И «Организационного поведения» в системе социально-управленческих наук«Економіка праці і соціально-трудові відносини»
Предмет навчальної дисципліни як такий ніколи не змінювався і був єдиним для всього різноманіття шкіл і теорій. Предмет економіки праці і соціально-трудових відносин – це праця як доцільна діяльність людей, яка завжди і одночасно є взаємодією між людиною і природою, а також відношенням між людьми у процесі виробництва. Кожному конкретному моменту процесу праці передують матеріальні засоби виробництва, інформація, наявність професійних знань, трудовий досвід, визначений тип соціально-трудових відносин. У процесі праці відбувається удосконалення трудових навичок і досвіду, підвищення рівня емпіричних і наукових знань, поліпшення засобів праці, розвиток соціально-трудових відносин, у результаті чого постійно збільшуються продуктивні сили праці, тобто здатність людини як робочої сили створювати зростаючі маси усе більш різнобічних матеріальних і духовних благ. Природа соціально-трудових відносин така, що при їхньому вивченні та аналізі необхідно рахуватися з їх постійною видозміною, причому їхня перебудова підсилює цю властивість. Принциповими для розвитку сучасної економіки праці є такі обставини: 1. Соціально-трудові відносини у соціальній ринковій економіці різко підвищують ступінь складності теоретичних і практичних знань у сфері економіки праці через необхідність об’єктивного відображення у них інтересів суб’єктів соціального партнерства. 2. Питання про змістову трансформацію економіки праці та її структуризацію за ступенями навчання у сучасних умовах повинно розв’язуватися з урахуванням досягнень світової науки у соціально-трудовій сфері і зарубіжній педагогічній практиці. Так, аналіз показує, що у американських і європейських університетах і навчальних центрах предмет «Економіка праці» вивчається досить давно. Однак предмет західної «Економіки праці» не був тотожний предмету аналогічної вітчизняної науки. Використання цього підходу до аналізу трудових відносин сформувало у західній традиції економіку праці як науку, що досліджує дію механізмів ринку праці, тобто зміни у поведінці роботодавців і працівників під впливом стимулів у вигляді заробітної плати, цін, прибутку, не грошових факторів. Економіка праці досліджує фактори, що визначають попит та пропозицію робочої сили, ціну робочої сили, інвестиції у людський капітал, співвідношення безробіття та інфляції, вплив профспілок на ринок праці тощо. Цим визначається і зміст економіки праці як навчальної дисципліни. У зв’язку з докорінною перебудовою системи суспільних відносин найсуттєвіші перетворення відбуваються саме у соціально-трудовій сфері, основою якої є праця. Це висуває нові вимоги до професійної підготовки фахівців вищої кваліфікації, яким належить вирішувати надзвичайно важливі та складні проблеми підвищення ефективності праці та гармонізації соціально-трудових відносин на всіх рівнях. І тому виникає потреба у розширенні змісту дисципліни «Економіка праці» та перетворення її на дисципліну «Економіка праці та соціально-трудові відносини». Головною метою вивчення даної навчальної дисципліни є формування у студентів системи теоретичних і практичних знань про категорії, поняття, механізми забезпечення ефективної зайнятості населення та прогресивного розвитку соціально-трудових відносин в Україні на всіх рівнях. Об’єктом вивчення дисципліни є система соціально-економічних, організаційно-правових відносин між людьми з приводу відтворення та ефективного використання людських продуктивних сил у процесі праці. Предметом вивчення дисципліни виступає сукупність теоретичних і практичних проблем формування людського потенціалу, забезпечення ефективного використання його у сфері праці як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях з метою забезпечення високої якості життя населення та високої ефективності економічної діяльності. Завданнями вивчення навчальної дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові відносини» є: 1. Вивчення економічних законів, що регулюють розподільчі відносини у ринковій економіці. 2. Оволодіння методами вивчення витрат робочого часу, нормування праці. 3. З’ясування механізму зростання продуктивності та ефективності праці. 4. Дослідження механізму соціального партнерства. 5. Надання студентам ґрунтовних знань з питань оплати праці та регулювання заробітної плати. 6. Вивчення механізму функціонування системи соціально-трудових відносин. 7. З’ясування механізму регулювання ринку праці та дослідження процесу відтворення робочої сили. 8. З’ясування місця і ролі Міжнародної організації праці у врегулюванні соціально-трудових відносин. 9. Навчити студентів використовувати здобуті знання у конкретних процесах управління соціально-трудовими відносинами, організації праці та забезпечення її високої ефективності на всіх рівнях. 10. Підвищити на цій основі адаптованість студентів до ринку праці, допомогти їм ефективно включитися у систему нових соціально-трудових відносин. и «Организационного поведения» в системе социально-управленческих наук Теория организации – это наука об основных закономерностях, регламентирующих жизнедеятельность организаций, как реально существующихобъектов окружающей нас действительности. Теория организации занимает своеобразное место в системе наук, имеющих отношение к управлению. Место теории организации в системе социально-управленческих наук определяется тем, что с одной стороны, изучает особые социальные группы, а с другой – вводит менеджеров в объект их будущей управленческой деятельности.
Изучение теории организации невозможно без знания экономических основ функционирования общества. Изучение социологии позволяет понять, какое место занимают организации среди всей совокупности социальных общностей и групп, и какую роль играют организации в социуме. Психология изучает психическое окружение человеком различных аспектов организационных отношений.Знание культурологи позволяет глубже понять особенности возникновения и развития организационной культурыБез понимания функций, структуры и принципов функционирования объекта управления невозможно адекватно понять и усвоить технологические аспекты менеджмента, отраженные как в его общем курсе, так и в отраслевых дисциплинах, так и в маркетинге и организационном поведении.Понимание организации создает основу для изучения управления, так как «организация» отвечает на вопрос, чем управлять, а «управление» — зачем и как воздействовать на объект. Такая позиция позволяет глубже и всесторонне исследовать закономерности и принципы построения организаций разных типов, выявить наиболее подходящие условия и пути обеспечения действенности отдельных элементов, взаимосвязей и взаимозависимостей. Как видно из схемы, теория организации имеет тесную связь с дисциплиной организационное поведение. Именно эту связь мы с вами и будем рассматривать при изучении нашего курса.
Дисциплины теория организации и организационное поведение являются смежными, имеют много точек соприкосновения, дополняют друг друга при изучении проблем поведения организаций. Так, исследуя конфликты, организационное поведение сосредотачивается на межличностных и внутригрупповых столкновениях, которые происходят из-за разнообразия личностных особенностей и недостаточной коммуникации. Когда же конфликт изучается теорией организации, он связан преимущественно с проблемами внутренней координации. В одном случае конфликт рассматривается как проблема, возникающая между людьми, в другом – как столкновение в результате имеющихся недостатков в построении организации. Таким образом, теория организации и организационное поведение охватывают различные уровни и аспекты анализа организационного процесса. Цель дисциплины: изучение основных теоретических концепций социальных организаций и организационного поведения как междисциплинарной области знания, связанной с изучением человеческих установок и трудовой деятельности в организации. Задачи дисциплины: – изучение теории организации; – ознакомление с опытом деятельности успешных (конкурентоспособных) организаций, достижение понимания о предпосылках успешности организаций; – формирование умений решения ключевых проблем управленческой деятельности; – достижение понимания о причинах и критериях оценки поведения людей в организации; – приобретение умений по анализу человеческого поведения в социальной группе.
|
