Загальна схема методики виконання соціальної діагностики

Незалежно від застосовуваних методів будь-який технологічний процес в соціальній діагностиці має подібну структуру, окремі елементи якої змінюються в залежності від конкретних умов. Початковим етапом його завжди є скарга клієнта або його близьких сусідів, заява працівника органу охорони порядку, педагога, тобто поява соціальної проблеми. Сам індивід, який є центром уваги такої проблеми, може не усвідомлювати її наявності (дитина, розумово відсталих людей алкоголік або наркоман, не розглядає свій стан як життєве утруднення або не знає, що може звернутися за допомогою). Тому працівники соціальних служб не можуть обмежуватися рішенням проблем виключно тих клієнтів, які звернулися до установи соціального обслуговування, - при всіх організаційних та інших складнощі у функції територіального центру входить виявлення соціальних проблем на підвідомчій території.

Якщо наявність важкій життєвій ситуації констатувати досить просто, то, як правило, зовсім не просто визначити її сутність, причини і шляхи виходу з неї. Практика показує, що далеко не всі клієнти мають навички серйозного соціального аналізу, більшість з них привчені до пошуку простих, однозначних відповідей на складні питання або воліють зручні форми ілюзій, самообману для пояснення своїх труднощів. Тому наступний етап діагностичного процесу - збір і аналіз даних про соціальної ситуації. На цьому етапі спеціаліст використовує два типи дослідницьких методів: історико-генетичні і структурно-функціональні.

Історико-генетичні методи покликані визначити час, джерела і причини зародження соціальної проблеми, простежити ступінь її прояву на різних стадіях життя клієнта. Цілий ряд соціальних патологій має спадкову природу або, принаймні, соціально успадковується. Якщо ми в даний час не можемо однозначно сказати, чи є зв'язок пияцтва й алкоголізму індивіда з пияцтвом його батьків або прабатьків результатом вроджених біологічних передумов, успадкованих від попередніх поколінь, або це вплив сімейного способу життя, то спадкування особистісних рис, які сприяють алкоголізму (інфантильність, конформність і т.д.), не підлягає сумніву. Успадковуються багато захворювань, у тому числі психічні. Вроджені передумови обумовлюють темперамент, багато риси характеру, інтелектуальний статус індивіда.

Може бути, ще більше значення питання соціальної спадковості. Мимоволі, можливо навіть не бажаючи того, особи сприймають мову і способи мислення свого етносу, моральні норми і типи емоційних реакцій свого суспільства, переваги і забобони своєї сім'ї. Підлітковий бунт і властиве дорослим людям звільнення від сприйнятих установок, раціональне ставлення до них і самовиховання здатні справити в индивиде величезні зміни, зовні настільки значні, що люди недооцінюють значення тих психічних установок, які вони увібрали в ранньому дитинстві в родині і найближчому соціальному оточенні. Однак досвід показує, що в кінцевому рахунку консервативні елементи свідомості візьмуть гору, і ставлення до світу у людини, що переходить у категорію людей похилого віку, на 80% визначається тим, що було сприйнято їм в дитинстві.

Інтернати та їм подібні установи для дітей можна розглядати в цьому сенсі як квази сім’ю; примітивні, деформовані норми взаємин, сприйняті там, випускники дитячих будинків намагаються перенести в створювані ними власні родини, що часто призводить до їх розпаду.

Збір відомостей про генезис соціальної проблеми передбачає використання методів соціальних біографій (або сімейних біографій), методу генограммы, особливо часто застосовують в соціальній роботі з сім'єю, і т.д. Соціальний працівник цілеспрямовано збирає відомості, розпитуючи клієнта і (або) його близьких; іноді виникає необхідність використання архівних даних (наприклад, у разі протиправної поведінки когось з попереднього покоління, наявності захворювань батьків або прабатьків). Звичайно, в таких бесідах (їх може бути декілька) потрібно проявляти такт і керуватися правилом розумної достатності. Оскільки предмет бесіди нерідко буває дуже делікатним, клієнти можуть болісно сприймати " лобові" питання про девиантном поводження, негативні звички або здаються їм ганебними захворюваннях - своїх або своїх близьких. У цьому випадку інформація може бути отримана непрямим шляхом, за допомогою узагальнюючих розпитувань; збір даних вимагає наявності певного довіри між фахівцем і клієнтом. Відомості, зібрані соціальним працівником, повинні бути необхідними і достатніми: їх обсяг повинен з максимальною повнотою відповідати змісту проблеми, не залишаючи нерозкритих її сторін, але за винятком надмірність матеріалу для аналізу.

Слід також пам'ятати, що навіть найбільш шокуюче поведінку родичів, предків, близьких -- це не привід для того, щоб виносити вирок самому опитуваному: син або онук алкоголіка зовсім не приречений сам стати алкоголіком, а родич злочинця ~ людиною, що порушує закон. Кожен індивід може відповідати (юридично і морально) тільки за свою поведінку, і то лише в тому випадку, якщо він володіє достатнім інтелектом і самосвідомістю, щоб оцінити свою поведінку і керувати ним.

