Федеральное агентство по образованию. Строительные материалы оказывают большое влияние на формирование качества ближней среды жизниПитання 1 Українці прямі етно-культурні спадкоємці давньоіранських (скіфи, сармати), давньотюркських (гуни, булгари), і давньослов’янських (склавіни, анти) етнічних груп. Одним з перших етнічних утворень на території України були кіммерійці (IX – перша половина VIII ст. до н.е.). Кіммерійці займали значну територію між Дністром і Доном, а також Кримський і Таманський півострови. Кіммерійці були першими на території України, хто перейшов від осілого до кочового скотарства, а також першими, хто почав на цих землях виплавляти з болотної руди залізо. На півдні Криму жили племена таврів. Вони займалися у долинах землеробством, в горах – скотарством, а на узбережжі – рибальством. Таври дали назву своєму рідному краю – Таврида. Кіммерійці здійснювали широкомасштабні походи в Малу Азію, де успішно воювали з Урарту, Ассирією, Лідією. Контакти з цими передовими для того часу країнами сприяли державотворчим процесам у кіммерійському суспільстві. У другій половині VII ст. до н.е. скіфи утворили політичне консолідоване об’єднання племен – Велику Скіфію. Територія цього державного утворення була досить великою і мала форму рівностороннього чотирикутника, який прилягаючи до чорноморського узбережжя, розташувався у межиріччі Дунаю та Дону. Усе населення Скіфії поділилося на дві великі групи: мігруючі племена та осілі племена. У V ст. до н.е. патріархально-родовий скіфський племінний союз перетворився на рабовласницьку державу на чолі з царем. Влада царя не була абсолютною і обмежувалася радою скіфських племен та народними зборами усіх воїнів. Скіфія проіснувала до III ст. до н.е. після цього була загарбана сусідніми іраномовними сарматськими племенами. У другій половині VII ст.до н.е. на узбережжі Чорного й Азовського морів з’являються нові своєрідні державні утворення – грецькі міста-колонії: Істрія, Борисфен, Ольвія, Пантікапей, Феодосія, Тіра, Херсонес. Основними осередками античної цивілізації у Причорномор’ї стали райони Дніпро-Бузького та Дністровського лиманів, Південно-Західний Крим, Керченський і Таманський півострови. Кожне місто-держава становило окрему рабовласницьку демократичну республіку. Грецькі міста розвивалися на засадах рабовласницького способу виробництва і перетворились у центри розвинутої економіки, ремесла, торгівлі й античної культури. У 480 р. до н.е. на Керченському та Таманському півостровах виникає Боспорське царство. У I ст. н.е. Ольвію, Херсонес, Боспорське царство завоював Рим. У них розмістились римські легіони. Боспорське царство в I-II ст. н.е. пережило певне політико-економічне піднесення, яке завершилося підкоренням кримських скіфів і таврів. Навала готів у середині III ст. послабила, а у гунів у 70-х рр.IV ст. остаточно доконала Боспорське царство і грецькі міста-держави. Більшість міст-колоній зійшли з історичної арени, вціліли лише Пантікапей та Херсонес, які з часом потрапили під владу Візантійської імперії. Анти(4-6 ст) слов’янські племена. Були союзниками гунів. Займалися землеробством. Вдосконалення землеробських знарядь у VII—IX ст., підвищення продуктивності праці, зростання виробництва додаткового продукту спричинили кардинальні зміни в соціальній сфері. Поглиблювалася класова диференціація — землевласники перетворювалися на феодалів, а вільні общинники ставали феодально залежним населенням, що створювало передумови для активного державотворчого процесу. Припинили своє існування 602 р. Відбувалося розширення торгівлі, що сприяло збагаченню слов'янської родоплемінної знаті, посилювало диференціацію суспільства. Своєрідним фундаментом перших протодержав у Східній Європі були великі союзи слов'янських племен — дулібів, бужан, волинян. З розпадом родоплемінного ладу і появою класів у VIII—IX ст. посилюється процес об'єднання племен та їхніх союзів. Поступово виникають державні утворення — племінні княжіння та їхні федерації. У VIII—IX ст. існувало три осередки східнослов'янської державності: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) й Артанія (Ростово-Суздальська, а можливо, Причорноморська і Приазовська Русь). Найбільшим було державне об'єднання, яке назване Руською землею з центром у Києві. Саме воно і стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого і зросла Давньоруська держава. Питання 2 Г. Мюллер доводив, що Київську Русь заснували нормани, а М. Ломоносов