Головні аспекти комплексної (інтегральної) соціальної ефективності застосування правових норм
Слід при цьому особливо мати на увазі, що кожен показник ефективності стосовно окремих аспектів соціальної ефективності повинен розшифровуватися за допомогою методів конкретних соціальних досліджень. Висновок же про інтегральну ефективність робиться на основі сукупної оцінки загального стану реалізації прав і свобод особистостей при застосуванні розглянутих правових норм. Відповідно з цим алгоритм (послідовність дій) при визначенні соціальної ефективності застосування правових норм буде мати такий вигляд: 1. Визначається безпосередня соціальна ефективність окремого аспекту (Е). Безпосередня соціальна ефективність = Цільові передбачені наслідки + непередбачені позитивні наслідки - непередбачені негативні наслідки - + оцінка опосередкованої соціальної ефективності (передбачені опосередковані позитивні наслідки - + непередбачені опосередковані позитивні наслідки - непередбачені негативні наслідки). 2. Визначається інтегральна соціальна ефективність. Вона виступає як сукупна оцінка всіх аспектів ефективності: Е А1, Е А2, Е А3, Е А4, Е А5 Í;Е інтегр., де Ì;- символ включеності елементу в множину, що характеризує соціальну ефективність. При розгляді запропонованих залежностей слід зауважити таке. 1. Наведена система залежностей є не розрахунковою формулою, а алгоритмом, що визначає сукупність оціночних дій, які необхідні, щоб визначити, що відбулися під впливом права зміни в конкретних соціальних відносинах. 2. Кожна із ланок аналізу соціальної ефективності права обов’язково входить до системи поняття кінцевої ефективності, а тому без жодної з них не можна мати цілісного уявлення про соціальну ефективність правової дії або норми. 3. Залежно від конкретних обставин, ланки інтегрованого поняття соціальної ефективності можуть бути більш деталізовані, але робити таку деталізацію доцільно в межах запропонованих укрупненних структурних одиниць ефективності. 4. Остаточна підсумкова оцінка ефективності повинна здійснюватися шляхом обов'язкового врахування того, як вирішена кожна із основоположних проблем ефективності. При цьому слід зазначити, що позитивні показники однієї ланки ефективності не можуть "перекрити" негативні наслідки другої. Пояснюється це просто. Негатив в якійсь ланці спотворює всю систему ефективності і веде до якісних змін в ній. А якщо внаслідок позитивного впливу іншої ланки в цій системі теж відбуваються позитивні зрушення, то це зрушення зовсім іншої якості. Другими словами, нейтралізувати негативний вплив якоїсь ланки може лише вона сама. Спроба замінити цей вплив чимось іншим не вирішує справи, а лише заплутує ії і лише "заганяє" виниклі негаразди вглиб, що робить їх ще більш небезпечними. Системний характер оцінки соціальної ефективності права випливає з того, що кожна з ланок системи допомагає розкрити ефективність під кутом зору часткових критеріїв, таких, наприклад, як корисність, економність, тощо. Оскільки такі крітерії, як корисність, економічність, органічність, адекватність, оптимальність відбивають різні сторони реального стану соціальної ефективності права - і жодна із цих сторін не може бути відкинута, - то й аналіз ефективності неминуче повинен мати системний характер. Саме цю вимогу і відбиває запропонований алгоритм визначення безпосередньої соціальної ефективності права. Крім безпосередньої соціальної ефективності правових приписів і дій, існує, як вже зазначалось, ефективність опосередкована. Значення її дуже часто недооцінюється або не враховвується зовсім, бо безпосереднього виконувача завжди цікавить безпосередній результат і безпосередня ефективність. Опосередкована соціальна ефективність права, коли часткові наслідки практичних дій права є ланками досягнення якоїсь більш далекої цілі, в умовах України звернула на себе увагу при законодавчому забезпеченні переходу до ринкової економіки. Багато з яких законодавчих актів, вирішуючи якісь конкретні питання з точки зору розвитку, наприклад, малої підприємницької діяльності, в той же час були необхідною ланкою більш далекосяжної об"єктивної мети - перетворень власності. І цей внесок стосовно далекосяжної фундаментальної цілі, з точки зору соціальної ефективносі права, був не менш значущим, ніж вирішення певних конкретних безпосередніх проблем. Визначається опосередкованна ефективність шляхом використання тих самих показників, як і безпосередня (первинні наслідки передбачені - позитивні і негативні, первинні наслідки не передбачені - позитивні і негативні, вторинні соціальні наслідки). Різниця при такому визначенні полягає лише в тому, що в якості оціночної мети береться мета більш широка і віддалена мета. Підсумовуючи сказане, безпосереднью соціальну ефективність права можна визначити за двома ознаками. По-перше, вона співставляється і оцінюється за допомогою тієї мети, а також бажаних соціальних наслідків, які передбачалися приміненням лише оцінюваних правових дій. По-друге, безпосередня ефективність – це соціальна ефективність уже здійсненої і завершеної правової дії. Опосередковану ж соціальну ефективність права можна охаректиризувати як стан речей, що виникає і може дати значущі соціальні наслідки при умові наступної додаткової правової діяльності. Опосередковані наслідки можна розглядати як внесок у досягнення тих цілей, які не стосуються безпосередньо досліджуваної дії, але без цього внеску досягнення соціальнозначущих наступних цілей неможливе. Із цього випливає один висновок: дослідження соціальної ефективності права буде дійсно повноцінним лише в тому випадку коли досліджується як безпосередня, так і опосередкована соціальна ефективність, тобто проблеми ефективності поточні і стратегічні. Своєрідність і складність поняття соціальної ефективності права наклали свій відбиток не тільки на системи критеріїв і показників цієї ефективності, на своєрідність ії змісту, але й на характер іх застосування. Зміст і характер критеріїв і показників соціальної ефективності права повинні неминуче впливати на послідовність користування ними, тобто на головні етапи дослідження цієї ефективності, а також на саму процедуру і методи аналізу та формулювання висновків з нього. Все це не може не бути предметом самостійного розгляду.
|
