Право приватної власності

Економіка – це наука управління господарством, суспільними господарськими системами різних розмірів (від домогосподарства до загальнолюдського глобального господарства планети Земля), різних видів (натуральне і грошове) і різних епох. Економіка вивчає ефективне використання обмежених ресурсів, розглядає питання організації та управління виробництва, розподілу, обміну, збуту й споживання товарів та послуг. Економіка проявляє себе у суспільному житті не тільки через бізнес, фінанси, державні інститути, але й у злочинності, освіті, релігії та інших соціальних сферах.

Термін походить від давньогрецького слова οἰκονομία (ойкономія, “управління домогосподарством”) від οἶκος (ойкос, “дім”) + νόμος (номос, “звичай” чи “право”). Найпопулярніша книга з господарювання в часи Київської Русі це Домострой.

Економічні права – можливості (свободи) людини і громадянина розпоряджатися предметами споживання і основними чинниками господарської діяльності: власністю і працею, проявляти підприємливість та ініціативу в реалізації своїх здібностей і придбанні засобів для існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ.

Економічні права належать до прав другого покоління. У соціалістичній концепції прав людини вони були домінуючими, а західна політико-правова думка завжди протиставляла їх громадським та політичним правам. Саме ці права вважалися західними правознавцями абсолютними, невід’ємними, і такими, що повинні беззаперечно визнаватися і виконуватися державою.

При цьому, ступінь дотримання соціально-економічних прав знаходиться в залежності від стану економіки кожної конкретної країни. Тому західна доктрина вважає, що і конституційно-правовий механізм їх закріплення та регулювання має бути максимально гнучким. У Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права визначається, що ці права повинні забезпечуватися поступово та в максимальних межах наявних ресурсів держави.

Поняття економічних прав та свобод людини і громадянина в Україні визначено як можливості володіти, користуватися та розпоряджатися економічними благами, а також набувати та захищати їх у порядку, межах, формах у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно, основними економічними правами є:

- право на приватну власність;

- право на підприємницьку діяльність;

- право на працю;

- право на страйк;

- право на відпочинок.

До середини XX ст. право на приватну власність, підприємницьку діяльність і вільне розпорядження робочою силою розглядали як фундаментальні, основоположні права особи та поєднували їх з правами особистими (громадянськими). У сучасних конституціях та інших нормативно-правових актах ці права частіше називають економічними і виділяють у відносно самостійну групу, яка є одного порядку з правами громадянськими (особистими), політичними.

Обов’язок держав у сфері захисту економічних прав полягає в тому, щоб здійснювати прогресивні економічні та соціальні реформи, забезпечувати участь громадян в економічних процесах та надавати всім рівні можливості при здійсненні цих прав. Що зазвичай реалізується у вигляді концепції соціальної держави, центром якої є принцип відповідальності держави за забезпечення прожиткового мінімуму громадян.

В цивілізованих країнах світу “системи захисту й забезпечення” охоплюють практично все населення і передбачають майже усі існуючі ризики. Але кожній державі притаманні, наприклад, свої особливості формування ринку праці, зумовлені ресурсними, географічними, економічними, політичними та іншими причинами. В Україні, в свою чергу, тривалий час існувала монополія державної власності, жорстка регламентація розмірів заробітної плати, наявність інституту прописки, що призвело до деформації ринку праці.

Тривалий час основні економічні права та свободи людини і громадянина як у радянській, так і в сучасній науковій літературі розглядалися в значній мірі як складова соціально-економічних прав. Це обумовлювалось, поряд з іншими факторами, відсутністю фундаментальної теорії основних економічних прав та свобод людини і громадянина. У Конституції України 1996 р. набуло більшого посилення гарантування основних громадянських і політичних прав та свобод особи і звуження гарантій соціально-економічних і культурних (духовних) прав та свобод людини і громадянина.

Це зумовлено, з одного боку, відходом від патерналістської функції держави, а з іншого – розумінням, що держава, не в змозі в повному обсязі гарантувати права людини в соціально-економічній сфері. В економічних правах розкривається важлива грань соціальної правової держави. Держава не може і не повинна роздавати всім громадянам матеріальні, соціальні і духовні блага, але має забезпечити їм можливість захищати своє право на гідне життя.

У Конституції основи економічного ладу закріплюються, але вони закріплюються не так, як в колишній конституції шляхом закріплення авторитету державної форми власності. Основи економічного ладу визначаються і закріплюються через перелік основних економічних прав, перш за все, свободу підприємництва, і свободу приватної власності.