рішуче спростовував цю версію. Норманісти і антинорманісти виникнення держави вважали кульмінаційним одномоментним актом, наслідком діяльності конкретної історичної особи. Як видно з літопису, автор під "варягами" розумів сукупність народів, що жили поза Руссю полянською, київською, в тому числі й тих, що осіли в Західній Європі. Та русь вважалась варязькою, себто закордонною, а київська — корінною, метропольною. "Варязьку русь" і вивів у IX ст. Рюрик у Подніпров'я. Але назва держави не обов'язково відображає сутність її походження. Не має принципового значення й етнічне походження вояків-ватажків, які були причетні до створення держави. Розмиванню особливих етнічних, ментальних рис норманської знаті сприяло ослов'янення скандинавів завдяки приватним, а особливо шлюбним зв'язкам. Найдовше зберігалась мовна ознака, що свідчила про приналежність прийшлого етносу. Деякий час існувала двомовність, яка побутувала ще при дворі Ярослава Мудрого. Його сини були останні ми київськими князями, котрі знали і шведську мову. Тому, незалежно від того, ким були Аскольд і Дир — норманами, як вважає літописець, чи останніми представниками полянської князівської династії Кия, як вважає більшість учених, — у часи Аскольда Русь охоплювала найближчі до Києва території племінних союзів полян, деревлян, дреговичів та південно-західних сіверян. Це дає підстави вважати норманську теорію спростованою. Нормани в IX—XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль. Безперечне й скандинавське походження Рюрикової династії. Але східнослов'янське суспільство ще до появи варягів мало свої протодержавні утворення. Питання 3 Князювання Володивира Великого (980-1015 рр.) стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапом піднесення. Виявив себе як авторитетний політик,воїн,реформатор,дипломат. Військовими походами 981-993 рр. на ятвягів, в’ятичів та хорватів Володимир завершив тривалий процес формування території Київської держави.Давньоруська держава стала найбільшою країною в Європі. Володимир провів кілька реформ. Адміністративна реформа:землі князівства, де правили залежні від великого князя місцеві правителі, передавалися дванадцяти синам князя, великокнязівським посадникам та наближеним боярам.На зміну родоплемінному поділу давньоруського суспільства прийшов територіальний поділ. Військова реформа була спрямована на посилення обороноздатності країни і на зміцнення особистої влади князя. Суть її полягала у ліквідації “племінних” військових об’єднань, злитті військової системи із системою феодального землеволодіння. Релігійна реформа:спроба модернізувати язичництво. Найголовнішим досягненням Володимира стало хрещення Русі у 988 р. Християнство стало державною релігією. Запровадження нового зведення законів “Уставом земленим”, писаного зібрання юридичних норм – “Правда Ярослава” (1016 р.).Князем став Ярослав. Роки князювання Ярослава Мудрого (1019 – 1054 рр.) – час найвищого розвитку і найбільшого піднесення Київської Русі.Зусилля спрямував на продовження справи Володимира – посилення єдності, централізації держави, її європеїзацію. Ярослав був князем-будівником, князем-просвітителем.Укріплення південних кордонів. У 1036 р. розбив печенігів. На звільненій території було збудовано Софіївський собор. Йому вдалося повернути землі на заході, що були захоплені поляками, підкорити прибалтійські племена.Укладення вигідних союзів та угод шляхом династичних шлюбів. Активізувалась внутрішня розбудова держави.Створення писаного зведення законів “Руської правди”. запроваджував при церквах школи.Збудовано багато монастирів та храмів. На етапі піднесення Київської Русі формується централізована монархія.В період становлення Київської держави значну роль відігравало віче – народні збори дорослого чоловічого населення, що вирішували важливі громадські та державні справи.Провідне місце в економічному житті Київської держави займало сільське господарство.