Особливості соціології , як наукової дисципліни , що вивчає людське суспільство.1. Общие информационные, справочные и поисковые системы «Консультант Плюс», «Гарант»; 2. Профессиональные поисковые системы «Science Direct», «EconLit»; 3. Официальные сайты Росстата (www.gks.ru), Банка России (www.cbr.ru), Росбизнесконсалтинга (www.rbc.ru).
[1] Только для студентов заочной формы обучения Особливості соціології, як наукової дисципліни, що вивчає людське суспільство. Соціологія розвивається не ізольовано, а в постійному взаємозв'язку з іншими суспільними науками. Особливо важливо розглянути співвідношення і взаємодію соціології з соціальною філософією, історією, політологією, економічною наукою та деякими іншими суспільними науками. Перш за все необхідно порівняти соціологію й соціальну філософію. Соціологія, як і багато інших наук, вийшла з філософії. Що ж таке соціальна філософія? Соціальна філософія являє собою розділ філософії, де осмислюється якісна своєрідність суспільства в його відмінності від природи. Вона аналізує проблему сенсу й цілей існування суспільства, його походження, перспектив, спрямованості, рушійних сил і розвитку. Різниця між соціальною філософією і соціологією виявляється у методі дослідження соціального. Філософія вирішує суспільні проблеми абстрактно, керуючись певними настановами, які випливають з низки логічних роздумів. На думку «батьків-засновників» соціології, суспільне життя повинно вивчатися не абстрактно, а на основі методів емпіричної (дослідної) науки. Порівнюючи соціологію та історію, слід підкреслити, що між цими двома науками чимало спільного. І та й інша вивчають усе суспільство, а не тільки якусь одну його частину. Але між цими науками є чимало суттєвих відмінностей, які йдуть по лінії перш за все своєрідності їх характеру, природи, їх співвідношення — це співвідношення теорії та історії, теорії суспільного розвитку та його історії. Дуже важливо також визначити правильне співвідношення соціології та політики, їх тісний взаємозв'язок визначається тим, Ідо, по-перше, соціальні спільноти, соціальні організації та інститути виступають найважливішими суб'єктами й об'єктами політики; по-друге, політична діяльність являє собою одну з основних форм життєдіяльності особи і її спільностей, які безпосередньо впливають на соціальні зміни в суспільстві; по-третє, політика як дуже широке, складне й багатогранне явище проявляється у всіх сферах суспільного життя (економічна політика, соціальна політика, культурна політика і т. ін.) і багато в чому визначає розвиток суспільства в цілому. Як і політологія, усі вони, на відміну від соціології, вивчають не суспільство як цілісну соціальну систему, а ту чи іншу його частину, сферу, сторону. Так, економічна наука зосереджує свої зусилля на дослідженні матеріального виробництва, економічної діяльності людей, зміни в яких впливають на соціальні процеси. Ось чому, по-перше, соціологія не може не спиратися на економічну теорію, не взаємодіяти з нею. З іншого боку, економічні процеси, як показує життя, чим далі, тим більше залежать від впливу соціальних умов і факторів і їх використання у виробництві, розподілі, обміні й споживанні. І це також вимагає посилення взаємодії економічної і соціальної наук. Це саме можна сказати про співвідношення соціології з іншими спеціальними суспільними науками. Особливості предмета соціології та її функції визначають місце цієї науки в системі суспільних дисциплін. Органічно вписуючись у систему наукового знання, соціологія вже з моменту свого народження посіла чільне місце серед загалу інших наук. Основоположники соціології, обґрунтовуючи необхідність нової науки, підкреслювали її винятковість. М. Шаповал -перший доктор соціології в Україні - зауважував: "Наука про суспільство найтяжча з усіх наук, бо їй доводиться вивчати таке складне явище, як поведінка людини, суспільне життя та історичну долю суспільства, одночасно виясняючи причини суспільних явищ, форми цих явищ і багато іншого". Найголовніші особливості соціології як науки - Соціологія є генералізуюча наука, котра вивчає типові, родові, повторювані в часі та просторі процеси, на відміну від індивідуалізуючих наук, предметом яких є унікальні, неповторні в просторі та часі, явища. - Якщо конкретні науки вивчають одну спеціальну сферу суспільства, то соціологія вивчає цілісні суспільні структури, а також те спільне, що притаманне кожній сфері життя суспільства, але не є предметом спеціального вивчення. - Соціологія вивчає соціальні зв'язки між різними сферами життя суспільства. - Соціологія слугує методологією для інших гуманітарних дисциплін. - Подальший розвиток соціології та інших суспільних наук, починаючи із середини XX ст., зумовлює виникнення й розширення нових галузей знань: біосоціології, соціопсихології, соціоніки, соціолінгвістики, соціальної екології тощо.