Відповідно до Конституції України громадянин має повний комплекс економічних соціальних та культурних прав та свобод і гарантій їх реалізації. Необхідно сказати, що законодавство, яке спрямоване на реалізацію відповідних положень Конституції стосовно економічних прав громадянина, перебуває на даний час на стадії становлення. А гарантування практичної реалізації прав і свобод людини на теренах України ще перебуває на досить низькому – не лише правовому, але й загальнокультурному, світоглядному рівні.

Тобто воно визначено чинним законодавством, але не всі положення його виконуються у відповідності до закону в зв’язку з тим, що деякі норми чинного законодавства, ще не повністю пристосовано до стану в якому перебуває наша держава. До цих прав можна віднести право на житло, право на достатній життєвий рівень, на охорону здоров’я та на соціальний захист.

Наприклад, право на достатній життєвий рівень, визначає певний рівень грошових виплат, які б задовольняли мінімальні потреби громадян. Але на даний час такі суми настільки низькі, що на громадяни не в змозі задовольнити свої потреби навіть на половину. До речі, за порушення даного права законодавством України не передбачається і юридична відповідальність. Тобто такі обставини сприяють активному порушенню цього права.

Сьогодні, за статистикою українці більше половини своїх доходів витрачають на харчування, причому останнім часом ситуація тільки погіршується. Згідно офіційним даним, у 2009-у середньостатистичний українець витрачав на продукти харчування і безалкогольні напої 50,4% доходів, то в 2010 році цей показник виріс до 51,5%.

На придбання одягу йде кожна 18-а зароблена гривня, купівлю алкогольно-тютюнової продукції – кожна 30-а, а поїздки на транспорті – кожна 25-а. Кожна 11-а гривня (9%) йде у середньостатистичного українця на оплату житлово-комунальних послуг, і найближчим часом ця сума має всі шанси збільшитися – згідно проекту меморандуму між Україною і МВФ, цього року газ подорожчає на 30%, а комунальні тарифи - на 62%.

Згідно даних Держкомстату, середньомісячні сукупні витрати однієї сім’ї минулого року склали 3308 грн. в місяць (для міських сімей - 3440 грн., для сільських - 3012 грн.). Розподіл доходів серед співвітчизників є більш ніж нерівномірним, зокрема, 20% найзабезпеченіших громадян одержали 37% загальних доходів. Доходи нижче за прожитковий мінімум (з 1 січня 2011 року - 894 грн.) мають більше 20% населення, а 0,3% українських сімей живуть менш ніж на 1,25 долари в день.

Ще один яскравий доказ того, що чинне законодавство не є достатньо врегульоване свідчить те, як виконується право на охорону здоров’я. Охорона здоров’я в Україні вважається безкоштовною, але фактично за переважну більшість послуг громадяни зобов’язані платити самостійно. Тобто держава повинна детально врегулювати виконання даних прав, щоб не виникало певних неузгоджень.

За своєю функцією держава мусить не тільки сприяти розвитку економіки, а й боротися з економічними злочинами. Нині українські реалії такі, що нерідко від цієї боротьби страждають законослухняні і успішні фірми та підприємці.

Отже, Україна, фактично стоїть перед потребою формування держави з таким рівнем економічного розвитку, який би дав змогу забезпечити населенню принаймні прожитковий мінімум.

Основною умовою державної політики є відповідальність уряду за добробут і дотримання соціальних прав громадян. Ця відповідальність не може бути перекладена на індивіда, приватне підприємство або громаду. Держава захищає людей від бідності шляхом допомоги у зв’язку з безробіттям, виплат сім’ї, грошових компенсацій, пенсій за старістю, забезпечуючи повноцінну охорону здоров’я, безоплатну освіту, громадське житло. Соціальна підтримка в цьому випадку здійснюється як державне втручання в життя людей на національному й місцевому рівнях через програми соціального забезпечення, освіти, охорони здоров’я… Фінансування цієї системи здійснюється за рахунок перерозподілу доходів через страхування та податкову політику.

Але найсерйознішим конфліктом між державою і суспільством є конфлікт у сфері оподаткування. Якщо в людини, якщо у юридичної особи з одержуваного ним, так званого чистого або вільного доходу, вилучають більш 40%, втрачається всякий стимул займатися будь б то не було діяльністю. Це розраховано і підраховано у всіх країнах світу і доведено багаторічним досвідом спостережень. У нашій країні, чи будемо ми говорити про індивідуальних підприємців, чи про так званий держсектор, відсоток вилучення чистого доходу становить 60%. А події останніх кількох місяців тільки підтверджують первинність цього конфлікту.

Проблема економічних прав носить, звичайно, надзвичайно важливий характер. Якщо держава претендує на те, щоб називатися правовою, воно повинне виходити з того, що економічні права – це природні права, і настільки ж природним має бути дотримання цих економічних прав. Це не так легко для держави. Особливо це стає важко, коли економічне становище погіршується, коли економіка знаходиться в кризі, і у держави з’являються спокуси всіляко ці права обмежити. Що зараз спостерігається дуже часто: кожен виступ, кожен новий прем’єр, які до недавнього часу змінювались дуже часто, представляють ідеологію «посилення впливу держави, посилення ролі держави в сфері економіки».

