ПОНЯТТЯ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ, ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ, ФУНКЦІЇ, ВИДИ

Одним із цікавих досліджень, у ході якого було виявлено роль педа­гогічного спілкування, став експеримент, що увійшов у історію педагогі­ки як «ефект Пігмаліона» Американські психологи Розенталь і Дже-кобсон проводили психологічне обстеження школярів, визначаючи рівень їхнього розумового розвитку По закінченні роботи вони повідомили вчителям, що в класах є учні з високим інтелектуальним потенціалом, і назвали прізвища цих дітей Під час експерименту вибір того чи іншо­го учня відбувався довільно, зі списку, тобто вчителям повідомлялися прізвища дітей, які насправді мали різні успіхи і здібності, але дослідни ки приписували їм значно вищий, ніж в інших, потенціал розвитку, спираючись на наукові відомості Минув час, і сталося надзвичайне Пси хологи повторно обстежили учнів і виявили певний прогрес в їхньому розвиткові, проте найбільший — саме в тих, на кого було вказано раніше Чому так сталося? Адже прізвища було названо випадково Чим зумов­лено таке досягнення? Поставимо себе на місце вчителів Дізнавшись про неабиякі можливості своїх вихованців, вони, звичайно, звернули увагу на цих дітей Навіть якщо рівень знань дитини був вельми неви­сокий, учитель замислювався, чому він не помітив у неї здібностей, уваж­ніше придивлявся до неї, а це змінювало його ставлення до учня і харак­тер стосунків у цілому Вчитель, як Пігмаліон, через атмосферу уваги й піклування, доброзичливої вимогливості й любові створював умови для ефективного розвитку дитини

Тож виявилося, що здатність учителя організовувати спілкування стала підґрунтям продуктивної діяльності учня Отже, педагогічне спілку вання як професійно етичний феномен потребує від учителя спеціаль­ної підготовки не лише для оволодіння технологією взаємодії, а й для набуття морального досвіду, педагогічної мудрості в організації сто­сунків з учнями, батьками, колегами у різних сферах навчально-вихов-

ного процесу Залежно від змісту і сфери функціонування, воно може бути професіональним і непрофесіональним за якісними ознаками Про­фесіональне педагогічне спілкування на рівні майстерності взаємодії забезпечує через учителя трансляцію учням людської культури, сприяє засвоєнню знань, становленню ціннісних орієнтацій під час обміну дум­ками, забезпечує формування власної гідності дитини

Професіональне педагогічне спілкування — комунікативна взаємо дія педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяль­ності і стосунків Непрофесіональне педагогічне спілкування, навпаки, породжує страх, невпевненість, спричинює зниження працездатності, пору­шення динаміки мовлення і внаслідок цього появу стереотипних вислов­лювань у школярів, оскільки у них зменшується бажання думати і діяти самостійно Зрештою, виникає стійке негативне ставлення і до вчителя, і до навчання Почуття пригніченості предметом у школі — насправді ж учителем — у деяких учнів триває впродовж багатьох років Замість радості пізнання і спілкування з'являється відчуженість

За якими ознаками ми робимо висновки щодо професіоналізму у спілкуванні? Потрібен різнобічний аналіз педагогічного спілкування, адже це явище багатогранне Розгляньмо ситуацію Мати з обуренням скар­житься на вчителя математики, який «увесь час ставить синові двійки», що змушує й «вживати заходів, аж до відвідання міськвно» Як діє класний керівник за цих обставин? Насамперед він розуміє, що мати не вірить у справедливість школи, обурена бездушністю вчителів щодо пере­живань й сина Педагог вирішує спочатку заспокоїти жінку Якщо розгля­нути цю ситуацію спілкування з перцептивного боку (як сприймають і розуміють партнери один одного), то ми побачимо, що на негативну ре­акцію вчитель реагує обдумано, нейтралізуючи її Отже, продуктивність взаємодії забезпечено адекватністю сприймання і розуміння партнера

Тепер проаналізуймо інший бік спілкування Класний керівник запро­понував матері учня сісти, уважно слухає Гі Він звернувся до дітей, які чекали «У мене важлива справа» Цим він показав, що поділяє занепо­коєння жінки, готовий до серйозної розмови і прагне допомогти їй Таким чином, інтерактивний бік спілкування (взаємодія між партне­рами) також свідчить про те, що педагог спрямований на співробітниц­тво і цим оптимізує сприятливу атмосферу розмови

Розглядаючи комунікативний бік спілкування (обмін інформацією), звернімо увагу на те, як відповідає вчитель на претензії Дбаючи про те, щоб не було завдано шкоди авторитетові колеги, він бере вину на себе «Так, ми винні Якщо у дитини не виходить, ми зобов'язані їй допомогти» і саме після цього отримує зворотну позитивну реакцію матері «Впер­ше зустрічаю такого вчителя» Звичайно, така репліка свідчить про склад­ний характер жінки Вчитель усвідомлює не слід звертати увагу на протиставлення класного керівника іншим учителям, важливо підтри­мати готовність матері взяти участь у взаємодії «Давайте разом щось

робити. Я поговорю з учителем математики, ми знайдемо консультантів і серед учнів».