У XI-XII ст. почали з’являтись артілі, корпорації ремісників. Це зумовило розвиток торгівлі. В русі почали карбувати власні гроші – срібники й золотники, особливо за Володимира і Ярослава Мудрого. Визначальними рисами були завершення формування території держави, перенесення уваги князівської влади з проблеми завоювання земель на проблему їхнього засвоєння та втримання під контролем; злам сепаратизму місцевої племінної верхівки та посилення централізованої влади; заміна родоплемінного поділу давньоруського суспільства територіальним; активна реформаторська діяльність великих князів; запровадження та поширення державної консолідуючої ідеології – християнства; поява писаного кодифікованого права, ширше використовування дипломатичних методів вирішення міжнародних проблем; зростання цивілізованості держави, розквіт давньоруської культури. Питання 4 Східнослов'янська чи давньоруська народність формувалася в умовах розкладу родоплемінного суспільства, виникнення станів і народження державності, у плині об'єднання людей за територіальною ознакою. Початковим періодом становлення давньоруської народності вважає VI — ГХ ст., коли відбувався розклад родоплемінного ладу, а патріархальну общину потіснила община територіальна. Посилився розподіл праці, народилися протоміста — майбутні вогнища ремесел і торгівлі, почався товарообмін. Давньоруській народності була притаманна відносна єдність мови, території, соціально-економічного життя, культури, побуту, звичаїв, фольклору, психічного складу. УХ — XII ст. давньоруська народність розвивалася і зміцнювалась, поступово переросла в російську, українську й білоруську народності. Формування давньоруської народності не завершилося (стала на заваді монголо-татарська навала 1237—1241 pp.) і ця етнокультурна спільність не набула монолітного вигляду. Окремі землі Давньої Русі розрізнялися значними етнокультурними і мовними особливостями. Питання 5 Прийняття християнства—найголовніше досягнення Володимира Великого. Ще київський князь Аскольд у 860 р., повернувся християнином. За князя Ігоря частина князівських дружинників прийняла християнство.Княгиня Ольга прийняла християнство у 957 р.До офіційного визнання державною релігією християнство встигло проникнути в широкі верстви українського суспільства і знайти послідовників.Було очевидним, що потрібна нова ідеологія, яка могла б об’єднати різноплемінну Київську державу, підняти авторитет князівської влади.Володимир зупинив свій вибір на візантійському православ’ї. За цим вибором стояли конкретні політичні, економічні і культурні зв’язки з Візантією. У 988 р. на Русі склалися сприятливі умови для прийняття християнства. У Візантії спалахнула громадянська війна. Проти імператорів повстав Варда Фока. Імператори попросили допомоги у київського князя. Володимир не відмовив, але зажадав за це руки сестри Василія і Костянтина Анни.Візантійці стали зволікати з виконанням умови і, щоб якось виправдатися, стали домагатися від Володимира прийняти християнство.Після хрещення Володимира Візантія не збиралася виконувати свої зобов’язання. І лише після того, як Володимир Святославович пішов воєнним походом і після облоги здобув візантійське місто Херсонес,шлюб відбувся. У 988 р. Володимир, повернувшись до Києва з молодою дружиною, проголошує християнство державною релігією. Прийняття християнства принесло позитивні зрушення у внутрішньому житті держави. Нова віра піднесла значення князівської влади в Києві на небувалу висоту і зміцнила зв’язок між окремими частинами могутньої держави. В особі церкви князь знайшов потужну опору, яка підтримувала його в управлінні державою. Поширення християнства сприяло розвиткові суспільних відносин, господарського життя. Церква справляла великий вплив на культурно-освітнє життя, відігравши прогресивну роль. Християнство, як релігія загальноприйнята в Європі, ще більше зблизила давньоукраїнську державу з європейськими країнами, підняла їхні стосунки на новий рівень. Питання 6 У 30-ті роки ХІІ ст., відокремились від Києва землі, яким не загрожували половці – Новгород і Полоцьк. Київ втрачає владу над іншими князівствами.Так почала формуватися нова політична карта руських земель. Феодальна роздробленість(назва цьго факту) була обумовлена еволюцією економіки, дальшим розшаруванням суспільства, розвитком феодалізму, появою нового класу землевласників-феодалів. Підштовхувала до роздробленості Русі церковна організація, православні єпархії у містах, які стали осередками утворення незалежних князівств. Місцеві єпископи освячували прагнення світської влади до самостійності. Відокремившись кожне князівство було суверенним.Право війни й миру, право на самостійну зовнішню політику.В цей час формується декілька політичних осередків, які прагнуть об’єднати руські землі: північний на чолі з Володимиром, південний з Києвом, а згодом і західний - Галицько-Волинське князівство.