Висвітліть основні підходи, які існують у сучасній історичній науці, щодо проблеми етнічного походження Київської Русі.
Complexes of 2 or more polypeptide chains held together by noncovalent forces (usually) NEJM 7/22/10but in precise ratios and with a precise 3-D configuration. The noncovalent association of a molecule of beta-2 microglobulin with the heavy chain of each class I histocompatibility molecule is an example.
Висвітліть основні підходи, які існують у сучасній історичній науці, щодо проблеми етнічного походження Київської Русі. Російсько центрична концепція. Історики царської Росії твердили, що державу Русь заснували росіяни, які нібито були найдавнішим слов'янським етносом, а українці й білоруси — відгалуження від росіян. Зокрема в "Синопсисі" — основному підручнику Російської імперії (1674—1836) — період Київської Русі трактувався як перший етап російської державності. Своєрідно інтерпретували етнічну єдність східних слов'ян російські історики М. Карамзін, М. Погодін та С. Соловйов, твердячи, що Київська Русь була першим центром Російської держави, яка пізніше злилася з Володимиро-Суздальським князівством. Згодом цей центр перемістився до Москви і, нарешті, до Петербурга. М. Карамзін вважав це закономірним процесом державотворення. М. Погодін навіть стверджував, що в давньому Києві й на Київщині в часи руської державності й до монголо-татарської навали 1240 р. жили росіяни та їх предки. Після завоювання Київських земель монголо-татарами росіяни нібито переселились на Середню Оку й Верхню Волгу, а на спустошену Київщину не раніше останніх десятиліть XV ст. прийшли з Прикарпаття українці. Проте далеко не всі російські історики дотримувалися такої позиції. В. Ключевський, наприклад, вважав, що росіяни з'явилися на історичній арені лише після розпаду Київської Русі, тобто не раніше другої половини XII ст. Автономістська (автохтонна) концепція. Видатний український історик М. Грушевський у праці "Звичайна схема "руської історії і справа раціонального укладу історії східного слов'янства" (1904) категорично відкинув ідею тотожності й спадкоємного зв'язку київської та московської державностей. Заперечив він і постулат про єдину давньоруську народність, стверджуючи, що після занепаду Київської держави її спадкоємницею стала не Володимиро-Московська Русь, а Галицько-Волинське князівство, а пізніше — Велике князівство Литовське. На відмінну від великоруської, ця концепція спиралася на літописну спадщину. Тобто виступив проти позиції Синопсису, та обґрунтував право України на спадщину Київської Русі. Концепція Київської Русі як колиски трьох братських народів Росії, Білорусії та України. Радянські історики дещо пом'якшили шовіністичну гіпотезу М. Погодіна, вигадавши концепцію окремого давньоруського етносу — давньоруської народності, яка нібито стала етнічною основою росіян, українців та білорусів. Основними подвижниками були Рибаков, Греков, Мавродін. Ця теорія припала до душі тоталітарному керівництву СРСР, як вигідна для партійної ідеології. Тому Росія подавалася як старший брат, а Україна з Білоруссю як молодші. Сутність її у тому, що Київська Русь була єдиною державою, що розпалася на 3 окремі культури – Українську, Білоруську та Російську. Критики говорять, що в Київській Русі просто не встигла сформуватися єдина державність, і там були окремі культури. В цілому є ще багато теорій походження Київської Русі, зокрема норманська та антинорманська теорії, панюркська теорія, хозарська гіпотеза та інші. Але це усе теорії, що не можна остаточно підкріпити практикою. Це гіпотези. №6 Назвіть суспільно-політичні, економічні й геополітичні фактори, які зумовили становлення давньоруської держави Київська Русь. Опираючись на результати сучасних досліджень цієї проблеми можна визначити, загальні причини що привели до утворення Руської держави: 1. Становлення державності у східних слов’ян відбувалося протягом тривалого часу і було закономірним підсумком внутрішньої еволюції і попереднього розвитку їх суспільства. 2. Історичні факти переконливо свідчать, що перші протодержавні утворення, князівська влада та інші елементи державотворчого процесу з’явились задовго до утворення центраплізованої Давньоруської держави. 3. Утворення і утвердження політичного, географічного, економічного і духовного центру земель – міста Києва на Дніпрі, ще в першій пол. 1 тис. н. е. 4. Процес християнізації Русі, сприйняття і поширення християнської віри об’єднувало племена і народи. 5. Зростання ролі військової дружини як фактора захисту території від ворога і ознаки концентрації влади у привілейованого стану. 6. Вплив зовнішнього фактора – варязького, візантійського, хозарського і т. д.
