Поняття, предмет та метод екологічного права України

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об’єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного госповарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Норми права носили декларативний характер і не стримували занепад екологічного стану України.

Зараз, з прийняттям низки суттєвих законодавчих актів, все рівно, ще рано казати про належне правове регулювання, відсутній також механізм реалізації права на здорове і безпечне довкілля, панує екологічний нігілізм, зумовлений багатьма факторами.

Підвищений інтерес до еколого-правової освіти зумовлений необхідністю:

1) ефективного застосування природоохоронного законодавства з метою забезпечення екологічних прав громадян;

2) об’єктивного осмислення ролі та місця законодавчих і підзаконних актів, кількість яких постійно зростає, у системі права, регулювання екологічних правовідносин;

3) творчого обгрунтування низки нових законодавчих положень, концептуальних підходів до врегулювання екологічних правовідносин, проведення їх наукової класифікації за галузевими, функціональними, інституційними ознаками;

4) своєчасної систематизації та відтворення новаційних процесів у підручниках та інших навчально-методичних матеріалах, сворення оптимальної навчально-методичної бази для об’єктивного сприйняття студентами й іншими категоріями освітян (магістрами, аспірантами, докторантами тощо) еколого-правових явищ, специфіки їх відображення в екологічному законодавстві та праві;

5) формування у студентської молоді виважених еколого-правових поглядів, прогресивного еколого-правового світогляду;

6) оволодіння навичками вирішення сучасних еколого-правових питань на макро- і мікрорівнях за допомогою державно-правових засобів, створення широкої мережі закладів по проведенню просвітницької еколого-правової діяльності.

Головними причинами, що призвели до загрожуючого стану довкілля, є:

1) застаріла технологія виробництва та обладнання;

2) висока енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два – три рази відповідні показники розвинутих країн;

3) високий рівень концентрації промислових об’єктів;

4) несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв;

5) відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем водозабезпечення тощо);

6) низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об'єктів;

7) відсутність належного правового механізму, який стимулював би розвиток екологічного права, безпечних технологій та природоохоронних систем.

Всі ці питання в правовій державі повинно регулювати саме право, а не виробничі інтереси деяких підприємців, недбалість державних службовців, байдужість населення.

Обгрунтовано постає питання подальшого розвитку системи екологічного права, аналізу і врахування сучасної еколого-правової думки у цій галузі. Екологічне право сьогодні — це узагальнений інтерес, узаконена суспільна потреба в збереженні, раціональному використанні та відтворенні природних ресурсів, охороні ландшафтів, екосистеми та навколишнього природного середовища в цілому як умови подальшого існування людської цивілізації.

Предметом екологічного права є відносини, які складаються між державою, органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами з приводу приналежності, використання, відтворення природних об'єктів та охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічних та інших інтересів.

Термін «екологія» був введений в 1866 році у наукову термінологію німецьким біологом Е. Геккелем, який визначав екологію як вчення про умови існування живих організмів у взаємодії з середовищем, у якому вони існують (у межах біології). Хоча автор занадто вузько підходив до розуміння екології, його заслуга полягає в тому, що він вперше виділив екологію у самостійне поняття, а це стимулювало поглиблене наукове його дослідження та подальше практичне застосування у правотворчій і правозастосовній діяльності.

Екологічні відносини як частина суспільних відносин мають схожість з майновими відносинами, які регулюються цивільним правом, і водночас їм притаманні риси відмінності. Їх схожість виявляється: у питаннях змісту власності; у суб'єктивному складі тих чи інших відносин; при здійсненні угод, об'єктами яких є майно і природні ресурси; у розширенні договірної форми в природокористуванні та ін. Однак елементи схожості не дають підстав для їх ототожнювання й тим більше підміни екологічних відносин майновими. Ці відносини існують самостійно. Між екологічними та майновими відносинами існують значні відмінності, які дозволяють вважати їх різнорідними відносинами зі своїми формами і методами правового регулювання. Найголовнішою відмінною ознакою виступає екологічний фактор, який виявляється в різних аспектах.