Хоч роздроблення Давньоруської держави вважалося прогресивним явищем (відбувалося формування великого землеволодіння, прогрес у сільському господарстві, піднесення міст, розвиток культури), з іншого – мало свої вади: не припинялися міжусобиці між князями, а від цього терпів народ, послаблювалася обороноздатність, тиск на руські землі сусідів, князівства продовжували дробитися. Питання 7 Скориставшись смертю Володимира, у 1199 р. до Галича негайно вступило військо волинського князя Романа Мстиславича (1173—1205). Захопивши Галич, Роман приєднав нові володіння до своїх Волинських. Відбулося об’єднання Галицького і Волинського князівств у єдину Галицько-Волинську державу. Виникненню та піднесенню Галицько-Волинського князівства сприяло вдале географічне положення. Розташувалося на перехресті важливих торговельних шляхів і було важкодоступним для набігів кочовиків. Ставши єдиним князівством, Галичина і Волинь об’єднати свої сили для боротьби з агресією сусідніх Польщі та Угорщини, а пізніше монгольської навали і наступу хрестоносців. Нове князівство завдяки діяльності Романа Мстиславича майже відразу набуло авторитету як серед руських князів, так і серед сусідніх держав. Захопивши Галич, Роман переніс туди свою резиденцію. Для утвердження своєї влади він відмовився від обіцянки, даної боярам, а з тими, хто був невдоволеним його діями, жорстоко розправлявся. Багато бояр було страчено.Після смерті князя Романа знову розгорілися чвари між князями. Данило утвердився на Волині (1221). Лише у 1238 р. він зміг повернути собі Галич і частину Галичини. Наступного року Данило здобув Київ.У 1245 р у битві під Ярославом, він підкорив собі всю Галичину. Узявши собі Галичину, Данило віддав Васил. Волинь.Обидва князівства продовжували існувати як одне ціле під зверхністю старшого й діяльнішого князя Данила. У внутрішній політиці Данило для противаги боярам прагнув забезпечити собі підтримку серед селян та міщанства. Він укріпив багато існуючих міст, а також заснував нові, в тому числі в 1256 р. Львів. Для заселення нових міських осередків Данило запросив ремісників та купців із Німеччини, Польщі, а також із Русі.Для захисту смердів від сваволі бояр по селах призначалися спеціальні урядники, формувалися військові загони із селян. Питання 8 У XIII ст. утворилася Литовська держава.Литовська держава за князя Гедиміна (1316-1341) розпочала наступ на південно-західні руські землі. У 1351 - 1352 роках між Польщею та Литвою тривала війна за Галицько-Волинську землю. За перемир'ям 1352 року Галичина залишилася під владою Польщі, Волинь і Берестейська земля - під владою Литовської держави. В 50-х роках XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Придніпров'я. У 1355-1356 роках Литовський князь Ольгерд завоював Чернігово-Сіверщину. Влітку 1362 року військо Ольгерда на р. Сині Води розгромило загони кількох татарських ханів. Внаслідок синьо-водської битви до Литовської держави відійшли Київщина та Поділля. Фактори, які сприяли просуванню: -суперечки в орді;-розкол Золотої орди;-розгром татарських загонів;Наслідки:Поділ території на князівстваПровідне становище православ’яЗбереження місцевих традиційВласне законодовствоЗбереження традицій і мови Питання 10 1352 роках між Польщею та Литвою тривала війна за Галицько-Волинську землю. За перемир'ям 1352 року Галичина залишилася під владою Польщі. 1385 р.- Кревська унія. Литовський князь Ягайло одружився з польською королівною Ядвігою і став правитилем Польщі і Литви. Відбувся перехід у католицизм і хрещення Литовців. Польща отримала Литовсько-Руські землі. Литва не хотіла втрачати державній суверенітет і відбувається опір опозиції на чолі з Вітовтом. 1569 р. – Люблінська унія, за якою Польща та Литва об’єдналися в 1 державу Річ Посполиту. Основна частина укр земель об’єдналися в одну державу(Річ Посполита):Закарпатська Україна(Угорщина), Північна Буковина(Молдовське князівство), Чернігівщина(Московська держава). 1596 р. – Берестейська унія. Рішення Київської митрополії Константинопольського патріархату на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596 р. за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догм і збереження православної обрядності. Безпосередніми приводами до унії були: -ідея об'єднання християн після розколу в 1054 р. на православну та католицьку у єдину церкву -мала б вирішити проблему полонізації та покатоличення православних, вони отримали б рівноправність у Речі Посполитій з католиками; -тісніше зв’язати Україну й Білорусь з Польщею і нейтралізувати впливи Москви; -невдоволення руських православних єпископів тим, що у церковні справи дедалі більше втручалося міщанство, організоване у братства; -бажання єпископів звільнитися від підлеглості східним патріархам, які підтримували братства; -намагання верхівки руського православного духовенства добитися рівності з католицькими єпископами, які засідали в сенаті та титулувались «князі церкви» — і залежали тільки від Папи та почасти від короля. Питання 11 Відповідно до Люблінською унією 1569 р. частина українських земель опинилася під владою Речі Посполитої. Насильницьке ополячення українського народу.