Таким чином, поява Давньоруської держави у IX ст. на теренах Східної Європи – результат взаємодії різноманітних факторів і чинників в усіх сферах не тільки тогочасного суспільства, а й попередніх століть. Назвіть суспільно-політичні, економічні й геополітичні фактори, які зумовили становлення давньоруської держави Київська Русь. Варто підкреслити, що вдосконалення землеробських знарядь, підвищення продуктивності праці, зростання виробництва додаткового продукту викликали кардинальні зміни у соціально-економічній сфері. В результаті поступово розпадаються патріархальні зв’язки, відбувається перехід до сусідської, територіальної общини, а далі – розклад родо-общинного ладу і формування елементів феодальної системи. Землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники трансформуються у феодально залежне населення, що створює умови для активного державотворчого процесу. Інтенсивний розвиток ремесла, відокремлення його від сільського господарства, зародження товарного виробництва у VIII-X ст. зумовили помітну активізацію внутрішнього обміну та розширення зовнішньої торгівлі, яка об’єднувала в ціле клаптики земель слов’янських сусідських територіальних общин. 2. В V-VIII ст. відбувається процес розселення (“виділення”) великих союзів слов’янських племен (поляни, дуліби, волиняни та інші) в певні етнокультурні спільності. Саме на цьому ґрунті виникають державні утворення – племінні князівства та їх федерації. За свідченням арабських авторів, уже у VIII-IX ст. існувало три осередки слов’янської державності: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (новгородська земля), Артанія (Ростово-Суздальська, а можливо, Причорноморська і Приазовська Русь). Найбільшим було державне об’єднання, яке літописець називає Руською землею (Куявія) з центром у Києві. Вже у 839 р. французька урядова придворна хроніка “Бертинські аннали” повідомляє про прийом послів “народу Рос”, які прибули до імператора франків Людовика Благочестивого у Інгельчейм. Отже, словянські союзи племен, Руська земля і стали тим територіальним і політичним ядром, навколо якого і зросла єдина централізована держава – Київська Русь в кінці 1Х ст. №7 Охарактеризуйте соціальну структуру і соціальні відносини в Київській Русі. За часів Київської Русі сформувалося феодальне суспільство в східних слов´ян. У цілому становлення феодальних відносин у Давньоруській державі відбувалося в загальноєвропейському руслі: від державних форм до сеньйоріальних (вотчинних). Цей процес був складним, тривалим і розгортався поетапно. Спочатку в IX ст. формується система експлуатації всього вільного населення військовою знаттю (князем та дружиною). Основним елементом цієї системи була данина, «полюддя». У X ст. стався переворот у поземельних відносинах: князі захоплюють і концентрують у своїх руках общинні землі, внаслідок чого виникає доменіальне (вотчинне) землеволодіння великого князя. Наступним кроком у процесі феодалізації стала поява в XI ст. земельної власності верхівки служилої знаті — бояр та православної церкви. У X—XII ст. у давньоруському суспільстві активно формувалися васальні відносини: за вірну службу князь дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Дарувалася не територія, а право стягувати податки. Так поступово склалася помісна форма феодального землеволодіння, яка не передбачала передачі землі в спадок та її відчуження без згоди князя. З ослабленням князівської влади, посиленням відцентрових тенденцій у державі дедалі більшого поширення набирає вотчина — спадкове володіння, що могло вільно відчужуватися (продаватися, передаватися в спадок, даруватися). Хоча процес утвердження феодальних відносин у Київській Русі в цілому збігався із загальноєвропейськими тенденціями, він мав і свої особливості. По-перше, у Давньоруській державі феодалізм зароджувався на основі первіснообщинного ладу, східнослов´янське суспільство перескочило через рабовласницький етап розвитку. По-друге, на Русі темпи феодалізації були уповільненими порівняно з Європою, де ще з античних часів прижилися традиції приватної власності; по-третє, виникнення та становлення великого землеволодіння не призвело до масового обезземелення селян, оскільки в межах державної території існувала значна кількість незаселеної, господарськи неосвоєної землі. У X—XIII ст. з поглибленням процесів феодалізації на Русі ускладнювалася ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники. Активно йшов процес диференціації серед феодально залежного населення. Основними його верствами були: а) смерди — більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними; б) закупи — люди, що через різні причини втрачали власне господарство і змушені були йти в кабалу до феодала за купу (грошову позичку); в) рядовичі — селяни, що уклали з феодалом ряд (договір), на підставі якого визнавали свою залежність від нього і змушені були працювати за частку виробленої продукції; г) челядь — особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, дарували, передавали у спадщину; ґ) холопи — населення, що