Структурно-функціональні методи діагностики передбачають отримання даних про поточний стан соціальної проблеми, будові соціального об'єкта і зв'язках, що з'єднують різні його елементи, його функціональності або дисфункциональності, тобто про те, чи відповідає його діяльність своїм призначенням чи ні. Неправильно було б думати, що структурно-функціональні методи застосовуються переважно при аналізі групових клієнтів - сім'ї, класу, трудового або студентського колективу. Навіть проводячи соціальну діагностику особистості, необхідно вивчити її соціальну мережу, функціонування в соціальному оточенні, нарешті, внутрішній стан, структуру самої особи, гармонійність або дисгармоничность її внутрішніх елементів, узгодження або розлад соціальних ролей і т.д.

З арсеналу засобів соціальний працівник використовує в першу чергу спостереження, яке дозволяє, по-перше, дізнатися оцінку ситуації клієнтом (клієнтами), познайомитися з його (їх) трактуванням наявної проблеми. У процесі спостереження фахівець сприймає як вербальну (словесну), так і невербальну інформацію (міміка та інтонація клієнта, його жести). Ці два потоки інформації, як правило, не збігаються, оскільки вербальне спілкування - це самопрезентація клієнта, що підкоряється деяких соціальних правилами навіть у тому випадку, якщо клієнт не зацікавлений у свідомому обмані. Кожна людина при комунікативному взаємодії приховує риси свого характеру, які вона вважає своїми недоліками; кожен хоче виглядати найбільш привабливо і проявляти свої кращі якості (проте в конкретних умовах привабливими для клієнта можуть вважатися саме його недоліки). Клієнт з великим артистизмом, видимої щирістю і переконливістю може створювати бажаний спосіб, щоб маніпулювати надають йому допомогу фахівцем.

Спостереження - це професійний атрибут спілкування соціального працівника з клієнтом, який використовується постійно, незалежно від того, на якому етапі технологічного процесу відбувається взаємодія - діагностичному, терапевтичному, етапі кризової інтервенції і т.д. Проявляючи эмпатийное співчуття до важкій життєвій ситуації клієнта, фахівець повинен одночасно аналізувати результати спостереження, за винятком впливу емоцій. Можливо, в результаті однократного контакту це зробити складно, але фахівець діагностує ситуацію на протязі всього процесу взаємодії. На основі поведінки людини, сукупності його вербальних і невербальних повідомлень робиться висновок про його особистісні особливості, характер його соціальних ролей. Спостереження за сімейними (груповими) взаєминами дозволяє зробити висновок про їх стан та функціонування.

Важливе значення на даному етапі має також залучення до соціальної діагностиці фахівців суміжних областей діяльності.

Так, діагностика інтелектуального статусу і психічного здоров'я осіб (особливо дітей), що проводиться психологами і психіатрами, може не тільки представити дані, вкрай необхідні для розуміння сутності труднощів клієнтів та їх сімей, але і стати основою для вибору стратегії подальшої роботи з ними: психолого-педагогічна корекція і вирівнювання для сприяння навчання дітей у звичайній школі, порушення процедури розгляду випадку на психолого-медико-педагогічної комісії для переведення дитини під допоміжну школу, лікування захворювання, яке зумовлює шкільні та сімейні труднощі, і т.д.

Залучення юристів, а в деяких випадках співробітників органів внутрішніх справ допомагає визначити правовий статус клієнта - наприклад, відрізнити дійсного біженця від професійного жебрака, який використовує такий статус для свого промислу. У разі якщо знань самого спеціаліста з соціальної роботи недостатньо, щоб розібратися в деяких казусных випадках правового становища клієнта, юрист, спираючись на існуюче законодавство (досить, втім, непослідовне), намагається знайти правові підстави для захисту соціальних прав клієнта. Нарешті, у ряді випадків (особливо при розгляді ситуації осіб з обмеженими можливостями) фахівець звертається до лікаря: медичний висновок також використовується в ході соціальної діагностики клієнта. Звичайно, було б чудово, якщо б кожен громадянин в результаті регулярної диспансеризації добре знав стан свого здоров'я і міг вчасно реагувати на погіршення його, але ситуація як у соціальній сфері в цілому, так і в охороні здоров'я зокрема виключає можливість постійного контролю за самопочуттям людей, тому соціальний працівник на основі свого знайомства з медико-соціальними дисциплінами, життєвого досвіду і суб'єктивних скарг клієнта повинен уміти робити висновок про наявність або відсутність медичних проблем і необхідності звернення до медичної установи.

Зібрані таким чином відомості піддаються аналізу: зіставлення ряду даних, їх сортування на важливі і малозначні, диференціація ознак.

Наприклад, такі явища, як депривация, ескапізм, розлади спілкування, можуть бути наслідком різних соціальних процесів, тому в ході аналізу даних всебічно розглядаються причини і наслідку.

Як правило, зібрані дані рідко бувають несуперечливими і однозначно вказують на одну соціальну патологію; у кожному конкретному випадку є набір декількох типів соціальних проблем. Тому в ході найбільш важливого етапу - постановки соціального діагнозу - специалист не просто робить висновок про сутність та причини життєвого труднощі клієнта, а ранжирує наявні проблеми, виділяючи головну, від якої залежить вирішення всіх інших або яка може бути вирішена на даному рівні можливостей або при даному рівні знань. Соціальна діагностика відноситься до найбільш загальним комплексним соціальних технологій, що використовуються на всіх етапах соціальної роботи та соціального обслуговування. Вивчення наукових знань та оволодіння навичками, що дозволяють займатися діагностичної діяльністю, відноситься до числа необхідних умінь фахівців з соціальної роботи в будь-якій галузі діяльності.