Насаджувалися польські закони, мову, звичаї, звичаї. У великі і родючі області Малої Русі кинулася польська шляхта. Територія України була поділена на воєводства на чолі з польськими воєводами.Землі захоплювалися польськими магнатами і шляхтою. Панщина досягала 5-6 днів на тиждень. Селяни були перетворені в кріпаків, їхнє майно і життя залежало від сваволі пана.Володіння польських і українських магнатів досягали величезних розмірів і перетворювалися на державу в державі. Католицьке духовенство поставило собі за мету приєднання православного населення до католицької церкви. У 1596 р. у Бресті відбувся Церковний собор, на якому було прийнято рішення про з'єднання церков. Православ'я офіційно перестала існувати. Більшість православної знаті Україні прийняло католицизм і ополячилась.Національний гніт був найсильнішим гальмом економічного і культурного розвитку України. У таких умовах з XVI ст. український народ піднявся на масову визвольну боротьбу проти чужоземних поневолювачів. Однією з найпоширеніших форм протесту селянства проти кріпосницького гніту була втеча. Бігли в міста, заселяли Подніпров'ї, Лівобережну Україну. Бігли на південь, у степи; тут швидкі об'єднувалися в загони, займалися промислами: полюванням, риболовлею, в прикордонних місцях збіглі починали займатися сільським господарством, ремеслами, торгівлею. Так селяни перетворювалися на козаків, тобто у вільних людей. Питання 12 З XVI ст. український народ піднявся на масову визвольну боротьбу проти чужоземних поневолювачів. Однією з найпоширеніших форм протесту селянства проти кріпосницького гніту була втеча. Бігли в міста, заселяли Подніпров'ї, Лівобережну Україну. Бігли на південь, у степи; тут швидкі об'єднувалися в загони, займалися промислами: полюванням, риболовлею, в прикордонних місцях збіглі починали займатися сільським господарством, ремеслами, торгівлею. Так селяни перетворювалися на козаків, тобто у вільних людей. Козацтво, яке швидко перетворилося на значну військову силу, уже до початку XVII століття стало найважливішим чинником захисту України від татаро-турецької і польсько-католицької загрози. Питання 13 Запорізька Січ-військове братерство, на чолі з кошовим отаманом.Козак був зобов'язаний за свій рахунок нести військову службу. Січ поповнювалася вихідцями з Московської Русі та Речі Посполитої. Козацтво виробляло свої форми управління та військового побуту, своє військове мистецтво, створило свою організацію - козацьку республіку. На чолі - виборна військова рада, якою керував кошовий отаман. Кошовому отаману підпорядковувалися курінні отамани або полковники. Решта були рівні.Всі справи у запорізьких козаків вирішувалися на раді. Рада обирала кошового отамана, вершила суд і приймала рішення про військові походи.В адміністративно-територіальному відношенні Запорозька Січ поділялася на паланки на чолі з полковниками.Козацьке право встановлювало військово-адміністративний порядок.Встановлювався порядок володіння землею, порядок купівлі-продажу рухомого майна, порядок ведення справ по окремих злочинів і покаранням. Народ виробляв світоглядне переконання, за яким українська держава мусила мати демократичну владу, що повинна обиратись самим народом. У цьому полягає ще одна історична місія Запорізької Січі. Від неї залежала вся подальша ідейна державотворча діяльність українського народу, створення ним політично-державницьких прагнень і готовність до їхнього втілення в життя. Питання 14 Сагайдачний швидко здобуває високий авторитет: стає обозним та керує всією артилерією Січі, згодом очолює січове товариство - стає кошовим отаманом, а потім гетьманом Війська Запорозького.Він реформує козацьке військо, на базі окремих загонів організовує регулярне військо з суворою дисципліною, розробляє стратегію та тактику антитурецької боротьби. Успішні морські походи 1616-1618 рр. на чолі із Сагайдачним стали прикладом військового мистецтва.