного визначення та взаємного впливу.

Маршалл підійшов до створення власної теорії ціни як результату зіткнення на ринку ціни пропозиції з боку продавців (з їхньою орієнтацією на витрати виробництва) та ціни попиту з боку споживачів (з їх орієнтацією на граничну корисність). Звідси ринкова ціна визначається як рівноважна функціональних залежностей попиту та пропозиції.

 

 

Тема 7. Ринкове господарство країн Європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції (друга половина ХІХ - перша половина ХХ ст.) (ч.ІІ)

 

План:

1. Теорія суспільного розвитку Й. Шумпетера;

2. Економічна концепція Шведської (Стокгольмської) школи: теорія К. Вікселя;

3. Розвиток неокласичної традиції в працях А. Пігу, І. Фішера;

4. Математичний підхід – Лозанська школа:

4.1. Модель економічної рівноваги Л. Вальраса;

4.2. Модель оптимального стану В. Паретто.

5. Другий класичний стан в розвитку економічної думки.

 

1. Теорія суспільного розвитку Й. Шумпетера;

Йозеф Алоіз Шумпетер (1883-1950). За своє життя він написав стільки, що бажаючому вивчити його творчу спадщину прийшлося б віддати цьому зайняттю багато років. Остання його фундаментальна праця “Історія економічного аналізу” (від стародавньої Греції до ХХ ст.) – була надрукована посмертно у 1954р. в тому незакінченому і невпорядкованому вигляді, у якому ці записи залишилися після смерті професора.

Історики сходяться на думці, що Шумпетер дійсно прочитав і знав все, що було написано по питанням економічної теорії з античних часів. В наші часи коли говорять про Шумпетера в теоретичному плані, частіше за все, мають на увазі і розглядають одну з його книг – “Теорію економічного розвитку” (1912р.), в якій викладена його концепція економічної динаміки.

Спочатку все буквально по Вальрасу - загальна рівновага попиту і пропозиції. Ця рівновага встановлена колись, тепер підтримується і відтворюється. Всі параметри виробництва, обміну, розподілу, споживання – залишаються незмінними. Все якби рухається по колу. Шумпетер так і назвав цей стан: господарський кругообіг. Ми вже знаємо, що при подібному стані рівноваги:

ü усі доходи дорівнюються витратам;

ü цінність любого продукту виробництва (його гранична корисність) дорівнюється цінності використаних факторів (їх граничній продуктивності);

ü формування цінностей підпорядковується закону альтернативних витрат;

ü фактори виробництва набувають цінності в результаті вмєнєнія її від цінності результатів виробництва;

ü прибутку немає (надлишок ціни над витратами – це оплата праці за рівнянням).

Все це ми вже проходили до теперішнього часу. Це чиста неокласична ситуація або модель. Але Шумпетер додає, що в ній відсутній також і відсоток. Чому? Тому, що оскільки все повторюється, не має підстав робити різницю між теперішнім доходом і майбутнім.

Але раптово цей рух по заведеному порядку порушується - з’являється Новатор. Це підприємець, який знаходить можливість отримати додаткову вигоду в існуючих умовах. Виникає “нова комбінація” ресурсів. І ця нова комбінація в спромозі дати Новатору те, що люди називають прибутком, - це надлишок над тим доходом, який встановився в процесі існуючого кругообігу.

Щоб впровадити своє нововведення Новатору потрібна додаткова сума грошей. Він іде до банкіра, отримує позику і несе її на ринок факторів виробництва. Там панує повна рівновага попиту і пропозиції, але Новатор порушує цю рівновагу. Йому необхідна додаткова кількість ресурсів і він пропонує за це підвищену ціну. Порушується система рівноважних цін. Змінюється напрямок потоку ресурсів, а це означає і потоків споживчих товарів. Руйнується весь ритм. Хтось при цьому розорюється, але основна маса підприємців на перегонки намагається прослідувати за Новатором. Зростає попит на позики, а це рано чи пізно призводить до вичерпання позичкового ринка.

Тим часом інновація розповсюджується в сфері виробництва, система цін перебудовується, відновлюється конкурентне балансування, потоки ресурсів і товарів набувають усталений характер в повних обрисах, прибуток від інновації знижується все більше і більше, поки не зникає знову. І все повертається знову до кругового руху – до стану рівноваги на новому рівні.

Таке встановлення нової рівноваги є можливим тільки теоретично – якщо б інновація носила виключний характер за певний період часу. Але в житті такі процеси відбуваються постійно. І тому, говорить Шумпетер, насправді звичним станом є не врівноважений кругообіг, а подібні зрушення. І підприємницький прибуток (це надлишок валового доходу над витратами виробництва) існує постійно. І саме по цим причинам капіталізм не залишається на місці, а безперервно розвивається. Рух відбувається не по колу, а по “спіралі” Гегеля-Маркса.

Очевидно, що особливу роль у схемі Шумпетера відіграє позика - тобто банки і ринок позичкових капіталів. Це питання виникає в моделі Шумпетера, коли мова заходе про потребу Новатора в додаткових коштах. Таким чином банкір виступає тут як необхідний посередник між бажанням здійснити інновацію і можливістю це зробити. Платою за перевтілення бажання в можливість і є відсоток.

В такій схемі не працює кількісна теорія грошей. Кредитування новаторів дійсно підвищує ціни – в першу чергу на фактори виробництва. Але це не просто інфляція, а перебудова всього господарського механізму. Виходить, що гроші виконують функцію не просто засобу обігу і вимірювателя цінностей, вони відіграють роль каталізатора економічного росту, в тому разі і через прибуток і відсоток.

Хоч інновації відбуваються постійно, економічний рост, говорить Шумпетер, не відбувається як безперервний процес, який можна описати монотонною функцією. Одна інновація впроваджується і розповсюджується дуже швидко, інша потребує тривалого часу. До цього додається фактор невизначеності.

Крім того кожна інновація визиває хвилю імітації, яка розходиться на всі сторони. Велика кількість таких хвиль розходиться одночасно, вони накладаються одна на одну і т.д. Такий рух при складанні усіх хвиль – не може бути плавним і рівномірним. Він породжує періоди загального підйому, які можуть змінюватися періодами загального спаду. Тобто Шумпетер підходить до аналізу економічних циклів.