Система суспільних наук є системою, передусім тому, що всі її структурні елементи, маючи конкретний предмет дослідження, пов'язані між собою. Сукупність наук, які вивчають один і той же об'єкт, що поєднана між собою логічними зв'язками, спільними законами, категоріями та методами, називається міждисциплінарною матрицею. До міждисциплінарної матриці соціологічного знання належать такі науки, як філософія, історія, економіка, психологія, антропологія та ін. Специфіка ж соціології полягає в тому, що саме соціологічне знання внутрішньо глибоко диференційоване та становить функціонально пов'язану систему.Сукупність галузевих напрямків соціології, її окремих сфер і підсистем називається внутрішньодисциплінарною матрицею. До неї належать: соціологія міста, соціологія культури, соціолопя релігії, соціологія праці, соціологія сім’ї, етносоціополя та багато інших. 2. Предмет та об`єкт вивчення соціології. Об’єкт та предмет соціології, як і будь-якої науки не тотожний. Об’єктом науки є все, на що орієнтоване дослідження. Предмет науки – це окремі аспекти, властивості та відносини, які становлять об’єкт конкретного дослідження. соціологія – це наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, соціальних спільнот, відносин про механізми і принципи їх взаємодії. Об 'єктом соціології як науки є соціальна реальність, тобто реальне суспільне житгя, суспільство як цілісний організм, що його вивчають і інші науки - філософія, історія, політологія, економічна теорія, етнографія, право тощо. Предмет – відносини, що складаються між людьми, що вх у всілякі об’єднання або між групами людей. (соц відносини) Сучасна соціологія - це багатоманітність течій та наукових шкіл, які по-різному пояснюють її об`єкт і предмет. Однак більшість учених погоджуються з тим, що об`єктом соціологічного пізнання виступає вся сукупність властивостей, зв`язків і відносин, котрі носять назву соціальних. Соціальні зв`язки, соц. взаємодія, соц. відносини і спосіб їх організації є об`єктами соц. дослідження. Предметом соціології є істотні властивості, зв`язки й відношення об`єкта дослідження як цілісного соціального організму, пізнання яких необхідне для вирішення теоретичних і практичних проблем функціонування і розвитку соціальної сфери суспільства. Конт вважав, що соц. - це позитивні знання про сусп. Дюркгейм називав предметом соц. соціальні факти як форми колек-тивної дії і колективного буття, тому предмет соц. - колективне в усіх його проявах. Ковалевський розгляд. соц. як науку про рорядок і прогрес людських суспільств. Смелзер трактує соц. як наукове вчення сусп. та сусп. відносин.
3.Основні Категорії соціології Категорії соціології – загальні, універсальні поняття, якими оперує наука. Виділяють три групи категорій соціології: - загальнонаукові (соц. система, суспільство) - безпосередні соц. категорії (соц. статус, соц. стратифікація, соц. Інститути) - категорії дисциплін суміжних із соціологією (сім’я, особистість, економічна соціологія) Ключовою категорією має сенс визнати категорію “соціальне”. Соціальне як співвідношення у свідомості соціальних індивідів особистих уявлень з типами загально соціального рівня є складовою таких понять, як соц. система, соц. організація, соц. інституція, соціальна спільнота, соціальна група, соціальна норма, соціальний контроль тощо. В системі соц. категорій необхідно відокремити такі категорії, як соц. взаємодія, соц. зв’язки, соц. відносини, що визначають сутність соц. процесів. Соціальна взаємодія – це система взаємних впливів соц. індивідів, груп, спільнот для досягнення певних цілей. Соціальні зв’язки – залежності, що встановлюються між суб’єктами соціальної взаємодії. Соціальні відносини – система соц. зв’язків між суб’єктами соц. взаємодії. Таким чином, означені категорії соціологічної науки дають можливість описувати, аналізувати та систематизувати як соціальні явища статичного, так і процесуального планів. Категорії соціології відбивають суттєві сторони науки, глибинні зв’язки між ними виражають соціологічні закони, такі як закон взаємодії суспільства, соціальних спільнот, груп, закон соціальної диференціації та інтеграції, закон соціальної мобільності, закон інтернаціоналізації, закон соціалізації індивідів, закон урбанізації суспільства та інші. Дія законів має практичне втілення у вигляді тенденцій розвитку певних соціальних явищ та процесів.