Сагайдачний запровадив у війську багато нововведень, зокрема легку й маневрену артилерію та добре озброєну і навчену піхоту. Сагайдачний був непересічним політиком та дипломатом, який дивився на роки вперед та вибудовував як в межах України так і закордоном довгострокові дипломатичні комбінації. Він наполегливо й неухильно проводив свою політичну лінію, дотримуючись чіткої позиції щодо польського короля, магнатів та шляхти. Сагайдачний боровся за розширення козацького реєстру та намагався легалізувати й офіційно визнати козацьку військову та політичну організацію, розширити козацькі права, вивести польські війська з України, встановити релігійне рівноправ'я та визнати вищу православну ієрархію. Саме в цей час відбувається активне формування національної української спільноти з її чітко вираженими географічними кордонами.При ньому Київ знову стає політичним осередком нової України. За сприяння Сагайдачного було засновано школу при Київському братстві, що згодом розвинулась у Києво-Могилянську академію. Питання 15 XVII—XVIII ст., в Україні починає формуватися власний середній клас з дрібної шляхти, яка залишилась вірною православ'ю.Погіршувалося становище представників більшості соціальних верств українського суспільства у зв'язку з недієздатністю виконавчих та судових структур на місцях. Не припинялися напади шляхтичів на маєтності сусідів, збільшувались податки та повинності селянства.Козацтво вимагало збільшення реєстру, повернення колишніх та надання нових привілеїв.Хвиля повстань у 1551 —1638 pp. змусила польську владу застосувати жорсткіший режим щодо козацької вольниці. Після поразки козацького повстання 1637—1638 pp. ослабла політична активність запорожців. До цього спричинилися істотні обмеження козацького устрою і козацької демократії.У козацькому середовищі визрівали плани звільнення України від польсько-шляхетського панування, зростала увага до проблем політичного розвитку, в основі якого було неприйняття існуючого політичного режиму. Козацтво у своїй політичній практиці вдавалося до вимог-звернень на адресу політичного центру Речі Посполитої створювало політичні коаліції з православними церковними ієрархами, робило спроби налагодити політичні союзи з українською шляхтою та представниками протестантської опозиції Великого князівства Литовського.Основу суспільної думки козацтва складали моральний консерватизм і пошанування закону.Перші ознаки пробудження українського народу до політичної творчості й боротьби з'явилися у другій половині XVI ст. Питання 16,17 У 1648 р. боротьбу очолив Богдан Хмельницький. З 1620 р. він брав участь у війнах з Туреччиною і Кримом, в 30-х роках разом з усім козацтвом - у повстанні проти польських феодалів. Після повстань 1637-1638 р.р. Хмельницький служив чигиринським сотником. У 40-х роках він з козаками, будучи запрошений на службу до Франції, провів там два роки. Хмельницький добре розбирався в міжнародних відносинах того часу. Наприкінці 1647 р. польське командування на Україну отримало відомості що Б. Хмельницький підбурює козаків до бунту. Хмельницький втік до Південне Запоріжжі. За Дніпровськими порогами Хмельницький зібрав значні сили, залучив кримського хана на свій бік. До кінця 1648 повсталі швидко опанували Січчю. Проти поневолювачів піднімалися міста і села.Почалася визвольна війна українського народу. Головною і вирішальною силою в розпочатій боротьбі були українські селяни, міська біднота і козацькі низи. На загальновійськовий козацькій раді, 1648 р., було винесено рішення об'єднатися з Росією. 8 червня 1648 гетьман Богдан Хмельницький вперше офіційно звернувся до російського уряду з проханням про прийняття України до складу Росії. Російський уряд після невдалої війни з Польщею не змогло тоді ж задовольнити прохання українського народу. Однак з 1648 р. український народ став отримувати постійну допомогу і підтримку з боку Росії. 8 січня 1654 в Переяславі козацька рада, за пропозицією гетьмана Б. Хмельницького, затвердила військово-політичний союз України з Росією(Переяславська рада).