Політичний режим : сутність,характеристика
| Політичний режим (від франц. „regime”) - державний, суспільний устрій, спосіб правління) - це концентрована характеристика системи, що функціонує з позицій конкретно-історичних принципів її легітимності.
Поняття "політичний режим” охоплює не весь зміст поняття "політична система”, а лише політико-владний, тобто характер відносин між тими, хто володарює і хто підпорядковується. Наприклад, вимоги студентів до органів державної влади як політичне явище можна включити у зміст політичної системи. Однак, коли ми прагнемо розглянути характер відносин між студентами і державою з погляду суспільних впливів на владу, тоді це буде змістом поняття "політичний режим”.
Отже, поняття "політичний режим” може означати:
1) процесуальні аспекти інститутів політичної системи, взаємодію суб’єктів політичного процесу в структурі політичної системи;
2) способи і механізми розподілу влади у політичному просторі;
3) характер відносин між політико-владними і політико-невладними суб’єктами;
4) характер відносин між політичними і неполітичними інститутами.
У вітчизняній і політологічній літературі прийнято розглядати політичний режим як елемент форми держави поряд з іншими елементами – формою державного правління та формою державного устрою. Однак такий підхід нелогічний, тому що, по-перше, обсяг поняття "політичне” ширше, ніж поняття "державне”, по-друге, у відкритому суспільстві політична влада охоплює не тільки державні інститути; по-третє, поняття "політичний режим” охоплює процес всіх структурних елементів політичної системи на інституціональному, груповому, інтеракціоністському рівнях.
Політичний режим розкриває характер відносин між:
1) державою і громадянами;
2) вищими органами державної влади (главою держави, урядом, парламентом, вищими судовими органами);
3) державою і органами регіонального і місцевого самоврядування, а у федеративних державах – між державою і суб’єктами федерації;
4) державою і партіями;
5) правлячими елітними групами і опозицією;
6) виборчою системою і формою державного правління;
7) партією і групами тиску;
8) ідеологічними і неідеологічними формами політичного процесу.
Сутність політичного режиму визначається тим, що у державі є пріоритетним
правда держави чи права особистості, в якій мірі держава визнає, гарантує або обмежує чи фальсифікує права, передбачені Загальною декларацією прав людини і різноманітними міжнародними конвенціями, що стосуються механізму реалізації всієї сукупності політичних, громадянських, соціально-економічних і соціально-культурних прав, чи існують у державі порушення прав людини (мотиви, форми, масштаби тощо).
Характеристика політичного режиму передбачає не тільки юридичні гарантії
здійснення прав і свобод громадян, а також ступінь розвину тості структур судового і несудового захисту цих прав, ступінь зрілості інститутів громадянського суспільства, здатних не дозволити політичній владі виходити за рамки правового поля. Скажімо, сучасні демократичні конституції існують в багатьох слабо- і середньо розвинутих країнах, однак ступінь правового захисту прав громадян недостатній порівняно з високо розвинутими країнами.
Наступною істотною ознакою політичного режиму є розподіл влади між вищими державними органами: главою держави, урядом, парламентом, вищими судовими інстанціями, їх механізм стримувань і противаг. Тут може існувати режим злиття влади (монархія), режим співпраці влади (парламентська республіка), режим вираженого дуалізму виконавчої влади (президентсько-парламентська республіка). Крім цього, необхідно сказати про обсяг прерогатив тієї чи іншої гілки влади, а також чіткість правових меж компетенції між ними. Скажімо, великий обсяг повноважень виконавчої влади веде до авторитаризму, а законодавчої – до охлократичної олігархії.
Якщо допускати дуалізм дуалізм виконавчої влади, то при різних рівнях розвитку суспільства він може мати різні наслідки. В перехідному суспільстві дуалізм виконавчої влади ослаблює її ефективність, призводить до розпилення повноважень між президентськими і урядовими структурами. А у високо розвинутих суспільствах цей феномен ослаблює концентрацію владних повноважень, забезпечує баланс перерозподілу владних повноважень між главою держави і парламентом в залежності від партійного представництва.
Оптимальним співвідношенням між виконавчою і законодавчою владою можна вважати:
1) чіткий розподіл влади (США);
2) сильні президентські прерогативи в перехідних суспільствах, відсутність дуалізму влади (Латинська Америка, СНД);
3) сильний однопартійний уряд і однопартійна опозиція, арбітражна роль глави держави (Великобританія);
4) сильні прерогативи парламенту при колегіальних консенсуальних типах партійної співпраці (Австралія, Швеція).
