За мінералогічним складом виділяють два типи
кори вивітрювання: сіалітну і алітну. Сіалітна поширена в поясі
помірно вологого клімату. У її складі переважають глинисті міне-
рали групи монтморилоніту і гідрослюди, зберігаються стійкі пер-
винні мінерали. Алітна притаманна регіонам субтропічного і тро-
пічного клімату. У складі алітної кори вивітрювання домінують
вторинні мінерали групи гідроксидів заліза і алюмінію, а в складі
глинистих мінералів домінують коолініт і галуазит. В цій корі
майже повністю зруйновані первинні мінерали.
За балансом речовин у ході вивітрювання виділяють три типи
кір вивітрювання: елювіальну (залишкову), транзитно-акумуля-
тивну (проміжну) і акумулятивну (перевідкладену). Всі три типи
кір вивітрювання тісно пов’язані між собою як генетично, так і
геохімічно. Кожну з них, в свою чергу, поділяють на різновидності.
В ідеальній формі кори вивітрювання дуже рідко виступають в ролі
грунтоутворюючої породи. Як правило, сучасні грунти формуються
на складних комплексах продуктів вивітрювання. Найпоширені-
шими грунтоутворюючими породами є пухкі відклади Четвер-
тинного періоду. Вони різноманітні за складом, будовою, власти-
востями, що певним чином впливає на грунтоутворення і рівень
родючості грунту.
Породи елювіальної кори вивітрювання — різноманітні за скла-
дом продукти вивітрювання корінних порід, що залишились на
місці утворення.
В. А. Ковда (1973) наводить вісім різновидностей елювіальних
порід. Найпоширенішими з них є дрібноземний карбонатний елю-
вій. Первинний елювій поширений на вивержених породах, зокрема,
в Монголії, Вірменії і Криму; вторинний (неоелювий) — на вели-
кій території Європи і Азії у вигляді лесу, лесовидних і сиртових
суглинків (рис. 5). Вони наче ковдрою вкривають підстилаючі
корінні породи і тому їх називають покривними.
Леси мають палеве або бурувато-палеве забарвлення і пилу-
вато-суглинковий механічний склад. Їм властива карбонатність,
пористість, борошнистість, добра водопроникність.
Хімічний склад і фізичні властивості лесу дуже сприятливі для
росту рослин. Лесовидні суглини містять менше карбонатів, трап-
ляються і безкарбонатні. Вони крупнозернисті, часто шаруваті, з
меншою борошнистістю і пористістю.
Леси поширені в основному в Україні, південних регіонах Ро-
сії, в Середній Азії, в центрі Північної Америки; лесовидні суглин-
ки — в Білорусі, Центральній Нечорноземній зоні Росії та в ін-
ших районах. На цих породах сформувались чорноземні, сірі лісо-
ві, каштанові та сірі пустинно-степові грунти.
Рис. 5. Поширення лесових порід в Європі (за К. І. Лукашовим і
В. В. Стецько).
Дрібноземний сіалітний елювій у вигляді покривних суглин-
ків поширений на півночі Руської рівнини.
В умовах субтропіків і тропіків грунти формуються на оглеє-
ному залізистому каолінітовому елювії, фералітному і алітному
елювії. Ці форми елювію мають низьку ємкість вбирання і мало-
сприятливі для грунтоутворення.
Породами транзитно-акумулятивної кори вивітрювання є
пролювіальні і делювіальні наноси, які формуються в передгірсь-
ких районах і в підніжжях гір. На них формуються різноманітні
грунти. В Передкарпатті та в Карпатах на таких відкладах фор-
муються бурі лісові грунти.
Породи акумулятивної кори вивітрювання формуються на ма-
лодренованих і безстічних низовинах, депресіях, заплавних тера-
сах, дельтових рівнинах тощо. Тут накопичуються продукти вивіт-
рювання, які надходять з інших територій. Це механічні, хімічні і
біохімічні накопичення продуктів вивітрювання, знесені з гір та
з зони елювію. Ці продукти накопичуються у вигляді делювію,
пролювію, алювію, озерних і прибережних відкладів. За хімічним
складом вони різноманітні (безкарбонатні, загіпсовані, залізисті,
засолені, сіалітні, монтморилонітові, содові, хлористосульфатні
тощо).
