Самонавіювання.

Використовують за необхідності по долати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. Самонавіювання передбачає повторення подумки або вголос певних суджень. Наприклад, щоб подолати запальність, подумки стверджують: «Ненавиджу в собі запальність. Я повинен і зможу її позбутися». На відміну від самопереконання самонавіювання не передбачає аргументування.

Самоаналіз. Включає критичні роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками, уміння аналізувати й оцінювати їх. Він допомагає розкривати причини успіхів чи невдач, розвиває самосвідомість і сприяє самопізнанню.

Самопідбадьорювання. Ефективне, коли людина губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах. Для цього одні згадують випадки, коли їм вдалося подолати нерішучість і досягти успіху, інші уявляють, яке задоволення вони матимуть, якщо відважаться зробити намічене. Можна також пригадати улюбленого героя роману, фільму, який не боявся труднощів, і намагатися бути схожим на нього тощо.

Самозаохочення. Застосовують у випадках, коли після подолання труднощів складне завдання виконано. До нього вдаються і якщо необхідно подолати власні негативні риси.

Самопереключення. Реалізують не тільки подумки, а й у діях, які викликають позитивні емоції. Так, учаснику конфліктної ситуації пропонують зайнятись улюбленою справою (читанням, випалюванням, малюванням тощо), яка захоплює його і відволікає від небажаних учинків.

Самоконтроль. Полягає у систематичному фіксуванні (подумки або письмово) свого стану і поведінки для того, щоб попередити небажані прояви. У процесі самовиховання самоконтроль відіграє роль внутрішнього регулятора поведінки і є свідченням становлення самостійності особистості.

Самооцінка. Суть її зводиться до зважування у думках своїх можливостей. Сприяє розвитку вміння дивитися на себе збоку, виробляє об'єктивні критерії оцінювання власних учинків, допомагає подолати недоліки поведінки. Цей прийом запобігає переоцінюванню своїх можливостей, підвищує вимогливість до себе.

Самоосуд. Особливість його полягає в незадоволенні своїми діями, вчинками, поведінкою. Докори сумління збуджують, викликають внутрішнє хвилювання і почуття вини перед оточуючими. Самоосуд породжує бажання якомога швидше виправити допущені промахи.

Самонаказ. Цей прийом втілює в собі яскраво виражені вольові аспекти. Полягає він у прийнятті особистістю твердого рішення ніколи не відступати від своїх принципів, завжди поводитися тільки належним чином. Дотримання власного наказу зміцнює вольову сферу особистості, викликає самоповагу, робить її морально стійкою у різних життєвих ситуаціях.

Самозаборона. Реалізується через свідоме позбавлення себе чогось приємного. Її застосовують у тих випадках, коли не дотримано слова, не виконано обіцянки. Інколи людина може навмисно поставити себе в несприятливі умови, щоб відчути дискомфорт, відмовившись від того, що стало звичним. Самозаборона засвідчує наявність в особистості великої сили волі.

Самопримус. Допомагає в боротьбі з внутрішньою неорганізованістю, небажанням вчитися чи працювати, лінощами. Виявляється у спонуканні себе до малоприємних занять, уникненні звичних пасивних форм проведення вільного часу тощо.

Не менш ефективними й цікавими є такі практичні прийоми самовиховання:

— «Крок уперед» — прийом, що передбачає щоденне планування на наступний день роботи над собою. План охоплює справи, виконання яких сприяє формуванню бажаних рис характеру.

— «Оцінка дня, що минув» — облік своєї діяльності, щоденне оцінювання її результатів з виставлянням оцінок за певні вчинки.

— Самозобов'язання — планування роботи над собою на місяць, семестр чи рік залежно від того, які риси особистості треба сформувати чи подолати і за який час.

— «Правила моєї поведінки» — складання вихованцем правил його поведінки, яких він має дотримуватися. Прийом привчає до виконання обов'язків.

— «Упізнай себе» — вихователь частково характеризує вихованця, не називаючи його прізвища, а його товариші (колеги) доповнюють цю характеристику, здогадавшись, про кого йдеться.

— Самохарактеристика і взаємохарактеристика — написання і обговорення вихованцями характеристик на себе і на товаришів. Привчають до самоаналізу і дають педагогу багатий психологічний матеріал для майбутньої виховної роботи.