У зв’язку з цим показово, що питання економічних прав в Україні опинилось в полі зору донорських організацій. Зокрема, Програма «Верховенство права» Міжнародного фонду «Відродження» оголосила конкурс «Захист економічних прав», мета якого полягає у сприянні реалізації громадських ініціатив, спрямованих на підтримку та захист основних економічних прав з визначенням наступних пріоритетів:

- повага до права власності;

- аналіз перешкод у користуванні об’єктами державної та комунальної власності місцевими громадами;

- забезпечення права на працю;

- моніторинг порушень права на участь у діяльності професійних спілок і реалізації права на страйк;

- моніторинг реалізації права на підприємницьку діяльність;

- оцінка впливу нових законодавчих ініціатив у сфері регулювання підприємницької діяльності, сприяння відстоюванню свободи підприємництва.

Таким чином, спочатку в Україні необхідно створити високоефективну економічну систему з конкурентноздатною продукцією, високим рівнем ціни праці, ефективними регуляторами цін та інфляції. І цей крок вже сам по собі вирішить велику частину соціальних проблем через ліквідацію певної частки безробіття, підвищення пенсійного забезпечення, стабілізацію цін та реальних доходів громадян, зростання надходжень бюджетів всіх рівнів, а отже вирішить багато з нагальних проблем соціальних проблем.

Підсумовуючи, слід наголосити, що в Україні тільки судам належить вирішальна роль у затвердженні пріоритету прав і свобод особи, їх захисті та відновленні. Необхідною умовою ефективності судового захисту прав і свобод людини є незалежність судів від виконавчої та законодавчої влади.

Та разом з тим, у рейтингу, складеному газетою The Wall Street Journal, Україна посідає 22 сходинку серед 85 країн, в яких можливі спалахи революційних настроїв. Індекс України склав 68,2 (максимум - 100). Рейтинг країн, де можливі протести, складений на основі трьох критеріїв – соціальна несправедливість, схильність до революцій та те, яку частку складають витрати на їжу у структурі загальних витрат в родині.
Джерела

1. Анисимов П. В. Права человека и правозащитное регулирование: проблемы теории и практики / Анисимов П. В. – Волгоград: ВА МВД России, 2004. – 252 с.

2. Басин Ю. Г. Основы гражданского законодательства о защите субъективных гражданских прав: Проблемы применения Основ гражданского законодательства и Основ гражданского судопроизводства СССР и союзных республик / Басин Ю. Г. – Саратов: 1971. – С. 33–37.

3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року / Офіційний вісник України. – 2006. – № 32. – Ст. 2371.

4. Конституція України. Від 28.06.2006 р. / Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

5. Кушніренко О. Г. Права і свободи людини та громадянина: Навч. посібн. / Кушніренко О. Г., Слінько Т. М. – Х.: Факт, 2001. – 440 с.

6. Левченко К. Б. До визначення понять «правозахисний» та «правоохоронний»: постановка проблеми / Левченко К. Б. – Наше право. – 2004. – № 1. – С. 21–27.

7. Малеин Н. С. Гражданский закон и права личности в СССР / Малеин Н. С. – М.: Юридическая литература, 1981. – 215 с.

8. Пушкар Е. Г. Порядок реализации права на судебную защиту в советском гражданском процессе / Пушкар Е. Г., Богдан И. И. – Львов: Редакционно-издательская группа Львовского госун-та, 1987. – 67 с.

9. Рабінович П. М. Проблеми юридичного забезпечення прав людини (загальнотеоретичний аспект) / Рабінович П. М. – Український часопис прав людини. – 1995. – № 2. – С. 16–23.

10. Рабінович П. М. Права людини (юридична захищеність): Міжнародна поліцейська енциклопедія у 10 т. Права людини у контексті поліцейської діяльності / Рабінович П. М. – К.: Ін Юре, 2005. – С. 781–782.

11. Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 / Офіційний вісник України. – 2004. – № 50. – Ст. 3288.

12. Скрипнюк О. Соціальна держава і проблеми забезпечення соціальної безпеки / Скрипнюк О., Тихий В. – Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 2. – С. 42–49.

13. Социальное государство и защита прав человека / Под ред. Е. А. Лукашевой. – М.: 1994. – 180 с.

14. Стоякин Г. Я. Понятие защиты гражданских прав: Проблемы гражданско–правовой ответственности и защиты гражданских прав / Стоякин Г. Я. – Свердловск, 1975. – С. 30–35.