У березні 1654 р. посли гетьмана Хмельницького отримали від царя московського жалувану грамоту(Березневі статті) За Березневим статтями Лівобережжі, Слобідська Україна і Запоріжжя користувалися правом самоврядування та зберігали особливості в адміністративному, судовому, військовому пристрої. Територія Україна ділилася на 16 військово-адміністративних округів або полків. Зберігалася гетьманське правління, гетьман обирався на козацькій раді з осіб, заздалегідь висунутих старшиною і після затверджувався царським урядом. Так само гетьман стояв на чолі війська запорізького; в руках гетьмана зосереджувалася вся військова, політична, судова та адміністративна влада. На чолі округу стояли полковники - одночасно головні адміністратори і полкова старшина. Полки ділилися на сотні - сотник очолював сотню. Генеральний старшина допомагала гетьману в управлінні. Завдяки приєднання до Росії Лівобережжя стало центром політичного і культурного життя України. Лівобережна Україна була густо заселена, добре розвинена економічно, столицею її стало місто Батурин.
Питання 18 Територія Гетьманщини наприкінці XVII ст. охоплювала Лівобережну Україну та Київ з навколишньою місцевістю.До травня 1686 р. Запорозька Січ підпорядковувалась адміністрації Польщі та Росії.За договором про "Вічний мир" від 26 квітня (6 травня) 1686 p., Польща відмовилася від протекторату над Січчю.Від середини XVII ст. і до 80-х років XVIII ст. на Гетьманщині й до 1765 р. на Слобожанщині зберігалися особливі збройні сили-козацьке військо. Найбільшу групу становили "городові" козаки. Кількість їх протягом другої половини XVII — XVIII ст. була різною: формально — від 20 до ЗО тисяч, фактично — до 55—89 тисяч.В 70-ті роки XVII ст. були сформовані "охотницькі" (наймані) полки, які використовували переважно для придушення народних виступів.У липні 1765 р. маніфестом Катерини II замість розформованих слобідських полків були створені чотири гусарських та один уланський полки.Гетьманщина була старшинсько-козацькою республікою, в якій старшина й козацтво становили елітарну верхівку, що користувалася привілеями й перевагами республіканського правління.Військовий характер держави зберігався майже до кінця XVIII ст., породжуючи численні проблеми.Польська влада фактично не визнавала автономних прав правобережних гетьманів українського козацтва на території Волині, Київщини й Поділля.1713 р. внасл російсько-турецького договору про мир південний кордон Туреччини пройшов між річками Орель і Самара.У 1745 р. Колегія іноземних справ Росії визнала, що державні кордони з Польщею остаточно не встановлені.До 1754 р. існували внутрішні кордони між Росією та Гетьманатом. Питання 19 Скинення з гетьманства І. Самойловича і вибори на козацькій раді в Коломаці у липні 1687 р. гетьманом Лівобережної України генерального осавула став І.Мазепа(бл. 1639–1709).При обранні нового гетьмана були укладені «Коломацькі статті» – договірні умови між старшинами і урядом Росії. Вони суттєво посилювали владу царату на українських землях.Він увів нову категорію козацької старшини – бунчукових товаришів. У проведенні внутрішньої політики гетьман спирався на козацьку старшину– роздавав їй землі, впорядкував податки, земельну власність.За роки правління він став одним з найбагатших феодалів Європи.Ввійшов в історію як великий меценат: за його сприяння були збудовані й відреставровані понад 20 великих православних храмів, чимало монастирів, споруд для Києво-Могилянської колегії та ін. Він надавав матеріальну допомогу спудеям. Зі сприяння Мазепи старшина, шляхта й монастирська влада різними способами перетворювали козаків на своїх підданих. Майнова нерівність козацтва була узаконена в 1698 р.: залежно від матеріального становища їх розділили на виборних і підпомічників. Був у дружніх стосунках з російським царем Петром І, Зі своїм військом Мазепа брав участь у походах Росії проти Туреччини.1700 р. Петро І, уклавши мир з Туреччиною,почав Північну війну зі Швецією.В ході війни зі шведами Петро І почав висувати вимоги до України: замість захисту власних земель від поляків, татар і турків – битися зі шведськими арміями в Лівонії, Литві, Центральній Польщі. Вже 1700 р. для ведення бойових дій проти шведів було відправлено 17 тис. козаків. Війна вимагала величезних коштів, тому гетьманська адміністрація постійно запроваджувала нові податки. Це збільшувало соціальну напруженість в українському суспільстві.Остаточно наважився шукати іншого покровителя для України Мазепа.Мазепа й зробив свій історичний вибір, почавши переговори зі Швецією.У травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ, а цар видав наказ страчувати на місці кожного пійманого запорожця.Поразка І. Мазепи зумовлена ще декількома причинами: відсутністю підтримки його політики широкими народними масами; незавершеністю процесу формування молодої політичної еліти України; військовою поразкою союзника Мазепи — короля Швеції Карла XII.