5. Функції соціології Соціологія як самостійна наука виконує у суспільстві конкретні функції. Функції соціології визначають не тільки задачі, але й місце соціології в системі наук. Поділяють такі функції: - теоретично-пізнавальна (гносеологічна) – концентрація, роз’яснення, збагачення існуючого соціального знання, розробка законів і категорій на основі дослідження соціальної дійсності. Це основна функція соціології, яка дає оцінку пізнання світу з позиції інтересів особистості - описова – систематизація, опис, накопичення дослідницького матеріалу - критична – реалізовуючи її соціологи диференційовано підходять до дійсності - прогностична – науково обґрунтоване прогнозування соціальних процесів, розвитку соціальної ситуації в майбутньому - перетворювальна – містить висновки, рекомендації, пропозиції, оцінки стану соц. суб'єкта, який слугує основою для відпрацювання та прийняття рішень- інформаційна – зводиться до збирання, систематизації та накопичення інформації, яка отримана внаслідок дослідження- світоглядна – соціологія приймає активну участь у соціальному та політичному житті суспільства та своїми дослідженнями сприяє суспільному процесу 11. Основні передумови виникнення соціології як самостійної галузі наукових знань. Історію соціології, зазвичай, розподіляють на три великі етапи: протосоціологічний, академічний і новітній. Перший етап - протосоціологічний -триває, починаючи з часів Стародавнього світу до середини XIX ст. (фактично до виникнення соціології як науки). Як уже згадувалося, виникнення соціології- не одномоментний акт, а тривалий процес накопичення знань про суспільство, котрий нараховує тисячі років. Імена-символи, тобто найбільш знані представники цього етапу: Платон, Аристотель, А. Августин, Т. Аквін-ський, Г. Гроцій, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локк, Т. Гоббс, І. Кант, Г. Гегель, Ш. Фур'є, К. Сен-Сімон та ін. Ці мислителі ввели в широкий обіг ключові поняття, котрі потім використовуватимуться в соціологічній науці. Це, зокрема, - суспільство, соціальна реальність, природний стан, соціальний рух, соціальний детермінізм, соціальний закон, прогрес, регрес, циклічний і маятниковий розвиток тощо.У Новий час, який був найбільш плідним на висунення та формування різноманітних концепцій, що пояснювали суспільне життя, активно розробляються: ідея природних прав Другий етап - академічний,котрий починається із середини XIX ст. і представлений плеядою відомих учених, таких, як: О. Конт, Г. Спенсер, К. Маркс, Е. Дюркгейм та ін. У цей період нова наука набуває своєї назви - соціологія. Зусиллями цих мислителів у загальних рисах був окреслений предмет соціології, сформульовано її закони, пояснено фундаментальні категорії соціології. Особлива увага вчених зосереджувалася на аналізі понять: соціальний організм, соціальна система, соціальна статика, соціальна динаміка, позитивна наука, індустріальне суспільство, еволюція, природний добір, органі-цизм, механічна й органічна солідарність, суспільна гармонія, аномія, суспільно-економічна формація, базис і надбудова, соціальна революція, матеріалістичне розуміння історії тощо. Третій етап - новітній. Він починається з перших десятиліть XX ст. і триває дотепер. Імена-символи цього етапу: М. Вебер, П. Сорокін, Т. Парсонс, Р. Мертон, Дж. Мід, Р. Парк, Ф. Знанецький, Е. Гіденс, А. Турен, Ю. Хабермас, Т. Лукман, Н. Луман та ін. Саме в цей період стрімко розвиваються немарксистські концепції суспільного розвитку, зокрема, М. Вебера, П. Со-рокіна. М. Вебер, на відміну від К. Маркса, обґрунтовує думку про зумовленість капіталізму не суто економічними чинниками, а й культурними, релігійними, організаційними. На цей період припадає розквіт "малих соціологій" - соціологій середнього рівня: соціології міста, соціології індустріального суспільства, соціології культури, соціології політики, соціології конфліктів, соціології девіацій, соціології адаптацій, соціології інтимності, тендерної соціології, соціології книги та читання й багатьох інших. Бурхливого розвитку набуває прикладна соціологія. Удосконалюється методика й техніка конкретних соціологічних досліджень. З'являються та швидко поширюються ефективні методики здійснення емпіричних досліджень. Набувають ваги проведення моніторингових досліджень. Започатковуються ґрунтовні електоральні дослідження. Соціологія сприяє розвиткові менеджменту та маркетингу, вивчається громадська думка, досліджуються нові тенденції в міждержавних відносинах за умов глобалізму.