1) Екологічні відносини існують лише при наявності природних об'єктів без відриву їх від єдиного природного середовища. Так, наприклад, добуті корисні копалини, виловлена риба, зрубана деревина, штучно ізольовані водні ресурси перестають бути об'єктами екологічних відносин, оскільки вони відокремились від природного середовища, стали майновими об'єктами й перейшли у сферу майнових відносин, які регулюються цивільним правом.

2) На екологічні відносини, зміст яких складають природні об'єкти, які розвиваються за законами природи, впливають ці закони, тому вплив людей і права на такі відносини є обмеженим. Крім того, природне середовище є відносним, сталим, що забезпечує стабільність екологічних відносин. Майнові відносини базуються на соціально-економічних законах і це обумовлює їх динамічність.

3) Суб'єкти екологічних відносин зобов'язані дотримуватися екологічних вимог і нормативів, а також лімітів при використанні природних ресурсів, займатися відтворенням природних об'єктів, що обумовлено існуванням єдиної екологічної системи. У майнових відносинах в умовах ринку суб'єкти більш вільні у своїй діяльності.

4) В екологічних відносинах правовий режим містить значну кількість імперативних приписів, виконання яких є обов'язковим для суб'єктів цих відносин. Це стосується, перш за все, таких сфер, як відтворення природних об'єктів, надзвичайних екологічних ситуацій чи аварій, які призвели до забруднення природного середовища, тощо. Причому ці заходи здійснюються незалежно від того, вигідні або невигідні вони з точки зору економічної. Тут діє пріоритет екологічних вимог. У майнових відносин в умовах ринку використання імперативних приписів - рідке явище.

Є схожість і відмінності між екологічними та адміністративними відносинами. В останніх суб'єкти підлягають владним приписам. В екологічних відносинах при правовому їх регулюванні владність проявляється не в усіх випадках, а лише тоді, коли це необхідно для забезпечення екологічної безпеки, екологічної рівноваги. Адміністративний елемент у регулюванні екологічних відносин обумовлений розумінням суспільством законів природи, яких не можна не визнавати, оскільки можуть виникнути негативні наслідки.

Екологічні відносини регулюються певними правовими методами.

Під методом правового регулювання суспільних відносин взагалі розуміють сукупність способів та прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відносини через поведінку суб'єктів конкретних відносин.

Встановлено три універсальних методи правового регулювання відповідних груп суспільних відносин:

1) цивільно-правовий, який наділяє суб'єктів майнових відносин рівною можливістю правоволодіння, при якому відсутні влада й підкоріння у суб'єктів таких відносин;

2) адміністративно-правовий, заснований на владних приписах, які докладно встановлюють порядок виникнення відносин, їх зміст, обсяг і розподіл прав та обов'язків між учасниками відносин, що регулюються;

3) кримінально-правовий, який використовується у галузях права кримінального напрямку.

Для цивільно-правового методу характерні такі ознаки: рівні правові можливості сторін у суспільних відносинах, які виключають будь-які однобічні впливи один на одного; встановлення правовідносин за взаємною згодою сторін; надання учасникам відносин права самим визначати порядок своєї поведінки; розв'язання спорів компетентним органом, який перебуває поза цими відносинами.

Цивільно-правовий методвикористовується частіше за все при регулюванні відносин власності на природні об'єкти, договірних відносин, відносин суміжних природокористувачів, при сумісному використанні природних об'єктів, при розв'язанні еколого-правових спорів з їх різновидами, при відшкодуванні збитків різних видів тощо. В умовах розвитку ринкових відносин цей метод правового регулювання певних видів екологічних відносин буде отримувати все більш широке застосування, звужуючи сферу використання адміністративно-правового методу.

Адміністративно-правовому методурегулювання притаманні такі риси: _: юридично-владна діяльність виконавчих і розпорядчих органів щодо осіб, якими вони керують; прояв юридичної нерівності учасників відносин підкорення одного з них іншому; обов'язковість для виконання розпорядження владних органів; виникнення суспільних відносин незалежно від волі іншої сторони; здійснення контрольних функцій тощо.

В регулюванні екологічних відносин неможливо обійтися без використання адміністративно-правового методу.

Кримінально-правовий метод використовується тільки в кримінальних справах.

За наявності підстав (юридичних фактів), з урахуванням особливостей конкретних екологічних відносин, використовуються названі методи правового регулювання.