перебувало у повній власності феодала. №8 Охарактеризуйте етапи розвитку Київської Русі, її державну організацію. Історики часто ділять політичну історію Київської Русі на три періоди. Перший період, коли відбувалося виникнення й формування давньоруської держави ІХ-Х ст. В цей час з”являються перші згадки у візантійських східних джерелах про нашу державу. В середині ІХ ст. Київська Русь виходить на арену світовох історії, стверджуючи себе. Піднеснення Русі пов”язане з ім”ям Аскольда. Аскольдпроводив активну зовнішню політику. Київська Русь міцно утверджувалась на узбережжі Чорного моря (Руського моря). Політика була спрямована на захід, де знаходилися розвинуті країни. Аскольду належить перший літопис, який мав визначити місце Русі, як невід”ємну частину слов”ян. З іменем Олега зв”язано відкиття Русі на цілий етап назад. Часи Олега, Ольги, Ігоря, Святослава були часами експансії, коли кордони Русі значно розширилися. Тож цей період охоплює майже 100 років — з 882 р., коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава 972 р. У цей період було створене величезне господарське й політичне об'єднання, здатне й готове кинути виклик могутній Візантійській імперії. Другий період охоплює князювання Володимира (Святославовича)Великого (980—1015 рр.) та Ярослава Мудрого (1036—1054 рр.). За Володимира відбулося завершення об”єднання слав”янських земель. Володимир запровадив християнство як державну релігію(1088-1089 рр.).Це була доба зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розквіту. Останній період (друга половина ХІ – ХІV ст.)характеризують постійні руйнівні чвари між князями, зростаюча загроза нападів кочових племен та економічний застій. Вже з другої половини ХІ століття відбувалися суперечки між князями, які завдавали спустошливості Київській Русі. У 1097 році відбувся Люберецький з”їзд, що мав на меті покласти край міжусобній боротьбі. Але рішення з”їзду були порушені та не виконані. З середини ХІІ ст. – роздроблення феодальної Русі. А це обумовило прискорення завоювання держави татаро-монголами. При них Князівства були роздроблені і підкорялися Золотому Ярму. Винятком було Галицько-Волинське князівство.
Політична й адміністративна система Київської Русі базувалася на князівсько-дружинному устрої за тривалого збереження органів самоврядування міських і сільських громад. Громади об'єднувалися у волості - адміністративно-територіальні одиниці, до яких входили міста та сільські округи навколо них. Групи волостей об'єднувалися в землі. Київська Русь сформувалася як одноосібна монархія Найважливішим механізмом влади була княжа влада, рада бояр (дума) та збори городян (віче). Кожна з цих інституцій була виявом відповідно монархічної, аристократичної та демократичної тенденцій у політичному устрої Києва. Влада й престиж, що ними користувався князь, у свою чергу зобов'язували його забезпечувати підданим справедливість, порядок і захист. За порадою й підтримкою князь мусив звертатися до боярської думи — органу, що виник із старших членів дружини, багато з яких були нащадками варязьких ватажків чи слов'янських племінних вождів. Пізніше місце у думі дістали й церковні ієрархи. У виконанні своїх військових функцій князь насамперед залежав від дружини. В разі потреби більших військових сил збиралося ополчення городян або, рідше, проводилася загальна мобілізація. Чисельність цього війська була відносно невеликою — десь близько 2—3 тис. чоловік, а то й менше[35]. Аналогічно суспільствам, що не мали ще державної організації, управлінням князівством у цілому займалися також особисті слуги князя, такі, зокрема, як дворецький, управляючий маєтком та інші, оскільки не існувало чіткої різниці між державною й приватною управлінськими функціями. У віддалені міста і землі князі призначали посадників, що, як правило, обиралися з членів власної родини. На периферійних землях волю князя виконував тисяцький місцевого ополчення зі своїми підлеглими. Правосуддя вершив сам князь чи призначені ним судді згідно з «Руською правдою» Ярослава Мудрого. Зрозуміло, що княжа влада мала першочергове значення в управлінні Київської Русі, але разом із тим поєднання в ній військової, судової та адміністративної функцій свідчить, наскільки ця система була відносно нерозвиненою й примітивною. Внутрішнє управління державою здійснювали численні княжі управителі (посадники, тисяцькі, дворецькі, тивуни та ін.). Князівська влада спиралася на постійну військову організацію - дружину. Дружинникам-посадникам доручалися в управління окремі волості, міста і землі. Народне ополчення формувалося за десятковим принципом. На чолі окремих підрозділів стояли десятник, соцький, тисяцький. «Тисяча» становила військово-адміністративну одиницю.
До прийняття християнства перші школи були двох типів: № 10 Охарактеризуйте процес упровадження християнства як державної релігії та його вплив на подальший розвиток Київської Русі. № 11 Розкрийте зміст та проаналізуйте ефективність реформ князя Володимира Святославовича, спрямованих на централізацію Київської Русі.
|