14.Визначення суспільства і його ознаки. Суспільство — це відносно стійка система соціальних зв’язків і відносин, що склалися між людьми в процесі історичного розвитку їх спільної життєдіяльності, спрямованої на відтворення умов для існування та задоволення життєвих потреб. Цілісність суспільства тримається завдяки дії звичаїв, традицій, законів тощо. Культурна антропологія трактує суспільство, як сукупність груп індивідів, що вирізняються особливою культурою (системою цінностей, традицій, звичаїв тощо) і існує незалежно від інших груп, тобто не є підгрупою. Суспільству притаманна низка ознак, які відрізняють його від інших груп: - спільна територія, яка становить основу соціального простору, що в ньому проживають, взаємодіють, формують і розвивають між собою взаємозв’язки члени суспільства. Зазвичай вона збігається з державними кордонами; - загальноприйнята система норм і цінностей, система культури, що є основою зв’язків між людьми. Завдяки цьому суспільство має велику інтегруючу силу. Воно соціалізує кожну людину, кожне покоління людей, підпорядковуючи їхню поведінку чинним нормам і включаючи її до загальної системи зв’язків; - здатність підтримувати й постійно відновлювати високу інтенсивність внутрішніх взаємозв’язків, забезпечувати стійкість соціальних утворень. Е. Дюркгейм уважав, що основою стійкості та єдності суспільства є колективна свідомість, наявність спільної волі, які можуть стримати розвиток згубної сили людського егоїзму. Стійкість суспільства, на думку Р. Мертона, зберігається завдяки наявності фундаментальних цінностей, які засвоюються спільнотою індивідів, а на думку Е. Шилза, — завдяки владі, що забезпечує контроль над усією територією і нав’язує відповідну систему цінностей; - автономність, саморегуляція, саморозвиток, що забезпечуються тими інститутами й організаціями та на підставі тих норм, принципів, традицій і цінностей, які виникають у самому суспільстві. Суспільство здатне без втручання зовнішніх сил створювати для людей такі форми організації та умови їх життя, які необхідні для задоволення їхніх потреб, їхнього самоствердження й самореалізації. Такі суттєві ознаки і характеристики суспільства, що на них указують провідні вчені і дають змогу трактувати його як соціальну систему, як цілісність, що має якості, котрих немає у жодної з її складових. Соціологічне вивчення суспільства як соціальної системи розпочинається з виявлення його складових і принципів дії механізму, котрий їх пов’язує і забезпечує системну цілісність.