Найбільш невдале співвідношення між гілками влади може виникнути при сильних повноваженнях парламенту в порівнянні з виконавчою вадою у політично неструктурованому суспільстві (досвід Росії, України в доконституційний період) або при обмежених прерогативах парламенту при значно розширених (авторитарних) повноваженнях президента (Білорусія). Однак, незалежно від співвідношення між вищими державними органами виконавчої і законодавчої влади, ступінь демократії залежить від механізму формування судової влади, її спеціалізації, автономії, внутрішньосудового і парламентського контролю. Якщо судова влада залежить від інших гілок влади, не має сильних внутрішніх механізмів контролю, вона може стати інструментом в руках можновладців і плутократів. Отже, різні комбінації компетенцій вищих органів державної влади слід оцінювати неоднозначно, враховуючи ступінь цивілізаційної зрілості суспільства, а також масштаби модернізацій них перетворень.
Політичний режим також залежить від співвідношення повноважень між центральною владою і суб’єктами федерації, органами самоврядування. Тут важливо врахувати, по-перше, виняткову і спільну компетенції між державними органами, органами суб’єктів федерації (квазідержавними), а також автономними областями; по-друге, компетенції державних органів і місцевого самоврядування; потретє, компетенції представницьких і виконавчих органів регіонального і місцевого самоврядування.
Такий підхід дає можливість виявити різні масштаби, форми, межі централізації і децентралізації, розкрити їх як з погляду історичного генезису, так і з погляду сучасної діяльності. Скажімо, в сучасних умовах не можна форсувати процес децентралізації, якщо немає історичних передумов, з одного боку, з іншого – довго зберігати централізоване державне управління, як неефективну структуру в сучасних умовах.
Досвід європейських держав свідчить, що співвідношення між державними, регіональними і місцевими владними структурами залежить від історичних традицій, етнокультурної і територіальної специфіки регіонів, протяжності території і кордонів, правової і громадської культури населення. Наприклад, Німеччині вдалося поєднати принципи історичної децентралізації з гнучкими і одночасно жорсткими формами цивілізованого державного управління.
Відносини між державою і партіями можуть передбачити різноманітні впливи партій на державу і держави на партії. Крайнощами тут є монополія партії та її зверхність над державою і безпартійне формування державної влади. Невдалим варіантом можна вважати також відсутність партій-лідерів, здатних забезпечити урядову стабільність. З погляду істотної ознаки політичного режиму важливо знати ідеологічні й організаційні типи партій, їх джерела фінансування, механізми контролю держави за фінансовою діяльністю партій. Якщо партії користуються тіньовими джерелами фінансування, непідконтрольними державі, то їх вже можна вважати потенційними претендентами на мафіозні способи політики.
Крім того, з’ясування істотної риси політичного режиму має значення вивчення відносин між партійними лідерами, партійною елітою, партійним апаратом і партійною масою, механізмів політичної мотивації, закладених у організаційній структурі партії. Брак сучасних механізмів політичної мотивації, інертність політичної маси, незнання нею закономірностей політики створюють партійним клікам сприятливі умови для маневрування у своїх власних інтересах, випрошуючи посади у правлячої державної верхівки і віддаючи в жертву своїм кон’юнктурним вигодам стратегічні цілі партії.
Важливою рисою політичного режиму є відносини між правлячою елітою і опозицією. Тут береться до уваги юридичний статус опозиції, форми легітимності, її типи (партійний, громадський, військовий, революційний, терористичний), а також масштаби опозиційного впливу на суспільство. При недорозвинутій партійній системі опозиційні сили неспроможні вести достойну конкуренцію з правлячою державною верхівкою.
Співвідношення виборчої системи і форми державного правління дають змогу найбільш точно відобразити істотні риси сучасних демократичних політичних режимів. При аналізі такого співвідношення чітко простежується, що, по-перше, кожні виборча система може бути ефективною залежно від форм державного правління і політичної культури; по-друге, що найбільш неефективною є пропорційна виборча система при сильній президентській формі правління; по-третє, що в перехідних суспільствах важливо через виборче законодавство стимулювати партійну конкуренцію; по-четверте, для детінізації державної влади важливо вдосконалювати механізми і процедури висування кандидатів, виборчих цензів, голосування і відповідальності за порушення виборчого законодавства.
