Введение. Карти флеш–пам’яті призначено для зберігання різноманітної інформації, зокрема тексту, зображень і музики
Карти флеш–пам’яті призначено для зберігання різноманітної інформації, зокрема тексту, зображень і музики. Інформацію на картах пам’яті можна стирати та використовувати їх знову. У багатьох цифрових камерах зображення та відео зберігаються на картах пам’яті CompactFlash або Secure Digital (SD). Рисунок 4- Карти пам’яті Можна використовувати USB–кабель для переміщення зображень із камери на комп’ютер або скористатися пристроєм читання карт пам’яті. Рисунок 5- Пристрій читання карт пам’яті Якщо карту пам’яті вставити в сумісний пристрій читання карт, підключений до комп’ютера, з неї можна копіювати зображення на комп'ютер, не підключаючи камери. Так можна уникнути підключення кабелів, інсталяції додаткового програмного забезпечення та розряджання батареї камери. Деякі комп’ютери та ноутбуки оснащено вбудованими пристроями читання карт пам’яті. Існують також пристрої читання карт, які підключаються до USB–порту комп’ютера. Щоб отримати додаткові відомості, див. Як перенести зображення з камери на комп’ютер? і Робота з цифровими зображеннями.
Висновки: Для зберігання програм і даних в персональних комп'ютерах використовують різного роду накопичувачі, загальна ємність яких, як правило, в сотні разів перевершує ємність оперативної пам'яті. По відношенню до комп'ютера накопичувачі можуть бути зовнішніми і внутрішніми (вбудованими). Зовнішні накопичувачі мають власний корпус і джерело живлення, що заощаджує простір усередині корпусу комп'ютера і зменшує навантаження на його блок живлення. Внутрішні накопичувачі кріпляться в спеціальних монтажних відсіках, що дозволяє створювати компактні системи, які поєднують в системному блоці всі необхідні пристрої. Сам накопичувач можна розглядати як сукупність носія і приводу.
Список використаної літератури: 1) http://bukvar.su/ 2) http://bibliofond.ru/ 3) http://ukrefs.com.ua/ 4)http://windows.microsoft.com/
Введение Электронные помощники, созданные для облегчения жизни автолюбителя, все множатся и множатся и в количественном, и в качественном отношении. Электроника при массовом производстве – вещь недорогая, поэтому автомобиль все больше и больше обрастает подобными системами. В бюджетных версиях они призваны несколько нивелировать посредственную управляемость вследствие дешевизны общей конструкции, в дорогих машинах их предназначение – помочь справиться водителю с возможностями, которые дарит прогрессивное устройство шасси и избыточно мощный двигатель. Самая совершенная система на сегодняшний день это, безусловно, ESP – Еlektronischen Stabilities Program. Именно так, по-немецки, поскольку впервые данное устройство было разработано фирмой Bosch. Неплохо бы всем производителям называть одинаковые вещи одинаковыми именами, а то путаница получается. Хорошо профессионалам, а что делать любителям, когда одна и та же система имеет с десяток разных названий: VDC, ESC, VSC, DSC и т.д. В принципе, суть не меняется, и это уже хорошо. Хотя, надо заметить, не всегда подобные системы работают без нареканий, особенно у молодых автопроизводителей. Поэтому цель моей работы сводится к тому, чтобы разобраться, что же такое ESP и как она помогает или мешает водителю в аварийных ситуациях.
|