17.Визначіть основну сутність понять:соціальна спільність, соціальна група, соціальний інститут,соціальна організація, особистість. Поняття "особистість" дуже багатогранне, воно відтворює зв'язок з життєдіяльністю та соціальною сутністю людини, а також індивідуальне відображення соціально значущих рис, сукупності соціальних відносин. Особистість - це стійка система соціально значущих рис і властивостей людини, котра реалізується в процесі соціальних зв'язків через активну предметну діяльність та спілкування. Особистість є об'єктом і суб'єктом соціальних відносин. Соціальний інститут – це стала форма організацій спільної діяльності людей; механізм, що забезпечує соц. порядок, стабільність сусп. Взаємозв’язки та взаємодії елементів соц. стр-ри організовуються та регулюються соц. інститутами. Функції: регулятивна (закр і відтвор сусп відносин у певній галузі), інтегр (згурт сусп), транслюючи (передача досвіду), комунік (розповс інф) Існують різні класифікації. Ян Щепанський виділив 5 типів: Економічні (вир-во, розподіл, обмін, споживання товарів та послуг) – ринок, банк Політичні (встановлення, підтримка та виконання влади ф поділу влади) – держава, суд, армія, політичні партії освіти (предача знань та цінностей) Релігійні (підтримка консенсусу та злагоди в сусп) сім’ї (регул процес біол. Відтвор населення, а також засвоєння культури в проц соціалізації) 19. Соціальна структура суспільства та основні елементи соціальної структури суспільства Передумовою структурованості суспільства є природа, котра поділила людей за віком, статтю, расою. Окрім того, у процесі життєдіяльності люди залучаються до спілкування, створюють розгалужену систему взаємодій. Ця сукупність зв'язків і утворює соціальну структуру. Соціальна структура - це сукупність взаємопов'язаних упорядкованих соціальних спільнот груп, а також відносин між ними. Соціальна структура формується за різними ознаками: класовими, національними, статевими, віковими, професійними та ін. Основні різновиди соціальної структури:• соціально-класова структура - сукупність суспільних класів, їхні зв'язки та відносини (класи, соціальні верстви, соціальні групи);• соціально-професійна структура (виробничі й інші колективи та організації);• соціально-територіальна структура (міське та сільське населення, поселенські спільноти тощо);• соціально-демографічна структура (сім'я, вікові та статеві спільноти);• соціально-етнічна структура (етноси, нації, етнічні групи). Суспільство складається з різних соціальних спільнот, груп, які: - посідають різні місця в системі соціальної нерівності, в диференціації населення суспільства за такими показниками, як влада, власність, прибуток та ін.; -пов'язані між собою політичними, культурними й економічними відносинами, а також є суб'єктами функціонування соціальних інститутів. Соціальні спільноти - це об'єднання людей, що виникають і формуються на основі:- культурно-історичної самобутності (народи, нації);- родинних зв'язків і схожості стадій життя (сімейні, статево-вікові тощо).Соціальні спільноти також розрізняються за професійно-кваліфікаційними та територіально-регіональними ознаками. Історичними детермінантами формування соціальних спільнот були:• умови соціальної реальності, що зумовили об'єднання людей;• загальні інтереси значної частини індивідів;• розвиток державності та форми організації людей у різноманітних соціальних інститутах;• спільна територія, що зумовлює міжособистісні (прямі й опосередковані) контакти. Соціальні спільноти як ціле характеризуються такими показниками:• умови життєдіяльності, опосередковані політичними, економічними та соціальними особливостями;• спільні інтереси індивідів, які взаємодіють між собою;• ставлення до конкретних соціальних інститутів і цінностей;• соціально-професійні характеристики індивідів, об'єднаних у спільноту;• належність до територіальних утворень. Одні спільноти складаються об'єктивно, незалежно від волі та бажання людей (класи, верстви, нації), інші ж створюються свідомо й цілеспрямовано (політичні організації, громадські організації, партії та ін.). Між окремими компонентами соціально структурованого суспільства існують необхідні взаємозв'язки, тобто соціальні відносини. Соціальні відносини органічно пов'язують соціальні спільноти в соціальну структуру як її механізм, а соціальна структура є формою, що організовує їх у певну цілісність. Соціальні відносини інтегрують соціальні спільноти в цілісну соціальну систему, котра самоорганізується та має складний ієрархічний характер. Процеси диференціації, що відбуваються в суспільстві, є результатом розподілу економічної, політичної та культурної структур, розподілу і спеціалізації праці, ставлення до власності тощо.Кожну соціальну спільноту характеризують такі соціально-психологічні показники:• рівень згуртованості соціальної спільноти• характер взаємодії між індивідами.