Якщо є цивілізований тиск громадськості на політичну владу з метою захисту своїх інтересів, то забезпечується певний баланс соціальних сил, і, як наслідок цього, зростає рівень партійної конкуренції. У випадку домінування інтересів окремих соціальних груп, сильних в майновому, фінансовому чи ідеологічному впливі, партії, прикриваючись "народними інтересами”, апелюють до народних інстинктів, а насправді вимушені виражати стратегію монопольних груп. До цього слід додати, що соціальна стратифікація, яка відтворює цивілізований тиск громадськості на владу, є більш прискорюючим процесом партійної конкуренції, ніж його стимулювання виборчим законодавством.
|
Типи політичних режимів
| Політичний режим (від франц. „regime” - державний, суспільний устрій, спосіб правління) - це концентрована характеристика системи, що функціонує з позицій конкретно-історичних принципів її легітимності.
Виділяється чотири типи політичних режимів (типи влади):
1)тоталітарна влада;
2)авторитарна влада;
3)ліберальна влада;
4)демократична влада.
1.Тоталітаризм (від лат. „totalitas” - повнота, цільність, тобто всезагальність влади) - політичний режим, державний лад, що здійснює абсолютний контроль над всіма сферами суспільного життя. Основні риси тоталітарної політичної системи: загальна ідеологія, монополія однієї політичної партії, контроль над економікою, організований терор і переслідування інакомислячих та ін. Основний принцип: „заборонено все, крім того, що наказано”.
Тоталітаризм поділяється на такі види:
Тоталітаризм правого толку. Спрямований на зміцнення існуючих порядків в суспільстві, зосереджується на звеличуванні держави. Наприклад: Німеччина часів Гітлера, Італія часів Муссоліні.
Тоталітаризм лівого толку. Ставить метою докорінне перетворення соціально-економічної структури суспільства. Наприклад: Китай часів економічних реформ Ден Сяо Піна, Камбоджа (Кампучия), СРСР 20-х років часів НЕПу.
2.Авторитаризм - політичний режим, встановлений або нав'язаний такою формою влади, що концентрується в руках однієї людини або в окремому органі влади і знижує роль інших, передусім, представницьких інститутів (асоціацій, об'єднань, союзів тощо), формалізація і вихолощування справді організаційного і регулятивного змісту політичних процедур та інститутів, що зв'язують державу і суспільство. Для авторитарної влади характерно: носієм влади виступає одна людина, або група осіб; виникнення неконтрольованих владою незалежних профспілок, молодіжних організацій, політичних структур; усіляке заохочення людей до трудової активності; наявність жорсткої податкової політики; опора на силові структури. Основний принцип: „дозволено все, крім політики”. В сучасному світі авторитарні режими мають ряд різновидностей: теократичний (Іран після 1979 р.); неототалітарний режим в умовах існування масових політичних партій (Мексика); військове правління, за якого політична діяльність або взагалі заборонена, або обмежена; персоніфікований режим, коли влада належить лідеру без сильних інститутів влади, за винятком поліції (Саддам Хусейн в Іраку) 3.Ліберальний режим - це режим, коли еволюційні процеси порушують лише верховні політичні аспекти суспільного ладу. В умовах цього політичного режиму зберігається пріоритет за суспільною власністю на засоби виробництва, допускається діяльність політичних партій, що становлять весь спектр групових інтересів. Цей режим мав місце в країнах Західної Європи, де до влади приходили соціалісти (Швеція, Фінляндія, Франція). Але ініціювавши бурхливий розвиток політичних свобод, гласності, врахування суспільної думки, альтернативних політичних і державних структур, ліберальний режим зазнає крах у сфері економіки - її ефективність різко впала вже при перших кроках націоналізації. Основний принцип: „дозволено все, що не веде до зміни влади”.4.Демократичний режим (від грець. ”demos” - народ і „cratos” - влада) - народовладдя - одна з основних форм правління. Характеризується визнанням народу вищим джерелом влади, вибірністю основних органів держави, рівноправністю громадян і, насамперед, рівністю їх виборчих прав, підпорядкуванням меншості більшості при прийнятті рішень, соціальною і політичною свободою. Спирається на принцип розподілу влади і взаємних противаг законодавчої, виконавчої, судової влади і являється їх продуктом. Демократичний режим реалізується через дві форми демократії: представницьку і безпосередню. Представницька форма - основна форма здійснення державної влади, коли через конкретних осіб і виборні органи громадяни здійснюють своє конституційне право брати участь у політичному житті суспільства. Система таких органів є народне представництво. Безпосередня форма демократії допускає пряме волевиявлення народу при виробленні і прийнятті державних рішень. Це - різного роду референдуми, опитування, народні збори, мітинги, демонстрації тощо. Основний принцип: „дозволено все, що не заборонено законом”.