В. Сухомлинський вважав, що «самовиховання потребує дуже важливого, могутнього стимулу — почуття власної гідності, поваги до самого себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Самовиховання можливе тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто людських засобів впливу — доброго слова, поради, ласкавого чи докірливого погляду».

Іноді процес самовиховання доповнюють перевихованням.

45.

Человек развивается духовно и физически только в труде Без труда она деградирует Любые попытки избежать производительного труда обусловливают проблемы для личности и общества По этому поводу К Ушинский писал: \"Если бы люди изобрели философский камень, то беда была бы еще невелика: золото перестало быть монетой Но если бы они нашли сказочный мешок, из которого выскакивает все, чего душа пожелает, или изобрели машину, которая полностью заменяет любой труд человека, то самое развитие человечества прекратился бы: распущенность и дикость покорили бы обществоспільство".

В процессе физического труда у учащихся развиваются мускулатура, координация и точность движений, зграбнисть, сила, выносливость Труд способствует их умственному развитию Занятые различными видами труда дети км и итливиши, изобретательны, у них богаче словарный запас Участие в трудовых процессах положительно влияет на их поведение, дисциплинунує.

Важным аспектом психологической подготовки подрастающего поколения к труду является формирование у него чувства самоответственности, понимание необходимости самому заботиться о себе Как справедливо утверждать жует О Вишневский, чувство самоответственности способствует развитию в характере человека таких необходимых для жизни и деятельности рис, как предприимчивость, инициативность, творчество Когда эти черты \"становятся характер терна для большинства людей, то общество имеет шанс достичь хозяйственного успеха и благосостояниябробуту".

последнее время наметилась устойчивая тенденция к интеллектуализации процесса трудовой подготовки школьников, наполнение его творческой проектно-технологической деятельностью, а не только формированием трудовых навыков Все эти особенности должен учитывать деятельность школы и семьи по трудовому воспитанию подрастающего поколенияя.

Трудовое воспитание - процесс привлечения школьников к различным педагогически организованных видов общественно полезного труда с целью передачи им определенного производственного опыта, развития у них творческого прак тического мышления, трудолюбия и сознания рабо.

Трудовое воспитание учащихся осуществляется во всех видах труда, прежде всего в учебном труде Как отмечал К Ушинский, обучения является сложным и тяжелым видом труда Для многих учеников значительно легче труду тать физически, чем решить математическую задачу или написать сочинение Обучение формирует нужные трудовые качества человека лишь при условии, что оно имеет существенные признаки работы: сознательную постановку цели, осмысление конкретным индивидом своей роли в достижении поставленных задач, напряжения умственных сил, преодоления трудностей и препятствий, самоконтроль Для этого необходимо пробудить у учеников желание учиться, развить и в них познавательные интересы, дать им возможность познать радость успеха в учебе Сложность решения этой задачи состоит в том, что школьники не всегда видят результаты учебной рабо праці.

Важной составляющей системы трудового воспитания являются трудовое обучение, которое осуществляется от первого класса до окончания школы Его содержание определяется программой по трудовому обучению для каждого класса

На первом этапе (начальные классы) на уроках труда, которые нередко объединяются с уроками изобразительного искусства и становятся уроками художественного труда, учащиеся приобретают элементарные навыки работы с бумагой картоном, пластилином, природными материалами Они участвуют в выращивании сельскохозяйственных растений на пришкольном участке, ухаживают домашних животных, цветы, ремонтируют наглядные пособия, виг отовляють полезные вещи, подарки и игрушки для подшефного детского сада Все это закладывает основы любви к труду, умение и желание работать, способствует развитию интересов и увлечений, организация полезного х занятий в свободное чаас.

На втором этапе (5-9 классы), опираясь на приобретенный в начальных классах опыт, учащиеся получают знания, умения и навыки по обработке металла, дерева, основ электротехники, металловедения, графической декабря Рамоф в городских школах они изучают технический и обслуживающий труд, а в сельских - сельскохозяйственную, обслуживающую и техническиху.

На третьем этапе (9-12 классы) трудовое обучение имеет профессионально ориентированный характер Программы трудового обучения старшеклассников предусматривают овладения многими профессиями Профили трудовой подготовки и определяют на месте, с учетом потребностей народного хозяйства и имеющейся учебно-технической и производственной базызи.