21.Поясніть зміст соціальної стратифікації, розкрийте сутність основних стратифікаційних моделей сучасного суспільства. Сучасне суспільство характеризується наявністю груп, які розпоряджаються значно більшими ресурсами багатства та влади, ніж інші групи. Наявну в суспільстві (спільнотах і групах) нерівність між індивідами й об'єднаннями індивідів, яка виявляється в неоднаковому доступі до соціальних благ і ресурсів та володінні ними, називають соціальною стратифікацією. Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, що існує в певному суспільстві в певний історичний період. Вона є стійкою, регулюється та підтримується інституцій-ними механізмами, постійно відтворюється й модифікується.Соціальна стратифікація має такі особливості: • стратифікація - це рангове розшарування населення, коли вищі верстви перебувають у більш привілейованому становищі порівняно з нижчими; • кількість вищих верств значно менша, аніж нижчих. Стратифікація має такі основні виміри (критерії): • прибуток, власність; • освіта; • влада; • престиж. Перші три критерії стратифікації- прибуток, освіта, влада-мають об'єктивні одиниці виміру (гроші, роки, люди). Престиж є суб'єктивним показником, який відтворює рівень поваги до якої-небудь професії, посади, до виду діяльності в суспільній думці. Цітирим Сорокін вважав, що стратифікація в суспільстві має три основні види: • економічна - за рівнем прибутку, де багатство й бідність -полюси, між якими розташовані та котрими відмежовані одна від одної різні верстви; • політична - означає поділ населення на правлячу меншість і підпорядковану більшість; • професійна - за ієрархічною будовою шкали професій залежно від важливості їхніх функцій у житті суспільства. З огляду на це, Т. Парсонс пов'язує конфігурацію соціальної системи з панівною в суспільстві системою цінностей. Ієрархія соціальних верств визначається сформованими уявленнями про значущість кожної з них, виходячи з чинної на певний період ціннісної системи. При цьому розподіл людей на соціальні верстви відбувається за такими критеріями: - якісні характеристики членів суспільства, що визначаються генетичними рисами та приписаними статусами (походженням, здібностями та ін.); - рольовий набір, який людина виконує в суспільстві (посада, рівень професіоналізму тощо); - володіння матеріальними та духовними цінностями. Кожне суспільство має власну організацію соціальної нерівності. Незважаючи на соціокультурні особливості кожної країни, можна виділити чотири історичні форми стратифікації: • рабство - форма соціальних відносин, за якої одна людина має власність, а нижча верства позбавлена всіх прав; • касти- суворий ієрархічний розподіл суспільства, в якому між різними верствами існують бар'єри, котрі неможливо подолати (неможливість перейти з однієї касти в іншу, приналежність до якої визначено з народження, неможливість одружитися з представником іншої касти); • стани — групи людей, нерівність між якими визначалася звичаями та юридичними нормами. Належність до станів передавалась у спадок, але не виключала можливості переходу з одного стану до іншого; • класи - організація соціальної нерівності, за якої відсутні чіткі межі між різними групами. Перші три типи характерні для закритого суспільства, де існує суворо закріплена система стратифікації та перехід із однієї страти в іншу майже неможливий. Останній тип характеризує відкрите суспільство, де відбуваються вільні переходи з однієї верстви до іншої. Історія свідчить, що рівність у світі не зростає, однак підвищення рівня життя загалом перетворює нерівність на припустиму та легітимну.
22. Розкрийте значення категорії «соціальна мобільність» та її роль у динаміці соціальної структури сучасного суспільства. Розглядаючи соціальну стратифікацію, слід аналізувати не тільки групи та місця, які вони посідають у системі суспільної ієрархії, а й конкретного індивіда, котрий також змінює свої позиції. Під соціальною мобільністю розуміють рух індивідів між різними соціальними позиціями, тобто перехід від однієї групи до іншої. Класиком теорії соціальної мобільності вважають російсько-американського вченого П. Сорокіна, котрий запровадив відповідний термін у науковий обіг. Найвідоміші дослідники цієї проблеми - американці Б. Барбер, Л. Уорнер, а також авторитетний соціолог сучасності - англієць Д. Голдторп. Останній створив методики дослідження мобільності, вивчаючи англійське суспільство* У сучасній науці розрізняють два види соціальної мобільності:• горизонтальна - передбачає перехід індивідів з однієї соціальної групи до іншої без зміни соціального статусу;• вертикальна — передбачає перехід індивіда з однієї групи до іншої зі зміною соціального статусу.У свою чергу, вертикальна мобільність може бути висхідною, коли індивід збільшує свої доходи, підвищує освіту, здобуває владу, визнання, престиж, статус, отже, здійснює соціальний підйом і є мобільним угору, та спадною, коли індивід втрачає у власності, владі, визнанні, статусі, здійснює соціальний спуск, зазнає деградації та є мобільним донизу. Вертикальна мобільність може бути як індивідуальною, що стосується окремого індивіда, так і колективною, що характерна для цілої групи.Також виокремлюють внутрішньогенераційну мобільність (інтрагенераційну) та міжгенераційну (інтергенераційну). Внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна) - це висхідна чи спадна мобільність окремої людини протягом її життя. Інколи цей вид соціальної мобільності ще називають кар'єрою, котру визначають як зміну соціального статусу індивіда протягом власного життя. Міжгенераціша мобільність (інтергенераційна) - це рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями. Вивчаючи цей тип мобільності, можна з'ясувати, як змінилися соціальні позиції поколінь дітей порівняно з поколіннями батьків.Досліджуючи мобільність, соціологи оперують ще низкою понять. Об'єктивні знання про соціальну мобільність свідчать про реальні переміщення в суспільстві, про рівень демократичності, відкритості та стабільності цього суспільства.