| Тоталітаризм. Тоталітаризм (tolalitas, лат. - повнота, цільність, тобто всезагальність влади) політичний режим, (державний лад, що здійснює абсолютний контроль за всіма сферами суспільного життя. Прояви тоталітаризму стали явищем суспільного життя давно і тільки в XX ст. склався в певну політичну систему. Тоталітаризм не зводиться до авторитаризму або самодержавного режиму. І хоча государ Росії Петро Великий і король Франції Людовік XIV Ї могутні правителі-деспоти, але примітивність засобів комунікації, нерозвиненість соціальної інфраструктури визначали їх владу не стільки ефективною та все проникаючою, щоб назвати тотальною. Об’єктивно самодержавці не володіли можливостями контролювати всіх і вся в житті підданих. Звичайно, вони вимагали і досягали зовнішньої покори, але завжди в сфері державною регулювання 6ула присутня та чи інша прогалина. Адже частина суспільства володіла або політичним імунітетом (станові привілеї) aбo самостійністю в сфері економічної і господарської діяльності (відсутність планово-наказової системи керівництва економікою), aбo певною свободою життя (адже селян все-таки не змушували брити бороди і одягати німецькі камзоли, а старообрядців не розстрілювали за їх релігійні переконання тощо). В протилежність автократичним режимам середньовіччя тоталітаризм допускає всезагальність державною контролю і намагається регулювати кожний аспект життєдіяльності суспільства (Вятр Ежи. Типология политических режимов // Лекции но политологии, т. 1, Таллинн, 1991. ст. 36).В 20-х роках XX ст. для характеристики встановленою в Італії політичного і державного режиму лідер фашистського руху Беніто Муссоліні вперше вжив поняття тоталітаризму. Згодом поняття тоталітаризму утверджується і в науці про політику. Концепція тоталітаризму - політичного режиму, державного ладу знаходить відображення в працях Франца Хайєка, Ханни Арендт, Карла Фрідріхсона, Збітнєва Бжезинського та ін. Ідейні ж джерела, що виправдували тоталітарну модель управління державою, беруть початокв глибокій стародавності. Ще Геракліт Ефеський вважав, що, володіючи мудрістю і досконалим знаниям, можна управляти рішуче всіма речами. В Стародавньому Китаї виправданню тоталітарних форм панування держави над суспільством і особистістю особливе значення надавали теоретики законності Цзи Чань, Шень Бу-хай, Шан Ян та ін. Держава повинна володіти монополією в ряді галузей виробництва і торгівлі і постійно контролювати поведінку і умонастрій підданих. Критикуючи демократичний упрій держави, Платон допускав при досконалій ідеальній державі не тільки безумовне підпорядкування індивіда державі, але і його власності на землю, будівлі тощо.
Тотальність державного регулювання розповсюджувалася і на регламентацію розпорядку дня і ночі, обов'язкове сповідування єдиної релігії. Платон підкреслював необхідність для держави очищати себе від неугодних осіб смертною карою або вигнанням (Основы политической науки. Учебное пособие. Под ред. проф. Пугачева В. П., ч. 1, 2. М., 1993. ст. 119). Ідеї необхідності повного підпорядкування населення країни, індивіда і станів державі, а також повної керованості суспільством розробляються в працях Томаса Мора і Томмазо Кампапелла, Гракха Бабефа та ін. Однією з яскравих характерних рис тотального управління: вимога загальної рівності. Так, Гракх Бабеф закликав Їх назавжди зняти у кожного надію стати більш багатим, більш впливовим, переважаючим у знаннях кого-небудь із своїх співгромадян Встановлення революційним шляхом насильства диктатури народу тільки можливо для досягнення фактичної соціальної рівності всіх. У ХІХ ст. для багатьох французьких соціалістів, німецьких філософів основним стало прагнення до насильного перетворення суспільства, насильного встановлення загального добра і щастя (Очерки политологии. Учебное пособие. Харьков, 1993. ст. 47). Тоталітарні ідеї розвиваються в працях Руссо, Фіхте, Гегеля, Маркса, Ніцше та ін. З початком ХХ ст. тоталітарні ідеї втілювалися в конкретні масові соціальні рухи Ї комуністичний (соціалістичний), фашистський (націонал-соціалістський) та ін. Загальна риса тоталітарних моделей устрою людського суспільства Ї все загальність держави. Соціально-економічно допускається планування і регулювання всіх соціальних і господарських аспектів діяльності, не залишає за індивідом свободи в прийнятті рішень, підпорядковуючи його колективній волі тощо. Тоталітарне управління претендує на монопольне право володіння істиною і зазнає неприязні до інакомислення і незгоди. Соціально-економічний прогрес змінив вигляд світу, поглибив суспільні зв'язки і комунікації, зробивши можливим проникнення держави в сферу індивідуального. Тотальному управлінню притаманний колективно-механістичний світогляд, що розглядає державу як підлагоджений працюючий механізм: «всі люди - гвинтики однієї.машини»