В окремих ландшафтно-географічних умовах існує закономір-
не сполучення всіх трьох типів кір вивітрювання. Так, в районах
тропічного поясу (залишки стародавньої суші в Південній Амери-
ці, Африці, Австралії, Індостані), де процеси вивітрювання три-
вають з нижнього палеозою, а подекуди навіть з докебрію, елювій
представлений алітною корою вивітрювання, транзитно-акумуля-
тивна кора різноманітного складу (колювій) — каолінітовою ко-
рою з участю Fe2O3 і Mn2O3 і, нарешті, акумулятивна кора — ко-
алінітом і латеритом. Всі зазначені відклади мають низьку ємкість
вбирання, що негативно впливає на родючість грунтів.
Крім лесу та лесовидних суглинків на території Східноєвро-
пейської рівнини поширені інші грунтоутворюючі породи.
Льодовикові відклади (морена) — залягають невеликими остро-
вами на підвищених елементах рельєфу Українського Полісся.
Великі площі ці відклади займають на півночі європейської час-
тини Росії та в Західному Сибіру.
Льодовикові відклади утворені з неоднорідного уламкового
матеріалу, переважно суглинкового складу з включенням гравій-
ного піску, гальки, валунів. За хімічним складом морена буває
карбонатна і безкарбонатна. На карбонатній морені утворені дер-
ново-карбонатні, слабко- і середньо-підзолисті грунти (Новго-
родська, Псковська, Ленінградська, Вологодська області). На
безкарбонатній — середньо- і сильно-підзолисті грунти. За наяв-
ності великої кількості валунів агрономічні властивості грунту
значно погіршуються.
Водно-льодовикові (флювіогляціальні) відклади займають
велику територію в тайгово-лісовій зоні європейської частини Ро-
сії, в Білорусі, Польщі, Прибалтиці. В Україні вони займають
10,5% території республіки, їх утворення пов’язане з діяльністю
потужних льодовикових потоків.
Флювіогляціальні відклади являють собою шаруватий сорто-
ваний матеріал піщаного, супіщаного, подекуди суглинкового ме-
ханічного складу світло-жовтого або світло-сірого забарвлення.
Основною складовою частиною їх є кварц з домішками зерен
польового шпату. Подекуди в піщаній масі трапляються прошарки
дрібної гальки і валунчики кристалічних порід. Механічний і хіміч-
ний склад цих відкладів є несприятливим для формування високо-
родючих грунтів.
Озерно-льодовикові відклади поширені в північно-західній
частині європейської території Росії. Вони сформувались в пони-
женнях стародавнього рельєфу і мають глинистий механічний
склад (шаруваті стрічкові глини прильодовикових озер). Форму-
вання озерних відкладів супроводжувалось накопиченням водо-
розчинних солей, карбонатів і гіпсу. При пересиханні озер утворю-
ються солончаки.
Алювіальні відклади поширені в заплавах річок (заплавний
алювій). За віком розрізняють сучасні і стародавні алювіальні
відклади. Для них характерна диференційованість за розміром час-
ток і шаруватість. Механічний склад алювіальних відкладів зале-
жить від їх положення відносно русла річки. Так, в прирусловій
частині заплави формуються гравійно-галечникові і піщані відкла-
ди, в центральній частині — піщані, в притерасній — супіщано-
глинисті. На алювіальних відкладах формуються високородючі
заплавні грунти. В Україні вони займають близько 9% території.
Глини різного походження на території України теж часто є
грунтоутворюючими породами. Здебільшого вони поширені на схи-
лах балок, терас, в долинах річок тощо. Найпоширенішими в
Україні є:
1. Червоно-бурі глини. Мають призматичну структуру, містять
карбонати, іноді засолені.
2. Строкаті глини. Залягають під червоно-бурими. На сірому
фоні оливкові плями, з піщаними прошарками.
3. Балтські глини. Поширені на схилах в середньому Придні-
стров’ї.
4. Тортонські глини. За своїми властивостями подібні до
балтських (Чернівецька область).
5. Майкопські глини (морські). Мають важкий механічний
склад, дуже щільні, засолені водорозчинними солями і гіпсом
(Керченський півострів).
6. Сарматські глини. Сірого і зеленого забарвлення (Централь-
ний і Західний Крим).
7. Карбонові і пермотріасові глини. Поширені на Донбасі.
Мають сіре, червоне або зелене забарвлення. Засолені.
8. Каолінові глини. Трапляються в районах Полісся, Лісосте-
пу і Степу серед виходів кристалічних порід.
Крім того, грунтоутворюючими породами в Україні є продукти
вивітрювання твердих карбонатних порід (Південний Берег Кри-
му), пухкі продукти вивітрювання магматичних порід (Приазовсь-
ка і Придніпровська височини), продукти вивітрювання пісковиків
(Донбас, Крим, Карпати), продукти вивітрювання глинистих
сланців (Донбас, Крим, Карпати) та ін.