Трудовое и начальное профессиональное обучение не определяют однозначно профессионального направления юношей и девушек, а имеют общеобразовательной, обще развивающий и политехнический характер Приобретенный учениками началом ный практический производственный опыт помогает им лучше понять свои способности, склонности, интересы и окончательно определиться в выборе професї.

На всех этапах трудового обучения решаются задачи трудового воспитания: учащихся вооружают техническими и сельскохозяйственными знаниями, у них формируются трудовые умения и навыки, осуществляется психо ологична и практическая подготовка к труду и выбору проф.

Работа в школьных мастерских, на учебно-опытных участках способствует осознанию школьниками ее общественной пользы и производственной значимости Разнообразие видов труда, в которых принимают участие ученики, дает змо ОГУ развивать их задатки, склонности, интересы, создает условия для выбора будущей професї.

В организации трудового обучения весомая роль принадлежит личному примеру учителя труда, его мастерства и культуре

Составной системы трудового воспитания школьников является также организация их общественно полезного труда По общественной значимости ее разделяют на продуктивную, общественно полезную и бытовую

 

40.

Вид навчання визначається як організація діяльності вчителя та учнів в межах заданої системи їх взаємодії. У сучасній школі застосовуються чотири види навчання:

• пояснювально-ілюстративне,

• проблемне,

• програмоване,

• комп’ютеризоване.

1. Пояснювально-ілюстративне навчання. Пояснення в поєднанні з наочністю – визначальні методи такого навчання, слухання і запам’ятовування – провідні види діяльності учнів, а безпомилкове відтворення вивченого – головна вимога до результату навчання і основний критерій його ефективності. Таке навчання називають ще традиційним, не тільки з метою відрізнити його від більш сучасних видів, але і щоб підкреслити тривалу історію його існування в різних модифікаціях. Це давній вид навчання, що не втратив актуальності і в сучасній школі, оскільки в нього органічно вписуються нові способи викладу знань і нові види наочності. Пояснювально-ілюстративне навчання має ряд переваг перед іншими його видами. Воно:

• економно у часі та енергетичних витратах учасників педагогічного процесу;

• полегшує сприйняття і розуміння складної інформації;

• забезпечує достатньо ефективне управління навчальним процесом.

До недоліків пояснювально-ілюстративного навчання можна віднести:

• вручення учням «готових» знань;

• звільнення від необхідності самостійно і продуктивно мислити при їх освоєнні;

• незначні можливості індивідуалізації і диференціації навчання;

• можливість перевантаження пам’яті при збільшенні обсягу навчальної роботи.

2. Проблемне навчання побудоване на самостійному добуванні знань в процесі вирішення навчальних проблем за рахунок розвитку творчого мислення та пізнавальної активності учнів. Технологія проблемного навчання включає в себе етапи, що послідовно реалізуються:

1. Створення проблемної ситуації як інтелектуального утруднення. Навчальна проблема, що відображає проблемну ситуацію, повинна бути досить важкою, але посильною для учнів.

2. Ревізія наявних знань, виявлення їх недостатності для вирішення поставленої проблеми.

3. Придбання відсутніх для вирішення проблеми знань, осяяння.

4. Рішення проблеми.

5. Верифікація (перевірка) отриманих результатів.

6. Висновки, як систематизація та узагальнення отриманих знань і вмінь їх добувати.

 

 

Перевагами проблемного навчання є:

• самостійне добування знань шляхом власної творчої діяльності;

• інтерес до процесу навчальної праці,

• міцні і дієві результати навчання.

До недоліків слід віднести:

• слабку керованість пізнавальною діяльністю учнів,

• великі витрати часу на досягнення поставлених цілей.

Даний вид навчання спрямований більше на засвоєння процесу, ніж на отримання нових знань. Здається, що в світлі нової школи і педагогіки це швидше гідність, ніж недолік, хоча протиставляти змістовну і процесуальну сторони навчання не варто.