Логіка демонстрування вчителем різних граней спілкування забез­печує вагомість його слів: вони лягають у підготовлений ґрунт. Досягнуто цілковитої згоди, інцидент вичерпано завдяки тому, що вчитель уміло виявив бажання взаємодіяти на рівні всіх граней спілкування (перцеп-тивного, інтерактивного, комунікативного). Він створив умови для спільного розв'язання проблеми і забезпечив позитивний психологіч­ний клімат у подальших стосунках.

Повноцінне педагогічне спілкування є не тільки багатогранним, а й поліфункціональним. Воно забезпечує обмін інформацією і співпережи­вання, пізнання особистості і самоутвердження, продуктивну організа­цію взаємодії. Обмін інформацією і ставленнями реалізує комунікатив­ний бік спілкування, пізнання особистості і самоутвердження — пер-цептивний, а організація взаємодії — інтерактивний.

Орієнтація на поліфункціональність спілкування дає вчителеві змо­гу організувати взаємодію на уроці і поза ним як цілісний процес: не обмежуватися плануванням лише інформаційної функції, а створювати умови для обміну ставленнями, переживаннями; допомагати кожному школяреві гідно самоутвердитися в колективі, забезпечуючи співробіт­ництво і співтворчість у класі.

Спілкування педагога з учнями є специфічним, адже за статусом вони виступають з різних позицій: учитель організовує взаємодію, учень сприймає її і включається в неї. Треба допомогти учневі стати активним співучасником педагогічного процесу, забезпечити умови для реалізації його потенційних можливостей, тобто суб'єкт-суб'єктний характер педа­гогічних стосунків.

Суб'єкт-суб'єктний характер педагогічного спілкування — прин­цип його ефективної організації, що полягає у рівності психологічних позицій, взаємній гуманістичній установці, активності педагога та учнів, взаємопроникненні їх у світ почуттів і переживань, готовності прийня­ти співрозмовника, взаємодіяти з ним⁵.

Головними ознаками педагогічного спілкування на суб'єкт-суб'єктно-му ґрунті є:

1. Особистісна орієнтація співрозмовників — готовність бачити і розуміти співрозмовника; самоцінне ставлення до іншого. Враховуючи право кожного на вибір, ми повинні прагнути не нав'язувати думку, а допомогти іншому обрати власний шлях розв'язання проблеми. У кон­кретній ситуації це може реалізуватися за допомогою різних прийомів. Так, до класу прийшов новий учень, хвора, нервова дитина. Він може навіть заспівати на уроці. Коли це сталося вперше, діти засміялися, вдруге — вчитель зауважив: «Андрієві дуже хочеться співати, і він не

¹ Див.: Петровская Л. А. Компетентность в общении Социально-психологи-ческий тренинг - М., 1989. - С. 78-79.

може стримати себе. Давайте не будемо відволікатися». Делікатне за­уваження зберегло гідність учня і вчителя, показало недоречність пове­дінки і спонукало до роботи.

2. Рівність психологічних позицій співрозмовників. Хоча вчитель і
учні нерівні соціальне (різні життєвий досвід, ролі у взаємодії), проте
для забезпечення активності учня, через яку ми можемо сподіватися на
розвиток його особистості, слід уникати домінування педагога і визна­
вати право учня на власну думку, позицію, бути готовим самому також
змінюватися. Учні хочуть, щоб з ними радилися, зважали на їхні мірку­
вання, і завдання вчителя — враховувати цю потребу.

3. Проникнення у світ почуттів і переживань, готовність стати на
позицію співрозмовника. Це спілкування за законами взаємного довір'я,
коли партнери дослухаються один до одного, поділяють почуття, співпе­
реживають.

4. Нестандартні прийоми спілкування, що є наслідком відходу від
суто рольової позиції вчителя.

Залежно від того, реалізовано принцип суб'єкт-суб'єктної чи суб'єкт-об'єктної взаємодії, спілкування постає як функціонально-рольове або особистісно зорієнтоване.

Функціонально-рольове спілкування вчителя — суто ділове, стан­дартизоване, обмежене вимогами рольової позиції. Головна мета його — забезпечення виконання певних дій. Особисте ставлення педагога й учня не враховується й не виявляється.

Особистісно орієнтоване спілкування вчителя передбачає виконання нормативне заданих функцій з виявом особистого ставлення, своїх по­чуттів. Головна мета впливу — розвиток учнів. Особистісно орієнтоване спілкування — складна психологічна взаємодія. Як видно з його визна­чення, вчитель, який організує стосунки з учнями таким чином, спрямо­ваний не стільки на виконання нових завдань, скільки на розвиток учнів за допомогою певних дій, форм роботи.

Яким є психологічний портрет особистісно орієнтованого вчителя?

— Він відкритий і доступний для будь-якого учня, не викликає в них
страху, дає їм можливість висловлювати свої думки і почуття, відвер­
тий у своїх поглядах;

— демонструє дітям цілковиту довіру до них, не принижує їхньої
гідності;

— щиро цікавиться життям учнів, не байдужий до їхніх проблем,
справедливий;

— виявляє емпатійне розуміння — бачення поведінки учня його ж
очима, вміє «постояти в чужих черевиках», відчуваючи внутрішній світ
дитини;

— надає учням реальну допомогу.

Як бачимо, головне в учителя — потенціал його цінностей, чи є в нього, за словами В. Сухомлинського, спрямованість на людину, здатність поважати і любити іншого.