Тільки неймовірний збіг обставин міг забезпечити успіх намаганню Мазепи протистояти російському царю. Більшість зовнішніх і внутрішніх чинників зумовлювали неминучість його поразки. До них передусім належать: розчленованість українських земель між Росією і Польщею, що спричиняло відмінності в політичній орієнтації української еліти, соціальних верхів, духовенства, народних мас на Схід і Захід; відсутність чітких планів щодо майбутнього України в основних геополітичних суперників Росії;цілеспрямоване руйнування Москвою української державності, ослаблення ролі гетьмана у внутрідержавному житті, розбрат, конфлікти серед козацької старшини, а також між старшиною і гетьманом (конфлікт Мазепи з фастівським полковником С. Палієм);обмеженість соціально-політичної бази через недовіру до Мазепи значної частини козацтва у зв'язку з його "дружбою з царем" (хоч це свідчило, що він був гнучким і вмілим політиком); невдоволення серед селянства, яке вважало його панським, старшинським гетьманом;духовно-моральний надлом українського народу, зневіра в результативність боротьби за свою державність;недостатність зусиль щодо консолідації української військово-політичної еліти, неефективна протидія політиці московського царя, спрямованої на розкол українського суспільства, використання при цьому релігійного чинника.Найважливіші політичні наслідки поразки І. Мазепи полягають у тому, що український народ вкотре відчув, що таке бути "під царем"; усвідомив ціну "союзу" з Московщиною, позбувся ілюзій щодо подальшого збереження своїх вольностей і прав; отримав ще один гіркий урок, який полягав у посиленні політичного, соціально-економічного, духовного визиску з боку Москви. Питання 20 Конст. ПО-угода між ПО старшиною та запорожцями,укладена під час обрання ПО гетьм.Основною ідеєю документу стала вимога обмежити владу гетьмана і прагнення старшини відіграти провідну роль у суспільно-політ. житті Укр.Текст Конст. Був склад. Лат. Та книжн. Укр. Мовами. І містив преамбулу і 16 статей.Основний зміст констит:Україна є суверенною державою;православя є державн. релігією;терит укр складалася з Чернігівського, Брацлавського та Києвського воєводств;влада ділиться на 3 гілки:законодавчу,виконавчу та судову;гетьманська влада обмеж участю Генеральної військової ради в державному управлінні;уряди полковників і сотників є виборними;гетьман не розпор державним коштом;передбачено соціальний захист козацьких уділів та сиріт, які звільнилися від податків та повинностей.Конституція змальовує парламентську республіку.Діяльність ПО:договір із Карлом 12 про протекторат Швеції над Україною.Шведск. король забов. Вести війну з Росією,доки укр. Не буде звільн від москов. панування;домовився з кримськ. Ханством про спільну боротьбу проти Росії;1711р. здійсн. Похід на Правобер. Разом із загонами поляків і татар.На лівабер почал. Антирос виступи.;узяв участь у підписанні Прутинського договору(1711р.) між Московським цар. Та Туреччиною;намаг створ широку антирос коаліцію-як у Європі так і на сході.Але йому це не вдалося. Питання 22 Ліквіда́ція Запорі́зької Січі́ 1775 ро́ку — насильницьке знищення московськими військами українського козацького утворення — Запорізької Січі.Було зрозуміло, що царизм не має жодних намірів щодо збереження української автономії, передбаченої ще Березневими статтями 1654 року. Після двірцевого перевороту 1762 року на московський імператорський престол зійшла Катерина II, яка одразу спрямувала всі зусилля на посилення влади самодержавства у величезній імперії. Важливим аспектом у політиці імператриці стало «зросійщення ополячених окраїн».1764 року було ліквідовано гетьманщину, а ще через рік — полково-сотенний устрій на Слобожанщині, останнім оплотом української свободи залишалася Запорізька Січ.Царизм чекав нагоди для ліквідації козацької вольниці.Така нагода припала на 1775 рік, коли закінчилася Російсько-турецька війна (1768—1774), яку Москві допомогли виграти запорожці, і козаки стали непотрібні. На початку червня 1775 року російські війська під командуванням Текелія Петра Абрамовича, які поверталися з турецького походу, раптово оточили Січ. Козаки не чекали на такий розвиток подій, а тому на Запоріжжі тоді перебувало зовсім мало вояків. На Січі зібралася рада на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським, яка вирішила не проливати християнської
|
