Основи прогнозування в соціальній роботі

Технології соціального прогнозування (від грец. prognō sis - передбачення, prediction) - незамінний інструментарій соціального передбачення, дослідження і вирішення соціальних проблем сучасного світу.

Будь-яке соціальне явище мінливе і володіє здатністю стихійного саморозвитку. Практична цінність технологій прогнозування полягає не в тому, що складені прогнози можуть служити прикладом «негативного» варіанту розвитку. Слід також зауважити, що розвиток соціального явища відбувається незалежно від того, написаний його теоретичний шлях чи ні, і якщо розвиток явища збігається з його прогностичним описом, то цей збіг ніколи не буває ідеальним.

Розробка прогнозу - це спеціальне наукове дослідження конкретних перспектив розвитку будь-якого явища (у нашому випадку соціального). Мета прогнозування - не просто передбачати ті або інші явища майбутнього, а сприяти більш ефективному впливу на них у потрібному напрямку.

Структура соціального прогнозування може бути представлена як сукупність його філософських аспектів і технологічних підходів: 1) гносеологія й логіка наукового передбачення; 2) методологія соціального прогнозування; 3) методика соціальних прогнозів (анкетування, моделювання, прогнози на базі аналізу патентів і т.д.).

Соціальне прогнозування залежно від глибини прогнозного дослідження може бути розкрито і уточнено за рахунок введення додаткових інформаційних даних по різних блокам - науково-технічного, інформаційного, медико-біологічного, соціально-економічного, демографічного, етнічного, етичного, економічного, соціологічного, навчально-культурного, містобудівного, військово-політичного, геокосмічного.

В даний час налічується близько 150 різних методів і процедур прогнозування. Їх поділяють на три основні групи: загальнонаукові, інтернаукові - основу яких складають як практичні і теоретичні дані.

До загальнонаукових методів належать аналіз, синтез, екстраполяція, інтерполяція, індукція, дедукція, аналогія, гіпотеза, експериментування та ін. Інтернауковими є індуктивний метод, мозкова атака, метод Дельфі, а також утопія і фантастика. Частина методів заснована на переробці науково-технічної інформації (прогнозування розвитку науки і техніки) і на різних теоріях (морфологічного аналізу, на основі дозвільних матриць, методом проб і помилок і т.п.). Власненаучні методи - це прогнози по швидкості добігання хвилі, зрив лавин, тестів і т.д.

Соціальне прогнозування тісно пов'язане з інноваційною діяльністю, так як являє собою прийоми, спрямовані на технологічне забезпечення реалізації ініціатив, які викликають якісні зміни в різних сферах соціального життя, призводять до раціонального використання прогностичних знанні, матеріальних та інших ресурсів суспільства,

Основоположником глобального прогнозування на основі системного аналізу є американський учений Дж. Форрестер.

Він використовував математичні методи та ЕОМ для створення варіанту моделі економічного розвитку суспільства з урахуванням двох найважливіших чинників: чисельності населення і забруднення навколишнього середовища. Його послідовники - члени Римського клубу - намагалися знайти прогностичне вирішення соціальних завдань: розглянути взаємозв'язок розвитку суспільства з глобальними проблемами, погіршенням якості життя в сучасному світі з метою розробки можливих моделей світового розвитку. В 1992 р з'явився перший глобальний прогноз Римського клубу під назвою «Межі зростання»; його автори під керівництвом Д. Медоуза побудували динамічну модель світу, в якій в якості вихідних даних були використані основні, на думку авторів, компоненти динаміки зміни світової системи: населення, капіталовкладення, земний простір, забруднення, використання природних ресурсів.

Результати соціального прогнозу дозволили авторам зробити наступний висновок: якщо б збереглися, що існували на кінець 60-х роках тенденції і темпи розвитку економіки до зростання населення, то глобальна екологічна катастрофа була неминучою.

Картина була наступною: значна частина населення Землі помре від голоду і виснаження природних ресурсів, навколишнє середовище буде настільки забруднене, що непоправно деградує і стане непридатним для проживання в ньому людини. «Кінець світу» пророкували орієнтовно на 2100 г.

На підставі створеного соціального прогнозу фахівці запропонували негайно звести до нуля зростання народонаселення і виробництва.

Технологічно найбільш обґрунтованою є робота «Людство у поворотний пункт» М. Месаровича і Е. Пестела, представників Римського клубу, в якій комплексний взаємозв'язок економічних, соціальних і політичних процесів, стан навколишнього середовища і природних ресурсів представлені як складна багаторівнева ієрархічна система.

Прогнозне бачення авторів відкидає неминучість «Єдиної» глобальної екологічної катастрофи. Майбутнє людства вони представляють як ланцюг тривалих, різноманітних криз - екологічних, енергетичних, продовольчих, сировинних, демографічних, що можуть поступово охопити всю планету, якщо суспільство не сприйме їх рекомендації переходу до «органічного зростання».