3. Програмоване навчання. В його основі лежить система послідовних дій (операцій), виконання яких веде учня до заздалегідь запланованого результату. Цей вид навчання дозволяє контролювати кожен крок просування учня по шляху пізнання і надавати йому своєчасну допомогу, рятуючи від багатьох ускладнень, втрати інтересу та інших негативних наслідків, які супроводжують погано керований процес. Кожен учень у програмованому навчанні працює самостійно в посильному для нього темпі. Педагог виступає організатором навчання і консультантом при утрудненнях. Програмоване навчання буває машинним, коли програма подається через комп’ютер, і безмашинних, коли учні користуються спеціально створеними програмованими підручниками та навчальними посібниками

4. Комп’ютеризоване навчання. В умовах бурхливого зростання і вдосконалення ЕОМ логічним продовженням програмованого навчання стало комп’ютеризоване. Виявилося, що комп’ютери, забезпечені спеціальними навчальними програмами, можна пристосувати для вирішення майже всіх дидактичних завдань: для пред’явлення інформації, управління ходом навчання, контролю і корекції результатів, виконання тренувальних вправ, накопичення даних про навчальний процес і його учасників і т. п. Найбільш ефективно комп’ютеризоване навчання використовується в трьох напрямках:

• для підвищення успішності з окремих предметів, орієнтованого на кінцевий результат процесу;

• для розвитку когнітивних здібностей: вирішувати поставлені завдання, самостійно мислити, володіти навичками роботи з інформацією тощо;

• для автоматизованого тестового контролю.

Якість комп’ютеризованого навчання визначається якістю використовуваної обчислювальної техніки та комп’ютерних навчальних програм. Галузі, які їх забезпечують, є досить молодими, тому мають хорошу перспективу подальшого розвитку та вдосконалення.

41.

Методи виховання

Методи виховання – це сукупність засобів і прийомів, що впливають на психіку вихованця відповідно до заданої мети. Засоби виховання – це усне слово, методична допомога, підручники, художня література, наука, мистецтво, музика, спорт, засоби масової інформації і ін., з їх допомогою вихователь формує і розвиває відчуття, мотиви, якості, відносини. Прийоми виховання – це приватні способи використання вихователем засобів виховання. Метод виховання ефективний лише за наявності в нім перевірених на практиці засобів і прийомів і узгоджується з іншими методами виховної роботи.

Основні методи виховання:

1. Метод прикладу включає засоби і прийоми, що враховують природну схильність людини до наслідування, копіювання яскравих зразків і ідеалів. З наслідування розгортається генна програма психіки людини. Чим більше слів чує дитина, тим раніше починає говорити, чим частіше бачить позитивні вчинки, тим швидше розвиває етичні якості. В процесі виховання діють дві сили: позитивна і негативна. Тому вихователеві необхідно застосовувати не тільки приклади для наслідування, позитивні, але і приклади відштовхуючі, негативні.

2. Метод вправи є системою багатократних повторень спеціальних дій і вчинків, що ускладнюються, в цілях формування особових якостей, умінь і звичок правильної поведінки. Вимоги до використання методу вправ: – усвідомлення вихованцем потрібності виконуваної вправи; повторення не тільки дій і вчинків, але і що викликають їх потреби і мотиви; індивідуалізація кількості повторень і дій; успіх в розвитку якостей і звичок повинен бути відмічений, оцінений, підкріплений заохоченням; вихователь зобов'язаний пам'ятати про перехід кількісних змін в якісних. Вправи у вихованні відрізняються від учбових вправ: багато хто з них включається в життя і побут учнів і виконуються непомітно для них самих. Успіх залежить: від систематичності вправ, від уміння вихователя нарощувати труднощі, різноманітити і ускладнювати діяльність.

3. Метод привчання – це система добре продуманої організації навчання, життя і побуту що вчаться, що привчає їх до порядку, розумної поведінки. Привчання є різновидом методу вправи, але, не дивлячись на взаємозв'язок між ними, існують деякі відмінності. Педагогіка вважає, що виховний вплив на дитину взагалі починається з привчання виконувати певні обов'язки і правила. Батьки учать його говорити, самостійно мислити, вирішувати посильні завдання самообслуговування, далі привчають до чіткішого виконання вимог дорослих, контролюють його вчинки і слова. Метод привчання варіюється залежно від віку і індивідуальних відмінностей учнів. Систематичне виконання доручень виховує у учнів відповідальне відношення до дорученої справи, акуратність, старанність.