Основні ознаки, риси тоталітарної політичної системи Основні ознаки, риси тоталітарної політичної системи: загальна ідеологія, монополія однієї політичної партії, контроль над економікою, організований терор і переслідування інакомислячих та ін. Загальна ідеологія. Ідеологія в тоталітарній державі становить офіційну теорію, що дає відповідь на всі питання життя людини, включає тлумачення історії, економіки, майбутнього політичного та соціального розвитку суспільства, здійснює філософське тлумачення проблем політики, економіки, соціальної сфери тощо. Ідеологічні постулати, виступаючи своєрідною «біблією» тоталітарного режиму, можуть, однак, бути підкорені кон'юнктурним тлумаченням.Правом вільного кон'юнктурного тлумачення політики, проблем економіки, соціальної сфери життя суспільства володіє політичний лідер. Маніпуляція ідеологічними нормами, що завжди залишаються «чорно-білими» надто показові в політичному тлумаченні та практиці тоталітарних режимів і систем. В кінці 30-х років радянським людям повідомлялось, що нацистська Німеччина більше не ворог соціалізму, ворогом Рад с «неправдива демократія буржуазного Заходу». Пояснювались такі варіації тим, що реалії суспільного ладу тоталітарної політичної системи відрізняються від ідеальних теоретичних побудов. Ще Володимир Ленін практичні дії політичної сили, якою він керував, виправдував «революційною доцільністю».Тимчасова угода Гітлера зі Сталіним також пояснювалась «доцільністю безпеки соціалізму» тощо. Монополія влади на інформацію, повний контроль за засобами масової інформації пояснюється ідеологізацією всього суспільного життя (Політологія За загальною редакцією І. С. Дзюбка, К. М. Левківського, Київ, 1998. ст. 251). Витіснення з політичної арени і з культурно-духовної сфери ідейних опонентів і просто підозрілих «ненадійних» опонентів супроводжується масовим наступом на загальнолюдську мораль і цінності, яким або зовсім відмовляють у праві на існування, або підпорядковують інтересам доцільності та практичної користі. Політичні лідери і активісти, що виступають прихильниками панівної ідеології. стають основною керівною силою в процесі впровадження ідеологічних норм в повсякденне життя. Стрижнем або ядром політичної системи, політичною режиму стає політична партія.
Картограммы и картодиаграммы Картограммы и картодиаграммы применяются для изображения географической характеристики изучаемых явлений...
|
Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...
|
Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...
|
Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...
|
|
Субъективные признаки контрабанды огнестрельного оружия или его основных частей
Переходя к рассмотрению субъективной стороны контрабанды, остановимся на теоретическом понятии субъективной стороны состава преступления...
ЛЕЧЕБНО-ПРОФИЛАКТИЧЕСКОЙ ПОМОЩИ НАСЕЛЕНИЮ В УСЛОВИЯХ ОМС 001. Основными путями развития поликлинической помощи взрослому населению в новых экономических условиях являются все...
МЕТОДИКА ИЗУЧЕНИЯ МОРФЕМНОГО СОСТАВА СЛОВА В НАЧАЛЬНЫХ КЛАССАХ В практике речевого общения широко известен следующий факт: как взрослые...
|
|
РЕВМАТИЧЕСКИЕ БОЛЕЗНИ Ревматические болезни(или диффузные болезни соединительно ткани(ДБСТ))— это группа заболеваний, характеризующихся первичным системным поражением соединительной ткани в связи с нарушением иммунного гомеостаза...
Решение Постоянные издержки (FC) не зависят от изменения объёма производства, существуют постоянно...
ТРАНСПОРТНАЯ ИММОБИЛИЗАЦИЯ
Под транспортной иммобилизацией понимают мероприятия, направленные на обеспечение покоя в поврежденном участке тела и близлежащих к нему суставах на период перевозки пострадавшего в лечебное учреждение...
|
|