23. Соціально-класова структура сучасного українського суспільства. Соціальна структура сучасного українського суспільства залежить від спрямування сутності соціальних трансформацій, суть яких — у зміні функціональних зв'язків у суспільстві. Її основу становлять: 1. Зміна суспільної форми всіх основних соціальних інститутів — економічних, політичних (передусім інститутів власності), культурних, освітніх; глибокий суспільний переворот і реформування тих соціальних засад і регуляторів, що формують соціальну структуру (вона стала менш жорсткою, рухливішою). 2. Трансформація соціальної природи основних компонентів соціальної структури — класів, груп і спільнот; відновлення їх як суб'єктів власності й влади; поява економічних класів, верств і страт з відповідною системою соціальних конфліктів і суперечностей. 3. Ослаблення існуючих у суспільстві стратифікаційних обмежень. Поява нових каналів підвищення статусів, посилення горизонтальної та вертикальної мобільності українців. 4. Активізація процесів маргіналізації. відповідної субкультури без входження до іншої. Це процес зміни суб'єктом одного соціально-економічного статусу на інший. В українському суспільстві на рубежі XX—XXI ст. вона характеризується переходом переважно в нижчі верстви населення (феномен «нових бідних», соціальні групи військовослужбовців, інтелігенції). 5. Зміна порівняльної ролі компонентів соціального статусу. Якщо в стратифікації радянського суспільства домінував адміністративно-посадовий критерій, пов'язаний з місцем у системі влади та управління, то в нинішньому вирішальним є критерій власності й доходів. Раніше політичний статус визначав матеріальне становище, тепер величина капіталу визначає політичну вагу. 6. Підвищення соціального престижу освіти і кваліфікації, посилення ролі культурного фактора у формуванні високостатусних груп. Зумовлено це становленням ринку праці. Але це стосується спеціальностей, які користуються попитом на ринку, насамперед — економічної, юридичної та управлінської. 7. Зміна якісних і кількісних параметрів соціальної структури. Відомо, що чим прогресивніша статево-вікова структура, тим більшими можливостями розвитку вона наділена, тим стійкіший соціальний потенціал населення. 8. Поглиблення соціальної поляризації суспільства. Майновий чинник є стрижнем трансформацій. Економічний статус і спосіб життя еліт, вищої верстви різко зросли, а у більшості населення — різко знизилися. Розширилися межі зубожіння і бідності, виокремилося соціальне «дно» — жебраки, безпритульні, декласовані елементи. Структура українського суспільства, зазнавши помітних змін порівняно з радянським часом, досі зберігає багато його рис. Для її істотної трансформації необхідне системне перетворення інститутів власності й влади, що триватиме багато років. Стратифікація суспільства буде й надалі втрачати стабільність і однозначність. Межі між групами і верствами стануть прозорішими, виникне безліч маргінальних груп з невизначеним чи суперечливим статусом. На перший погляд, ця тенденція нагадує розмивання соціально-класової структури в сучасних західних суспільствах, але, на думку дослідників, ця подібність формальна. Позаяк поява відносно однорідних «суспільств середнього класу» характерна для постіндустріалізму, а пострадянські країни не тільки не переросли індустріальної стадії, а й переживають найважчу соціальну кризу, яка відкинула їх економіку далеко назад. За цих умов соціально-класові розбіжності стають особливо значущими.