4. Метод переконання – усна дія на свідомість що вчиться за допомогою логічних доказів, дозволяє сформувати у нього систему знань, цінностей і ідеалів. Результатом методу переконання є переконаність людини як стійка властивість особи, що визначає рівень світогляду, що реалізовується в діяльності і вчинках. Особиста переконаність вихователя, його бажання допомогти вихованцеві позбавитися від помилкових поглядів, витримка і терпіння – необхідні умови успішності методу переконання. Велике значення має активна взаємодія переконливого і такого, що переконується. Переконувати що вчаться слідує словом і справою. Розривши, суперечність між словом і справою завдає великого збитку вихованню. Переконання справою полягає в такій організації виховання, при якій учні приходять до правильних виводів на основі особистого досвіду роботи і підтверджують свої погляди, оцінюючи діяльність інших людей.

5. Метод навіювання – це комплекс способів інформаційної дії на психіку людини, пов'язаної із зниженням логічності і критичності мислення і сприйняття установок, вимог на підсвідомому рівні. Навіювання (або суггестія) досягається вербальними і емоційними засобами за участю певних жестів, міміки, дій вихователя. Навіювання підрозділяється на: пряме і непряме; навмисне і ненавмисне. Окрім прямого навіювання (відбувається при безпосередньому спілкуванні на певну тему) у вихованні учнів застосовується і непряме навіювання (що повідомляється вихованцеві інформація не нав'язується, а підноситься у вигляді розкриття якого-небудь нейтрального відношення до вчинку). Іноді застосовують непряме засудження (негативне навіювання) – засновано на цікавості, бажанні порушити заборону і спробувати те, що не можна; може здійснюватися шляхом некритичного узагальнення фактів, односторонньої думки, інтригуючого повідомлення.

6. Метод змагання є сукупність дій вихователя, за допомогою яких він розвиває у вихованців дух здорової конкуренції, потребу бути першими. Змагання активізує учбову діяльність і поведінку як особи, так і групи. Особа набуває якостей: співпраці, взаємодопомоги, іноді і хворого азарту. Вихователеві потрібно розібратися з характером суперництва і прийняти відповідні заходи до того, щоб в групі не культивувалася заздрість, недоброзичливість, ворожнеча. Суперництво повинне бути чесним між рівними по силі і розуму що вчаться, щоб перемога переходила то до одного, то до іншого. Змагання – це гра, можливість самовираження, довести свою перевагу, виграти і перемогти. Яка дитина в грі, такий він буде і в роботі, якщо зацікавить як і в грі.

7. Метод заохочення – комплекс прийомів і засобів морального і матеріального стимулювання кращих результатів різноманітної діяльності що вчаться, їх успіху у вихованні. Заохочення відображає позитивну оцінку вихователя дій і вчинків вихованця. Заохочення визначається характером справ, які виконуються такими, що вчаться і тій або іншій обстановці. Вихователь, оголошуючи заохочення, враховує індивідуальні особливості вихованця, сприйнятливість до заохочення, мотивацію вчинку, минулу поведінку. Метод заохочення вбирає в себе різноманітні прийоми. Схвалення використовується в момент або після завершення правильної діяльності, виражається у вигляді репліки: «легінь», поєднується з позитивним відношенням вихователя. Похвала застосовується, щоб задовільну поведінку вихованця підняти до хорошого, а хороше – до відмінного. Похвала висловлюється або оцінкою. Заохочення застосовується в двох основних формах – моральною (підтримка, подякою, увагою, хорошим відношенням) і матеріальною (нагороди подарунком, грошовими преміями, різними предметами).

8. Метод примушення – система прийомів, за допомогою яких вихователь примушує вихованця розвивати і удосконалити кращі якості і відмовлятися від поганих звичок. У основі примушення лежить засудження дій і вчинків вихованця, які протиречать нормам, вимогам вчителя і школи. Мета примушення – допомогти що вчиться усвідомити свою провину, виправити свої помилки і не допустити їх в майбутньому. Основними прийомами примушення є: нагадування, попередження, заборона, критика, несхвальний відгук, зміна особистого відношення вихователя до вихованця в гіршу сторону, засудження на зборах, зауваження, догана усно або погана оцінка по поведінці. До сильнодіючих засобів примушення відносяться різноманітні види покарання: покарання зміною відношення, покарання – умовність, покарання – засудженням групи, покарання – стягнення. Покарання зміною відношення – строгий тон, погляд вихователя. Умовне покарання оголошується учневі і ставиться завдання виправитися найближчим часом. Покарання – засудження групою застосовується як строгіша міра із залученням громадської думки. Найстрогішою мірою покарання є адміністративне або дисциплінарне стягнення, оголошене йому перед групою або в наказі директора учбового закладу.