Канонічні джерела, провідні ідеї та напрями філософії Стародавнього Китаю

духовним каноном життя Стародавнього Китаю є так зване П’ ятикнижжя " (" У-цзінь ").

У " П'ятикнижжі" в образно-міфологічній формі подано най-фундаментальніші складники давньокитайського світобачення. В одній із версій, що мала важливе значення для китайської культури, світ утворив першопредок Пань-Гу, який, розколовши первинне яйце, відділив Небо від Землі. На Небі запанували ідеальні закони буття, на Землі навпаки — панують стихійність і випадковість.)Китайська держава — це " Серединне царство", тобто людина і держава поєднують у собі властивості як Неба, так і Землі. Тому перед людиною відкривається можливість вибору між двома відмінними типа-мцліоведінки.

Bce на світі є результатом взаємодії двох протилежних по-чатків буття — Інь і Ян. Інь уособлює темний, вологий, пасивний (жіночий) початок буття, а Ян — світлий, сухий, активний (чоловічий). Внаслідок взаємодії Інь та Ян утворюють 5 світових стихій: + вогонь, воду, землю, дерево та метал. А оже здатися, що перелік названих стихій не відповідає єдиному вихідному принципові їх виділення, але звернемо увагу, що засоби людської дії - дерево та метал -вписано у світові процеси, а це означає, що людину розглядають як органічну частину Космосу.

Давньокитайська філософія порівняно з давньоіндійською виглядає стрункішою, деталізованішою (аж до нумерології та побудови вичерпних систем комбінаторики подвійних символічних елементів світобудови) та більше зануреною у глибину суперечливого, парадоксального мислення. Серед усіх філософських шкіл Стародавнього Китаю (а таких давні дже-реіга налічували до ста, хоча конкретно називали лише шість) найважливішими були дві, до розгляду ідей яких ми і звернемося.

Конфуціанство заснував Кон-Фу-цзи, або Конфуцій (551—479 pp. до Р. X.). Це була школа соціально-етичного спрямування, тобто на першому плані тут — проблеми людських стосунків та норм людської поведінки. Конфуцієві приписують визначення людини як істоти, котра у своїх діях керується внутрішніми мотивами. Водночас вирішальну роль у людському житті відіграє закон (або повеління) Неба. Людина повинна навчитися сприймати й розуміти цей закон і вибудовувати свою поведінку відповідно до волі Неба. Якщо людина спроможна це робити, вона постає як " шляхетна " - цзюнь-цзи, тобто така, у душі якої діє доброчинність (" де"): " Небо породило в мені де"

Отже, шляхетна людина у своїх діях внутрішніми чинниками має певні життєві принципи, серед яких обов 'язковими є: «жень» — людинолюбство; " сяо" - повага до батьків (старших); " лі" — виконання ритуалів. Виконання ритуалів передбачало дотримування обов 'яз-кових норм та правил спілкування як між: окремими людьми, так і в межах суспільних відносин.