24.Соціалізація особистості та її сутність. Поширеною є думка, згідно з якою структура особистості -це єдність чотирьох підструктур: 1) біологічно зумовленої підструктури (темпераменту, статевих, вікових властивостей психіки тощо);2) психологічної підструктури (індивідуальних психологічних особливостей - пам'яті, емоцій, відчуттів, уявлень, почуттів, волі, інтелекту та ін.);3) підструктури соціального досвіду (набутих емпіричних і теоретичних знань, навичок, умінь, звичок, традицій, норм тощо);4) підструктури спрямованості особистості (бажань, цілей, ідеалів, мотивів, потреб, прагнень, ціннісних орієнтацій та ін.).Увага соціологів здебільшого зосереджується на аналізі третьої та четвертої підструктур, що загалом зумовлено специфікою предмета соціології як науки.Найбільш знаною та широко вживаною в соціології є тричленна структура особистості,що виділяє такі складники: соціальний статус, соціальну роль і спрямованість особистості. Соціальний статус - це певне місце, позиція людини в суспільній ієрархії групи чи суспільства загалом. Статуси можуть бути приписані або вроджені (не контрольовані власною волею людини) та набуті чи досягнуті (здобуті в результаті власного вибору і власних зусиль та контрольовані волею людини). Соціальна роль - динамічна характеристика статусу, що проявляється в шаблонній, очікуваній поведінці, заданій певним статусом. Спрямованість особи — це особливе ставлення людини до дійсності й до самої себе, котра проявляється в цінностях, мотивах, потребах, установках, прагненнях, переконаннях та ідеалах. Вона виявляється в соціальній поведінці особистості.
28.В чому полягає сутність поняття “людина ”, “індивід”, “особистість”їх співвідношення. Специфіка соц підходу до вивч особистості полягає в тому, що аналізуються суто соц х-ки людини (крім біо, псих). Людина істота біо-психо-соц. Поняття людина вказує на явкчсну відмінність людей від твоарин і служить лдя х-ки всезаг якостей. Людина перебуває на найвищому щаблі в ієрархії всіх живих організмів є суб’єктом суспільної і історичної діяльності. Головною характеристикою людини є її свідома, цілеспрямована діяльність. Індивід-(від individuum- неподільний)- це людина, що розглядається як окремий представник людського роду. особливе, специфічне, неповторне, що вирізняє індивіда від інших, - це індивідуальність (якості набуті й успадк) Особистість служить для х-ки соц в людині. Слово це пох від лат персона, що означ маску в театрі для ств образу. Пізніше особистість асоціювалась з громадянським станом людини, а зараз розуміється як сукупність соц ролей, що визнач соц статусом. Особистість – соціаліз індивід, який у своїй поведінці і свідомості відображає особливості соц орг-ї конкретного сусп. Гол спільністю цих понять є те, що вони х-зують кожну конкретну людину з властивими їй якостями, характеристиками, зв’язками. Різниця: Людина народжується як біо істота, а особистістю стає в результаті засвоєння певних знань, соц і культурних норм та цінностей того сусп, до якого вона належить, тобто в процесі своєї соціалізації. Соціальний статус - це певне місце і роль особи в соціальній ієрархії, зумовлені її походженням, рівнем освіти, професією, здібностями, віком, статтю, сімейним станом тощо. Особистість має соціальний статус. Аналіз показує, що соціальний і особистий статус особи грунтований, безумовно, на природних основах і показниках, без яких не існує жодна людина, але кожна людина своєю свідомою, творчою і діяльністю досягає, утверджує, підносить і удосконалює свій соціальний і особистий статус. Отже, головна характеристика особи – її діяльність (взаємодія), основним генератором якої є мотиви. Мотиви - це конкретна внутрішня спонука до дії, яка безпосередньо ситуаційно визначає поведінку людей. 29. Соціальний конфлікт та його сутність та види. Соціальний конфлікт (лат. conflictus — сутичка) — зіткнення двох або більше сил, спрямованих на забезпечення своїх інтересів в умовах протидії. Це вища стадія розвитку суперечностей у системі відносин людей, соціальних груп, соціальних інститутів суспільства, яка характеризується максимальним посиленням суперечливих тенденцій та інтересів їх поведінки. Виділяють такі стадії соціального кон
|
